Рішення

від 12.04.2021 по справі 320/9528/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 квітня 2021 року справа №320/9528/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним, скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 11.09.2020 року №728-13 позачергової - VII сесії.

- зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2020 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 в с. Зазим`є Броварського району Київської області.

В обгрунтування таких вимог зазначив, що 11.09.2020 року Відповідачем винесено Рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах с. Зазим`є за №728-13 позачергової - VII, надалі - Рішення. Відповідач свою відмову мотивує тим, що місце розташування зазначеної в матеріалах, доданих до клопотання земельної ділянки не відповідає вимогам Генерального плану с. Зазим`є. Громадян України ОСОБА_1 , вважає вказане рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області незаконним, таким, що порушує його права (право набуття у власність земельної ділянки), та таким, що прийняте з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права. Окрім того, посилання відповідача на те, що місце розташування зазначеної в матеріалах, доданих до клопотання земельної ділянки не відповідає вимогам Генерального плану с. Зазим`є є необгрунтованим, та таким що не відповідає дійсності, а отже і не законним.

Ухвалою суду від 15.10.2020 в цій справі відкрито загальне позовне провадження.

Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, Зазимська сільська рада Броварського району Київської області просить суд відмовити в його задоволенні та зазначає, що відповідно до Генерального плану села Зазим`я Броварського району Київської області (зі змінами від 2017 року), на затребуваній позивачем спірній земельній ділянці непередбачено індивідуальної забудови, оскільки на спірній земельній ділянці передбачено будівництво Храму (преподобної мучениці Елізавети Романової). Тому вважає, що позивач безпідставно звернувся до суду, оскільки його право оскаржуваним рішенням не порушено, а тому позовні вимоги відповідач не визнає, вважає їх необгрунтованими, цілком надуманими і такими, що не підлягають задоволенню.

Протокольною ухвалою суду від 24.03.2021 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, з огляду на наступне.

19.08.2020 року, громадян України ОСОБА_1 , в порядку ст. 118, 121, 122 Земельного кодексу України, звернувся до Зазимської сільської ради Броварського району Київської області з Клопотанням №001 від 19.08.2020 року, надалі - Клопотання №001, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) - не більше 0,25 гектара із додаванням графічних матеріалів, щодо бажаного місця знаходження земельної ділянки, а саме:

- викопіюванням з Публічної кадастрової карти України із зазначенням кадастрового номеру сусідньої земельної ділянки (що межує з бажаною земельною ділянкою) -3221282800:06:021:0087 з цільовим призначення - 02.01. Для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ;

- викопіюванням з Публічної кадастрової карти України із зазначенням типу власності земель - Комунальна власність, та цільовим призначенням земель - 02.02. Для колективного житлового будівництва ;

- викопіювання з Генерального плану села Зазим`є, Броварського району. Київської області, із зазначенням місцезнаходженням бажаної земельної ділянки (копія Клопотання та додані до запиту графічні матеріали додаються).

Вказане Клопотання зареєстровано Зазимською сільською радою Броварського району Київської області за вх. №302 від 19.08.2020 року, про що свідчить запис у нижньому правому куті Клопотання.

18.08.2020 року, громадян України ОСОБА_1 , відповідно до Законів України Про інформацію № 2658-ХІІ від 02.10.1992 року та Про доступ до публічної інформації №4652-УІ від 13.04.2012 року, направлено Запит №001/18-08 від 18.08.2020 до ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ГЕОДЕЗІЇ, КАРТОГРАФІЇ ТА КАДАСТРУ на отримання публічної інформації від фізичних осіб, із додаванням графічних матеріалів, щодо бажаного місця знаходження земельної ділянки, а саме:

- викопіюванням з Публічної кадастрової карти України із зазначенням кадастрового номеру - 3221282800:06:021:0087 та цільового призначення - 02.01. Для будівництва ті обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) , сусідньої земельної ділянки;

- викопіювання з Генерального плану села Зазим`є, Броварського району. Київської області, із зазначенням місцезнаходженням бажаної земельної ділянки (копія Запиту та додані до запиту графічні матеріали додаються).

