Рішення

від 19.04.2021 по справі 280/4291/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 квітня 2021 року Справа № 280/4291/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лазаренка М.С.,

за участю секретаря судового засідання Келюх К.С.,

за участю:

представника позивача - Макаренка В.М.,

представника відповідача - Поливоди В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164; код ЄДРПОУ 43847544) про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), підписана представником - адвокатом Макаренком Валентином Миколайовичем (далі - представник), до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, який в ході розгляду справи змінено на правонаступника - Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 9936,00 грн. та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 21215,93 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2020 ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації звільнено з посади головного спеціаліста відділу погодження у сфері господарської діяльності управління раціонального використання земель природно-заповідного фонду та природоохоронних програм. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП позивачу надано довідку №44 від 30.01.2020 про нараховані суми, належні працівникові при звільненні та про заборгованість на день звільнення, яка складає 31943,97 грн. 30.03.2020 вказана заборгованість із заробітної плати відповідачем виплачена. Водночас, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати виплачено не в повному обсязі та не виплачено вихідну допомогу. Так, 30.03.2020 відповідачем виплачено ОСОБА_1 суму у розмірі 63004,17 грн., яка складається з: 390,00 грн. доплати внаслідок перерахунку окладу за січень 2020 року; 195,00 грн. доплати внаслідок перерахунку за вислугу років за січень 2020 року; 31943,97 грн. заборгованості із заробітної плати; 30475,20 грн. компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати. Згідно довідки Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації №22 від 30.01.2020, середньоденна заробітна плата позивача складає 1010,28 грн. Таким чином, період затримки із виплати заробітної плати з 01.02.2020 по 30.03.2020 включає в собі 40 робочих днів, а отже з урахуванням середньоденної заробітної плати в розмірі 1010,28 грн., компенсація середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати повинна складати 40411,20 грн. У зв`язку з наведеним, різниця складає 9936,00 грн., що є невиплаченою компенсацією за час затримки виплати заробітної плати. Просить задовольнити позовні вимоги та стягнути з відповідача вказану суму, а також вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 21215,93 грн.

Ухвалою суду від 06.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

20.07.2020 від позивача через канцелярію суду надано уточнену позовну заяву з додатками.

Враховуючи те, що суддя Лазаренко М.С. в період з 20.07.2020 по 02.08.2020 включно перебував у відпустці, що підтверджується відповідною довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2020, питання про відкриття провадження у справі вирішено судом в перший робочий день, тобто 03.08.2020.

Ухвалою суду від 03.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

26.08.2020 до суду від Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації надійшов відзив (вх.№39262), в якому зазначено, що оскільки заборгованість за час затримки виплати грошових коштів позивачу нараховувалась станом на 30.03.2020, то, як наслідок, відповідна подія, з якою пов`язане нарахування виплати із середньомісячної заробітної плати за останні два місяці є грудень 2019 року та січень 2020 року. Згідно довідки про заробітну плату позивача, розмір середньомісячної заробітної плати становить 761,88 грн., а отже розрахунок за час затримки виплати грошових коштів становив 30475,20 грн., а не 40411,20 грн., як стверджує позивач. 30.03.2020 із позивачем було повністю проведено розрахунок невиплачених сум при звільненні з посади. Також зазначає, що норми КЗпП України, а саме статті 44, не розповсюджуються на спірні правовідносини, адже Законом України Про державну службу було врегульовано питання виплати вихідної допомоги державному службовцю, що підтверджується, зокрема, листом-роз`ясненням Національного агентства з питань державної служби від 26.12.2019 №9838-13/19. За таких обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представником позивача 01.09.2020 до суду подано відповідь на відзив (вх.№40324), в якому зазначено, що посилання відповідача на розрахований ним розмір середнього заробітку за наступні місяці після звільнення не тільки не відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, і нормам КЗпП України, а є в принципі нелогічними, оскільки в лютому 2020 року позивач не працювала і заробітну плату не отримувала. Також зазначає, що згідно частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим Законом. Так, передбачені статтею 87 Закону України Про державну службу обставини, при яких виплачується вихідна допомога не є виключним переліком, а тому підлягають застосуванню положення статті 44 КЗпП України. Крім того, вказує на те, що лист Національного агентства з питань державної служби від 26.12.2019 за №9838-13/19 має індивідуальний характер та не є нормою права в розумінні положень КАС України.

Ухвалою суду від 13.10.2020 замінено відповідача у справі №280/4291/20 - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (проспект Соборний, 164, м. Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ: 00731270). Розгляд справи продовжено за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 10.11.2020.

