Ухвала

від 23.04.2021 по справі 450/2090/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 450/2090/20

провадження № 51-1344ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12020140000000441 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Суть питання

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року ОСОБА_4 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Як зазначив суд у вироку, ОСОБА_4 03 червня 2020 року о 17:50, керуючи транспортним засобом марки «Volvo FN400», номерний знак НОМЕР_1 , із напівпричепом марки «Schmitz SКО 24», номерний знак НОМЕР_2 , і рухаючись автодорогою «Західний об`їзд міста Львова» у напрямку від вулиці Городоцької до вулиці Кульпарківської міста Львова, проїжджаючи ділянку дороги в селі Лапаївка Пустомитівського району Львівської області, грубо порушив вимоги п. 8.1, п. 8.7.3 пп. «г», «е», п. 12.4, п. 12.9 пп. «б» Правил дорожнього руху, а саме: проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін; перевищив максимальну допустиму швидкість руху; проїжджаючи перехрестя на заборонені сигнали світлофора, допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_6 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 лютого 2021 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності вини засудженого та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і призначити засудженому покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що судами не враховано даних про особу ОСОБА_4 , який до кримінальної відповідальності не притягався, має сім`ю, працює водієм, що є єдиним джерелом доходів, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, відшкодував завдану шкоду потерпілому; відсутність обставин, які обтяжують покарання. Викладене, на переконання захисника, вказує, що засуджений не є суспільно небезпечним.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Доведеності винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених і перевірених місцевим судом, а також правильності кваліфікації дій ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки захисник не оскаржує законності й обґрунтованості судових рішень у цій частині.

Твердження ОСОБА_5 щодо невідповідності призначеного засудженому додаткового покарання внаслідок суворості Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтею 50 КК встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до мети та принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, згідно з положеннями статей 66, 67 КК.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Положеннями п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК передбачено, що підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції, зокрема, є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_4 покарання згідно з указаними нормами закону врахував: насамперед, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення; його особу, який раніше не був судимий; щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання; визнання ним винуватості та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; часткове відшкодування завданої моральної шкоди потерпілому; відсутність обставин, які обтяжують покарання; відсутність на утриманні неповнолітніх дітей; посередню характеристику за місцем проживання та позитивну за місцем праці; те, що на наркологічному і психіатричному обліках не перебуває; позицію потерпілого, який просив суворо не карати засудженого та призначити йому покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 основного покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та можливість його виправлення без ізоляції від суспільства і звільнив засудженого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на підставі статей 75, 76 КК.

Санкція ч. 2ст. 286 ККнадає можливість суду як призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимогПравил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Призначаючи засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, місцевий суд урахував, що ОСОБА_4 грубо знехтував Правилами дорожнього руху, а тому дійшов висновку, що додаткове покарання сприятиме його виправленню та дотриманню ним надалі Правил дорожнього руху.

Водночас місцевим судом визнані безпідставними доводи засудженого та його захисника про можливість призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки робота на посаді водія є єдиним джерелом доходів ОСОБА_4 , з огляду на його можливість працювати за іншими спеціальностями.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив призначити його підзахисному покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та наводив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним ним у касаційній скарзі.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив усі викладені у скарзі посилання й доводи захисника щодо призначення покарання ОСОБА_4 без позбавлення права керування транспортними засобами, та, не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, аргументувавши це рішення.

Зокрема, апеляційний суд погодився зі встановленими місцевим судом обставинами, які враховуються та оцінюються під час призначення покарання, передусім з точки зору ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та суспільної небезпеки винної особи, указав про обґрунтованість висновку місцевого суду щодо наявності підстав для призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на допущені засудженим численні грубі порушення Правил дорожнього руху, що призвели до загибелі людини.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогамст. 419 КПК.

Доводи захисника в касаційній скарзі щодо суворості призначеного покарання є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій зважили на обставини, на які посилається захисник, та саме з їх урахуванням у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК судом визначено розмір як основного, так і додаткового покарання, а також ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Таким чином, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

З огляду на викладене, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення судів попередніх інстанцій, умотивованість їх висновків з питання правильності призначення ОСОБА_4 покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, захисник ОСОБА_5 у касаційній скарзі не навів.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3