Ухвала

від 26.05.2021 по справі 450/2090/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 450/2090/20

провадження № 51-1344ск21

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року у кримінальному провадженні № 12020140000000441 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі КК).

Суть питання

За вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року ОСОБА_4 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Як зазначив суд у вироку, ОСОБА_4 03 червня 2020 року о 17:50, керуючи транспортним засобом марки «Volvo FN400», номерний знак НОМЕР_1 , із напівпричепом марки «Schmitz SКО 24», номерний знак НОМЕР_2 , і рухаючись автодорогою «Західний об`їзд міста Львова» у напрямку від вулиці Городоцької до вулиці Кульпарківської міста Львова, проїжджаючи ділянку дороги в селі Лапаївка Пустомитівського району Львівської області, грубо порушив вимоги п. 8.1, п. 8.7.3 пп. «г», «е», п. 12.4, п. 12.9 пп. «б» Правил дорожнього руху, а саме: проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін; перевищив максимальну допустиму швидкість руху; проїжджаючи перехрестя на заборонені сигнали світлофора, допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo», номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_5 , який від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці пригоди.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 25 лютого 2021 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_4 залишив без змін.

У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи доведеності своєї винуватості та правильності кваліфікації його дій, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить змінити вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року і призначити покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_4 зазначає про неврахування судами даних про його особу, а саме, що він до кримінальної відповідальності не притягався, має сім`ю, працював водієм, що було єдиним джерелом доходів, визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому, позитивно характеризується, сприяв слідству, отримав позику на підприємстві, завдяки якій відшкодував завдану шкоду потерпілому й примирився з ним, до того ж останній, за твердженням засудженого, просив не призначати суворе покарання та не позбавляти права керувати транспортними засобами. Викладене, на переконання ОСОБА_4 , вказує, що він не є суспільно небезпечним, а призначене йому додаткове покарання є несправедливим.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі статтями50,65 ККособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Із аналізу доданих до касаційної скарги копій судових рішень вбачається, що, обираючи засудженому міру покарання, суд першої інстанції врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким; його особу, який раніше не був судимий; щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання; визнання ним винуватості та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; відсутність обставин, які обтяжують покарання; відсутність на утриманні неповнолітніх дітей; посередню характеристику за місцем проживання та позитивну за місцем праці; те, що на наркологічному і психіатричному обліках не перебуває. Суд взяв до уваги і позицію потерпілого, який просив суворо не карати засудженого та призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі, та часткове відшкодування завданої моральної шкоди.

З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_4 основного покарання в межах санкції статті, за якою його засуджено, із призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Водночас звільнив засудженого від відбування основного покарання на підставі ст. 75 КК, з покладенням обов`язків передбачених ст. 76 КК.

Санкція ч. 2ст. 286 ККнадає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимогПравил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Призначаючи засудженому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, місцевий суд урахував, що ОСОБА_4 грубо знехтував Правилами дорожнього руху, а тому дійшов висновку, що додаткове покарання сприятиме його виправленню та дотриманню ним надалі Правил дорожнього руху.

Водночас місцевим судом визнані безпідставними доводи засудженого та його захисника про можливість призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки робота на посаді водія є єдиним джерелом доходів ОСОБА_4 , з огляду на його можливість працювати за іншими спеціальностями.

Не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив призначити його підзахисному покарання без додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та наводив обґрунтування, аналогічні доводам, викладеним засудженим у касаційній скарзі.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку перевірив викладені у скарзі посилання й доводи захисника щодо призначення покарання ОСОБА_4 без позбавлення права керувати транспортними засобами та, не встановивши підстав для зміни вироку місцевого суду, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, аргументувавши це рішення.

Так, суд вказав про обґрунтованість призначеного ОСОБА_4 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами з огляду на допущення засудженим грубих порушень Правил дорожнього руху, що призвело до загибелі людини. А також визнав належною правову оцінку цих обставин місцевим судом, передусім із погляду суспільної небезпеки винної особи та характеру вчиненого кримінального правопорушення.

Крім цього, колегією суддів апеляційного суду зауважено, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Наявність такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні заходу примусу, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи ОСОБА_4 у касаційній скарзі щодо суворості призначеного покарання є безпідставними, оскільки суди попередніх інстанцій урахували обставини, про які вказує засуджений, саме ці обставини дали суду підстави призначити покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, але не в максимальному розмірі як основного, так і додаткового покарань, а також звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням.

Таким чином, суди як першої, так і апеляційної інстанцій, дійшли обґрунтованого висновку щодо необхідності призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Посилання засудженого на обставини, що він не втік з місця дорожньо-транспортної пригоди й уживав заходів щодо виклику поліції та швидкої, не свідчать про явну несправедливість призначеного покарання через суворість, оскільки відповідно до Правил дорожнього руху в разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний залишатися на місці пригоди. Недотримання цих норм тягне за собою відповідальність.

Крім того, необхідно зауважити, що позиція потерпілого, який за доводами засудженого просив не призначати йому суворе покарання та не позбавляти права керувати транспортними засобами, є думкою потерпілого, яка враховується в сукупності з іншими обставинами, однак не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність, зокрема щодо призначення покарання. До того ж вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення внаслідок недотримання вимог Правил дорожнього руху посягає як на суспільні відносини в сфері безпеки дорожнього руху, так і на життя людини. Водночас спричинені діями засудженого суспільно небезпечні наслідки у виді смерті потерпілого є невиправними.

Таким чином, доводи ОСОБА_4 у касаційній скарзі не спростовують правомірність висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не свідчать про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості.

Підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень, убачається, що підстав для її задоволення немає.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК відмовляє у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 18 листопада 2020 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3