Рішення

від 07.04.2021 по справі 908/2177/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2021Справа № 908/2177/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 908/2177/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атласс" (Україна, 69014, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Корольова, буд. 5; ідентифікаційний код: 40355747)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 84400, Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 22; ідентифікаційний код ВП: 40150216)

про стягнення 885 940,15 грн

Представники сторін :

від позивача: Дідович А.К., ордер серії АР № 1022085 від 09.10.2020;

від відповідача: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Атласс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 885 940,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно відмовився від отримання поставленого позивачем товару, а також не здійснив оплату вартості товару за Договором поставки № ДОН/Т-19276/НЮ-В від 03.07.2019, у зв`язку з чим позивачу завдано збитки у загальному розмірі 885 940,15 грн.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.08.2020 у справі №908/2177/20 матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Атласс" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення збитків у розмірі 885 940,15 грн передано за територіальною юрисдикцією (підсудністю) на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2020 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

12.10.2020 (у встановлений судом строк) до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2177/20, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 25.11.2020.

20.11.2020 на електронну адресу, а 25.11.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує, зазначає, що позивачем не надано доказів реального виконання господарських операцій з поставки товару відповідачу, доказів того куди саме позивач намагався здійснити поставку товару, відмова в отриманні відповідачем товару не підтверджена належними та допустимими доказами, оскільки надані позивачем докази були складені в односторонньому порядку, відтак позивачем не доведено в діях відповідача складу господарського правопорушення, що виключає можливість притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

У підготовче засідання 25.11.2020 представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У підготовчому засіданні 25.11.2020 судом було оголошено перерву до 23.12.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2020, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, сторін було повідомлено про те, що підготовче засідання у справі № 908/2177/20 призначено на 23.12.2020.

04.12.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що поставка товару була здійснена відповідачу за адресою Регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця": Донецька обл., м. Лиман, вул. Привокзальна, буд. 28А, доставка товару була здійснена відповідачу на підставі укладених позивачем з його контрагентами (перевізниками) договорів, що підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними, а також актами наданих послуг. Крім того, як зазначає позивач, разом з позовною заявою ним було надано видаткові накладні, складені під час транспортування товару, від підписання яких відповідач відмовився, відтак позивач вказує, що внаслідок відмови відповідача від отримання товару позивачу завдано збитки у загальному розмірі 885 940,15 грн.

У підготовче засідання 23.12.2020 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 представником відповідача було подано заперечення щодо відповіді на відзив, за змістом якого відповідач заперечує проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, та повторно зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження поставки товару за укладеним сторонами договором. Крім того, як зазначає відповідач, вугілля в кількості 215,6 тон було поставлене позивачем та отримане відповідачем 30.10.2019, за яке відповідач повністю розрахувався, натомість протягом листопада 2019 року від позивача не надходило жодного листа про нібито відмову відповідача в отриманні вугілля, а також ймовірних поставок вугілля.

У підготовчому засіданні 23.12.2020 судом було оголошено перерву до 10.02.2021.

У підготовче засідання 10.02.2021 представники сторін не з`явились, про дату, час і місце проведення підготовчого засідання сторони були повідомлені належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Враховуючи, що судом було здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 10.03.2021.

У судове засідання 10.03.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

У судовому засіданні 10.03.2021 судом було оголошено перерву до 07.04.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2021, в порядку статей 120 - 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 908/2177/20 призначено на 07.04.2021.

У судове засідання 07.04.2021 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час і місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 07.04.2021 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

03.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атласс" (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі - відповідач, покупець) було укладено Договір поставки № ДОН/Т-19276/НЮ-В (далі - Договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого предметом Договору є поставка постачальником покупцю товару в асортименті та кількості згідно зі Специфікацією (Додаток 1), яка є невід`ємною частиною Договору. Рік виготовлення - 2019; найменування товару - вугілля газове марки ДГ (13-100), зазначене у Специфікації № 1.

У пункті 4.1 Договору сторони погодили, що товар повинен бути поставлений постачальником вагонними нормами протягом 20 календарних днів від дня надання заявки покупцем.

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що загальна сума Договору складає 3 350 000,00 грн, з урахування ПДВ 0 % та зазначається у звіті про результати здійснення процедури торгів.

