Вирок

від 21.04.2021 по справі 173/2367/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1298/21 Справа № 173/2367/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12018040430000999 за апеляційними скаргами потерпілого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 , прокурора, який приймав участь у судовому розгляді ОСОБА_11 на вирок Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шуйське Атбасарськогорайону Цілиноградської області РФ, громадянина України, не одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого, зареєстрованогоза адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 -

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.

Вироком Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді 5 (п`яти) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

Згідно ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, терміном на 3 (три) роки. На підставі п. п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України суд зобов`язав ОСОБА_7 : 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирався.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9 заподіяну йому моральну шкоду в сумі 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч) гривень.

Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, за ознаками порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, 27.06.2018 року старшого сержанта поліції ОСОБА_7 призначено на посаду поліцейського взводу охорони об`єктів та публічної безпеки роти з фізичної безпеки Управління поліції охорони в Дніпропетровській області.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» ОСОБА_7 є працівником правоохоронного органу, отже злочин вчинений ним, згідно правил ст. 216 КПК України підслідний Державному бюро розслідувань.

Так, 19.10.2018 року приблизно о 17 год. 35 хв. старший сержант поліції поліцейського взводу охорони об`єктів та публічної безпеки роти з фізичної безпеки Управління поліції охорони в Дніпропетровській області ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ 21154» державний номер НОМЕР_1 , із пасажиром ОСОБА_12 , розміщеним на правому передньому пасажирському сидінні, рухаючись на ділянці автодороги Бориспіль-Дніпро-Запоріжжя на території Верхньодніпровського району біля смт. Новомиколаївка, не доїжджаючи 300 м до віадуку для залізничного транспорту у напрямку м. Кам`янське, грубо порушуючи вимоги п.10.1; 11.3; 14.2 «в»; 14 «г» та п.1 Глави 34 Правил дорожнього руху України, у забороненому для обгону місці, пересік вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки та виїхав на смугу руху, правої за напрямком руху в бік смт. Новомиколаївка, на смугу руху по який в цей момент у зустрічному напрямі рухався автомобіль «Форд Транзит» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 і допустив зіткнення лівою передньою частиною свого автомобіля з передньою правою частиною технічно справного автомобіля Форд Транзит» реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_13 , під кутом між поздовжніми осями автомобілів біля 150°. В результаті зіткнення, пасажир автомобілю марки «ВАЗ 21154» ОСОБА_12 , згідно висновку судово-медичного дослідження отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми (ЗЧМТ), струсу головного мозку (СГМ), коми, в результаті яких 26.10.2018 року настала її смерть.

Своїми діями ОСОБА_7 грубо порушив вимоги п.10.1; 11.3; 14.2 «в»; 14 «г» та п.1 Глави 34 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

11.3. На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий дише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу.

14.2. Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що:

в) смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані;

14.6. Обгін заборонено:

г) у кінці підйому, на мостах, естакадах, шляхопроводах, крутих зворотах та інших ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості.

Глава 34 Дорожня розмітка.

1. Горизонтальна розмітка. Горизонтальна розмітка має таке значення: (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в`їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей.

Лінію 1.1 перетинати забороняється. Відповідно до висновку проведеної комісійної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної, автотоварознавчої експертизи № 3176/3177/3178/3232-19 з технічної точки зору в причинному зв`язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди перебували дії водія автомобіля «ВАЗ 21154» реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_7 , які не відповідали вимогам п. 10.1; 11.3; 14.2 «в»; 14 «г» та п. 1 Глави 34 Правил дорожнього руху України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та постановити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Крім того, просить цивільний позов, заявлений у справі задовольнити в повному обсязі, судові витрати стягнути з обвинуваченого, долю речових доказів вирішити відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги потерпілий не оспорюючи фактичні обставини кримінального правопорушення встановлені судом, вважає вирок суду незаконним та таким що підлягає скасуванню через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості та особі засудженого внаслідок м`якості.

