Постанова

від 20.04.2021 по справі 912/2368/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2021 року м.Дніпро Справа № 912/2368/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кузнецова В.О.,

суддів Чередка А.Є., Мороза В.Ф.,

секретар судового засідання Крицька Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2020 (дата складення повної ухвали 19.11.2020, суддя Вавренюк Л.С.) у справі

за заявою Головного управління Державної податкової служби у Кіровоградській області, м.Кропивницький

до товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл", м.Кропивницький

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст і підстави грошових вимог

Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" подано до Господарського суду Запорізької області заяву про визнання грошових вимог до боржника в загальній сумі 172 891 975,74 грн, що підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів в розмірі 172 891 975,74 грн - до четвертої черги задоволення та судовий збір в сумі 4204,00 грн - до першої черги задоволення.

Заявлені грошові вимоги обґрунтовані посиланням на порушення боржником зобов`язань за кредитними договорами №4А12252И від 08.12.2012 та №4Ф13566И від 18.09.2013 щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені вказаними договорами терміни.

ІІ. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2020 у даній справі визнано грошові вимоги кредиторів боржника: товариства з обмеженою відповідальністю "Лік-Таун" в сумі 5 758,74 грн, 4 204, 00 грн - судового збору; товариства з обмеженою відповідальністю "Венте-Оіл" в сумі 13 155,43 грн, 4 204, 00 грн - судового збору; товариства з обмеженою відповідальністю "Сторес" в сумі 15 637,26 грн, 4 204, 00 грн - судового збору; акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в сумі 153 108 055, 81 грн, 4 204, 00 грн - судового збору, решту вимог кредитора акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" відхилено. Зобов`язано учасників справи вчинити певні дії.

Ухвала місцевого господарського суду в оскаржуваній частині мотивована посиланням на те, що грошові вимоги кредитора АТ КБ "Приватбанк" в сумі 121 976 828,39 (заборгованість за кредитним договором №4А12252И від 08.10.2012) та 31 131 227,42 грн (заборгованість за кредитним договором №4А13566И від 18.09.2013) є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими документальними доказами та такими, що підлягають визнанню. Решта вимог кредитора щодо заборгованості на суму 19 783 919,93 грн, з яких: 11 478 118,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору від 08.10.2020, нарахована після 16.04.2019; 8 305 801,79 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору від 18.09.2013, нарахована після 30.08.2019 підлягають відхиленню, оскільки заборгованість нарахована за межами нарахувань передбаченими умовами договору.

ІІІ. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи учасників справи

3.1 Доводи осіб, які подали апеляційну скаргу

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду скасувати в частині відхилення грошових вимог АТ КБ "Приватбанк" до боржника в сумі 19 783 919,93 грн та ухвалити нове рішення, яким визнати грошові вимоги у повному обсязі.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги, скаржник вказує на те, що формулювання п.4.7 кредитних договорів збігається з диспозицією норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Відтак, після закінчення строків кредитування проценти нараховані саме за прострочення позичальником грошових зобов`язань з повернення кредитів.

У справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, врегульованої ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Отже, правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті позикодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Таким чином, після закінченням строків кредитування - при виникненні прострочення грошових зобов`язань позичальника з повернення кредиту - кредитором АТ КБ "Приватбанк" нараховані проценти відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а отже, ці проценти підлягають визнанню судом у повному обсязі та включенню до реєстру вимог кредиторів боржника.

3.2 Доводи інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл" просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл" зазначає, що з огляду на умови кредитних договорів №4А12252И від 08.12.2012 та №4Ф13566И від 18.09.2013, укладених між АТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Алькор-Оіл", вказані договори не містять положень про те, що проценти за п.А.7 вказаних кредитних договорів є мірою відповідальності боржника за неправомірне користування кредитом, що відповідало б диспозиції норми ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, а також про те, що кредитор має право на нарахування вказаних процентів, саме як міри відповідальності, після закінчення строку кредитування.

