Постанова

від 27.04.2021 по справі 440/5495/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 р. Справа № 440/5495/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Калиновського В.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2020, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 14.12.20 у справі № 440/5495/20

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до приватного підприємства "ВКФ "М Плюс"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

ВСТАНОВИВ:

28.09.2020 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до приватного підприємства "ВКФ "М Плюс", в якому просила суд стягнути з приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 24026,11 грн та пеню у розмірі 798,46 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №440/5495/20 позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" на користь Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 20021,76 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 664,72 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач, приватне підприємство "ВКФ "М Плюс", не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Просить суд апеляційної інстанції рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 року у справі №440/5495/20 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.09.2020 р. ПП "ВКФ "М Плюс" подало до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою №10-ПІ (вх. №4628).

Відповідно до відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) підприємства у 2019 році становила 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - 0 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (осіб) становить 1 особа.

За недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів позивачем нараховано ПП "ВКФ "М Плюс" адміністративно-господарські санкції у розмірі 24026,11 грн (за 1 особу) та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 798,46 грн (за 166 днів з 16.04.2020 по 28.09.2020).

У зв`язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачем в січні - жовтні 2019 року не вживалися передбачені законом заходи для працевлаштування інвалідів за одне робоче місце, тому належить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 року №875-XII (зі змінами), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Як вбачається зі Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів, у 2019 році у приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" були відсутні працівники, яким встановлена інвалідність.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році відповідачем не виконано.

Між тим колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У той же час, для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачуються (нараховуються, застосовуються) підприємствами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2.1 Інструкції щодо заповнення форми № 10-ПІ (річна звітність) Звіт зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 року № 42 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2007 року за № 117/13384, звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.

У постанові від 21.02.2011 р. у справі №21-9а11 Верховний Суд України дійшов висновку, що за змістом статті 20 Закону №875-XII адміністративно-господарські санкції за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплачується (нараховується, застосовується) підприємствами самостійно до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому, Верховним Судом України зазначено, що саме з 16 квітня відповідного року у контролюючого органу виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку. Крім того, на дані правовідносини поширюється строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України.

Таким чином, річний звіт за формою № 10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2019 рік відповідач повинен був надати позивачу не пізніше 01 березня 2020 року та розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, - до 15 квітня 2020 року.

Отже, саме з 16 квітня відповідного року у Фонду соціального захисту інвалідів виникає право на стягнення несплачених підприємством самостійно сум санкцій у судовому порядку і на подання такого позову поширюється саме строк звернення до суду, встановлений ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, відлік строку на звернення до суду для позивача, як суб`єкта владних повноважень, почався не з моменту, коли він дізнався про порушення, як він помилково вважає, а з дня виникнення підстав, що дають право на пред`явлення передбачених законом вимог, тобто 16.04.2020 р.

Отже, звернувшись з позовом 28.09.2020 року, позивач пропустив тримісячний строк звернення до адміністративного суду із вимогами про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, обґрунтовуючи дотримання строку звернення до суду із даним позовом, зазначив, що такий строк повинен обчислюватися з моменту отримання ним інформації про невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (день подання відповідачем річного звіту за формою №10-ПІ щодо кількості працевлаштованих інвалідів за 2019 рік).

Однак, такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки початок перебігу строку звернення до суду із адміністративним позовом пов`язаний саме з днем виникнення підстав, що надали позивачу право на пред`явлення передбачених законом вимог, а не з днем, коли позивач дізнався про існування такої заборгованості.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 08.08.2019 р. у справі № 809/1931/16, від 06.11.2020 р. у справі № 160/8707/19 та ухвалі Верховний Суд від 03.03.2021 р. у справі № 280/5341/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів встановила, що позивачем разом з позовною заявою було заявлено клопотання про поновлення строку на звернення до суду з позовом, яке ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року у справі №440/5495/20 задоволено та поновлено строк звернення до суду з позовом.

Колегія суддів зазначає, що процесуальним законодавством не передбачена можливість окремого оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду з позовом.

У відповідності до ч. 3 ст. 293 Кодексу адміністративного судочинства України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду з позовом, та вважає за необхідне залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 243, 240, 250, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 326 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" задовольнити частково.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2020 по справі № 440/5495/20 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "ВКФ "М Плюс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Мінаєва Судді Я.М. Макаренко В.А. Калиновський