Відповідно до Генерального плану села Зазим`є Броварського району Київської області, що розміщений на офіційному сайті Зазимської сільської ради http://zazimve.in.ua, бажане місце знаходження земельної ділянки, відповідно до Умовних позначень, належить до Територій громадської забудови.

Відповідно до вільно доступної інформації, що відображається на Публічні кадастрові карті України, обумовлена земельна ділянка, є вільною.

18.09.2020 року, громадян України ОСОБА_1 , отримав Лист ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ГЕОДЕЗІЇ, КАРТОГРАФІЇ ТА КАДАСТРУ за вих. №В-3331/0-0.21-6384/6-20 від 01.09.2020 про розгляд звернень, надалі - Лист вих. №В- 3331/0-0.21-6384/6-20 від 01.09.2020, яким повідомлено, що порядок користування відомостями та документами Державного земельного кадастру визначено ст. 38 Закону України Про Державний земельний кадастр та пунктами 162-199 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 17.10.2012 №1051. Також додатково зазначено, що згідно ч.1 ст. 36 Закону на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру зокрема, про: межі адміністративно-територіальних одиниць, кадастрові номери земельних ділянок, межі земельних ділянок, цільове призначення земельних ділянок розподіл земель між власниками і користувачами (форма власності, вид речового права), обмеження у користуванні земель та земельних ділянок (Лист вих. №В-3331/0-0.21-6384/6-20 від 01.09.2020).

21.09.2020 року громадян України ОСОБА_1 , отримав відповідь Зазимської сільської ради Броварського району Київської області щодо розгляду Клопотання №001. Як з`ясувалось, 11.09.2020 року Відповідачем винесено Рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах с. Зазим`є за №728-13 позачергової - VII, надалі - Рішення. Відповідач свою відмову мотивує тим, що місце розташування зазначеної в матеріалах, доданих до клопотання земельної ділянки не відповідає вимогам Генерального плану с. Зазим`є.

Позивач вважає вказане рішення відповідача протиправним, тому звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні обставини справи та норми законодавства.

Згідно з частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 1 статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно положень статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селещних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є;) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать: 1) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; 2) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 статті 81 Земельного кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 статті 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 статті 116 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Частиною 1 статті 121 Земельного Кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району; б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара; в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара; ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара; д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Згідно з ч. 6 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом преамбули Закону України Про землеустрій цей Закон визначає правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Статтею 1 Закону України Про землеустрій визначено поняття проекту землеустрою, відповідно до якого це - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Відповідно до статті 50 Закону України Про землеустрій проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна для об`єктів будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми та значними наслідками, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бая інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.8 статті 118 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 186-1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 вказаної статті).

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (частина 4 статті 186-1 Земельного Кодексу України).

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 відповідної статті).

Згідно з ч. 9 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З аналізу наведених норм діючого законодавства вбачається, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, та не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, а є лише початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до положень частини 7 статті 118 Земельного Кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України передбачений вичерпний перелік матеріалів та документів, які додаються особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою такої ділянки, а саме: графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Даною нормою також зазначено, що забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, Земельним кодексом України встановлений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, відповідачем жодних зауважень щодо доданих позивачем до заяви документів не наведено.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до інформації розміщеної на офіційному вебсайті Публічної кадастрової карти України, Кадастровий номер: 3221282800:06:021:0206, тип власності земельної ділянки - Комунальна власність, з цільовим призначення: 02.02 Для колективного житлового будівництва. На зазначеній земельні ділянці Зазимською сільською радою Броварського району Київської області винесено значну кількість Рішень щодо надання у приватну власність земельних ділянок за наступними кадастровими номерами: 3221282800:06:021:0087, 3221282800:06:021:0090, 3221282800:06:021:0093, 3221282800:06:021:0088, 3221282800:06:021:0087, 3221282800:06:021:0096, 3221282800:06:021:0135 тощо, з цільовим призначенням - Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Таким чином, при винесенні Рішення про відмову гр. ОСОБА_1 в надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність в межах с. Зазим`є за №728-13 позачергової - VII, посилання відповідача на те, що місце розташування зазначеної в матеріалах, доданих до клопотання земельної ділянки не відповідає вимогам Генерального плану с. Зазим`є є необгрунтованим, та таким що не відповідає дійсності, а отже і рішення є не протиправним.

