Постанова

від 14.04.2021 по справі 624/423/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 624/423/17

провадження № 61- 10367св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство імені Щорса,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса на рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року в складді судді Нестеренко О. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року в складді колегії суддів: Яцини В. Б., Котелевець А. В., Хорошевського О. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса (далі - ПСП імені Щорса) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що позивачка на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 01 липня 2002 року серія Р2 № 769287 є власницею земельної ділянки площею 6,7787 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6323183700:10:002:010 9 , що розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області (далі - земельна ділянка).

В червні 2017 року позивачкадізналася, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача на підставі договору оренди землі від 01 лютого 2007 року № 113, який вона не підписувала, що свідчить про відсутність наміру на його укладення, не відповідає її волі та порушує її права як власника.

Вказаний договір оренди землі та додатки до нього, а саме: акт прийому-передачі земельної ділянки, акт визначення меж земельної ділянки в натурі, позивачка не укладала та не підписувала .

Оскільки, цей факт є суттєвим порушенням чинного законодавства та її прав, позивачка просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 01 лютого 2007 року, укладений між нею та відповідачем.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі № 113, укладений 01 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та ПСП імені Щорса, та зареєстрований 01 лютого 2008 року у Кегичівському відділі Харківської філії ДП Центр державного земельного кадастру за № 040869600005.

Зобовязано ПСП імені Щорса повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,7787 га, кадастровий номер 6323183700:10:002:0109, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області.

Стягнено з ПСП імені Щорса на користь ОСОБА_1 витрати за проведення судово-почеркознавчої експертизи у розмірі 9 969,60 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 640 ,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 07 лютого 2018 року № 21485/2059 встановлено, що ОСОБА_1 спірний договір оренди, акт прийому-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки не підписувала, що свідчить про відсутність волевиявлення власника, що є підставою для визнання недійсним спірного договору оренди відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України.

Крім того, суд першої інстанції, посилаючись на частину другу статті 216 ЦК України, вважав, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а тому вважав за необхідне зобов`язати ПСП імені Щорса повернути позивачці земельну ділянку.

Постановою Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року апеляційну скаргу ПСП імені Щорса залишено без задоволення.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що встановивши, що оспорюваний договір оренди підписано не позивачкою, а іншою особою, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність встановлених законом підстав для визнання договору оренди недійсним та витребування спірної земельної ділянки із незаконного володіння ПСП імені Щорса.Посилання ПСП імені Щорса на те, що початок перебігу строку позовної давності необхідно обчислювати з моменту укладення спірного договору, оскільки позивач отримувала плату за користування землею, є недоведеним належним чином . Оскільки про порушення свого права позивачка дізналася лише у червні 2017 році, трирічний строк позовної давності на день звернення до суду не сплив, суд першої інстанції правильно його застосував, а наведені з цього приводу доводи скарги є необґрунтованими.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У липні 2020 року ПСП імені Щорса засобами поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 рокута прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми статей 256 , 257 , 261 ЦК України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 397/1402/15-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/605/16-ц.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачка протягом десяти років отримував орендну плату від ПСП імені Щорса за користування спірною земельною ділянкою. Покладаючи в основу ухвалених у справі судових рішень висновок судово-почеркознавчої експертизи про те, що підпис у договорі оренди здійснено не позивачкою , суди не взяли до уваги доводи відповідача щодо необхідності встановлення такої особи та відібрання у зв 'язку з цим зразків підписів у членів сім 'ї позивачки. Суди не розглянули клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, враховуючи, що оспорюваний договір сторони підписали 01 лютого 2007 року.

Крім того, суд першої інстанції, зобов`язуючи ПСП імені Щорса повернути земельну ділянку позивачці, вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачкою таких вимог не заявлялося. Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, та не виправив помилки суду першої інстанції. Вказане свідчить про порушення судами принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 рокувідкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Сахновщинського районного суду Харківської області .

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 01 липня 2002 року серії Р2 № 769287 належить на праві приватної власності, земельна ділянка площею 6,7787 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 6323183700:10:002:0109, що розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області (т. 1 а. с. 7).