Боржник зауважує, що підвищений розмір процентів, відповідно до п.А.7 кредитних договорів, відповідає саме диспозиції ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України, як встановлений договором розмір процентів за користування кредитними коштами у відповідності до різних обставин, які можуть виникнути під час дії кредитних договорів та не є відповідальністю за неправомірне користування кредитом, передбаченою в ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Боржник визнає обґрунтованим розмір заборгованості, що складається з суми основного боргу та процентів за користування кредитом, яка виникла на час дії договірних відносин.

ІV. Апеляційне провадження

4.1 Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.12.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2020; призначено справу до розгляду на 09.02.2021 на 11 годин 30 хвилин.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 09.02.2021 розгляд справи відкладено до 09.03.2021.

У зв`язку з перебуванням судді-доповідача Кузнецова В.О. на лікарняному, відповідно до Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням, оформленим протоколом зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду №2 від 08.10.2018 зі змінами, розгляд справи № 912/2368/20, призначеної на 09.03.2021 не відбувся.

Розпорядженням керівника апарату суду від 26.03.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з перебуванням на лікарняному судді Мороза В.Ф. (для вирішення питання про призначення справи до розгляду).

Згідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2021 для вирішення питання про призначення справи до розгляду визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Коваль Л.А.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 26.03.2021 призначено справу до розгляду на 20.04.2021 на 11 годин 40 хвилин.

Розпорядженням керівника апарату суду від 20.04.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили зміну судді Мороза В.Ф.

Згідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.03.2021 для розгляду апеляційної скарги визначена колегія у складі: головуючий суддя Кузнецов В.О., судді Чередко А.Є., Мороз В.Ф.

20.04.2021 у судове засідання з`явилися представники боржника та скаржника, які надали відповідні пояснення.

Інші учасники справи наданим їм процесуальним правом не скористалися та не забезпечили у судове засідання явку повноважних представників.

Колегія суддів вважає, що неявка інших учасників справи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

20.04.2021 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

4.2 Стислий виклад обставин справи, встановлених судами

08.10.2012 між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл" укладено кредитний договір №4А12252И, відповідно до положень розділу А Суттєві умови кредитування якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язався відкрити відновлювальну кредитну лінію позичальнику лімітом 580 000 000,00 (п`ятсот вісімдесят мільйонів) грн на фінансування поточної діяльності підприємства.

Дата повернення кредиту 18.09.2013 (пункт А.3).

За користування кредитом позичальник згідно п.А.6 договору виплачує відсотки за фіксованою ставкою у розмірі 11,2% річних.

Згідно п.А.7 договору за порушення позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 44,8 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п.п.2.2.1, 2.2.2., 2.2.3 договору позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, вказані у п.1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом у відповідності до п.п.4.2, 4.3, 4.4 даного договору; повернути кредит у дату/строки, встановлені п.п.1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п.5.7 договору).

Цей договір в частині 4.7 вступає в силу з моменту підписання та скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних у ньому сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами по даному договору (п.6.1 договору).

Усі спори та розбіжності, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, підлягають розгляду в порядку, встановленому діючим законодавством України (п.7.5 договору).

17.09.2013 між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №4А12252И від 08.10.2012, якою змінили п.А.2 розділу А "Суттєві умови кредитування" договору та доповнили підп.А.2.1 розділ "А.Суттєві умови кредитування" договору і виклали в наступній редакції: "А.2 ліміт даного кредитного договору 108 000 000,00 (сто вісім мільйонів) грн". Змінено дату повернення кредиту.

27.01.2014 між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №4А12252И від 08.10.2012, в якій сторони узгодили строк повернення кредиту - 15.04.2019.

В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди від 03.02.2014 та від 14.03.2014, якими сторони внесли зміни до умов кредитного договору №4А12252И від 08.10.2012.

На виконання умов кредитного договору №4А12252И від 08.10.2012 банк надав товариству з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл" кредит, що підтверджується доданими розрахунком заборгованості виписками за рахунками Кредитного договору, також відповідно до договору нараховані проценти, що також підтверджується відповідними виписками за рахунками даного кредитного договору.

Розмір загальної заборгованості ТОВ "Алькор-Оіл" за кредитним договором №4А12252И від 08.10.2012 станом на 06.08.2020 складає 133 454 946,53 грн: 77022862,56 грн - заборгованість за кредитом; 56432083,97 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.

