Постанова

від 19.04.2021 по справі 903/605/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Справа № 903/605/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 (суддя Костюк С. В.)

за позовом заступника керівника Луцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі позивача - Луцької міської ради

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд"

про стягнення 78870,80 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" на користь Луцької міської ради 78780,80 грн безпідставно збережених коштів та витрати по судовому збору в сумі 2102,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що земельна ділянка по вул.Глушець,55, кадастровий номер 0710100000:22:123:0060 не сформована як об`єкт цивільних прав, оскільки проект землеустрою щодо її відведення Луцькою міською радою не був затверджений, тому і не укладався договір оренди землі та не було здійснено реєстрацію права оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Також, скаржник вказує, що земельна ділянка не була зареєстрована на праві власності за Луцькою міською радою; вважає, що оскільки земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав, неможливо здійснювати обрахунок будь-якої орендної плати за неї та стягувати недоотриману орендну плату; також зазначає, що цільове призначення земельної ділянки "будівництво та обслуговування багатоквартирного будинку з вбудовано-прибудинковими нежитловими приміщеннями та гаражів", однак за даним призначенням вона не використовувалась, оскільки товариство "Скайінвестбуд" не здійснювало будівельних робіт.

Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/605/20/303/21 від 18.01.2021 витребувано матеріали справи №903/605/20 з Господарського суду Волинської області. 25.01.2021 матеріали справи №903/605/20 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі №903/605/20 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 - залишено без руху.

На виконання вимог ухвали суду від 28.01.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" надіслало до Північно-західного апеляційного господарського суду клопотання (вх. №1085/21 від 09.02.2021) до якого долучено квитанцію про сплату судового збору (№0.0.2002790976.1 від 04.02.2021).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі №903/605/20 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20; запропоновано учасникам справи - у строк до 15.03.2021 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу; роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

12.03.2021 на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов від Заступника керівника Луцької місцевої прокуратури відзив (вих.№03.33-63-1562ВИХ-21 від 10.03.2021) в якому з підстав викладених у ньому, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 - без змін.

Матеріалами справи стверджується, що ухвалу суду від 15.02.2021 у справі №903/605/20 було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги та заперечення до неї, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

ТзОВ "Скайінвестбуд" створено відповідно до рішення загальних зборів засновників (учасників) від 22.03.2019, протокол № 1, єдиним засновником товариства є Войт Юрій Петрович (а.с.35-38); засновником по акту прийому-передачі від 26.03.2019 передано до статутного фонду товариства нерухоме майно - тимчасовий будинок (А-1) з огорожею, що знаходиться за адресою м.Луцьк, Волинська область, вул. Глушець,55, загальною площею 21 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1130692407101, номер запису про право власності 18262281 (а.с.39).

27.03.2019 приватним нотаріусом зареєстровано право власності на дане майно за ТзОВ "Скайінвестбуд", про що зроблено відповідний запис за № 30984021 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.21 зворотна сторона).

Об`єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці площею 0,5023 га, кадастровий номер 0710100000:22:123:0060, яка зареєстрована 06.11.2017 в Державному земельному кадастрі на земельну ділянку на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 21.07.2017, розробленого Волинською регіональною філією ДП "Центр Державного земельного кадастру", що підтверджено витягом з даного кадастру № НВІ-0006047512020, форма власності земельної ділянки комунальна, чим підтверджено, що земельна ділянка є сформованою (а.с.38).

Згідно акту прийому-передачі від 25.09.2019 тимчасовий будинок з огорожею загальною площею 21 кв.м. по вул.Глушець,55 в м.Луцьку, товариством передано у власність громадянину ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом 26.09.2019 внесено запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 33493624 (а.с.22), тобто з 27.09.2019 власником нерухомого майна став Войт Ю. П.

Згідно витягу із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 0710100000:22:123:0060 площею 0,5023 га від 16.06.2020 нормативно-грошова оцінка зазначеної земельної ділянки становить 5256772,18 грн, витяг сформовано станом на 01.01.2019 (а.с.28).

Додатком до рішення Луцької міської ради від 24.06.2009 № 42/20 "Про впорядкування орендної плати за землю" з наступними змінами, згідно рішення № 7/9 від 23.03.2011, № 16/7 від 30.11.2011, № 20/90 від 26.01.2012, № 38/60 від 28.02.2013, № 69/39 від 28.01.2015, № 20/27 від 21.03.2017 визначено, що річний розмір орендної плати за землю для земель з цільовим призначенням "будівництво об`єктів нерухомого майна" встановлено у розмірі три відсотки від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, а як слідує з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку її цільове призначення - будівництво та обслуговування багатоквартирного будинку з вбудовано прибудинковими нежитловими приміщеннями та гаражів.

З огляду на зазначене, оскільки відповідач використовував земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:22:123:0060 площею 0,5023 га по вул. Глушець,55 в м.Луцьку без оформлення документів, які би посвідчували право користування нею та не сплачував за користування ділянкою коштів, прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів орендної плати за період з 27.03.2019 по 26.09.2019 в сумі 78780,80 гривень.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги та заперечень викладених у відзиві, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Даний спір пов`язаний із реалізацією прокурором повноважень згідно зі статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема представництва інтересів держави у суді.