Так, потерпілий зазначає, що судом першої інстанції не було враховано особу обвинуваченого, який визнаний винним у скоєнні тяжкого злочину, без наявності з його боку каяття у скоєному, активного сприяння розкриттю злочину та відшкодування збитків потерпілим, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність ОСОБА_7 як особи. А також посилається на те, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано обставину, яка пом`якшує покарання, щире каяття обвинуваченого.

Крім того, обвинувачений є працівником правоохоронного органу, та вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке є тяжким злочином.

Так, потерпілий зазначає, що ОСОБА_7 міг одразу вирішити непорозуміння з потерпілими мирним шляхом, міг звернутись до правоохоронних органів, суду та домовитись самостійно про відшкодування завданої шкоди та збитків.

Разом з тим, ОСОБА_7 не опікується майбутнім залишених без матері двох малолітніх дітей, жодним чином не намагаючись хоч якось компенсувати потерпілим матеріальну і моральну втрату.

В апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та постановити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги потерпіла посилається на аналогічні підстави, які зазначені в апеляційній скарзі потерпілого ОСОБА_9 .

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та постановити свій вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним та призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги прокурор посилається на аналогічні підстави, які зазначені в апеляційних скаргах потерпілих.

Позиції учасників судового провадження.

В судовому засіданні потерпілі та прокурор підтримали вимоги апеляційних скарг сторони обвинувачення та потерпілих.

Обвинувачений та захисник заперечували проти задоволення апеляційних скарг прокурора та потерпілих.

Мотиви апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скаргах доводи апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги потерпілих та прокурора підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Враховуючи, що висновки суду у вироку стосовно фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні ним інкримінованого злочину, правильність правової кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, в апеляційних скаргах потерпілих та прокурора не оспорюються, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевіряються.

Стосовно доводів апеляційних скарг потерпілих та прокурора щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, колегія суддів, вважає обґрунтованими, і такими, що заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що цих вимог закону судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного вироку в повному обсязі дотримано не було.

Так, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно з ст. 12 КК України, є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно.

Крім того, суд врахував і обставину, що пом`якшує покарання щире каяття обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку про можливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, оскільки судом не в повному обсязі враховані визначені ст. 75 КК України умови та підстави для призначення такого покарання, які б об`єктивно вказували на можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Поза увагою суду залишились ряд конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, які ставлять під сумнів обґрунтованість такого висновку.

Колегія суддів, вважає, що судом першої інстанції не в повній мірі було враховано, тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, особу обвинуваченого ОСОБА_7 . Так, суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам вчиненнязлочину,відповідно дояких допущеногрубе порушенняПравил дорожньогоруху Україниводієм ОСОБА_7 ,та наслідкам,що насталидля потерпілої,внаслідок чогопотерпілій булоспричинено тяжкітілесні ушкодження,які призвелидо їїсмерті. Окрім того, суд не врахував те, що завдану злочином шкоду потерпілій стороні ОСОБА_7 не відшкодував, тобто жодних чином не намагався компенсувати потерпілим моральну шкоду, що свідчить про те, що останній фактично не розкаявся у скоєному, не взято до уваги судом і позицію потерпілих, які просили призначити обвинуваченому суворе покарання, а також те, що обвинувачений є працівником правоохоронного органу.

Заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг і в тій частині, що судом першої інстанції необґрунтовано визнано доведеним наявність такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття ОСОБА_7 , з огляду на наступне.

Згідно з правовою позицією сформульованою Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2019 року у справі № 166/1065/18 розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, поза увагою місцевих судів не повинне залишитись і ставлення винної особи до вчинених нею порушень та його поведінка після вчинення злочину. Належну оцінку суду повинні отримати ті факти, що із відповідним зізнанням водій з`явився через тривалий час після вчиненого.

Однак, на момент апеляційного розгляду, в матеріалах провадження відсутні відомості щодо вжиття обвинуваченим ОСОБА_7 будь-яких заходів, спрямованих на усунення наслідків, спричинених кримінальним правопорушенням, зокрема відсутні дані, що обвинувачений поряд із заявленим цивільним позовом, намагався будь-яким чином допомогти потерпілим оговтатись від пережитого, компенсував їм перенесені страждання, чи полегшив душевний біль.

