Ухвала

від 26.04.2021 по справі 911/1966/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/1966/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М. ,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОФКАПІТАЛ" (далі - ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ", позивач, скаржник)

на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021

у справі № 911/1966/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОФКАПІТАЛ"

до Білоцерківської міської ради,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради "Білоцерківводоканал", Товариство з обмеженою відповідальністю "Білоцерківвода"

про спонукання до виконання умов договору,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ" 20.03.2021 (згідно з трек-коду на конверті) через Північний апеляційний господарський суд звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема скасувати рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 911/1966/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також скаржник просить Суд передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду або об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 08.04.2021 для розгляду касаційної скарги у справі № 911/1966/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також щодо сплати судового збору в порядку і розмірі передбаченому Законом України "Про судовий збір", Верховний Суд встановив таке.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

- якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

- якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

- якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів ГПК України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту, сплати судового збору у розмірах передбачених законом.

Скаржник повинен розуміти, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, формування обґрунтованої правової позиції стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності , що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права в Україні (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Зважаючи на наведене скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип правової визначеності .

У поданій касаційній скарзі ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ" посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 9, 26, 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статей 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 6, 16, 204, 526, 619 Цивільного кодексу України, а також вказує на пункти 1, 2 частини 2 другої статті 287, частин 3, 4 статті 302 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у поданій касаційній скарзі вказує на неправомірне відступлення судів попередніх інстанцій від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 (провадження № 12-102гс18), від 26.06.2019 у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19), від 06.05.2020 у справі № 359/9022/17-ц (провадження № 61-1784св20) та у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 923/1297/14, від 10.03.2020 у справі № 902/318/16, від 05.12.2018 у справі № 711/3298/17-ц, від 30.01.2019 у справі № 711/3306/17 та від 15.08.2018 у справі № 5023/1310/11.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України скаржник у поданій касаційній скарзі вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.05.20 у справі № 711/3288/17-ц; а також у постановах від 22.07.2019 року у справі № 404/2557/16-ц та від 25.04.2019 року у справі № 523/8653/15-ц.

Наведені скаржником підстави касаційного оскарження судового рішення, не є явно неприйнятні, а відтак достатні для касаційного розгляду на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Однак, з поміж іншого, скаржник у касаційній скарзі (арк.7, абз. 8 ) також зазначає, що Касаційний господарський суд однозначно визнав правомірність залучення органів місцевого самоврядування як субсидіарних боржників по боргам комунальних підприємств. Проте, зробив це не у позовному провадженні, а у справах про банкрутство . За таких обставин скаржник вважає, що підставою для касаційного оскарження (подолання фільтрів ) в контексті зв`язку між частиною десятою статті 78 та частини сьомої статті 77 ГК є відступлення від правової позиції Касаційних господарських судів, особливо Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 5023/4388/12 (пункт 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), або відсутність висновку Касаційного господарського суду з цього приводу саме у позовному провадженні (пункт 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України).

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження , а тому відсутність підстав у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Підсумовуючи доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, скаржник визначає підстави касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, проте не зазначає чи оскаржується судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Кодексу, а тому скаржнику в цій частині у разі необхідності треба чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення , як того вимагають положення пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.

Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" № 3674 - VI.

За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

На час подання позову, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" з 1 січня 2020 року установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 102,00 гривень.

Згідно з положеннями пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання позовної заяви у цій справі), за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги), за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду розмір ставки судового збору складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Як убачається з матеріалів справи, ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ" звертаючись до Господарського суду Київської області з позовом, просив Суд зобов`язати відповідача - Білоцерківську міську раду виконати умови пункту 6.1.1. Договору застави від 28.11.2008 № 158/1, який є невід`ємною частиною кредитного договору від 10.07.2007 № 100707/2062-158, і погасити заборгованість за кредитним договором від 10.07.2007 № 100707/2062-158 перед ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ" у розмірі 767 737,21 грн.

З врахуванням наведених вище приписів Закону України "Про судовий збір" на час подання касаційної скарги скаржник повинен був сплатити судовий збір виходячи з однієї вимоги майнового характеру та однієї вимоги немайнового характеру, а саме у розмірі 27 236,12 грн [ 23 032,12 грн - за одну вимогу майнового характеру ( 767 737,21грн х 1,5% = 11 516,06 грн х 200% = 23 032,12 грн ) + 4 204,00 грн - за одну вимогу немайнового характеру ( 2 102,00 грн х 200 % = 4 204,00 грн )].

Натомість, звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, скаржник наведеного вище не врахував та не сплатив судовий збір у встановленому законом порядку і розмірі, що підтверджується також переліком додатків до касаційної скарги.

У зв`язку з цим, з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати документ на підтвердження сплати судового збору у розмірі 27 236,12 грн , який має бути перерахований за такими реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007; код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу Судовий збір (Верховний Суд, 055) .

Також положенням статті 291 ГПК України передбачено, що особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Згідно з положень статей 73, 76, 77 ГПК України, належним та допустимим доказом надсилання іншому учаснику справи копії касаційної скарги з додатками може вважатися розрахунковий документ встановленої форми, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку (касовий чек, розрахункова квитанція тощо) з надіслання адресату листа з описом вкладення, поданий в оригіналі або в належній чином засвідченій копії.

Як убачається з матеріалів касаційної скарги, скаржником не надано доказів надіслання копії касаційної скарги з додатками іншим учасникам даної справи.

Суд вважає за необхідне звернути увагу скаржника на приписи пункту 7 частини другої статті 42 ГПК України, де встановлено, що учасники справи зобов`язані виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Зокрема, це стосується й вимог статті 291 ГПК України щодо процесуальних обов`язків скаржника.

Процесуальний обов`язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб`єктивному процесуальному праву суду.

Не надсилання копії касаційної скарги іншим учасникам судового процесу позбавляє цих учасників обізнаності про зміст та підстави касаційного оскарження судового рішення у справі, що, в свою чергу, позбавляє можливості подати в суд касаційної інстанції заперечення проти відкриття касаційного провадження та відзив на касаційну скаргу (стаття 294, 295 ГПК України).

Таким чином, скаржнику слід виконати вимоги статті 291 ГПК України та надіслати копію касаційної скарги з доданими до неї документами іншим учасникам даної справи.

З урахуванням наведеного касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, а тому підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, Касаційний господарський суд зазначає, що ТОВ "ФК "ПРОФКАПІТАЛ" необхідно зазначити, чи оскаржуються судові рішення у даній справі з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) враховуючи доводи касаційної скарги, а також надати документ на підтвердження сплати судового збору в розмірі 27 236,12 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом, та надати докази надіслання копії касаційної скарги з доданими до неї документами та матеріали усунених недоліків касаційної скарги іншим учасникам даної справи.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 6 Закону України "Про судовий збір" Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ПРОФКАПІТАЛ" на рішення Господарського суду Київської області від 01.12.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 у справі № 911/1966/20 - залишити без руху.

2. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОФКАПІТАЛ" строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення цієї ухвали. Документи про усунення недоліків направляти до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.

3. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРОФКАПІТАЛ", що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова