Рішення

від 23.04.2021 по справі 2-9210/11

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/12563/19

Провадження № 2/201/1239/2020

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська перебувала дана цивільна справа.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями задоволено частково. Стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 5000 грн. (п`ять тисяч гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю правоохоронних органів стосовно факту незаконного позбавлення його свободи 29 липня 2010 року.

Не погодившись з указаним рішенням, ОСОБА_1 та представник Державної казначейської служби України звернулися до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року указану цивільну справу повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання про ухвалення додаткового рішення, оскільки в оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтувань стосовно доводів заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, завданої внаслідок позбавлення свободи 29.07.2010 року, яке (за доводами заяви) мало "всі ознаки викрадення людини".

Відповідно до ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України, у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

В даному випадку суд не вбачає необхідності викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, адже підставою для ухвалення додаткового рішення по справі, за вищенаведеним висновком суду апеляційної інстанції, є необхідність наведення додаткових обґрунтувань ухвали, якою закінчено розгляд справи у суді першої інстанції, що можливо зробити й без участі сторін та інших учасників справи.

Отже, обґрунтовуючи ухвалу, якою закінчено розгляд даної справи у суді першої інстанції стосовно доводів заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, завданої внаслідок позбавлення свободи 29.07.2010 року, яке (за доводами заяви) мало "всі ознаки викрадення людини", суд виходить з наступного.

Постановляючи ухвалу від 17 січня 2020 року у даній справі, якою закінчено її розгляд у суді першої інстанції, суд послався на те, що постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11 визнано незаконним позбавлення заявника свободи 29 липня 2010 року. Окремою постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у цій самій справі прокурора Дніпропетровської області повідомлено про позбавлення заявника свободи невідомими особами в цивільному одязі з посвідченнями схожими на посвідчення міліції .

Наведені обставини й факти було встановлено рішеннями судів, що набрали законної сили, отже в силу статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) доказуванню у цій справі не підлягають.

Незважаючи на те, що з моменту винесення судом зазначеної окремої ухвали минуло понад 8 років, відомості про належне процесуальне реагування з боку правоохоронних органів на факт незаконного позбавлення свободи заявника, на теперішній час відсутні.

Надавши оцінку встановленим фактам, та застосувавши положення Закону України від 01.12.1994 №266/94-ВР Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду та Положення про застосування цього Закону, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 №6/5/3/41, а також відповідних положень Цивільного Кодексу України, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог заявника - в розмірі 5000 грн.

Саме цей розмір відшкодування, на думку суду, є достатньою сатисфакцією для позивача та мірою відповідальності, у т.ч. фінансовою, для держави за допущені порушення: за незаконне позбавлення його свободи 29 липня 2010 року та за відсутність належного реагування на цей факт з боку правоохоронних органів незважаючи на те, що Окремою постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2011 року у вищенаведеній справі звернуто увагу прокурора Дніпропетровської області на виявлені порушення прав ОСОБА_1 та запропоновано вжити заходи прокурорського реагування.

При цьому слід зазначити, що судом не здійснювалося розмежування зазначеної суми відшкодування окремо за незаконне позбавлення заявника свободи 29 липня 2010 року, окремо за відсутність реагування на цей факт з боку правоохоронних органів, оскільки обидва факти стосуються саме Держави Україна та обидва порушення прав ОСОБА_1 є взаємопов`язаними.

Так, ухвалюючи постанову від 21 вересня 2011 року у справі №4-1453/11, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська встановив, що 29 липня 2010 року ОСОБА_1 було незаконно затримано саме працівниками міліції, тобто представниками державного органу, а в згаданій вище окремій постанові по даній справі, суд запропонував вжити заходів реагування прокурору, тобто представнику іншого державного органу, який залишив цю окрему постанову поза увагою.

Визначаючись із сумою відшкодування, суд врахував не тільки тривалість порушення прав заявника та ступінь впливу цих порушень на його права з точки зору розумності, об`єктивності та співмірності, але й спирався на відповідні вимоги цивільного законодавства, спеціального закону та практику Європейський суд з прав людини.

Так, у згаданому в ухвалі, якою закінчено розгляд даної справи у суді першої інстанції, рішенні Європейського суду з прав людини у справі Заїченко проти України (№2) (заява №45797/09) від 26.02.2015 року, ЕСПЛ дійшов висновку про те, що примусове тримання заявника у психіатричній лікарні з 23 по 24 липня та з 14 вересня по 8 жовтня 2009 року не відповідало вимогам підпункту е пункту 1 статті 5 Конвенції.

Слід зазначити, що у цій справі ОСОБА_1 вимагав 48634,89 євро відшкодування матеріальної шкоди та 19000 євро відшкодування моральної шкоди, проте Суд не побачив жодного причинно-наслідкового зв`язку між встановленими порушеннями і стверджуваною матеріальною шкодою, а тому відхилив цю вимогу. З іншого боку, Суд присудив заявникові 5000 євро відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи, що незаконне позбавлення свободи 29.07.2010 року, на відміну від примусового тримання заявника у психіатричній лікарні в згаданий період, тривало декілька годин, суд й дійшов висновку про те, що 5000 грн. є достатнім розміром відшкодування завданої шкоди, спричиненої власне незаконним позбавленням волі та бездіяльністю правоохоронних органів в питанні належного реагування на цей факт.

Водночас, суд наголошує на тому, що питання остаточної кваліфікації зазначених подій 29.07.2010 року саме як викрадення людини, на чому наполягає заявник, в даній справі не вирішувалося, адже таке питання є компетенцією кримінального суду при наданні оцінки цим подіям у відповідному кримінальному провадженні, ініційованому правоохоронними органами, бездіяльність яких з цього приводу і встановлена даним судовим рішенням.

Доходячи до таких висновків, суд знову звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Рішення ЄСПЛ у справах Проніна проти України від 18 липня 2006 року; РуїзТоріха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року; Гірвісаарі проти Фінляндії від 27 вересня 2001 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 270 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Додатково обґрунтувати судове рішення у формі ухвали від 17 січня 2020 року по даній справі в частині доводів заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь моральної шкоди, завданої внаслідок позбавлення свободи 29.07.2010 року, яке (за доводами заяви) мало "всі ознаки викрадення людини" формулюваннями, викладеними в описовій частині даного додаткового рішення.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев