Постанова

від 15.04.2021 по справі 911/2857/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2021 р. Справа№ 911/2857/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Козир Т.П.

Кравчука Г.А.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 15.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

на рішення Господарського суду Київської області

від 02.02.2021 у справі №911/2857/20 (суддя Черногуз А.Ф.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест"

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря"

про стягнення пені, втрат від інфляції та 3% річних,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" про стягнення 924000,00 грн неповерненої зворотної безвідсоткової фінансової допомоги, 78021,04 грн пені, 14809,32 грн 3% річних, 13860,00 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Також позивач просив стягнути з відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13500 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги щодо повернення фінансової допомоги.

16.11.2020 до суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 924000,00 грн та збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% та пені, в якій викладено вимоги про стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест" пені в розмірі 91243,44 грн, нарахованої за період з 21.02.2020 по 02.11.2020, 18114,92 грн. 3% річних, нарахованих за період з 21.02.2020 по 02.11.2020, 13860,00 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з березня 2020 р. по липень 2020 р. за прострочення виконання грошового зобов`язання з повернення зворотної безвідсоткової фінансової допомоги; також позивач просив стягнути з Сільськогосподарського товариства обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест" 28960,36 грн. судових витрат, а саме 15460,36 грн. витрати по сплаті судового збору та 13500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Господарським судом Київської області встановлено, що заява про зменшення розміру позовних вимог відповідає положенням ст. 46 ГПК України, прийнята судом до розгляду; позовні вимоги розглядались в межах відповідної заяви.

Рішенням Господарського суду Київської області від 02.02.2021 у справі №911/2857/20 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест" 74172,46 грн пені, 13860,00 грн втрат від інфляції та 18065,40 грн 3% річних, а також 1591,46 грн судового збору та 9000,00 грн витрат на правову допомогу. В решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що відповідачем було здійснено повернення фінансової допомоги з порушенням строку, встановленого договором про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, 3% річних та втрат від інфляції та періодів їх нарахування, суд встановив, що сума 3% річних розрахована арифметично не вірно, сума інфляційних втрат за заявлений позивачем період є більшою за наведений позивачем, пеня нарахована за період, який перевищує 6 місяців без погодження сторонами зміни періоду нарахування пені (його збільшення). Так, за перерахунком суду сума 3% річних за заявленим позивачем період становить 18065,40 грн, сума інфляційних втрат за заявленим позивачем період - 13860,00 грн, сума пені - 74172,46 грн за період з 21.02.2020 по 21.08.2020.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря" подало до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2021 у справі №911/2857/20 в частині стягнення пені в розмірі 74172,46 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 80 %.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення судом норм процесуального та матеріального права. При цьому скаржник зазначає, що позивачем не надано доказів на підтвердження понесення ним будь-яких збитків, пов`язаних з простроченням виконання відповідачем зобов`язань за договором про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги, не доведено відповідності розміру стягуваної неустойки (пені) таким наслідкам; на думку відповідача заявлена вимога щодо стягнення неустойки (пені) у розмірі 74172,46 грн, поряд із застосуванням до відповідача відповідальності в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, є безпідставною та неспіврозмірною з допущеним порушенням, та просить вважати вищевказані доводи відповідача в цій частині заявою про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) на 80% на підставі статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2021 у справі №911/2857/20; призначено до розгляду апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що мотиви та підстави, зазначені в ній щодо скасування судового рішення є безпідставними та необґрунтованими, а судове рішення ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. При цьому, позивач зазначив, що скаржником не наведено жодної підстави для зменшення нарахованого розміру пені. Окрім того, при розгляді справи в Господарському суді Київської області, незважаючи на наявність процесуальних прав, встановлених ст. 42 ГПК України, скаржником не заявлялось клопотання про зменшення розміру пені.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2021 у справі №911/2857/20 в частині стягнення пені в розмірі 74172,46 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 80 %.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

20.02.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес-Інвест", як позикодавцем, та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Зоря", як позичальником, укладено договір про надання зворотної безвідсоткової фінансової допомоги (далі - Договір) за яким, в порядку та на умовах, визначених даним Договором, позикодавець зобов`язується надати позичальнику зворотну безвідсоткову фінансову допомогу у розмірі 930000,00 грн без ПДВ, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в терміни, передбачені в даному Договорі (п. 1.1. Договору).

Розмір поворотної фінансової допомоги становить 930000,00 грн без ПДВ. Допускається надання фінансової допомоги шляхом передачі грошових коштів однією сумою або частинами. Сторони погодили, що фінансова допомога надається позичальнику на безвідсотковій основі, тобто будь-яка плата за користування грошовими коштами та сплата відсотків чи інших видів компенсацій сторонами не стягується (пп. 2.1, 2.2. Договору).

Відповідно до розділу 3 Договору сторони погодили, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику на строк 12 (дванадцять) календарних місяців, що еквівалентно 365-ти календарним дням з дати кожного окремого платежу, передбаченої п. 2.5 даного Договору. Повернення грошових коштів позикодавцю проводиться шляхом видачі грошових коштів з каси підприємства позичальника або шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок або будь-який інший відкритий банківський рахунок позикодавця в банку. Датою повернення платежу вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку постачальника або дата документу про повернення грошових коштів позикодавцю з відміткою на ньому позикодавця про отримання грошових коштів, що видається у випадку повернення грошових коштів через касу позичальника.