Отже, суд, приймаючи рішення про призначення ОСОБА_7 покарання не дотримався вимог кримінального закону, не врахував у повній мірі і не надав об`єктивної та всебічної оцінки всім обставинам, які мають значення для призначення особі покарання, й не навів належних і достатніх мотивів для звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України.

Колегія суддів вважає, що за вказаних обставин виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, та відбуваючи покарання у виді позбавлення волі у межах санкції інкримінованого злочину, а тому призначене судом першої інстанції покарання не буде справедливим та не відповідатиме меті виправленню й попередженню вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Отже, з урахуванням відповідних обставин і вимог закону, призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому, колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги потерпілих та прокурора задовольнити частково, а вирок суду в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню, з ухваленням апеляційним судом нового вироку, відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України.

Колегія суддів, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, виходячи з приписів ст. ст. 50, 65-67 КК України, та положень Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, особисте ставлення обвинуваченого до вчиненого, обставини вчинення злочину, відповідно до яких допущено грубе порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_7 , наслідки, що настали для потерпілої, внаслідок чого потерпілій було спричинено тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до її смерті, а також те, що завдану злочином шкоду потерпілій стороні ОСОБА_7 не відшкодував, не розкаявся у скоєному, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, є працівником правоохоронного органу. Окрім того, колегія суддів враховує позицію потерпілих, які наполягали на реальному позбавленні волі ОСОБА_7 .

Обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, згідно до вимог ст. 66, 67 КК України, відсутні.

Тому,колегія суддівприймає доуваги думкипотерпілих тапрокурора пронеобхідність призначенняобвинуваченому реальногопокарання,та вважаєза необхіднепризначити ОСОБА_7 покарання урозмірі,передбаченому санкцієюч.2ст.286КК Україниу видіпозбавлення волі,з реальнимйого відбуванням,оскільки такепокарання єсправедливим засвоїм видом,достатнім длявиправлення обвинуваченогота попередженнявчинення новихкримінальних правопорушень.

На думку колегії суддів, саме такий вид та розмір покарання буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Доводи апеляційних скарг потерпілих та прокурора про необхідність задоволення цивільного позову в повному обсязі, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Так, ч. 5 ст. 128 КПК України визначено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Частиною 1 статті 129 КПК України визначено, що ухвалюючи обвинувальний вирок суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Положенням ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 1 ст. 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам, дітям, а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Судом першої інстанції в повному обсязі наведено мотиви щодо розміру заявленої та стягненої моральної шкоди, а також враховано те, що діями обвинуваченого потерпілому ОСОБА_9 та його дітям була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких вони зазнали у зв`язку зі смертю близької людини ОСОБА_12 , яка загинула від отриманих в результаті ДТП травм, що негативно вплинуло на їх моральний стан, життєві зв`язки, порушило звичайний уклад особистого життя, та з урахуванням викладеного, дотримуючись принципів справедливості, співрозмірності, реальності виконання судового рішення та інших обставин справи, дійшов до вірного висновку про необхідність і достатність стягнення на користь потерпілого на відшкодування завданої моральної шкоди суми у розмірі 1 500 000 гривень.

Крім того, судом першої інстанції згідно з вимогами ст. 124 КПК України було вирішено питання процесуальних витрат, та відповідно до вимог статті 100 КПК України суд вирішив питання про долю речових доказів (т. 2 а.с. 142).

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг потерпілих та прокурора та приходить до висновку про необхідність їх часткового задоволення і скасування вироку щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині, у відповідності з вимогами ст. 420 КПК України.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

У ХВ АЛ ИВ:

Апеляційні скарги потерпілого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_10 , прокурора, який приймав участь у судовому розгляді ОСОБА_11 - задовольнити частково.

Вирок Верхньодніпровського районногосуду Дніпропетровськоїобласті від25лютого 2021року щодообвинуваченого ОСОБА_7 ,за ч.2ст.286КК України, - скасувати в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4