Рішення

від 21.04.2021 по справі 149/2666/20

ХМІЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 149/2666/20

Провадження №2/149/82/21

Номер рядка звіту 31

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.04.2021 р. м. Хмільник

Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Павлюк О. О.

за участі секретаря Зоріної О. Г.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача - адвоката Захарченка В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Сом" про розірвання договору оренди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з цивільним позовом до Фермерського господарства "Сом" про розірвання договору оренди земельної ділянки. Позовні вимоги мотивує тим, що 11.01.2011 року ним без укладення договору було надано в тимчасове користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,53 га, кадастровий номер 0524887400:09:002:0317, що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Звернувшись згодом до ОСОБА_2 щодо повернення земельної ділянки останній надав позивачу копію договору оренди від 11.01.2011 року. Позивач підписання договору заперечує. Посилаючись на систематичне невиконання ФГ "Сом" обов`язку зі сплати орендної плати за спірну земельну ділянку, позивач просить договір оренди б/н від 11.01.2011 року, що зареєстрований 25.07.2011 року, розірвати.

Ухвалою суду від 30.11.2020 року відкрито загальне позовне провадження, призначено у справі підготовче судове засідання на 22.12.2020 року. Ухвалою від 21.01.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив, посилаючись на обставини, зазначені у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що відповідачем виплачувалася орендна плата за користування земельною ділінкою ОСОБА_1 в натуральній і грошовій формі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що договір оренди земельної діляянки він не підписував.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України). Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою (стаття 207 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому судом встановлено, що 11.01.2011 року між ОСОБА_1 (орендодавець) та ФГ "Сом" в особі ОСОБА_2 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (земельної частки) паю площею 2,53 га, кадастровий номер 0524887400:09:002:0317 (копія на а.с. 8-9), що належить ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі державного акту серії ВН № 00001735 (копія на а.с. 10).

Договір зареєстровано у Хмільницькому арйонному відділі Держкомзему, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 25 липня 2011 року № 052480004002076.

Оригінал зазначеного договору сторонами суду не надано. Разом з тим в судовому засіданні сторони не заперечили, що на підставі цього договору між ними існують правовідносини з оренди земельної ділянки. З огляду на те, що суду не надано доказів визнання вказаного договору недійсним, неукладеним тощо, в тому числі згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили, позивачем клопотань щодо проведення експертного дослідження підпису у вказаному договорі суду не заявлялось, і позов обгрунтований, в тому числі, невиконанням орендодавцем умов саме досліджуваного договору від 11.01.2011 року, суд відхиляє посилання позивача на те, що договір ним не підписувався. З цих же мотивів суд відхиляє доводи позивача щодо дати реєстрації довіреності від 11.07.2011 року, виданої ним на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 47) з метою проведення державної реєстрації договору оренди.

Відповідно до Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону). Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендна плата за землю (ст. 21 Закону) - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Договір б/н від 11.01.2011 року укладено сторонами на 15 років і він діє до 11.01.2026 (п. 8, а.с. 8). Орендна плата встановлюється у розмірі 3% і становить 709,02 грн , вноситься до 01 грудня. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами, а розмір орендної плати переглядається раз у 3 роки у передбачених договором випадках (п. 9, 11-13 Договору).

За умовами укладеного догвору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (п.28). Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (п.38).

За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з наданими копіями письмових відомостей щодо видачі орендної плати (а.с. 29-30), у 2017 році у графі навпроти ПІБ позивача зроблено запис "гроші" і міститься підпис, у 2018 році - "ячмінь 550, пшениця 850, цукор 100, готівка 650" (з виправленням) і міститься підпис. В судовому засіданні позивач заперечив належність підпису йому (пояснення на а.с. 57) , однак клопотань щодо проведення дослідження дійсності підпису суду не заявляв.