За змістом підп. 9.1.2 пункту 9.1 Договору покупець зобов`язався приймати поставлені якісні товари згідно з актом приймання-передачі товару.

Як зазначає позивач, ним було отримано від відповідача заявки на постачання вугілля № НЗТ Дон Філія 03/1016 від 26.07.2019 на 207 тон, № НЗІ/НГ-06/4011 від 28.10.2019 на 493 тон та № НЗІ/НГ-06/4139 від 01.11.2019 на 493 тон.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору та вищевказаних заявок відповідача, протягом серпня 2019 року - грудня 2019 року засобами автомобільного транспорту ним було здійснено доставку вугілля відповідачу, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, а також рахунками на оплату.

Позивач зазначає, що доставка товару за Договором здійснювалась позивачем на підставі Договору № 2 від 15.08.2019, укладеного з ФОП Самсоненко О.С., Договору № 30 від 01.12.2018, укладеного з ФОП Луганським Г.М. та Договору № 1 від 01.10.2019, укладеного з ФОП Хорошиловим Д.О., надання послуг з перевезення вантажу відповідачу за якими підтверджується наданими позивачем актами надання послуг.

Втім, як зазначає позивач, відповідач від прийняття доставленого перевізниками товару відмовився, що підтверджується наданими перевізниками доповідними записками та поясненнями, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

З огляду на вищенаведене, позивач зазначає, що відповідачем було порушено умови підп. 9.1.2 пункту 9.1 Договору, оскільки він безпідставно відмовився від отримання товару, доставленого позивачем за вищевказаними договорами, укладеними з перевізниками, у зв`язку з чим, враховуючи ту обставину, що відповідач не розрахувався з позивачем за доставлений товар, позивач був позбавлений можливості розраховуватись за поставлений відповідачу товар, внаслідок чого постачальник товару (ТОВ "НВП "Красногорівський машинобудівельний завод") застосував до позивача штрафні санкції в загальному розмірі 382 861,12 грн; через вчинене відповідачем господарське правопорушення (відмова в отриманні товару за Договором) позивачу було завдано збитки у вигляді додаткових витрат, які поніс позивач за доставку товару відповідачу, у загальному розмірі 349 328,15 грн, а також недоотримав прибуток (втратив вигоду), на який позивач мав право розраховувати у випадку належного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, у розмірі 153 750,88 грн.

Вважаючи свої права порушеними відповідачем внаслідок неналежного виконання ним взятих на себе зобов`язань за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь збитки у загальному розмірі 885 940,15 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як зазначає позивач, протягом серпня 2019 року - грудня 2019 року, на виконання умов Договору, ним було доставлено товар на адресу відповідача, а саме: м. Лиман, вул. Привокзальна, 28А, одержувачем вантажу є Регіональна філія "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", про що свідчать наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні (аркуші справи 19 - 36).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було висталено (виписано) відповідачу рахунки на оплату товару (аркуші справи 37 - 46, 65 - 72), а також виписано видаткові накладні (аркуші справи 47 - 64), від підписання яких, як зазначає позивач, відповідач відмовився.

Як зазначає позивач і підтверджується матеріалами справи, з метою доставки вантажу (товару за Договором) відповідачу, позивачем були укладені з ФОП Самсоненко О.С. Договір № 2 від 15.08.2019, з ФОП Луганським Г.М. Договір № 30 від 01.12.2018 та з ФОП Хорошиловим Д.О. Договір № 1 від 01.10.2019.

Факт надання вищевказаними перевізниками послуг позивачу з перевезення вантажу підтверджується наявними в матеріалах справи актами надання послуг (аркуші справи 73 - 90).

Предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача завданих збитків у загальному розмірі 885 940,15 грн, з яких застосовані ТОВ "НВП "Красногорівський машинобудівельний завод" до позивача штрафні санкції в розмірі 382 861,12 грн, понесені позивачем додаткові витрати у вигляді вартості доставки товару відповідачу за укладеними з перевізниками договорами у розмірі 349 328,15 грн та недоотриманий позивачем прибуток (втрачена вигода) у розмірі 153 750,88 грн.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1 - 3 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

За приписами частин 1, 2 статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Відповідно до статей 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов`язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов`язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру збитків; 3) причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З огляду на принцип змагальності сторін, розподіл обов`язку доказування та подання доказів, на позивача покладається обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 та в постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 927/986/17.