20.10.2020 представник позивача подав до суду клопотання (вх.№49621), відповідно до якого просив долучити до матеріалів справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та докази розміру судових витрат, які позивач сплатила у зв`язку з розглядом справи.

03.11.2020 Департаментом агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації подано до суду відзив на позовну заяву (вх.№52586), який за змістом є аналогічним раніше поданому Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації відзиву.

У підготовчому судовому засіданні 10.11.2020 оголошено перерву до 10.12.2020.

17.11.2020 до суду від представника позивача за вх.№55089 надійшла відповідь на відзив Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, який також дублює позицію, викладену у раніше поданій відповіді на відзив.

10.12.2020 під час проведення підготовчого судового засідання здійснено процесуальну заміну відповідача на Департамет агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації. Закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.01.2021.

У судовому засіданні 20.01.2021 замінено відповідача на Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Оголошено перерву до 10.03.2021.

Протокольною ухвалою суду від 10.03.2021 відкладено розгляд справу на 12.04.2021.

16.03.2021 до суду від представника позивача надійшла ще одна відповідь на відзив (вх.№15057), зміст якої є аналогічним раніше поданим.

Крім того, 07.04.2021 представником позивача за вх.№20125 до суду надані додаткові докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

12.04.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.04.2021.

У судовому засіданні 19.04.2021, на підставі статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

У Наказі Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 30.01.2020 №35-к зазначено: … Відповідно до статті 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації , пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України Про державну службу , пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації , зі змінами, НАКАЗУЮ: 1. ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_1 31 січня 2020 року з посади головного спеціаліста відділу погодження у сфері господарської діяльності управління раціонального використання земель, природно-заповідного фонду та природоохоронних програм Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації. Підстава: попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення від 29.11.2019, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації. 2. Згідно статті 83 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основну та додаткову відпустки, а саме: додаткову за стаж державної служби за 2019 рік тривалістю 13 днів; основну за період роботи з 01.06.2018 по 31.05.2019 тривалістю 15 днів; додаткову за стаж державної служби за 2020 рік тривалістю 14 днів; основну за період роботи з 01.06.2019 по 31.01.2020 тривалістю 20 днів. Всього 62 дні… .

У Довідці про середній заробіток ОСОБА_1 від 30.01.2020 за №22 зазначено, що: у листопаді 2019 року було нараховано заробітну плату у сумі 9179,88 грн. за 11 фактично відпрацьованих робочих днів; у грудні 2019 року було нараховано заробітну плату у сумі 23149,16 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів. Всього було нараховано заробітну плату у сумі 32329,04 грн. Середньоденна заробітна плата складає 864,12 грн. Середньомісячна заробітна плата складає 1010,28 грн.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100, зазначено: … У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. … .

Суд погоджується з твердженням позивача, що за матеріалами справи виплата пов`язана з подією звільнення позивача з роботи.

ОСОБА_1 звільнена з посади 31.01.2020, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року, а не як зазначає відповідач грудень 2019 - січень 2020 року.

Звідси, при обчисленні заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно використовувати інформацію з довідки про середній заробіток ОСОБА_1 від 30.01.2020 за №22.

Розраховуючи кількість днів затримки розрахунку позивач зазначає, що загальна кількість робочих днів з 01.02.2020 по 30.03.2020 - 40 днів. З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, який підлягає стягненню на користь позивача становить 9936,00 грн. (40411,20 грн (1010,28 грн. * 40 днів) - 30475,20 грн. (сума компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 9936,00 грн.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні, слід зазначити про таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII.

Відповідно до частини першої, другої статті 1 Закону №889-VIII (тут й надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Як зазначено у частині першій статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону №889-VIII визначено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, місцевих державних адміністрацій.

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Як зазначено у частині другій та третій статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади від 19.09.2019 №117-IX (далі - Закон №117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Законом №117-ІХ, який набрав чинності з 25.09.2019, до статті 87 Закону №889-VIII внесено зміни, а саме: у пункті 1 слова ліквідація державного органу замінено словами скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців , а слова у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі виключено; доповнено вказану статтю пунктом 1-1 такого змісту: ліквідація державного органу.

Отже, з 25.09.2019 у відповідності до пунктів 1, 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

При цьому, частина четверта статті 87 Закону №889-VIII, якою передбачено право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільненні з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті (на час звільнення позивача з посади) залишилася незмінною.

Суд звертає увагу, що виплата державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, гарантована частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII, була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII - з 01.05.2016.

При цьому, пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, яким змінено вказану норму Законом №117-ІХ, безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Також на користь вищезазначеного свідчить те, що Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності з 13.02.2020, у частині четвертій статті 87 Закону №889-VIII слова і цифру на підставі пункту 1 замінено словами і цифрами на підставі пунктів 1 та 1-1 .

