Постанова

від 14.04.2021 по справі 460/3964/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий суддя у першій інстанції: Дудар О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/3964/20 пров. № А/857/3252/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Матковської З.М., Кузьмича С.М.,

за участю секретаря судового засідання: Мельничук Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у справі № 460/3964/20 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Гарне Груп про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

01.06.2020р. позивач Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Гарне Груп (далі ТзОВ Гарне Груп ) про стягнення заборгованості в розмірі - 25386 грн. 68 коп.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 10.12.2020р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Рівненське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10.12.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.

ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи, ТзОВ Гарне Груп відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

28.02.2020р. відповідач ТзОВ Гарне Груп подав до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми №10-ПІ про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 р.

Із змісту вказаного звіту видно, що середньооблікова кількість штатних працівників становила 12 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність - відсутні; Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019р. - 1 особа;

Проте, позивач вважає що ТзОВ Гарне Груп порушив нормативи робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме не виконав норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1, що тягне за собою обов`язок сплати адміністративно - господарських санкцій в розмірі 25386,68 грн. згідно ч.4 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні .

Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011р. №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

Із змісту ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні видно, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

ч.1 ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

ч.2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями.

В п.4 ч.3 ст.50 Закону України Про зайнятість населення визначено, що роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

-виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця;

-створювати для них умови праці з врахуванням індивідуальних програм реабілітації;

-забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;

-надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів;

-звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, на підприємства покладається обов`язок самостійно працевлаштовувати осіб з інвалідністю шляхом створення робочих місць для працевлаштування останніх та інформування про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування осіб з інвалідністю, в тому числі і центри зайнятості. Чинне законодавство не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук таких працівників.

Згідно п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. №70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013р. №316 Про затвердження форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання який зареєстрований Міністерством юстиції України 17.06.2013р. за №988/23520 (далі - Порядок №316) затверджена форма звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) .

В п.3 Порядку №316 визначено, що форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Із змісту п.5 Порядку №316 видно, що форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.

Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч.1 ст.18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні . Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

На виконання вимог Закону України Про зайнятість населення та Порядку №316, відповідач ТзОВ Гарне Груп подав до Рівненського міського центру зайнятості звітність Інформацію про попит на робочу силу форми №3-ПН про наявність вакантних робочих місць за 2019 рік та 2020 рік і зазначенням - 1 вакансії для інвалідів, а саме: за професією (посадою) швачка (а.с.32-34).

Тобто, центр зайнятості проінформований про наявність вакансій для осіб з інвалідністю та мав можливість у період 2019-2020 років направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що відповідач протягом 2019-2020 років виконав усі, встановлені законодавством обов`язки із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а випадків безпідставної відмови у прийнятті осіб з інвалідністю на роботу не встановлено.

Колегія суддів вважає зазначити, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

Верховний Суд 24.06.2020р. в справі № 440/2008/19 дійшов висновку, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.

В матеріалах справи відсутні докази які свідчать про ту обставину, що ТзОВ Гарне Груп протягом 2019р. не створив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або відмовив таких особам у прийнятті на роботу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки відповідач ТзОВ Гарне Груп протягом 2019-2020років виконав усі, встановлені законодавством обов`язки із забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю необхідних професій для їх працевлаштування та відсутність осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватися.

Висновки апеляційного суду узгоджуються з правовою позицією яка висловлена Верховним Судом у постановах від 21.08.2018р. у справі №817/650/17, від 20.05.2019р. у справі № 820/1889/17.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 у справі № 460/3964/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді З. М. Матковська С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 26.04.2021р.