Постанова

від 15.04.2021 по справі 520/8765/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 р.Справа № 520/8765/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С

представника апелянта Щеглова Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.08.20 року по справі №520/8765/2020

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 02.10.2019 П-12298/0-6117/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлена листом від 02.10.2019 П-12298/0-6117/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.) є протиправною та такою, що порушує права позивача.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом від 02.10.2019 П-12298/0-6117/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 05.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 та для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовлено.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що він є користувачем земедьцої ділянки про що зроблено запис у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею, громадянами на території Кегичівської районної ради народних депутатів за № 106 від 19.04.1999 (Книга № 6323-100003000 Г). Право постійного користування земельною ділянкою є різновидом права користування землею, це право полягає у володінні і користуванні земельною ділянкою, яка перебуває у держеній, або комунальній власності, без встановлення строку.

Апелянт наголошує, що ст. 92 ЗК не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійнрго користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб .

На думку апелянта він є законним користувачем вказаної земельної ділянки що свідчить, про необхідність отримання його згоди на розроблення технічеої документації землеустрою земельної ділянки в порядку, визначеному сг. 118 ЗК України.

На думку апелянта, Головне управління обґрунтовано відмовило позивачу у наданні дозвблу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для веденйя особистого селянсько годгооподарства.

Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначає, що апелянт зазначає, що земельна ділянка, по якій подано клопотання позивачем, знаходиться в його користуванні, проте така підстава для відмови не передбач частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, що свідчить про її неправомірний характер.

Позивач наголошує, що на момент направлення клопотання позивача, а також на день подання позову, у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 відсутня будь-яка інформація щодо реєстрації за третіми особами права власності чи права користування.

Слід зазначити, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції Відповідач подав клопотання про залучення ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, однак, суд відмовив у задоволенні клопотання, оскільки Відповідачем не було надано належних та достатніх доказів того, що земельна ділянка, стосовно якої звернувся із заявою Позивач, має накладання на земельну ділянку яка перебуває у постійному користуванні громадянина ОСОБА_1 за державним актом.

На думку позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наданий до відзиву державний акт на право постійного користування не є належним підтвердженням наявності прав третіх осіб на земельну ділянку, яка відображена у графічних матеріалах доданих до заяви позивача, а тому відмова у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з підстави відсутності погодження землекористувача є необгрунтованою.

Відповідач не скористався своїм правом та не надав до Другого апеляційного адмістративного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представники позивача та відповідача, не з`явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 05.09.2019 року позивач - ОСОБА_2 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

За результатами розгляду клопотання позивача від 05.09.2019 року відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області Листом П-12298/0-6117/0/95-19 від 02.10.2019 "Про розгляд заяви" відмовив позивачу у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні третіх осіб, що підтверджується державним актом.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлена листом від 02.10.2019 П-12298/0-6117/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою, є протиправною, отже необхідно вийти за межі позовних вимог та зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 05.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 та для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.

Згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Колегія суддів зауважує, що частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, перелік яких є вичерпним.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів зазначає, що законодавцем встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам, зазначеним у ЗК Україні, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко - економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно - територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною 4 статті 121 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Приписами статей 186 та 186-1 Земельного кодексу України регламентовано порядок погодження та затвердження проектів землеустрою, у тому числі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, які погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови відповідачем в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зазначеною в листі від 02.10.2019 року № П-12298/0-6117/0/95-19 слугував той факт, що згідно інформації Відділу земельна ділянка, яку ОСОБА_2 планує отримати у власність перебуває у постійному користуванні третьої особи згідно з державним актом на право постійного користування землею.

При цьому, у листі від 02.10.2019 року № П-12298/0-6117/0/95-19 відповідачем не конкретизовано якій третій особі належать земельні ділянки на праві постійного користування та якого розміру вказана земельна ділянка.

Крім того, під час розгляду справи встановлено, що відповідач до відзиву на позов надав до матеріалів справи Державний акт на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001, виданий ОСОБА_1 про постійне користування земельною ділянкою, яка знаходиться на території Кегичівської районної ради.

Проте, жодних доказів того, що земельна ділянка, на яку ОСОБА_2 просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 та для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ- 01.02.) перетинається з земельною ділянкою, наданими у користування ОСОБА_1 , до матеріалів справи не надано.

Таким чином, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апелянт не надав суду жодних доказів на підтвердження обставин, які стали підставою для відмови позивачу та в обґрунтування того, що земельна ділянка, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.02, яку бажає отримати у власність ОСОБА_2 перебуває у постійному користуванні третіх осіб чи перетинається з земельною ділянкою, наданою у користування ОСОБА_1 ..

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлена листом від 02.10.2019 П-12298/0-6117/0/95-19 "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), є протиправною та підлягає скасуванню, а вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Отже, відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти за клопотаннями відповідне рішення або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, з матеріалів справи встановлено, що Листом П-12298/0-6117/0/95-19 від 02.10.2019 "Про розгляд заяви" відмовив позивачу у видачі дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оскільки бажана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні третіх осіб, що підтверджується державним актом.

Отже, оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині шостій статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 05.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 та для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433, з урахуванням висновків суду.

Частиною десятою статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Відповідач не вчиняв дій щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а допустив протиправну бездіяльність, не прийнявши жодного з передбачених статтею 118 ЗК України рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №818/1010/17.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу, у зв`язку із тим, що вказані вимоги є передчасними, оскільки відсутнє рішення відповідача щодо відмови у наданні такого дозволу.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені обставини щодо неправомірності відмови Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області у наданні ОСОБА_2 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), недоведеності відповідачем існування передбачених законом підстав для відмови у наданні такого дозволу, та не дослідженні при розгляді клопотання позивача факту перетинання земельної ділянки, дозвіл на розробку проекту землеустрою якої просить надати позивач, з земельною ділянкою, що перебуває у користуванні ОСОБА_1 на підставі Державного акту на право постійного користування землею, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог шляхом зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 від 05.09.2019 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 та для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано частково задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року по справі № 520/8765/2020 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог ОСОБА_1 .

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 року по справі №520/8765/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді (підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 26.04.2021 року