Постанова

від 22.04.2021 по справі 761/12394/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 761/12394/20

провадження № 22-ц/824/6069/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач),

суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року у складі судді Мальцева Д.О.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на дитину з інвалідністю та на матір, з якою проживає дитина з інвалідністю , -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом , в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 частки усіх видів його заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 01 лютого 2018 року та до досягнення дитиною повноліття; стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з моменту пред`явлення позову та протягом усього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 грн; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08 серпня 2014 року між сторонами по справі укладено шлюб, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_4 .

04 квітня 2016 року рішенням Солом`янського районного суду м. Києва шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.

Стверджувала, що ОСОБА_4 перебуває на утриманні матері, проживає разом з нею та є дитиною-інвалідом, що підтверджується копією медичного висновку №66 від 20 грудня 2019 року. З огляду на вказане, дитина потребує постійного нагляду у профільних фахівців та особливого домашнього догляду.

Зазначала, що у період з березня 2017 року по січень 2018 рок відповідач у добровільному порядку здійснював перерахування грошових коштів на утримання дитини без урахування додаткових медичних витрат. Проте, починаючи з лютого 2018 року ОСОБА_2 припинив сплачувати аліментні платежі, брати участь в утриманні дитини та надавати матеріальну допомогу.

Зауважувала, що батько дитини отримує стабільний дохід, непрацездатних батьків на своєму утриманні не має, у зв`язку з чим має можливість сплачувати аліментні зобов`язання.

Звертала увагу суду на те, що, починаючи з 2016 по 2020 рік позивачем витрачено тільки на лікування дитини 746 316 грн, без врахування забезпечення умов проживання сина, придбання одягу та забезпечення інших побутових потреб.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року позов задоволено частково .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28 квітня 2020 року до досягнення дитиною повноліття; стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дружини у розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 28 квітня 2020 року і протягом усього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею; стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 840, 80 грн та 3 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з указаним рішенням, 19 січня 2021 року представник позивача ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення змінити шляхом задоволення позовних вимог у повному обсязі; стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог є незаконним, необґрунтованим та спрямованим на порушення охоронюваних законом прав та інтересів малолітньої дитини.

Вказує, що судом першої інстанції не надано належного обґрунтування підстав відмови у стягненні аліментів за минулий час, починаючи з 01 лютого 2018 року.

Звертає увагу колегії суддів на те, що суд, зменшуючи розмір аліментів на утримання дружини з 1/6 до 1/10, завдав майнової шкоди матері, яка проживає з дитиною-інвалідом, та здійснює за нею постійний догляд і утримання.

Зазначає, що районним судом помилково стягнуто витрати на професійну правничу допомогу не на користь відповідача, а на користь держави.

09 квітня 2021 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , в якому остання просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Задовольняючи позов частково, судпершої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом дитинства, а відповідач згідно вимог сімейного законодавства зобов`язаний утримувати свого сина до досягнення ним повноліття та сплачувати аліменти на користь позивача у розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із дня подання цього позову і до досягнення дитиною повноліття.

Врахувавши обставини справи, що дитина з інвалідністю, стан здоров`я якої вимагає постійного медичного догляду, реабілітаційних заходів, які носять безперервний характер, матеріальне становище відповідача, дійшов висновку, що відповідач повинен сплачувати аліменти на утримання матері дитини у розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку(доходу) відповідача щомісяця, протягом всього часу проживання позивачки з дитиною з інвалідністю, та опікування нею.

Висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що сторони у справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08 серпня 2014 року по 04 квітня 2016 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 та рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 04 квітня 2016 року.

У шлюбі народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що свідчить свідоцтво про народження Серія НОМЕР_2 .

Згідно довідки про місце реєстрації та склад сім`ї, виданої Центром комунального концерну м. Києва від 08 листопада 2017 року, син ОСОБА_4 проживає із матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 з 2015 року.

Відповідно до медичної довідки, виданої 03 лютого 2020 року лікарем педіатром ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначена група інвалідності у грудні 2019 року.

З 13 січня 2020 року по 23 грудня 2021 рік позивачу призначено допомогу особам з інвалідністю на дитину та надбавку по догляду ОСОБА_4 .

Відповідач є особою працездатного віку, аліментів іншим особам не сплачує.

Згідно довідки про доходи №029/371 від 28 липня 2020 року, виданої ТОВ МД Істейт ОСОБА_2 за період роботи з січня 2020 року по червень 2020 року всього отримав 130 393,30 грн, середньомісячний дохід відповідача за вказаний період склав 21 732,21 грн.

У матеріалах справи також міститься договір дарування частки квартири від 02 жовтня 2019 року, відповідно до пункту 1.1 якого ОСОБА_2 передав у власність своєму сину ОСОБА_4 безоплатно належну на праві спільної часткової власності 1/3 частку квартири АДРЕСА_2 (а.с. 126).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач до січня 2018 року самостійно щомісячно сплачував аліменти на утримання дитини. Вказані обставини не заперечувались позивачем.

Статтею 51 Конституції України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.

Відповідно до ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини (ратифікована Постановою ВР України №789 -Х11 від 27.02.1991), батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей… першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Згідно ст. 8 ЗУ Про охорону дитинства кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписами ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до ч. 9 ст. 7 СК України, сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно положень ч. 1 ст. 12 Закону України Про охорону дитинства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Статтею 141 СК України передбачено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

У пункті 54 рішення ЄСПЛ у справі Хант проти України від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Ослон проти Швеції №2 від 27.11.1992) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

За змістом ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними (ч. 1 ст. 181 СК України).

