Постанова

від 14.04.2021 по справі 910/1522/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. Справа№ 910/1522/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Шаптали Є.Ю.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.04.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 26.11.2020 (повний текст складно 17.12.2020)

у справі №910/1522/20 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа , що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (далі - позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання Договору поруки від 24.10.2016 № 4Ю15079И/П недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо існування у банку договорів, уладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукало Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" до укладання з банком пов`язаних між собою Кредитного договору від 24.10.2016 № 4А16096Г та Договорів поруки від 24.10.2016 № 4А12140И/П, № 4М12385И/П, № 4К12139И/П, № 4Т15089И/П, № 4Ю15079И/П.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що 26.11.2020 оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення та повний текст вказаного рішення надійшло позивачу 28.12.2020, що підтверджується інформацією про відстеження пересилання за номером на сайті ПАТ "Укрпошта".

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків про недоведеність позивачем введення його в оману та наявності умислу в діях відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксов В.В., судді Яковлєв М.Л., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якого додано квитанцію №30816913 від 10.02.2021 про сплату судового збору в розмірі 3153,00 грн. Водночас, скаржник просить повернути оригінал платіжного доручення доданого до апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20. Призначено справу до розгляду на 14.04.2021.

30.03.2021 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 без змін.

В судовому засіданні 14.04.2021 представник відповідача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 без змін.

Позивач та третя особа в судове засідання не з`явилися. Про поважність неявки в судове засідання суд не повідомили.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності позивача, третьої особи та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.04.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (позичальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (банк) у 2016 році було укладено Кредитний договір №4А16096Г, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 4 500 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності підприємства.

Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено Договір поруки № 4Ю15079И/П від 24.10.2016, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" своїх зобов`язань за Кредитним договором від 16.12.2015 №4Ю15079И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов вказаного кредитного договору.

Згідно з п. 2 Договору поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до п. 4 Договору у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором, як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього Договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмові вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (п. 5, 6, 7 Договору).

За умовами п. 8 Договору до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за Кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 Договору передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за Кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 Договору).

Згідно п. 17 Договір укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016, укладеної сторонами.

Як зазначає позивач, відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД", усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк". Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" було зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, що передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.

Позивач вказує, що дії Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" із отримання кредитних коштів по Кредитному договору №4А16096Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

При цьому, як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" було набуття ним права власності на активи, якими забезпечувалися зобов`язання попередніх боржників перед банком.

На виконання вказаних домовленостей згідно плану "трансформації", між сторонами було укладено, зокрема, оспорюваний Договір поруки № 4Ю15079И/П від 24.10.2016, на підставі якого, за твердженнями позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" як поручитель виконав зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп"з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1 114 357 366,11 грн.

Позивач, посилаючись на невиконання банком умов п. 8 та п. 10 Договору поруки, вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За вказаних обставин, позивач вважає Договір поруки № 4Ю15079И/П від 24.10.2016 вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що викладені позивачем у позовній заяві обставини не свідчать про введення відповідачем позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення при укладенні спірного правочину, оскільки підписуючи спірний договір позивач був ознайомлений з його змістом, зміст правочину не суперечить законодавству, при цьому питання щодо належного чи неналежного виконання умов спірного правочину не свідчить про введення в оману позивача під час його укладення, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.1 постанови №11 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Обґрунтовуючи підстави недійсності правочину, скаржник посилається на приписи ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу №21/10-1 від 21.10.2016 загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД", а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: звернутися до ПАТ КБ "Приватбанк" з пропозицією надати товариству кредит та укласти відповідний кредитний договір на суму 4 500 000 000,00 грн., зі строком повернення кредиту в 1 рік з моменту підписання кредитного договору.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 21.10.2016 та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані позивачем на адресу банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Також, згідно умов п. А2 Кредитного договору №4А16096Г ТОВ "Арготрейд ЛТД" надано кредитні кошти з ціллю - фінансування поточної діяльності товариства.

Таким чином, Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Водночас, жоден з пунктів Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями ст. 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Вказане підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Отже, скаржник помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на викладене, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про ведення його в оману, не доведено факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним згідно ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2020 у справі №910/1522/20 - залишити без змін.

Матеріали справи №910/1522/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.04.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

Є.Ю. Шаптала