Тобто, така правова неузгодженість щодо підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та підстав для виплати державному службовцю вихідної допомоги у разі звільнення з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу існувала лише нетривалий проміжок часу з 25.09.2019 по 13.02.2020, що у спірному випадку фактично призвело до несприятливих наслідків для позивача, який був звільнений з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу у вказаний період, та не отримав вихідну допомогу, на відміну від осіб, які звільнені з державної служби з тих самих підстав, але в інший період.

При цьому, редакція Закону №889-VIII у зазначений період не містила будь-якої заборони застосування положень частини четвертої статті 87 Закону №889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, до правовідносин, пов`язаних з проходженням державної служби, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (тут й надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади, гарантує працівнику при звільненні право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу, у тому числі державних службовців.

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту наказу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації Про звільнення ОСОБА_1 від 30.01.2020 №35-к при звільненні позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу слідує, що відповідач у наказі про звільнення окрім пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону №889-VIII, зазначив також пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, позивача звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі C. Дж. та інші проти Болгарії , заява №1365/07, пункт 39, від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України , заява №21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Суханов та Ільченко проти України ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява №68385/10 пункт 35 та №71378/10).

Таким чином, оскільки приймаючи наказ від 30.01.2020 №35-к Про звільнення ОСОБА_1 , Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, самостійно визначив та застосував пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, суд вважає, що позивач мав законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить до висновку, що оскільки виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII, однак у період з 25.09.2019 до 13.02.2020 у зв`язку з внесенням змін до Закону №889-VIII вказане питання не було врегульовано, то в силу положень частини третьої статті 5 Закону №889-VIII на спірні правовідносини поширюється дія норм законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Суд зазначає, що спір щодо розміру середнього місячного заробітку ОСОБА_1 у даній справі відсутній.

Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Лист Національного агентства України з питань державної служби від 26.12.2019 за №9838/13-19 має індивідуальний характер та не є нормою права.

Щодо органу, який має здійснити виплату позивачу вихідної допомоги слід зазначити наступне.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників, необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі Чуйкіна проти України (Заява №28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих .

Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Так, судом встановлено, що відповідно до пункту 5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №588 від 28.11.2019 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації вирішено припинити шляхом ліквідації з 01.02.2020 діяльність Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, функції якого передаються до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Також, вказаним пунктом розпорядження встановлено, що права та обов`язки ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації зберігаються за Департаментом агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

У зв`язку із чим, після виключення 01.09.2020 із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації судом здійснено заміну відповідача на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Згодом, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 18.09.2020 №402 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації утворено з 01.10.2020 Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 3 вказаного розпорядження визначений основний перелік функцій, що має здійснюватись новоутвореним Департаментом.

При цьому, пунктом 2 розпорядження передбачено перейменувати з 01.10.2020 Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на Департамент агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 2 розпорядження також закріплено перелік основних функцій перейменованого Департаменту.

Аналіз положень вказаного розпорядження дає підстави суду дійти висновку про те, що функції ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації спочатку перейшли до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, а згодом до новоствореного Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Оскільки держава, в особі Запорізької обласної державної адміністрації, не відмовилась від функцій ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, а передавала їх від одного департаменту до іншого, суд дійшов висновку, що саме Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, який наразі виконує функції ліквідованого органу, має відповідати за вимогами позивача.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України).

Частиною першою статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, позивач звільнена від сплати судового у справі, що розглядається.

Представником позивача у клопотаннях від 20.10.2020 та від 07.04.2021 заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 грн., з яких: складання і подання до суду позовної заяви (1 година, 1500 грн.); складання і подання до суду відповіді на відзив по справі №280/4291/20 (1 година, 1500 грн.); прибуття і участь у судових засіданнях по справі №280/4291/20 (1 година, 1500 грн.).

В силу частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

В якості доказів понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката позивачем надано:

-копію Договору про надання правової (професійної правничої) допомогу №19 від 24.06.2020;

- ордер на надання правової допомоги серії ЗП №117957 від 24.06.2020;

- копії актів наданих послуг від 01.09.2020 та від 10.03.2021;

- дублікати квитанцій АТ КБ ПриватБанк від 25.09.2020 №0.0.1849131945.1 та від 24.03.2021 №0.0.2065718903.1.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає таким, що є співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164; код ЄДРПОУ 43847544) про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 9936,00 грн. та вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку в розмірі 21215,93 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4500,00 грн. (чотири тисячі п`ятсот гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 22.04.2021.

Суддя М.С. Лазаренко