18.09.2013 між публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк", правонаступником якого є акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк", та товариством з обмеженою "Алькор-Оіл" укладено кредитний договір №4А13566И, відповідно до положень розділу А Суттєві умови кредитування якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язався відкрити відновлювальну кредитну лінію позичальнику лімітом 240 000 000,00 (двісті сорок мільйонів) грн на фінансування поточної діяльності підприємства.

Дата повернення кредиту 04.09.2012 (пункт А.3).

За користування кредитом позичальник згідно п.А.6 договору виплачує відсотки за фіксованою ставкою у розмірі 11,5% річних.

Згідно п.А.7 договору за порушення позичальником будь-якого із зобов`язань по погашенню/поверненню кредиту, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 46 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Відповідно до п.п.2.2.1, 2.2.2., 2.2.3 договору позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, вказані у п.1.1 цього договору; сплатити проценти за користування кредитом у відповідності до п.п.4.2, 4.3, 4.4 даного договору; повернути кредит у дату/строки, встановлені п.п.1.2, 2.3.2, 2.2.14.

Строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів по даному договору встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п.5.7 договору).

Цей договір в частині 4.7 вступає в силу з моменту підписання та скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних у ньому сум та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами по даному договору (п.6.1 договору).

Усі спори та розбіжності, що виникають з цього договору або у зв`язку з ним, підлягають розгляду в порядку, встановленому діючим законодавством України (п.7.5 договору).

23.01.2014 між сторонами укладено додаткову угоду до кредитного договору №4А13566И від 18.09.2013, в якій сторони узгодили дату повернення кредиту - 29.08.2019.

В подальшому сторонами були укладені додаткові угоди від 03.02.2014 та від 14.03.2014, якими були внесені зміни до умов кредитного договору №4А13566И від 18.09.2013.

На виконання умов даного кредитного договору №4А13566И від 18.09.2013 банк надав позичальнику кредит, що підтверджується доданими розрахунком заборгованості та виписками за рахунками кредитного договору, також відповідно до договору нараховані проценти, що також підтверджується доданими розрахунком заборгованості та відповідними виписками за рахунками кредитного договору.

Розмір загальної заборгованості ТОВ "Алькор-Оіл" за цим кредитним договором №4А13566И від 18.09.2013 станом на 06.08.2020 (дату, що передує даті відкриття справи про банкрутство) складає 39 437 029, 21 грн: 18 950 999,15 грн - заборгованість за кредитом; 20 486 030,06 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.

Таким чином, відповідно до заяви про визнання грошових вимог, АТ КБ "Приватбанк" просить суд визнати загальний розмір грошових вимог за кредитними договорами у розмірі 172 891 975, 74 грн (133 454 946, 53 грн + 39 437 029, 21 грн = 172 891 975, 74 грн), які згідно зі ст.ст. 45, 64 Кодексу України з процедур банкрутства підлягають визнанню та внесенню до четвертої черги задоволення реєстру вимог кредиторів боржника.

07.10.2020 на адресу суду першої інстанції від товариства з обмеженою відповідальністю "Алькор-Оіл" надійшло повідомлення про результати розгляду вимог кредитора боржника в якому зазначено, що всупереч вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду (проценти за користування грошовими коштами можуть нараховуватись лише в межах визначеного договором строку кредитування, після спливу строку кредитування, нарахування процентів за користування кредитом припиняється в силу приписів статей 1048, 1054 Цивільного кодексу України), у заяві з вимогами до товариства банк вказує, що товариство має заборгованість перед банком за кредитним договором №4А12252И від 08.10.2012 в загальній сумі 133 454 946,53 грн, за кредитним договором № 4А13566И від 18.09.2013 в загальній сумі 39 437 029,21 грн (т. 2 а.с. 211-213).

За твердженням боржника, сума процентів за кредитним договором № 4А12252И від 08.10.2012, яка повинна бути розрахована до 15.04.2019 та кредитним договором № 4А13566И від 18.09.2013, яка повинна бути розрахована до 29.08.2019 є сумою заборгованості товариства за процентами за користування кредитом за ст.ст.1048 та 1054 Цивільного Кодексу України та складовою розміру основних вимог банку до товариства і може включатися до четвертої черги задоволення.

