Рішення

від 26.04.2021 по справі 440/859/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/859/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Довгопол М.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

04 лютого 2021 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №2134-УБД від 04.11.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 25.03.2020 № 8493-СГ йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів. Розроблений проект землеустрою погоджено висновком про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.06.2020 за №5860/82-20, однак наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №2134-УБД від 04.11.2020 йому відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004. Позивач зауважив, що у разі погодження проекту землеустрою відповідач позбавлений можливості приймати альтернативні рішення, крім як рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Зазначив, що при державній реєстрації земельної ділянки державним кадастровим реєстратором здійснюється перевірка проекту землеустрою на відповідність вимогам Закону, якщо такі наявні, то реєстратор відмовляє у формуванні новоствореної ділянки. Вважає, що оскаржуваний наказ про відмову у затвердженні проекту землеустрою не ґрунтується на нормах закону та є протиправним.

2. Стислий зміст заперечень відповідача

23.02.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с.75-78/, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні повністю, посилаючись на те, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області уповноважене на видачу наказів про відмову у затвердженні документації із землеустрою у випадках, коли проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, що і має місце у даному випадку. При цьому відповідач зауважив, що у спірному наказі наведено вичерпний перелік недоліків з посиланням на норми законодавства, усунення яких не перешкоджає зверненню з виправленим проектом. Таким чином, на думку відповідача, спірний наказ є законними та обґрунтованим.

3. Процесуальні дії по справі

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 17.02.1999 Ленінським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області /а.с.9-10/.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 25.03.2020 №8493-СГ надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с.84/.

ФОП ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів /а.с.12-57/.

Згідно з висновком про розгляд документації із землеустрою від 30.06.2020 №5860/82-20 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 площею 1,7500 га, що розташована на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів погоджений, відповідає земельному законодавству, зауваження відсутні. Пунктом 6 вказаного висновку підтверджено, що земельна ділянка державної власності знаходиться за межами населеного пункту на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області /а.с.56-57/.

20.07.2020 відділом у Семенівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,7500 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області та присвоєно кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 /а.с.58-61/.

03.09.2020 позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області заяву від 01.09.2020 /а.с.80/, в якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 1,7500 га кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 для ведення особистого селянського господарства на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів та передати земельну ділянку у власність, до якої додав проект землеустрою та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" №2134-УБД від 04.11.2020 відмовлено ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні земельної ділянки у власність з таких підстав: у зв`язку з необхідністю уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою до відведення, відносно меж населених пунктів (в межах, за межами) населеного пункту Кукоби для врахування вимог встановлених статтею 122 Земельного кодексу України щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради АРК, органів місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність або у користування /а.с.85/.

ОСОБА_1 , вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №№2134-УБД від 04.11.2020 протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі-ЗК України).

За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 5 статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Частинами 9-11 статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частин 5, 6 статті 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно із положеннями частин 3 -5 статті 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Зміст наведених норм права свідчить про те, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, за змістом вищенаведених норм ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 ЗК України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку, визначеному статтею 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 цього Кодексу не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватися саме на етапі погодження такого проекту.

Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18.

З наказу №2134-УБД від 04.11.2020 слідує, що ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за межами населених пунктів на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області, розмір земельної ділянки 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні земельної ділянки у власність з таких підстав: у зв`язку з необхідністю уточнення даних щодо розміщення земельної ділянки, передбаченої проектом землеустрою до відведення, відносно меж населених пунктів (в межах, за межами) населеного пункту Кукоби для врахування вимог встановлених статтею 122 Земельного кодексу України щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради АРК, органів місцевого самоврядування при передачі земельних ділянок у власність або у користування /а.с.85/.

Надаючи оцінку викладеним у наказі №2134-УБД від 04.11.2020 мотивам відмови у затвердженні проекту землеустрою, суд виходить з такого.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Судом встановлено, що наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" від 25.03.2020 №8493-СГ надано дозвіл громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів .

Отже, при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, відповідач у наказі від 25.03.2020 №8493-СГ зазначив про те, що така земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Із проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів, зокрема, із кадастрового плану земельної ділянки /а.с.46/ слідує, що спірна земельна ділянка перебуває за межами населених пунктів, а її оточують землі державної власності, що спростовує припущення відповідача щодо перебування земельної ділянки у межах населеного пункту.

Крім того, згідно з пунктом 6 висновку про розгляд документації із землеустрою від 30.06.2020 №5860/82-20 спірна земельна ділянка державної власності знаходиться за межами населеного пункту на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області.

За таких обставин, зважаючи на те, що земельна ділянка, яку позивач бажає набути у власність, належить до земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів, а тому розпорядження такою земельною ділянкою повинно здійснюватися саме Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області.

У свою чергу відповідачем не обґрунтовано та не надано доказів на підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки до меж населеного пункту Кукоби.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги наведене вище, суд приходить до висновку, що спірний наказ не ґрунтується на вимогах закону, прийнятий без належних і достатніх підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, а відтак, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів, суд виходить з такого.

Як зазначалось, згідно з нормами Земельного кодексу України єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.

Слід зазначити, що зобов`язання затвердити проект щодо відведення вказаної земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 по справі №812/1312/18.

Приймаючи рішення у даній справі суд також враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року по справі №21-1465а15, яка полягає у тому, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України , №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути ефективним в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі Аксой проти Туреччини (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» , ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що відповідачем у відзиві визнано, що у спірному наказі викладено вичерпний перелік підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою, при цьому в ході розгляду справи встановлено, що наведена у наказі підстава має фактично характер рекомендації, що ґрунтується на припущенні, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Отже, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" N 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При визначенні відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність), а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 01.02.2021 /а.с.63/, перелік послуг, що зобов`язується надати адвокат /а.с.64/, попередній розрахунок /а.с.65/, акт виконаних робіт /а.с.66/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.67/, ордер /а.с.68/, квитанція №1 від 02.02.2021 /а.с.69/.

Згідно з пунктом 4.1 Договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката визначається обсягом виконаної роботи та погоджується сторонами окремо на підставі складних додатків до цього договору, а також актів виконаних робіт (пункт 4.2 Договору).

Зі змісту акту наданих послуг від 02.02.2021, що наданий позивачем, адвокатом надано наступні послуги: 1) опрацювання законодавчої бази, що регулюють відносини, формування правової позиції, консультування, збір документів - 1 година (сума 300,00 грн); 2) складання позовної заяви - 3 години (сума 5000,00 грн). Всього на суму 5300,00 грн.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачами докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, суд вважає витрати позивача на правничу допомогу обґрунтованими та співмірними із складністю справи, відтак вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 5300,00 грн.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, ідентифікаційний код 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" №2134-УБД від 04.11.2020.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,7500 га, кадастровий номер 5324581500:00:002:0004 із земель сільськогосподарського призначення із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Горошинської сільської ради Семенівського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5300 грн 00 коп (п`ять тисяч триста гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя М.В. Довгопол