За змістом пунктів 4.2, 4.4 Договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару обома сторонами Договору. Представник покупця під час прийняття товару повинен звірити його відповідність кількості товару, вказаним у видатковій накладній, рахунку-фактурі і/або товарно-транспортній накладній, перевірити наявність і відповідність документів, що підтверджують якість товару згідно з умовами Договору, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника доручення на отримання даної партії товару.

Відповідно до п. 7.5 Договору підтвердженням про одержання товару покупцем є підписана видаткова накладна обома сторонами Договору та товарно-транспортна накладна, оформлені належним чином.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд встановив, що надані позивачем товарно-транспортні та видаткові накладні, на які він посилається в обґрунтування заявлених позовних вимог, не містять підписів про отримання товару (вантажу) відповідачем, отже вказані товарно-транспортні та видаткові накладні не є первинними документами в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та не можуть свідчити про здійснення позивачем поставки товару за Договором відповідачу та його прийняття останнім.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження того, що відповідач відмовився від прийняття доставленого позивачем товару за обумовленою в Договорі адресою.

Щодо наданих позивачем доповідних записок та пояснень перевізників - ФОП Самсоненко О.С., ФОП Луганського Г.М. та ФОП Хорошилова Д.О. (аркуші справи 91 - 108) суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Отже, докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.

При цьому, припис частини 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України визначає, що показаннями свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства відображаються у відповідних документах.

Надані позивачем доповідні записки та пояснення перевізників не є показаннями свідків в розумінні вищевказаних норм процесуального закону, відтак не можуть підтвердити факт відмови відповідача від отримання товару за Договором.

Отже, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б вказували на протиправну поведінку відповідача, а саме на відмову останнього в отриманні товару, поставленого позивачем за Договором.

Судом відхиляються як необґрунтовані доводи позивача на понесення ним додаткових витрат у вигляді оплати за доставку товару відповідачу за укладеними з перевізниками договорами у розмірі 349 328,15 грн, оскільки в пункті 4.3 Договору сторони погодили, що товар постачається на склад Структурного підрозділу "Лиманське локомотивне депо" Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Лиман, вул. Привокзальна, 28А, на умовах DDP (згідно з Incoterms 2010) і умовами укладеного сторонами Договору не передбачено покладення на відповідача оплати за доставку товару позивачем.

Суд також звертає увагу, що надана позивачем Довідка-розрахунок ТОВ "НВП "Красногорівський машинобудівельний завод" розміру штрафу та пені згідно з Договором №1 від 01.08.2019, відповідно до якої загальний розмір штрафних санкцій становить 382 861,12 грн, з яких 319 244,43 грн штрафу та 63 616,69 грн пені не може свідчити про завдання позивачу збитків у вказаному розмірі, оскільки в матеріалах справи відсутні докази фактичної сплати вказаних штрафних санкцій позивачем.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це розрахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов`язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Звертаючись із позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір. Дослідження і перевірка розміру та складу заявленої до стягнення суми неодержаних доходів (упущеної вигоди) з огляду на реальність їх характеру має суттєве значення для правильного вирішення спору, виходячи із предмета і підстав цього позову.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані (за вирахуванням затрат). Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 910/15883/14 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення з боржника.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Водночас, за висновком суду, посилання позивача на можливість отримання прибутку в розмірі 153 750,88 грн жодним чином не підтверджує наявність понесених позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди, які базуються на розрахунку можливого прибутку в розмірі 153 750,88 грн, побудовані на можливих очікуваннях позивача щодо отримання певного доходу та не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач.

Позивачем у встановленому процесуальним законом не доведено, в першу чергу, порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором, як і не надано доказів на підтвердження розміру завданих йому збитків.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що в діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення, що виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Подані позивачем докази на підтримання власної позиції, на думку суду, є неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 13 289,10 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Враховуючи ту обставину, що позивачем у встановлені процесуальним законом порядку та строк не надано доказів на підтвердження понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката, про які зазначено в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат, у зв`язку з розглядом справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу вказаних витрат між сторонами.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 13 289,10 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 23.04.2021

Суддя О.В. Нечай