Рішення

від 22.04.2021 по справі 910/2084/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2021Справа № 910/2084/21Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (02121, м. Київ, вул. Світла , 6, код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )

до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань ПРЕСА (03047, м. Київ 47, проспект Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 25593685)

третя особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Адміністрація Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039)

про стягнення 124 707,12 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань ПРЕСА про стягнення пені за договором № 30/64-17 (№30/64-17/946-17) від 12.12.2017 про надання послуг з передплати та доставки періодичних видань загальнодержавної сфери розповсюдження в розмірі 124 707,12 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; залучено до участі Адміністрацію Державної прикордонної служби України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено процесуальні строки для подання пояснень по суті спору.

Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 17.02.2021 була надіслана позивачу відповідачу та третій особі на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

09.03.2021 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) підтримує та просить задовольнити в повному обсязі.

10.03.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, в лютому 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення нарахованої пені в розмірі 124 707,12 грн мотивуючи тим, що відповідач не виконав п. 4.3.1 договору щодо дотримання строків сплати позивачу сум видавничої вартості, згідно договору №30/64-17 від 12.12.2017, строк дії якого закінчився 31.12.2018. Отже, позивач звернувся до суду після спливу спеціальної позовної давності , яка становить один рік, а тому ця обставина є підставою для відмови в позові.

Крім того, судом встановлено, що до відзиву на позовну заяву позивачем долучено заяву про застосування спливу позовної давності, в якій просить суд застосувати сплив позовної давності щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованої пені в розмірі 124 707,12 грн за неналежне виконання договору № 30/64-17 від 12.12.2017, строк дії якого закінчився 31.12.2018.

15.03.2021 через відділ діловодства суду позивачем подано відповідь на відзив, в якому останній зазначає, що відповідачем 23 січня 2019 року було сплачену решту суми видавничої вартості у розмірі 173 773,54 грн, що підтверджено даними звіту за господарськими операціями позивача у період з 01.01.2018 по 31.01.2019, наданого разом із позовною заявою.

Отже, позивач зазначає, що відповідач свідомо виконував зобов`язання після закінчення терміну дії договору та разом з тим порушив строки, обумовлені в підпункті 4.3.1 Договору, порушення зазначених строків відбувалося впродовж дії договору. Позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідач жодним чином не заперечує щодо порушення строків перерахування передплатних сум, визначених підпунктом 4.3.1 Договору. Також позивач зазначає, що у відповіді на претензію відповідач зазначив про несвоєчасне проведення оплат за прийняту передплату, чим фактично визнав невиконання умов договору. У відповіді на відзив позивач просить суд визнати причини попущення строку на звернення із позовом поважними та вирішити спір щодо захисту порушеного права.

26.03.2021 через відділ діловодства суду відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якому він зазначає, що у зв`язку з тим, що позивач просить суд визнати причину пропущення строку на звернення із позовом поважними, позивач фактично підтвердив обставину щодо спливу позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державна аудиторська служба України на виконання пункту 8.11. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Державної аудиторської служби на І півріччя 2020 року (в частині інспектування) провела ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - позивач) за період з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2020 року.

За результатами ревізії контролюючим органом оформлено Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) за період з 01.01.2018 по 30.04.2020 від 17.08.2020 №08-21/9.

Так, 12.12.2017 між Державним підприємством по розповсюдженню періодичних видань «ПРЕСА» (далі - відповідач), Адміністрацією Державної прикордонної служби України (далі - третя особа) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - позивач) було укладено договір №30/64-17 (№30/64-17/946-17 зареєстрований у позивача) про надання послуг з передплати та доставки періодичних видань загальнодержавної сфери розповсюдження (далі - договір), відповідно до якого відповідач зобов`язується за дорученням третьої особи здійснювати операції з продажу (передплати) й доставки періодичних друкованих видань (далі - видання), а також надавати інші (супуні) послуги за замовленням видавця в особі представника видавця, а останній зобов`язується прийняти та оплатити виконані доручення та надані послуги за умовами цього договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.5.4. договору факт надання послуг з редакційної передплати підтверджується шляхом складання відповідачем ф. СП-28.