01 лютого 2007 року від імені ОСОБА_1 (орендодавець) та ПСП Щорса Кегичівського району Харківської області (орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендар приймає від орендодавця в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області. Того ж дня складено акт приймання-передачі земельної ділянки згідно з договором оренди (Т. 1 а. с.12-14).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 07 лютого 2018 року № 21485/2059 підписи від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 01 лютого 2007 року № 113, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП імені Щорса (примірник № 1); в договорі оренди землі б/н від 01 лютого 2007 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПСП імені Щорса (примірник № 2); акті приймання-передачі земельної ділянки (примірник № 1) та акті приймання-передачі земельної ділянки (примірник № 2) - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою (іншими) особою (особами).

Підписи від імені ОСОБА_1 в: акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області (примірник № 1); акті визначення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 в натурі (на місцевості) на території Павлівської сільської ради Кегичівського району Харківської області (примірник № 2), виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_1 , а іншою (іншими) особою (особами) (а. с. 57-72).

У письмових запереченнях проти позову ПСП імені Щорса зазначало про необхідність застосування у справі позовної давності.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не у повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб 'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб 'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов 'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб 'єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України , а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України , так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України ).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі (тут і далі - уредакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об 'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об 'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6 , 11 , 17 , 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У справі, що переглядається, суди беззаперечно встановили, що спірний договір позивачка не підписувала та, відповідно, істотні умови цього договору не погоджувала.

Відсутність підпису та інші обставини справи свідчать про те, що між сторонами не досягнуто домовленості з приводу усіх істотних умов договору оренди землі з позивачкою. Позивачка не є стороною тієї домовленості, яка втілена в тексті оспорюваного договору, а, відповідно, цей договір як правовий документ не може створювати для позивачки будь-яких правових наслідків, на досягнення яких спрямовані його умови.

В оцінці застосування наведених норм права Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах зробила висновок, відповідно до якого правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, який полягав у тому, що договір, укладений без волевиявлення позивача, зокрема підписаний не ним, а іншою особою, може бути визнано недійсним на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України , висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання договору оренди землі від 01 лютого 2007 року, укладений між позивачкою та ПСП імені Щорса, недійсним у судовому порядку.

Аналогічний правовий висновок у спірних правовідносинах щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним договору, який не укладено, викладено у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 624/605/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/606/16-ц, від 26 серпня 2020 року у справі № 624/679/16-ц, від 09 вересня 2020 року у справі № 624/653/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 624/467/17.

Щодо застосування позовної давності у спірних правовідносинах

Колегія суддів вважає, що правові підстави для застосування позовної давності у цій справі до вимоги про визнання недійсним договору оренди, відсутні, враховуючи наступне.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині, а не з підстав застосування наслідків пропуску позовної давності, а тому доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними.

Щодо зобов`язання ПСП ім. Щорса повернути земельну ділянку ОСОБА_1 .

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася з вимогою про визнання недійсним договору оренди, посилаючись на те, що цей договір вона не підписувала, його умови не погоджувала, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваної земельної ділянки позивачці, як її власнику, посилаючись на умови договорів, підписаних невстановленою особою замість позивачки.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої суд має ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права.

Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (стаття 175 ЦПК України).

Вирішуючи питання про зобов`язання ПСП імені Щорса повернути позивачці спірну земельну ділянку, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, посилався на частину другу статті 216 ЦК України та вважав, що у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Разом із тим у справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом, позивачка, фактичними підставами позову визначила факт непідписання договору оренди землі, а правовою підставою позову - правила статей 15, 203, 207, 215 ЦК України, статтей 15, 27 Закону України Про оренду землі . Про повернення земельної ділянки позивачкою не заявлялося, а тому суди були зобов`язані перевірити та надати оцінку визначеним позивачкою вимогам виключно у визначених нею межах позову. Зазначене свідчить про порушення судами норм процесуального права та принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Таким чином, враховуючи, що у справі, яка переглядається, позивачка не заявляла негаторного позову про усунення перешкод у користуванні належним їй майном, а лише заявляла вимогу про визнання недійсним договору оренди, який неукладено, у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачкою неефективного способу захисту.

Зазначене не позбавляє права позивачки звернутися до суду із відповідним позовом для ефективного захисту свого порушеного права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Верховний Суд, оцінивши оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідно до визначених позивачкою підстав позову, встановив, що їх ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що є підставою для ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 400 , 409 , 412 , 416 , 419 , ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїї судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса задовольнити.

Рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 грудня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства імені Щорса про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

О. С. Ткачук