Постанова

від 15.04.2021 по справі 927/75/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 927/75/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С.К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020 (суддя Демидова М.О.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 (Іоннікова І.А - головуючий, судді Разіна Т.І., Шаптала Є.Ю.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна молочна компанія"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч",

2) Халявинської сільської ради,

3) Державного реєстратора Кривенкової Зої Володимирівни Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Чернігівська районна державна адміністрація,

про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення державного реєстратора,

(У судовому засідання взяв участь представник ТОВ "Еліт Овоч" - Кутузов О.В.)

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна молочна компанія" (позивач) звернулося до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" (відповідача-1), до Халявинської сільської ради (відповідача-2) та до Державного реєстратора Кривенкової Зої Володимирівни Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області (відповідача-3) про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 від 24.06.2019, строком на 10 років, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" та Халявинською селищною радою;

- визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області Кривенкової Зої Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47565181 від 01.07.2019 14:36:30 на право оренди земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 за договором оренди землі від 24.06.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" "Еліт Овоч" та Халявинською селищною радою строком на 10 років;

Позовні вимоги позивач обґрунтував порушенням його права на вільне користування земельною ділянкою площею 0,6317 га (пасовищ) з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003.

Спірний договір оренди землі від 24.06.2019 позивач просить суд визнати недійсним, оскільки він укладений до закінчення строку дії договору від 10.12.2015. На час укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася у користуванні позивача. Одна і та сама земельна ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів, укладених з різними орендарями, та не може бути передана в користування без припинення права попереднього користувача (орендаря).

Державний реєстратор не вжив заходів щодо перевірки відомостей про речові права на майно та їх обтяжень, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах, внаслідок чого вказані дії призвели до подвійної реєстрації прав оренди земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003, яка перебуває у користуванні позивача на підставі договору оренди землі від 10.12.2015.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 24.07.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна компанія" звернулося до Чернігівської районної державної адміністрації із заявою №01-06.1-1149 від 24.07.2014 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою для укладення договорів оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Халявинської сільської ради загальною площею 37,01 га на невитребувані земельні частки, серед яких була спірна земельна ділянка площею 0,6317 га.

Розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області №349 від 09.09.2014 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) позивачу надано дозвіл на оформлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 37,01 га за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв) з подальшою передачею в оренду строком на 10 років, але не більше ніж до моменту оформлення особою права власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Халявинської сільської ради згідно з додатком.

Розпорядженням Чернігівської районної державної адміністрації №539 від 28.09.2015 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) позивачу затверджено технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надано в оренду строком на 10 років, але не більше, ніж на строк до моменту отримання власниками на кожну окрему земельну ділянку документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, земельні ділянки загальною площею 35,1914 га за рахунок невитребуваних земельних ділянок (паїв) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Халявинської сільської ради Чернігівського району та області. Встановлено орендну плату та зобов`язано управління агропромислового розвитку райдержадміністрації забезпечити підготовку договорів оренди землі для укладання з орендарем.

10.12.2015 між Чернігівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна компанія" (орендар) укладено договір оренди землі №42/14/1 від 10.12.2015, відповідно до умов пункту 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування невитребувану земельну ділянку (пай) сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Халявинської сільської ради Чернігівського району та області.

Згідно з пунктом 2 договору №42/14/1 в оренду передається не витребувана земельна ділянка (пай) №3 площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером: 7425589100:05:000:1003.

Договір укладено на 10 років на невитребувану земельну ділянку (пай), але не більше ніж на строк до моменту державної реєстрації речового права на земельну ділянку власником земельної частки (паю). Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору №42/14/1).

Невід`ємними частинами договору є: акт приймання-передачі об`єкта оренди; акт визначення меж земельної ділянки в натурі на (місцевості); план або схема невитребуваної земельної ділянки (паю); кадастровий план невитребуваної земельної ділянки (паю).

Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації в установленому законом порядку (пункту 38 договору №42/14/1).

На наданому до матеріалів справи договорі оренди землі №42/14/1 від 10.12.2015 міститься напис: "Договір зареєстрований в Халявинській сільській раді Чернігівського райну Чернігівської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10.12.2015 за № 42", скріплений печаткою Халявинської сільської ради та відповідним підписом посадової особи.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер НВ-7402160172015 від 10.08.2015 підтверджено, що земельна ділянка за кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 площею 0,6317 га зареєстрована Управлінням Держземагенства у Чернігівському районі Чернігівської області 07.08.2015; форма власності: інформація про зареєстроване право в державному земельному кадастрі відсутня.

