Ухвала

від 19.04.2021 по справі 344/9616/13-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/9616/13-ц

Провадження № 22-ц/4808/86/21

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р. В.

Суддя-доповідач Томин

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючої Томин О.О.,

суддів: Пнівчук О.В., Мелінишин Г.П.,

за участю секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , на заочне рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене суддею Хоростілем Р.В. 24 липня 2013 року в м. Івано-Франківську, повний текст якого виготовлено 25 липня 2013 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт , до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У червні 2013 року ПАТ Райффайзен Банк Аваль звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль 3772815,99 грн. заборгованості за Кредитним договором №010/14-10/1002G220 від 24.12.2007 року, укладеним в межах Генеральної кредитної угоди №220 від 24.12.2007 року. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль по 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 6 вересня 2013 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд та скасування заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 6 березня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт про заміну сторони виконавчого провадження.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.04.2017 року ухвалу Івано-Франківського міського суду від 6 березня 2017 року скасовано, постановлено нову ухвалу, якою заяву ТОВ Фінансова компанія Форінт задоволено. Замінено стягувача - Публічне акціонерне товариство Райффайзен Банк Аваль на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт у виконавчих провадженнях щодо виконання заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року ВП №43896746 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованості в розмірі 3772815,99 грн. та ВП №43896127 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ Райффайзен Банк Аваль заборгованості в розмірі 3772815,99 грн.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 6 листопада 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року залишено без задоволення.

18.11.2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року. Вважає дане рішення незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що поряд зі встановленим строком дії Кредитного договору №010/14-10/1002G220 від 24.12.2007 року сторони встановили розмір та строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено право позикодавця в разі прострочення повернення чергової частини позики вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. А за змістом ст. 1048 ЦК України у разі відсутності іншої домовленості сторін щомісячна виплата процентів до дня повернення позики може бути застосована лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У зв`язку з порушенням зобов`язань за договором 28.07.2009 року АТ Райффайзен Банк Аваль звернулося до позичальника з вимогою про повне дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором. Отже позивач неправомірно та безпідставно нараховував проценти за користування кредитом після зміни строку кредитування.

Відповідно, незаконним є рішення суду і в частині стягнення пені за прострочення сплати процентів.

Також на його думку поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що позов подано з пропуском строку позовної давності. Оскільки з вимогою про повне дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором банк звернувся до позичальника 28.07.2009 року, при цьому вимагав сплатити борг до 28.08.2009 року, а з позовом до суду - 26.06.2013 року.

Що стосується солідарного стягнення заборгованості з апелянта як поручителя, то вважає, що суд не перевірив обставин припинення поруки.

Зважаючи на те, що пред`явивши 28.07.2009 року вимогу про дострокове погашення кредиту, банк змінив умови щодо строку дії кредитного договору, внаслідок чого настав строк виконання договору у повному обсязі, а позов подано до суду 26.06.2013 року, тобто зі спливом встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя, вважає, що суд мав би відмовити в задоволенні позовних вимог щодо нього.

Крім того справа розглянута судом першої інстанції за його відсутності та без підтвердження про його належне повідомлення про дату, час та місце судового засідання.

Просить заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

07.12.2020 року ОСОБА_2 надіслав до апеляційного суду заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 . Зазначив, що дану апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі, просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалами Івано-Франківського апеляційного суду від 23.11.2020 року та від 07.12.2020 року відповідно відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року та призначено справу до розгляду.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11.12.2020 року прийнято до провадження заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_1 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 11.01.2021 року залучено до участі в справі Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт як правонаступника позивача Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль .

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - адвокат Волосянко Р.О. доводи апеляційної скарги підтримав.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, просив розгляд апеляційної скарги проводити в його відсутності.

Представник ТОВ ФК Форінт - адвокат Тістик Р.Б. в судовому засіданні в режимі відеоконференції за межами приміщення суду проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року підлягає закриттю.

Відповідно до пп. 13 п. 1 Перехідних положень ЦПК України (в редакції чинній на даний час) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ст. 228 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення) заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Статтею 231 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення) врегульовано порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Зокрема, частинами 3 та 4 вказаної статті передбачено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: залишити заяву без задоволення; скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

При цьому інша сторона позбавлена можливості оскаржити ухвалу про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення з підстав вирішення такої заяви по суті та невирішення питання залишення такої без розгляду у зв`язку з пропуском строку на звернення з такою.

Відповідно до ч. 4 ст. 287 ЦПК України (в редакції чинній на даний час) у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Частиною 1 ст. 294 ЦПК України (в редакції чинній на момент постановлення оскаржуваного рішення) передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як вбачається з матеріалів даної справи, оскаржуване заочне рішення було постановлено судом 24 липня 2013 року.