Відповідно до п.4.1.6. ціна договору визначається (розраховується) сумарно у відповідності з ф. СП-28 та актами виконаних робіт та наданих послуг з врахуванням замовленого тиражу видання.

Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2. договору визначено, що позивач у порядку попередньої оплати до початку виконання всіх технологічних операцій відповідачем сплачує повну вартість послуг по редакційній передплаті (вартість приймання передплати та доставки на весь термін оформлення передплати) згідно з рахунком відповідача або за згодою сторін, шляхом утримання із сум, що підлягають перерахунку позивачу.

Згідно з п.4.3.1 договору відповідач сплачує позивачу не пізніше 15 числа першого місяця передплатного періоду на рахунок позивача видавничу вартість по прийнятій передплаті в повному обсязі (на весь термін її оформлення). Розрахунки за прийняту передплату з поточних місяців проводяться до 15 числа кожного передплатного періоду в повному обсязі.

Пунктом 5.2.4. договору передбачено, що відповідач за порушення строків перерахування передплатних сум, що сталося з вини відповідача, обумовлених п.4.3.1. цього договору, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Позивач у позовній заяві зазначає, що у січні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №198, №199, №313, №314, №1981, №1225, №1226, №1298, №1299, №2925 склала 660 571,20 грн; у лютому 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №2341, №2342, №2340 склала 11 839,20 грн; у березні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №3287, №3183, №3286 склала 10 092,00 грн; у квітні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №4217, №4218, №4216 склала 45 968,00 грн; у травні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №5265, №5266 склала 2 169,60 грн; у червні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №6009, №6010, №6011 склала 1 227,20 грн; у липні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №165, №166, №167, №857, №858 склала 482 472, 80 грн; у серпні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №1968, №1969, №1970 склала 16 106,40 грн; у вересні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №2672, №2742, №2743 склала 2 009,60 грн; у жовтні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №3554, №3555 склала 416,00 грн; у листопаді 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №4288, №4289 склала 516,00 грн; у грудні 2018 року сума редакційної передплати за надані послуги згідно ф. СП-28 за №4996, №4997 склала 239,20 грн.

Згідно з даними звіту за господарськими операціями позивача, відповідач сплатив видавничу вартість у такому порядку:

- 30.01.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 27.03.2018 у сумі 300 000,00 грн;

- 06.06.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 22.06.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 07.08.2018 у сумі 150 000,00 грн;

- 13.09.2018 у сумі 110 000,00 грн;

- 24.10.2018 у сумі 120 000,00 грн;

- 28.11.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 23.01.2019 у сумі 173 773,54 грн.

Позивач зазначає, що відповідач сплачував видавничу вартість по прийнятій передоплаті позивачу не у визначені п.4.3.1 договору строки.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не виконано п. 4.3.1 договору щодо дотримання строків сплати позивачу сум видавничої вартості, позивачем здійснено нарахування пені у розмірі 124 707,12 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача із претензією №14/2138 від 29.07.2020 про сплату пені, шляхом направлення поштового листа на його адресу. Докази надсилання претензії містяться в матеріалах справи.

У відповідь на претензію відповідач надіслав відповідь №28-578 від 09.09.2020, в якій зазначив, що відповідач не здійснював перерахування позивачу коштів по прийнятій передплаті через прохання зазначених у відповіді на претензію посадових осіб.

23.10.2020 позивач повторно звернувся з претензією щодо сплати пені № 14/3008, в якій повторно зазначив про необхідність сплатити 124 707,12 грн у зв`язку з порушенням умов договору № 30/64-17 від 12.12.2017.

Відповідач відповідь на претензію не надав, нарахування в розмірі 124 707, 12 грн пені не сплатив.