Щодо позовної вимоги зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2020 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 в с. Зазим`є Броварського району Київської області. , суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Щоб бути ефективним в сенсі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб захисту має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення.

У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі Афанасьєв проти України (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним , як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, судом встановлено, що у відповідача були відсутні підстави, передбачені ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, для надання відмови у наданні дозволу за відповідним клопотанням позивача.

Перелік підстав, визначений ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Проте, єдиним законним рішенням відповідача у спірних правовідносин могло бути рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою. Зазначене рішення в спірній ситуації повинно було бути безальтернативним та не передбачало дискреції відповідача, оскільки визначені ст. 118 Земельного кодексу України підстави для відмови були відсутні, а подана позивачем заява та додані до неї документи відповідали вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів РЄ державам-членам стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, але можливість обрати з двох або більш альтернатив, кожна з яких є законною. У разі, коли законом передбачено єдиний можливий варіант поведінки адміністративного органу, але він діє в іншій спосіб, аніж той, що передбачено законом, мова про дискрецію не йде, в такому випадку порушено принцип законності як складової принципу Верховенства права. Слід зауважити, що межі судового контролю за рішеннями та діями адміністративного органу дозволяють оцінити їх за критеріями, визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі у розрізі висвітленої проблематики.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Так, за відсутністю підстав до відмови вимоги заяви позивача підлягали задоволенню. Жодного іншого законного способу поведінки для відповідача положеннями Земельного кодексу України не передбачено.

Практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі Hasan and Chaush v. Bulgaria №. 30985/96).

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч.4 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №826/4418/14 зазначив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.08.2020 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 в с. Зазим`є Броварського району Київської області.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з статтею 1167 Цивільного кодексу України (надалі, також - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, як встановлено судом, позивачем не доведено, що зазначеними вище діями та бездіяльністю відповідача йому заподіяно моральну шкоду, а саме не надано жодних належних доказів того, в чому полягає моральна шкода, якими обставинами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо.

Водночас, з урахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2019 року, у справі №804/6922/16.

За наведених обставин та усталеного правового врегулювання, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.

Стаття 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає види судових витрат.

Зокрема пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як зазначено у науковому висновку члена Науково-консультаційної ради при Верховному Суді України Доктора юридичних наук, професора Гетьманцева Д.О. щодо норми матеріального права, яка неоднаково застосована у подібних правовідносинах, у справі за позовом ОСОБА_2 до департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання дій неправомірними, враховуючи законодавчо передбачувану гарантію відшкодування витрат на правову допомогу, особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом свого порушеного права, при вирішені справи на її користь може правомірно очікувати на задоволення свого законного інтересу щодо отримання компенсації витрат, здійснених нею на правову допомогу у такій судовій справі, у тому числі стосовно складання адвокатом, іншим фахівцем у галузі права відповідних процесуальних документів. У протилежному випадку, наявна процесуальна норма стосовно можливості відшкодування витрат, здійсненних на правову допомогу, була б декларативною, що своєю чергою суперечило б концепції правової визначеності як одному з аспектів принципу верховенства права.

Відтак, при ухваленні рішення в справі суд може зобов`язати іншу сторону відшкодувати стороні, на користь якої таке рішення ухвалено, витрати на правову допомогу (у тому числі пов`язану із складанням необхідних процесуальних документів) за умов, що сплату останніх документально підтверджено належним чином; їх сума не перевищує граничного розміру компенсації, встановленого Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

Водночас суд звертає увагу, що позивачем не надано до суду належних доказів наданої йому правової допомоги та її загальної суми, що виключає можливість задоволення клопотання про присудження таких витрат на користь позивача.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, сплачений позивачем судовий збір - 840 грн. 80 коп. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним, скасувати рішення Зазимської сільської ради Броварського району Київської області від 11.09.2020 року №728-13 позачергової - VII сесії.

Зобов`язати Зазимську сільську раду Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 04363876) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) від 19.08.2020 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 в с. Зазим`є Броварського району Київської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Зазимської сільської ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 04363876) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.