Апелянт ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про перегляд даного заочного рішення 26.10.2020 року, тобто більш, ніж через сім років після його ухвалення.

Доводи апелянта про те, що він був неналежно повідомлений про час та місце судового розгляду та не отримував оскаржуваного рішення не заслуговують на увагу, оскільки він знав про розгляд справи, але не цікавився станом відомого йому судового провадження.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 кореспонденція судом надсилалась за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання, а саме: АДРЕСА_1 (довідки Адресного бюро м. Івано-Франківська від 05.07.2013 року та від 13.07.2013 року (т. 1, а.с. 51, 74).

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 11.07.2013 року ОСОБА_1 було отримано повідомлення про виклик в судове засідання суду першої інстанції (т. 1, а.с. 59), а 01.04.2017 року - повідомлення про виклик Апеляційного суду Івано-Франківської області щодо перегляду ухвали про заміну стягувача у виконавчому провадженні (т. 1, а.с. 243).

16.09.2020 року ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами справи та зняв ксерокопії, про що свідчить його підпис на заяві (т. 1, а.с. 258), однак заяву про перегляд заочного рішення подав теж тільки 26.10.2020 року, тобто з пропуском встановленого строку.

Також матеріали справи містять належне повідомлення про розгляд справи іншого відповідача - ОСОБА_2 , який згідно довідок Адресного бюро м. Івано-Франківська від 05.07.2013 року та від 13.07.2013 року зареєстрований за тією ж адресою, що і ОСОБА_1 - АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 52, 59, 73, 244).

10.08.2013 року ОСОБА_2 звертався до суду із заявою про перегляд заочного рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року, в задоволенні якої ухвалою Івано-Франківського міського суду від 06.09.2013 року відмовлено (т. 1, а.с. 89-105, 109).

Отже апелянтам достовірно було відомо про розгляд даної справи, а тому ОСОБА_1 повинен був цікавитися станом даного провадження, відповідно, міг дізнатися про ухвалення оскаржуваного рішення.

Жодних обґрунтованих доводів з приводу поважності причин пропуску такого значного строку на апеляційне оскарження ні апелянтом, ні його представником наведено не було.

Крім того, апелянтом ОСОБА_1 також не було обґрунтовано причини пропуску строку на звернення до апеляційного суду з часу постановлення ухвали про залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

У пункті 9 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Таким чином, незважаючи на ухвалу про відмову в перегляді заочного рішення і норму ч. 4 ст. 231 ЦПК України, за якою строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, - оскарження рішення суду через надмірно тривалі строки (у даному випадку більш ніж через 7 років) після ухвалення рішення, без будь-яких причин пропуску таких надмірних строків, знаючи про розгляд справи у суді першої інстанції, слід вважати втручанням у принцип правової визначеності.

У пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України (заява №32053/13) від 29.10.2015 року, яке набуло статусу остаточного 29.01.2016 року, Суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі Пономарьов проти України (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року).

Також, в п. 41 рішення Європейського суду з прав людини "Пономарьов проти України зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява №8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява №50966/99, від 14 жовтня 2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо: 1) апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню; 2) є ухвала про закриття провадження у зв`язку з відмовою від раніше поданої апеляційної скарги цієї самої особи на це саме судове рішення; 3) є постанова про залишення апеляційної скарги цієї самої особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення; 4) скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними. Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Питання про відмову у відкритті апеляційного провадження вирішується не пізніше п`яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Зважаючи на те, що вказані обставини виявилися після відкриття апеляційного провадження та у відкритті такого слід було б відмовити, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Схожі висновки містяться і в постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі №333/7816/14-ц (провадження №61-16938св20), де, зокрема, зазначено, що у відкритті апеляційного провадження у справі належало відмовити, однак апеляційне провадження було помилково відкрито, що вказує на необхідність його закриття, оскільки розгляд справи судом зі спливом значного періоду часу не сумісний з приписами процесуального закону (частиною другою статті 358 ЦПК України) і принципом правової визначеності. При цьому хоча стаття 362 ЦПК України не містить такої підстави для закриття апеляційного провадження, як помилкове відкриття, за обставин цієї справи висновок суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження є загалом правильним.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що відкрите апеляційне провадження підлягає закриттю, як помилково відкрите.

Керуючись ст.ст. 358, 362, 367-368, 381, 389-390 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєднався ОСОБА_2 , на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 24 липня 2013 року у справі за позовом Акціонерного товариства Райффайзен Банк Аваль , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Форінт , до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: О.В. Пнівчук

Г.П. Мелінишин

Повний текст ухвали складено 23 квітня 2021 року.