З огляду на вищевикладене, позивач вирішив звернутися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як встановлено судом, договір, укладений між сторонами є змішаним договором, який містить елементи договору поставки та договору надання послуг.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтями 662, 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2. договору визначено, що позивач у порядку попередньої оплати до початку виконання всіх технологічних операцій відповідачем сплачує повну вартість послуг по редакційній передплаті (вартість приймання передплати та доставки на весь термін оформлення передплати) згідно з рахунком відповідача або за згодою сторін, шляхом утримання із сум, що підлягають перерахунку позивачу.

Як підтверджено матеріалами справи, на виконання умов договору відповідач сплатив видавничу вартість у такому порядку:

- 30.01.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 27.03.2018 у сумі 300 000,00 грн;

- 06.06.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 22.06.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 07.08.2018 у сумі 150 000,00 грн;

- 13.09.2018 у сумі 110 000,00 грн;

- 24.10.2018 у сумі 120 000,00 грн;

- 28.11.2018 у сумі 100 000,00 грн;

- 23.01.2019 у сумі 173 773,54 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В пункті 29 договору сторони погодили, що зобов`язання видавничого дому щодо надання послуг з оформлення передплати та доставки передплатних видань настають з моменту надходження коштів на поточний рахунок видавничого дому у сумі, передбаченій у рахунку-фактурі, або при передачі готівки в тій самій сумі видавничому дому як оплати за цим договором.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов договору № 30/64-17розповсюджувач зобов`язаний здійснити сплату видавничої вартості на рахунок представника видавця у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п.4.3.1 договору відповідач сплачує позивачу не пізніше 15 числа першого місяця передплатного періоду на рахунок позивача видавничу вартість по прийнятій передплаті в повному обсязі (на весь термін її оформлення). Розрахунки за прийняту передплату з поточних місяців проводяться до 15 числа кожного передплатного періоду в повному обсязі.

Пунктом 5.2.4 договору передбачено, що відповідач за порушення строків перерахування передплатних сум, що сталося з вини відповідача, обумовлених п.4.3.1 цього договору, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

З урахуванням встановлених судом обставин, відповідачем не виконано умов п. 4.3.1 договору щодо дотримання строків сплати позивачу сум видавничої вартості.

Суд зауважує, що розгляд справи судом здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 статті 14 ГПК України).

Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до частини 1 та пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України).

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв`язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Позовна давність до вимог про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатись про порушення права

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.06.2016 у справі №6-3006цс15.

Судом встановлено, що відповідач здійснив останню передплату 23.01.2019, натомість позивач з цим позовом звернувся до суду 11.02.2021, тобто з порушенням строків спеціальної позовної давності.

У відповіді на відзив позивач просив суд визнати причини пропущення строку на звернення із даним позовом поважними, однак суд, розглянувши дане клопотання позивача відмовляє в його задоволенні з огляду на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують існування обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що позивачу вчасно та достовірно було відомо про невиконання умов відповідачем, а перевірка Державної аудиторської служби України не є підставою і належним та допустимим доказом підтвердженням того, що у позивача існували наявні обставити, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову.

Обставин які б зупиняли або переривали строк позовної давності, а також поважність причин його пропуску, судом встановлено не було.

Згідно з частиною 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву Державного підприємства по розпорядженню періодичних видань ПРЕСА про застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені в розмірі 124 707,12 грн, відповідно така позовна вимога Державного підприємства по розповсюдженню періодичних видань ПРЕСА задоволенню не підлягає.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором (ч.2 ст. 193 ГК України).

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) відмовити повністю.

Позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (02121, м. Київ, вул. Світла , 6, код ЄДРПОУ 14321955)

Відповідач Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань ПРЕСА (03047, м. Київ 47, проспект Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 25593685)

Третя особа Адміністрація Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 23.04.2021

Суддя І.О. Андреїшина