Згідно ч.2 ст.2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка відповідно до ст.ст. 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини 3 статті 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя згідно п.3 ч.2 ст.129 Конституції України.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема відповідно до ч.3 ст.23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звертаючись до суду з позовною заявою, послався на статтю 23 Закону України "Про прокуратуру", Рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99. В обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор зазначив, що станом на час подання прокурором позову, Луцькою міською радою самостійно не заявлено такого позову, а отже допущено бездіяльність органом, уповноваженим на виконання функцій у спірних правовідносинах, що виражається у не здійсненні належним чином контролю за додержанням земельного законодавства на відповідній території та отримання плати за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів. При цьому, на виконання вимог ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" місцевою прокуратурою попередньо повідомлено Луцьку міську раду про звернення із позовною заявою до суду в інтересах держави в особі зазначеного органу (лист №03.33-63-6077вих-20 від 14.08.2020).

З огляду на зазначене, враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", представництва інтересів держави у суді, обґрунтував та довів бездіяльність компетентного органу.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються, зокрема, положеннями Земельного кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Господарського кодексу, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України, ст. 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За приписами ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2 ст. 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

За змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник чи орендар земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

З матеріалів справи слідує, що 27.03.2019 відповідач набув право власності на будівлю, розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 0710100000:22:123:0060 площею 0,5023 га по вул. Глушець,55 в м.Луцьку.

Згідно акту прийому-передачі від 25.09.2019 тимчасовий будинок з огорожею загальною площею 21 кв.м. по вул.Глушець,55 в м.Луцьку, товариством передано у власність громадянину ОСОБА_1 , про що приватним нотаріусом 26.09.2019 внесено запис до Державного реєстру прав на нерухоме майно за № 33493624 (а.с.22), тобто з 27.09.2019 власником нерухомого майна став Войт Ю. П.

Водночас, відповідачем не надано доказів та не обґрунтовано, що ним були вчинені дії, спрямовані на набуття права оренди земельної ділянки до 26.09.2019, на якій розташоване нерухоме майно.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Оскільки будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:22:123:0060 не надано, відповідач не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому формою здійснення плати за землю для нього як особи, яка користується земельною ділянкою, є орендна плата (Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19).

Матеріалами справи стверджується, що відповідач в період з 27.03.2019 до 26.09.2019 володів об`єктом нерухомості, який розташований на земельній ділянці кадастровий номер 0710100000:22:123:0060 площею 0,5023 га по вул. Глушець,55 в м.Луцьку.

З огляду на встановлене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, яка знаходиться під належним йому нерухомим майном, проте відповідач вказаних дій не вчинив та фактично користуючись цією ділянкою, плату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі не вносив.

Предмет позову у даній господарській справі становить вимога позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку без оформлення документів, які би посвідчували право користування нею.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України. Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави (ч. 1 ст. 1214 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1212 ЦК України встановлено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Зі змісту ст. 1212 ЦК України слідує, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, є факт набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов`язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).

Отже, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником земельної ділянки доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, №922/5468/14.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду, зокрема, викладеної у постановах від 11.02.2019 у справі №922/391/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

При цьому, згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (пункт 71).

Таким чином витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативно-грошову оцінку, що є основою для розрахунку орендної плати.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка по вул. Глушець,55 в м.Луцьку, на якій знаходиться об`єкт нерухомості, який в період з 27.03.2019 до 26.09.2019 належав відповідачу на праві власності, є сформованою, має кадастровий номер 0710100000:22:123:0060, має чітко визначені межі та площу 0,5023 га, що підтверджено витягом з ДП "Центр Державного земельного кадастру" №НВІ-0006047512020, форма власності земельної ділянки комунальна (а.с.38).

В матеріалах справи наявний витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 16.06.2020 за 2019 рік, відомості з якого є обов`язковими при визначенні орендної плати, згідно якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:22:123:0060 площею 0,5023 га становить 5256772,18 грн (а.с.28).

В даних правовідносинах мова йде про стягнення з відповідача безпідставно збережених ним сум орендної плати, яку він мав би сплачувати за фактичне користування земельною ділянкою, тому площа цієї фактично використовуваної земельної ділянки має визначальне значення для розрахунку таких сум.

Відтак, має значення площа, яку фактично використовував відповідач і підтвердження її належними доказами.

Також, на необхідність підтвердження розміру земельної ділянки, якою фактично користувалася особа, до якої подано позов органом місцевого самоврядування про стягнення неодержаних доходів у розмірі орендної плати, зокрема, актом обстеження (визначення меж, площі та конфігурації) земельної ділянки звернула увагу Велика Палата у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та у постанові від 04.12.2019 зі справи №917/1739/17, а також Верховний Суд у постанові від 20.12.2019 у справі №917/266/19.

На необхідності достеменного встановлення розміру земельної ділянки, яка використовується відповідачем (чи користується відповідач земельною ділянкою лише у межах належних йому об`єктів нерухомого майна або більшою площею, а отже, чи не ґрунтується на припущеннях площа, яку покладено в основу обрахунку заявленої до стягнення суми), наголосив також Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 року у справі №924/196/19.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №924/730/20 зазначено, що основні критерії, які ідентифікують земельну ділянку, - площа, цільове призначення, категорія земель і кадастровий номер. Оскільки відповідачами не було сформовано земельну ділянку іншої площі та конфігурації, тому вони відповідно до положень статті 120 ЗК України користуються земельною ділянкою саме тієї площі, яка була сформована та використовувалася попереднім власником об`єкта нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи позивачем, згідно розрахунку розміру орендної плати, здійснено нарахування на площу земельної ділянки у розмірі 0,5023 га.

В свою чергу Товариство з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" не заперечує факт користування даною земельною ділянкою, а також не надало суду доказів на спростування використання земельної ділянки саме такою площею як зазначає прокурор.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції вважає доведеною та такою, що підтверджується належними доказами обставину користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,5023 га.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Скайінвестбуд" на рішення Господарського суду Волинської області від 22.12.2020 у справі №903/605/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "23" квітня 2021 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.