Згідно із пунктами 4.1,4.2. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України. У випадку прострочення строків повернення суми поворотної фінансової допомоги, передбачених п. 3.1. даного Договору, позичальник на письмову вимогу позикодавця сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, передбаченої п. 2.1 Договору за весь період прострочення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов Договору ним перераховано на розрахунковий рахунок відповідача 930000,00 грн, проте, відповідачем повернуто вказану суму з простроченням умов Договору, у зв`язку з чим, позивачем нараховано відповідачу 91243,44 грн пені, 18114,92 грн 3% річних та 13860,00 грн.

Укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором позики, а відтак відносини, що з нього виникають, регулюються відповідними положеннями Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Приписами ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У відповідності до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Колегією суддів встановлено, що позивачем відповідно до умов Договору перераховано відповідачу суму зворотної безвідсоткової фінансової допомоги у розмірі 924000,00 грн. двома платіжними дорученнями №1707 від 20.02.2019 та №1706 від 20.02.2019, та додатково платіжним дорученням №2568 від 22.06.2020 - 6000 грн, що підтверджується довідкою АТ "Райффайзен Банк Аваль" №ДІ-В48/62-1256 від 12.11.2020.

Також з довідки АТ "Райффайзен Банк Аваль" №ДІ-В48/62-1256 від 12.11.2020 вбачається про повернення відповідачем позивачу грошових коштів у загальному розмірі 924000,00 грн наступними платежами: 100000,00 грн - 24.09.2020; 224000,00 грн - 05.10.2020; 150000,00 грн - 12.10.2020 грн; 150000,00 грн - 28.10.2020; 290000,00 грн - 29.10.2020; 10000,00 грн - 03.11.2020.

Водночас пунктом 3.1 Договору погоджено, що поворотна фінансова допомога надається позичальнику у строк на 12 місяців, що еквівалентно 365-ти календарним дням, а відтак, останнім днем повернення відповідачем коштів у розмірі 924000,00 грн. перерахованих платіжними дорученнями №1707 від 20.02.2019 та №1706 від 20.02.2019 є 20.02.2020.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до 4.2. Договору сторони несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов`язань за даним Договором відповідно до чинного законодавства України. У випадку прострочення строків повернення суми поворотної фінансової допомоги, передбачених п. 3.1. даного Договору, позичальник на письмову вимогу позикодавця сплачує позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, передбаченої п. 2.1 Договору за весь період прострочення.

Колегією суддів встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку з повернення позики не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Так, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі 91243,44 грн за період прострочення повернення позики з 21.02.2020 по 02.11.2020.

За приписами ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Колегія суддів вважає, що пунктом 4.2 договору сторони не змінили періоду нарахування пені та не визначили його більшим ніж встановлено в положеннях п. 6 ст. 232 ГК України, у даному пункті договору лише зазначено, що позичальник на письмову вимогу позикодавця сплачує позикодавцю пеню за весь період прострочення, що фактично дублює загальну норму ч. 6 ст. 231 ГК України та ч. 3 ст. 549 ЦК України, а відтак до спірних правовідносин підлягає до застосування присічний період нарахування пені, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України.

За здійсненим судом апеляційної інстанції розрахунком пені за період з 21.02.2020 по 21.08.2020, розмір пені, що підлягає до стягнення з відповідача становить 74172,46 грн.

Також позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 18114,92 грн за період прострочення повернення позики з 21.02.2020 по 02.11.2020, інфляційних втрат у розмірі 13860,00 грн за період з березня 2020 р. по липень 2020 р.

Судом апеляційної інстанції перевірено розрахунок позивача щодо нарахування втрат від інфляції за період з березня 2020 р. по липень 2020 р. та встановлено, що нарахування є більшими за наведені позивачем, проте суд не може з власної ініціативи виходити за межі позовних вимог, а отже, розраховані позивачем втрати від інфляції підлягають до стягнення з відповідача у повному обсязі в розмірі 13860,00 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних, колегією суддів встановлено, що він є арифметично невірним. Так, за здійсненим судом апеляційної інстанції розрахунком 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, сума 3% річних підлягає до стягнення з відповідача у розмірі 18065,40 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що судом безпідставно не враховано, що позивачем не підтверджено понесення ним будь-яких збитків, розмір пені є надмірно великим, тому підлягає зменшенню відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України та частини першої статті 233 ГК України.

Колегія суддів відхиляє аргументи відповідача з приводу того, що судом безпідставно не зменшено розмір штрафних санкцій та не застосовано положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, оскільки відповідне клопотання відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заявляв, а в силу вищевказаних норм права, суд не зобов`язаний зменшувати розмір штрафних санкцій за власною ініціативою.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені на 80 %, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак, чинне законодавство України не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, а не обов`язком, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.09.2019 905/1742/18, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 18.06.2019 у справі №914/891/16.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В той же час, відповідачем в порядку визначеному процесуальним законом, не наведено та не надано належних та допустимих доказів про наявність істотних та виняткових обставин, які є підставою для зменшення розміру неустойки.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Відповідач є господарюючим суб`єктом і несе відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. При цьому, позивач, уклавши договір, розраховував на те, що відповідач поверне позику у визначений договором строк; відповідач, в свою чергу, уклавши договір, погодився зі строками та умовами повернення позики.

Відповідачем в даному випадку не наведено підстав та не надано доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків повернення позики.

З огляду на викладене, враховуючи те, що питання зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках, врахувавши розмір наданої позивачем та неповернутої відповідачем у встановлений договором строк зворотної безвідсоткової фінансової допомоги та розмір пені, яка підлягає стягненню, колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача щодо зменшення розміру пені.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 02.02.2021 у справі №911/2857/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зоря".

4. Матеріали справи №911/2857/20 повернути Господарському суду Київської області.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 26.04.2021.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Т.П. Козир

Г.А. Кравчук