Станом на момент укладення та реєстрації договору оренди землі №42/14/1 від 10.12.2015 право власності або інше право користування земельною ділянкою за кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 ні за ким не було зареєстроване.

Згідно з актом приймання-передачі від 10.12.2015 орендодавець, що діє на підставі Закону України "Про місцеві державні адміністрації", розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації від 28.09.2015 №539 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)" та розпорядження голови Чернігівської районної державної адміністрації від 24.11.2015 №682 "Про внесення змін до розпорядження голови районної державної адміністрації від 28.09.2015 №539" передав, а орендар прийняв невитребувану земельну частку (пай), площею 0,6317 га, кадастровий номер 7425589100:05:000:1003 в оренду строком на 10 років, але не більше ніж на строк до моменту оформлення особою права власності на земельну ділянку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Халявинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

У акті визначення меж земельної ділянки на місцевості ТОВ "Чернігівська індустріальна молочна компанія" на території Халявинської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 10.12.2015 визначено, що суміжними землевласниками (землекористувачами) ніяких претензій при погоджені (встановлених) існуючих меж не заявлено.

В обґрунтування позовних вимог, позивач серед іншого посилався на лист №23 від 13.12.2019 від ТОВ "Еліт Овоч" щодо пропозиції здійснення формування масиву земель для користування та обміну на території Халявинської сільської ради, під час розгляду якого позивачем з`ясовано, що земельна ділянка (невитребуваний пай) з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003, яка зазначена у переліку і запропонована відповідачем 1 для обміну, знаходиться у обробітку Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернігівська індустріальна компанія" з 2015 року на підставі договору оренди з Чернігівською районною адміністрацією.

За доводами позивача 15.01.2020 йому з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо про те, що 26.06.2019 Державним реєстратором Кривенковою З.В. зареєстроване право оренди земельної ділянки на 0,6317 га з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 на підставі договору оренди землі від 24.06.2019, строком на 10 років, укладеного між ТОВ "Еліт Овоч" та Халявинською сільською радою.

У відповідності до п. 1, 2 до договору оренди землі від 24.06.2019, укладеного між Халявинською сільською радою (орендодавець) та ТОВ "Еліт Овоч" (орендар), орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель с/г призначення - пасовища, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003, яка розташована за межами населеного пункту с. Халявин Чернігівського району Чернігівської області на території Халявинської сільської ради .

За змістом пункту 2 спірного договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,6317 га, у тому числі 0,6317 га пасовища за рахунок невитребуваної земельної частки (паю) №3.

Договір укладено на 10 років, але не більше ніж на строк до дня державної реєстрації права власності на земельну ділянку її власником/власниками. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 спірного договору оренду).

Згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки від 24.06.2019 орендодавець, що діє на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості земельних ділянок власниками земельних часток (паїв) ", Регламенту роботи Халявинської сільської ради та рішення 26 сесії Халявинської сільської ради 7 скликання від 20.06.2019 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та надання в оренду земельних ділянок, ТОВ "Еліт Овоч" прийняв в оренду земельну ділянку із кадастровим номером 7425589100:05:000:1003.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020 у справі № 927/75/20 позов задоволено.

Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що відповідач-2 неправомірно уклав з відповідачем-1 спірний договір оренди та подав його для реєстрації. Державний реєстратор неправомірно зареєструвала такий договір, що призвело до порушення законних прав та інтересів позивача, так як здійснено реєстрацію права оренди за відповідачем-1 на земельну ділянку, яка знаходяться у правомірному користуванні (оренді) позивача.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 927/75/20 рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020 скасовано в частині визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області Кривенкової З.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47565181 від 01.07.2019 14:36:30 на право оренди земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003. Судове рішення викладено у редакції зазначеної постанови. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею від 24.06.2019. В іншій частині у позові відмовлено.

Постанова аргументована тим, що договір оренди землі від 10.12.2015 №42/14/1 не припинявся, не розривався і не визнавався судом недійсними, а тому був чинним на момент укладення і здійснення державної реєстрації прав оренди за спірним договором оренди від 24.06.2019. Відповідачу-2 було відомо про можливу суперечність інтересів сторін, оскільки договір оренди земельної ділянки №42/14/1 від 10.12.2015 зареєстрованого саме у Халявинській сільській раді. Саме Халявинська сільська рада за спірним договором оренди була орендодавцем земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ "Еліт Овоч" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 927/75/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник стверджує, що судами не взято до уваги правові висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 484/272/16-ц, від 05.06.2019 у справі № 332/1178/17, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 відповідно до яких, поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" є різними. Суди не врахувавши зазначені позиції не взяли до уваги, що умовами договору від 10.12.2015, на підставі якого позивач отримав в оренду спірну земельну ділянку, визначено момент набрання чинності - державна реєстрація договору. Втім, станом на момент його укладення, закон не містив вимоги щодо такої реєстрації, але була вказівка про необхідність здійснення державної реєстрації речових прав, чого здійснено не було. За таких обставин, зазначений договір не набрав чинності та є неукладеним.

Аргументуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 14, 17 Закону України "Про оренду землі", статей 125, 126 Земельного кодексу України в частині набрання чинності договору оренду земельної ділянки за рахунок невитребуваних земельних часток (паїв), у випадку реєстрації такого договору відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу позивач вказує на безпідставність доводів скаржника, вважає, що ним набуто право оренди спірної земельної ділянки на підставі договору від 10.12.2015, який зареєстрований відповідно до порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), а тому ТОВ "Еліт Овоч" не могло набути право оренди на цю ж земельну ділянку за спірним договором.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Предметом позовних вимог є визнання недійсним договору оренди від 24.06.2019 та скасування рішення державного реєстратора щодо реєстрації відповідного права.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.

Статтями 15-16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості)земельних ділянок власникам земельнихчасток (паїв) " передбачено, що нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

Договором оренди від 10.12.2015 позивачу передано в оренду невитребувану земельну ділянку (пай) сільськогосподарського призначення.

Порядком реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України N119 від 24.01.2000, передбачено, що реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю) у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги.

Відповідно до положень статей 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01.01.2013), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" підпункту 2 пункту 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого ст. 126 Земельного Кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

При цьому на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 №570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 у справі № 136/2211/15-ц).

Проте це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.

Реєстрація прав на оренду землі, як зазначалось, є офіційним визнанням і підтвердженням факту виникнення прав на землю; саме право оренди виникає з моменту реєстрації цього права; земля вважається переданою з моменту державної реєстрації права оренди. Натомість це не свідчить про те, що сам договір, для якого визначені загальні правила набрання чинності, набирає чинність з моменту реєстрації права.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 912/3295/18.

За змістом статей 125-126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про оренду землі" у редакції, чинній на 10.12.2015, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 17 зазначеного Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Як слідує із умов договору від 10.12.2015, сторони визначили, що він набирає чинності з моменту підписання та державної реєстрації в установленому законом порядку. Договір від 10.12.2015 був зареєстрований відповідно до Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N119 від 24.01.2000, оскільки для такого виду земельних ділянок визначено спеціальну процедуру реєстрації. Обставини проведення такої реєстрації встановлено судами та сторонами не заперечуються.

Водночас, Верховний Суд вважає, що скасування законодавчої вимоги щодо необхідності державної реєстрації договору не означає, що договір від 10.12.2015 не може вважатися укладеним, оскільки мала бути проведення реєстрації права оренди. У цьому випадку, скаржник намагається довільно трактувати зміст зазначеного договору, оскільки той лише факт, що у договорі зазначено про набрання ним чинності з моменту реєстрації, не може ототожнюватися із моментом реєстрації самого права оренди. У спірному випадку, договір набрав чинності 10.12.2015, про що вірно вказали суди попередніх інстанцій, з урахуванням як умов договору, так і факту його реєстрації у Халявинській сільській раді Чернігівського району Чернігівської області. За таких обставин, доводи заявника не є підставою для висновку, що договір від 10.12.2015 є неукладеним або нікчемним в межах розгляду цієї справи.