За приписами ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються в частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Розмір аліментів у частці від заробітку (доходу) визначається з урахуванням як положень ст. 182 СК України, так і положень ст. 183 СК України.

За приписами ч. 1 ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду.

При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їх розмір, а тому спір щодо витрат на утримання дитини може містить незгоду між батьками, як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (ч. 2 ст. 182 СК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Отже, виходячи з інтересів дитини, ураховуючи стан здоров`я ОСОБА_4 , який є інвалідом з дитинства,те, що позивач позбавлена можливості самостійно на достатньому рівні забезпечувати утримання сина, зважаючи на стан здоров`я та матеріальне становище відповідача, зважаючи на те, що відповідач є особою працездатного віку та зобов`язаний належним чином утримувати свою дитину, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню аліменти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із дня подання цього позову і досягнення дитиною повноліття.

Доводи апелянта, що суд безпідставно відмовив у стягненні аліментів за минулий період з 01 лютого 2018 року, не є переконливими з огляду на положення статті 191 СК України, а також зважаючи на те, що згідно матеріалів справи відповідач добровільно сплачував аліменти на дитину та пропонував позивачу взяти відкриту в АТ КБ Приватбанк карту для отримання коштів на дитину, проте позивач відмовилась.

Щодо вимог про стягнення аліментів на дружину, колегія виходить з наступного.

За змістом ч. 1 ст. 75 СК України дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

Згідно ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) твердій грошовій сумі.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 84 Сімейного кодексу України дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

В абз. 3 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів № 3 від 15.05.2006 року надано роз`яснення про те, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини, стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ст. 88 СК України, якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною з інвалідністю, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів тому з подружжя, з ким проживає дитина з інвалідністю, визначається за рішенням суду відповідно до частини першої статті 80 цього Кодексу, без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Відповідно до Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні від 06.10.2005, дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Статтею 1 Закону України Про охорону дитинства визначення інвалідності дитини доповнено посиланням на те, що стійкий розлад функцій організму зумовлює обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Статтею 19 цього ж Закону визначено безпосередній причинний зв`язок інвалідності з потребою у сторонньому догляді, як форми додаткової соціальної допомоги та захисту. Право на утримання триває протягом всього часу проживання з дитиною з інвалідністю та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає.

Таким чином, з аналізу ст. 88 СК України вбачається, що право на утримання матеріальної допомоги на дитину-інваліда виникає на підставі певних фактів, а саме: проживання одного з подружжя з дитиною-інвалідом та опікування нею, нездатність дитини обходитися без постійного стороннього догляду, походження дитини від одного з подружжя та спроможність другого з подружжя надавати таку допомогу.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач зареєстрована і проживає разом з неповнолітнім сином ОСОБА_4 , є його законним представником, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення, отримує державну допомогу на дітей з інвалідністю на сина ОСОБА_4 згідно чинного законодавства.

Зважаючи на вищевикладені норми законодавства та обставини справи, колегія вважає, що суд першої інстанції, врахувавши стан здоров`я дитини, яка є дитиною з інвалідністю, те, що стан її здоров`я вимагає постійного медичного догляду, реабілітаційних заходів, які носять безперервний характер, матеріальне становище відповідача, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач повинен сплачувати аліменти на утримання матері дитини, який визначив на рівні, який би міг частково задовольнити потреби на утримання дитини, та її лікування, в розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку(доходу) щомісяця, протягом всього часу проживання позивача з дитиною з інвалідністю, та опікування нею.

В апеляційній скарзі апелянт не погоджується з розміром витрат на правову допомогу, який був безпідставно зменшений судом.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №14-382цс19.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання професійної правничої допомоги №2020/02 від 16 січня 2020 року та Завдання №1 від 16 січня 2020 року правничу допомогу ОСОБА_1 надає ОСОБА_3 . За роботу по цьому завданню клієнт сплачує об`єднанню фіксовану винагороду (гонорар) у розмірі 7 000 грн. Сплата ОСОБА_1 погодженої сторонами у договорі суми 7 000 грн підтверджується відповідними квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, колегія, дослідивши обсяг наданих адвокатом послуг, складність справи, час, витрачений адвокатом, та зваживши на розумність і справедливість, погоджується з місцевим судом, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , необхідно зменшити до суми 3 500 грн.

Аргументи апеляційної скарги є неспроможними та висновків суду першої інстанції по суті прийнятого рішення не спростовують.

Проте, обґрунтованими є доводи позивача про те, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу помилково зазначено, що стягнення витрат підлягає з відповідача на користь держави.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Таким чином, виходячи з того, що суд першої інстанції ухвалив правильне, законне та обґрунтоване рішення, лише помилково вказавши в п`ятому абзаці резолютивної частини рішення, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає з ОСОБА_2 на користь держави, рішення в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на те, що помилкове незазначення судом першої інстанції особи, на користь якої підлягають стягненню грошові кошти, не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Витрати, понесені позивачем під час розгляду апеляційної скарги, покласти на позивача.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 вересня 2020 року - змінити шляхом викладення абзацу 5 резолютивної частини рішення в наступні редакції: Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , НОМЕР_3 ) на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500 грн .

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий В.А. Кравець

Судді О.В. Желепи

О.Ф. Мазурик