Згідно з копіями поштових квитанцій, наданих відповідачем на підтвердження виплати орендної плати (а.с. 31-33) на ім`я Попівського в с. Воронівці 27.12.2019, 03.02.2020 та 11.12.2020 року направлялися поштові перекази на суми 6101,50 грн., 6082,30 та 2 перекази по 3400,30 грн. Позивач у судовому засіданні заперечив, що вказані перекази адресовані саме йому, оскільки в них не вказано його імені і по батькові, і можуть стосуватися інших осіб з цим же прізвищем.

Відповідно до довідки від 23.12.2020 року №11 (а.с. 46) суду відповідачем надано розрахунок орендної плати, нарахованої (отриманої) ОСОБА_1 з 2014 по 2020 рік на підставі договору від 11.01.2011 року.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив, що в 2019 він спільно з комірником ОСОБА_4 прийшли додому до позивача, щоб запитати, чому він не отримує орендну плату, однак той відмовився від отримання грошових коштів та просив повернути йому землю. В зв`язку з чим, грошові кошти за оренду землі були направлені йому поштою. Крім того зазначив, що інші орендодавці з прізвищем " ОСОБА_1 ", з якими в ФГ Сом укладені договори оренди, відсутні.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні повідомив, що в серпні-вересні 2019 вони разом з ОСОБА_3 прийшли до позивача, оскільки той не прийшов отримувати орендну плату за договором оренди землі та запропонували йому в рахунок орендної плати зерно або гроші, на що останні відповів, що відмовляється та просить лише про те, щоб йому повернули землю. Згідно відомостей за 2017 та 2018 роки позивач в рахунок орендної плати отримував гроші та зерно.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд враховує таке.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 3-4 ст. 12 ЦПК України). Диспозитивність цивільного судочинства передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. За введення суду в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом (ст. 43 ЦПК України).

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (ст. 81 ЦПК України). Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року позивачу відмовлено у поновленні строку на подання доказів, і докази, надані ним з письмовими заявами від 04.02.2021 року (а.с. 56-57) та 18.02.2021 року (а.с. 65), згідно з вимогами ч. 8 ст. 83 ЦПК України судом при розгляді даної справи не приймаються. Клопотання представника відповідача про виклик і допит свідка ОСОБА_6 судом відхилено з підстав пропуску строку заявлення такого клопотання, передбаченого ч. 3 ст. 91 ЦПК України.

Стаття 651 ЦК України врегульовує підстави для зміни або розірвання договору, що допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

За досліджуваних обставин судом не встановлено порушень відповідачем умов договору, зокрема і з огляду на те, що орендна плата нараховувалась і виплачувалась позивачу, а у період з 2019 нараховувалась, і відповідачем вживались розумні і необхідні заходи для її фактичної виплати.

Разом з тим позивачем не доведено порушення відповідачем умов договру оренди, що могли б бути підставою для його розірвання. Суд відхиляє посилання позивача на відсутність актів передачі продукції в рахунок орендної плати (п. 12 Договору), оскільки безпосередньо форма такого акту сторонами не передбачена. За таких обставин надані відповідачем докази видачі продукції позивачу суд вважає прийнятними. Суд також відхиляє посилання позивача на те, що поштові перекази, які здійснювалися ФГ "Сом" на суму орендної плати, адресовані не йому, а іншій особі, оскільки, як встановлено з показань свідка, інших орендодавців з прізвищем "ОСОБА_1" у с. Воронівці немає.

Пояснення, надані позивачем у письмовій заяві від 04.02.2021 року, які не стосуються предмету спору, суд до уваги не бере. В решті пояснення і агрументи позивача спрстовуються вищевикладеним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що однією з основних засад цивільного судочинства (ст. 3 ЦК України) є добросовісність. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року зробив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину (доктрина venire contra factum proprium).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, відповідати завданню цивільного судочинства, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 263 ЦПК України).

На підставі вищевикладеного суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 141, 258, 259, 263-268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складено 26.04.2021 року.

Суддя Павлюк О. О.