У свою чергу, на момент укладення договору Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не визначав механізму реєстрації права оренди невитребуваних земельних ділянок (паїв). Такий порядок встановлено у статті 30 цього Закону у редакції Закону України від 26.11.2015 № 834-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який набрав чинності після укладення договору від 10.12.2015. Відсутність нормативної та технічної можливості такої реєстрації, що не залежало від дій позивача, не може свідчити ні про неукладеність договору від 10.12.2015, ні про відсутність у позивача відповідного права.

За таких обставин, оскільки доказів визнання договору від 10.12.2015 недійсним заявником надано не було, а тому договір є чинним і на його підставі виникли відповідні права та обов`язки у позивача. Крім того, колегія суддів зауважує, що предметом позовних вимог є визнання недійсним договору оренди від 24.06.2019, а дослідження договору від 10.12.2015 здійснювалося лише в частині підтвердження підстав звернення із позовом у справі № 927/75/20, питання ж щодо недійсності цього договору може вирішуватися лише у межах окремих позовних вимог.

5.5. У свою чергу, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилався на неврахування висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 484/272/16-ц, від 05.06.2019 у справі № 332/1178/17, та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17.

Однак, колегія суддів, проаналізувавши вказані судові рішення, висновки щодо застосування норм права в яких, на думку скаржника, не було враховано при ухваленні оскаржуваних судових рішень у цій справі, установила, що вони стосуються різних установлених фактичних обставин справи та іншого правового регулювання, що свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах. Так у справах № 484/272/16-ц, № 332/1178/17, договори укладалися до 01.01.2013, коли законодавчо був встановлений обов`язок їх реєстрації, що впливало на визнання їх укладеними. Однак у справі № 927/75/20, яка розглядається, договір укладено за відсутності законодавчої вимоги щодо обов`язкової реєстрації відповідного договору. Крім того, стверджуючи про неврахування судами висновку, викладеного у рішенні від 05.06.2019 у справі № 332/1178/17, заявник не бере до уваги, що цим рішенням є ухвала Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, якою справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому вона не містить висновку, який був би обов`язковий для врахування судами у справі № 927/75/20.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності у різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

За таких обставин, оскільки підстава касаційного оскарження передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердилася і правовідносини у зазначених вище справах неподібні, колегія суддів вважає за необхідне закрити касаційного провадження у цій частині.

5.6. Згідно з частиною 4 статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області Кривенкової Зої Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47565181 від 01.07.2019, зазначив, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку стосовно того, що позивач скористався ефективним способом відновлення порушеного права у цій частині. Суд апеляційної інстанції посилався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, відповідно до яких рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому після внесення такого запису скасування рішення державного реєстратора не може бути належним способом захисту права чи інтересу позивача. За певних умов таким належним способом захисту права могло б бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права

Із таким висновком Верховний суд не може погодитися та звертає увагу, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі також - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020 та на час прийняття оскаржуваних рішень) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови у цій справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому, починаючи з 16.01.2020, цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19 та від 28.10.2020 у справі № 10963/19, від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20.

Колегія суддів вважає, що зазначені висновки щодо застосування статті 26 Закон України № 1952 викладені, у тому числі у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 911/1530/19, від 03.03.2021 у справі № 913/175/20, які прийняті після подання скарги, підлягають врахуванню під час розгляду справи № 927/75/20.

На момент ухвалення оскаржених судових рішень, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а тому суд апеляційної інстанції помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який не зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав. Внаслідок помилкового висновку апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволенні вимоги щодо визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора індексний номер 47565181 від 01.07.2019 як неефективного способу захисту, постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 927/75/20 у цій частині необхідно скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020, яким позов щодо зазначеної вимоги задоволено.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені у справі рішення і постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 296, 300, 301, пунктом 4 частини 1 статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

У задоволенні касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, відмовити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 927/75/20 скасувати в частині відмови у визнанні незаконним і скасування рішення державного реєстратора Ріпкинської селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області Кривенкової Зої Володимирівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47565181 від 01.07.2019 14:36:30 на право оренди земельної ділянки площею 0,6317 га, пасовищ з кадастровим номером 7425589100:05:000:1003 за договором оренди землі від 24.06.2019 строком на 10 років, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліт Овоч" та Халявинською селищною радою. Залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.06.2020 у справі № 927/75/20 у цій частині.

В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 у справі № 927/75/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