Враховуючи невідповідність обставин, вказаних банком у заяві з вимогами до боржника, фактичним обставинам та документам, наданим за додатком до цієї заяви, а також за відсутності належних розрахунків заборгованості товариства за кредитними договорами (нарахування процентів за користування кредитними коштами після закінчення строку дії кредитних договорів), як зазначено у повідомленні, боржник не погоджується з сумою заявлених конкурсних вимог АТ КБ "Приватбанк" в розмірі 172 891 975,74 грн з віднесенням їх до четвертої черги задоволення вимог кредиторів.

4.3 Позиція апеляційного господарського суду у справі

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та надані заперечення, дослідивши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, оцінивши докази в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.

Положенням статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду від 18.11.2020 в частині відмови у визнанні грошових вимог акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до боржника в сумі 19 783 919,93 грн, з яких: 11 478 118,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору від 08.10.2020, нарахована після 16.04.2019; 8 305 801,79 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору від 18.09.2013, нарахована після 30.08.2019.

Відповідно до ст.1 Кодексу України з процедур банкрутства кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

За приписами ч.9 ст.39 Кодексу України з процедур банкрутства з метою виявлення кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, на офіційному веб-порталі судової влади України не пізніше наступного дня з дня постановлення ухвали суду про відкриття провадження у справі господарський суд оприлюднює повідомлення про відкриття провадження у справі боржника (офіційне оприлюднення). Доступ до інформації про провадження у справах, розміщеної на офіційному веб-порталі судової влади України, є вільним та безоплатним.

Згідно ч.1 ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналіз приписів ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства свідчить про те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника справи про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання, кредитори за такими зобов`язаннями зобов`язані заявити грошові вимоги до боржника у справу про банкрутство з додержанням тридцятиденного строку від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство.

З моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника справи про банкрутство є таким, то фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання (аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 29.01.2019 по справі №909/722/14 та у постанові від 08.08.2018 у справі № 924/628/17).

Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги повинні підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі №910/20378/16).

У справі про банкрутство господарський суд встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі № 924/628/17).

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом спору в даному випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України), допустимості (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), достовірності (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України) та вірогідності (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

Комплексне дослідження доказів на предмет їх відповідності законодавчо встановленим вимогам є сутністю суддівського розсуду на стадії встановлення обсягу кредиторських вимог у справі про банкрутство.

Покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора не позбавляє його права на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог.

За своєю правовою природою такий предмет спору не є тотожним спору про право, який розглядається у позовному провадженні.

За приписами ч.4 ст. ст.45 Кодексу України з процедур банкрутства для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку.

Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.

Таким чином, норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять присічного строку для заявлення конкурсними кредиторами своїх вимог до боржника, їх розгляд проводиться судом в порядку черговості їх надходження до суду. При цьому кредитори, вимоги яких заявлені після завершення 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство, не втрачають статус конкурсного кредитора, але позбавляються права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

З матеріалів справи вбачається, що заявлені кредитором вимоги виникли у зв`язку з невиконанням боржником договорів №4А12252И від 08.12.2012 та №4Ф13566И від 18.09.2013 щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені вказаними договорами терміни.

Згідно з частиною другою статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Приписами статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Положеннями частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За умовами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню к цей строк (термін).

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання у відповідності до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За вимогами частини першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарським судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що боржник не виконав належним чином зобов`язання щодо повного розрахунку за кредитними договорами №4А12252И від 08.10.2012 та № 4Ф13566И від 18.09.2013, тому факт порушення боржником умов договору в частині виконання грошового зобов`язання з належного повернення кредитних коштів є доведеним.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Великою Палатою Верховного Суду неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно.

Зокрема, у правовому висновку, викладеному у постанові від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення.

Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу.

За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Також, у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З приводу застосування приписів статті 1048 Цивільного кодексу України у разі неправомірного, незаконного користуванням боржником грошовими коштами через прострочення виконання грошового зобов`язання Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 вказала на таке.

Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У постанові від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду розмежовані поняття проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами та проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами . У пункті 6.20 даної постанови роз`яснено, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, виходячи з наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати яких урегульовано частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дає змогу дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами.

Отже, виходячи з наведених правових норм, законодавцем передбачено, що за договором може бути встановлений інший розмір процентів саме як річних, а не в інший спосіб їх обчислення.

У пункті А.7 кредитного договору № 4А12252И від 08.10.2012 вказано, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, позичальник виплачує банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 44,8% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

У пункті А.7 кредитного договору № 4А13566И від 18.09.2013 вказано, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, Позичальник виплачує Банку проценти за користування кредитом за фіксованою ставкою у розмірі 46% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Згідно до пункту 4.11 кредитних договорів при неповерненні/непогашенні кредиту в дату/строк, встановлений в п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14,2.3.2, заборгованість в частині несвоєчасно повернутої суми кредиту вважається простроченою, на залишок заборгованості на прострочену суму кредиту розрахунок відсотків здійснюється у відповідності з п. 4.3 з дня виникнення простроченої заборгованості.

Зокрема, в підпункті 2.2.3 пункту 2.2 кредитного договору вказано, що позичальник обов`язується повернути кредит в дату/строки, встановлені п.п1.2, 2.3.2, 2.2.14.

При цьому пунктами 4.3. кредитних договорів передбачено, що відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України, при порушенні позичальником будь-якого обов`язку, передбаченого п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2 договору, позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом, виходячи з фіксованої процентної ставки, вказаної в п. А.7, тобто в підвищеному розмірі.

Частиною першою статті 212 Цивільного кодексу України, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, унормовано, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Апеляційний суд зауважує, що зазначені кредитні договори укладені у письмовій формі, підписані повноважними представниками сторін без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплені відтисками печаток підприємств. Зі змісту правочину убачається, що сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма його істотними умовами.

Зважаючи на викладені обставини в контексті наведених правових норм, колегія суддів апеляційного суду погоджується з доводами скаржника про те, що з урахуванням формулювання пункту А 7 та вищевказаних пунктів кредитних договорів встановлені умовами правочину проценти за фіксованою ставкою у розмірі 44,8% та 46% річних відповідно - від суми залишку непогашеної заборгованості при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення/повернення кредиту, за своєю правовою природою є процентами, нарахованими у зв`язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов`язання, і вони охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Зазначеними договорами була передбачена умова нарахування процентів за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом, а не відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, на чому наполягає відповідач.

Твердження боржника про відсутність у банка відповідного права на отримання процентів за вказаною ставкою 44,8% та 46% відповідно, у зв`язку з відсутністю в правочинах посилань на положення статті 625 Цивільного кодексу України, апеляційним судом визнаються помилковими, оскільки кредитор наділений правом вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних, в силу нормативного закріплення у законі зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Таким чином, суд першої інстанції не дав належної оцінки умовам кредитних договорів щодо можливості нарахування таких процентів після закінчення строку їх дії, тому невірно встановив правову природу оспорюваних процентів, та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні в цій частині вимог АТ КБ Приватбанк .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про відхилення грошових вимог акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до боржника в сумі 19 783 919,93 грн, з яких: 11 478 118,14 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору №4А12252И від 08.10.2012, нарахована після 16.04.2019; 8 305 801,79 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом згідно договору №4А13566И від 18.09.2013, нарахована після 30.08.2019.

4.4 Висновки апеляційного господарського суду за результатами апеляційного перегляду.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, встановивши невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги та зміну ухвали господарського суду в оскаржуваній частині.

4.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується, оскільки розгляд справи про банкрутство не завершено.

Керуючись ст.ст.269,275,277,281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2020 у справі №912/2368/20 змінити в частині визнання грошових вимог акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", виклавши в наступній редакції: Визнати грошові вимоги кредиторів боржника: акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДР 14360570, 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) в сумі 172 891 975,74 грн (4 черга задоволення вимог кредиторів), 4 204, 00 грн - судового збору (1 черга задоволення вимог кредиторів).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку

Постанова складена у повному обсязі 27.04.2021.

Головуючий В.О.Кузнецов

Судді А.Є.Чередко

В.Ф.Мороз