Ухвала

від 23.04.2021 по справі 201/12066/20

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

Справа № 201/12066/20

№ 2/183/2080/21

23 квітня 2021 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання - Гончарової С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у у підготовчому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Довіра та гарантія" до Прокуратури Дніпропетровської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 , про скасування арешту нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходиться вищезазначена справа.

Ухвалою суду від 17 лютого 2021 року відкрито провадження та справа призначена до розгляду в порядку загального позовного провадження.

19 квітня 2021 року засобами поштового зв`язку до суду надійшло клопотання представника Дніпропетровської обласної прокуратури про закриття провадження у вказаній справі. Клопотання обґрунтовано тим, що арешт нерухомого майна, який просять скасувати було накладено слідчим відділу прокуратури Дніпропетровської області під час досудового розслідування. Вважає, що оскільки арешт було накладено у кримінальному провадженні, то справа в частині скасування арешту підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства відповідно до ст.174 КПК України. В обґрунтування клопотання також посилається на правову позицію постанови Великої палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 504/1306/15-ц, та у справі № 604/17552/16-ц від 12.12.2018 року.

У підготовчому засіданні представник відповідача підтримав подане клопотання. Також зазначив, що правильним буде найменування відповідача Дніпропетровська обласна прокуратура.

Представник відповідача у підготовчому засіданні заперечував проти задоволення клопотання. Також зазначив, що просить вважати вірним найменування відповідача - Дніпропетровська обласна прокуратура.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши клопотання, прийшов до висновку, що зазначене клопотання є безпідставним та задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Позивач звернувся до суду з даним позовом у порядку цивільного судочинства посилаючись на те, що постановою прокуратури Дніпропетровської області від 25 жовтня 2011 року було накладено арешт на земельну ділянку, яка є предметом іпотеки, та стосовно якої позивач має права іпотекодержателя. У зв`язку з накладенням арешту позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на спірну земельну ділянку, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт підлягав скасуванню органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи (в тому числі у зв`язку зі скасуванням постанови про її порушення, винесеної за процедурою КПК України 1960 року) відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду вирішення клопотання суд керується тим, що арешт на земельну ділянку було накладено 25 жовтня 2011 року під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ Перехідні положення КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту спірного майна, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.

Шляхів виправлення помилки, допущеної слідчим, прокурором або судом у зв`язку з неприйняттям обов`язкового рішення про скасування арешту майна, після припинення кримінальної справи КПК України 1960 року не встановлював.

З урахуванням зазначеного, вирішення питання про припинення втручання у права позивача як іпотекодержателя шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року не буде ефективним способом захисту порушеного права.

КПК України 1960 року не містив інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Кримінальну справу, в межах якої на спірне нерухоме майно накладено арешт, припинено на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу направлено не було, про що зазначено у клопотанні відповідача.

Згідно зі статтею 174 КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя наділений повноваженнями вирішувати такі клопотання під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у припиненій кримінальній справі, даний Кодекс не передбачає.

Водночас слідчий суддя, як і інші органи державної влади та їх посадові особи, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним актом, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

Кримінальна справа, в межах якої накладено арешт до суду не надходила. Відтак суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення лише цивільного позову, до того ж заявленого не до обвинуваченого чи осіб, які несуть відповідальність за його дії, а до прокуратури.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права особи, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц,

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за цим позовом не є судом, установленим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №766/21865/17 від 12.06.2019 року.

Посилання відповідача на постанову Великої палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 504/1306/15-ц суд не приймає, оскільки правовідносини у зазначеній справі виникли з приводу арешту, накладеного за правилами КПК України 2012 року.

З огляду на викладене доводи представника Дніпропетровської обласної прокуратури що справу необхідно розглядати в рамках кримінально-процесуального кодексу України є помилковими, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 255 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Вважати вірним найменування відповідача - Дніпропетровська обласна прокуратура замість неправильного прокуратура Дніпропетровської області.

У задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Ухвала суду складена і підписана 23 квітня 2021 року .

Суддя Оладенко О.С.