Постанова

від 14.09.2021 по справі 910/1522/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/1522/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючий), Львова Б.Ю. та Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Шевчик О.Ю.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"- Горошко М.І., адвокат (ордер від 21.05.2021 № 519611),

відповідача - акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" - Яковенко О.О., адвокат (довіреність від 19.02.2021 № 9),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс-Груп" - не з`явились,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД"

на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2020 (суддя Стасюк С.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021

(головуючий суддя: Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Шаптало Є.Ю.)

у справі № 910/1522/20

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" (далі - Товариство, позивач)

до акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - Банк, відповідач),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс-Груп",

про визнання договору недійсним.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.09.2021 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 910/1522/20 у зв`язку з перебуванням судді Селіваненка В.П. у відпустці.

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Банку про визнання недійсним договору поруки від 24.10.2016 № 4Ю15079И/П, укладеного між Товариством та Банком.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказав, що Банк, з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля приватного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", ввів в оману позивача щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом. Відсутність документів, що підтверджують наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, має істотне значення при укладанні кредитного договору та договорів поруки, в тому числі й оспорюваного, та підтверджують факт омани Товариства, адже якщо б позивач на момент укладення правочинів знав про відсутність даних забезпечень, він не укладав би таких правочинів. За таких обставин позивач просить суд визнати договір поруки недійсним на підставі статі 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 910/1522/20, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення його в оману, як не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Товариство подало касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 910/1522/20 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Позивач як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначає, що суди необґрунтовано відхили клопотання про витребування і дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, що заявлялось у суді першої інстанції і про що наголошувалось в апеляційній скарзі.

Також Товариство посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 230 ЦК України у подібних правовідносинах, що є підставою для оскарження судових рішень на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Банк заперечує проти викладених у ній доводів і вважає їх безпідставними. У зв`язку з цим просить у задоволенні скарги відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Від товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс-Груп" відзиву на касаційну скаргу не надходило.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між Товариством (позичальник) та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (банк) було укладено кредитний договір від 24.10.2016 №4А16096Г (далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 4 500 000 000,00 грн для фінансування поточної діяльності підприємства.

Крім того, між Товариством (поручитель) та публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) було укладено договори поруки, зокрема, договір поруки від 24.10.2016 № 4Ю15079И/П (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп" своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 №4Ю15079И, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до умов вказаного кредитного договору.

Згідно з пунктом 2 Договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Відповідно до пункту 4 Договору поруки у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 №4Ю15079И, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником обов`язку пункту 1 цього Договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору. У випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель дійшли згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках у Банку. Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору (пункти 5, 6, 7 Договору поруки).

За умовами пункту 8 Договору поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором від 16.12.2015 №4Ю15079И, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 Договору поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором від 16.12.2015 №4Ю15079И передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 Договору поруки).

Згідно з пунктом 17 Договір поруки укладено/підписано із використання електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ "Приватбанк" в порядку, передбаченому Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Законом України "Про електронний цифровий підпис", а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 16.05.2016, укладеної сторонами.

Як зазначає позивач, Банк, володіючи повною фінансовою інформацією щодо Товариства, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Банку. Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, Банк було зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, що передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів.

Позивач вказує, що дії Товариства з отримання кредитних коштів за Кредитним договором №4А16096Г були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників банку в рамках реалізації зазначеного плану "трансформації" кредитного портфелю банку, ініційованого НБУ.

При цьому, як стверджує позивач, обов`язковою умовою на якій наполягало Товариство, було набуття ним права власності на активи, якими забезпечувалися зобов`язання попередніх боржників перед банком.

На виконання вказаних домовленостей згідно з планом "трансформації" між сторонами було укладено, зокрема, оспорюваний Договір поруки, на підставі якого, за твердженнями позивача, Товариство як поручитель виконало зобов`язання товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікс Груп"з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 1 114 357 366,11 грн.

Позивач, посилаючись на невиконання банком умов пункту 8 та пункту 10 Договору поруки, вважає, що відповідач не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За вказаних обставин позивач вважає Договір поруки вчиненим під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 ЦК України.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним Договору поруки згідно з частиною першою статті 230 ЦК України.

При цьому Товариство зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема стосовно застосування приписів частини першої статті 229 та частини першої статті 230 ЦК України з огляду на що необхідно зазначити таке.

Приймаючи рішення у справі, суди виходили з того, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Згідно із статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності Товариства. Доказів укладення вказаного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками Банку, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля Банку судам не надано.

Оспорюваний Договір підписаний сторонами без будь-яких застережень, що свідчить про погодження ними всіх умов, які містяться в такому договорі.

Крім того, будь-яких посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само як і не містять і посилань на договори поруки, які Товариство помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 558 ЦК України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Згідно з частиною третьою статті 556 ЦК України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, суди дійшли висновку, що Товариство помилково стверджує про мету укладення ним Кредитного договору, вважаючи його наслідком необхідність укладення договорів поруки, у той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне, а саме, що отримання кредиту Товариством відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договорів поруки відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення Товариства, здійсненого ним у порядку статті 627 ЦК України. Тому доводи Товариства про те, що укладення Кредитного договору та Договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується матеріалами справи.

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Таким чином, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Судами встановлено, що Товариством не доведено обставин, які б свідчили про введення його Банком в оману, а також не доведено самого факту обману, наявності умислу в діях Банку та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Враховуючи викладене, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційний господарський суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 230, частини першої статті 229 ЦК України, оскільки при вирішенні спору про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, тобто від оцінки наданих позивачем доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Тобто судами досліджено докази та встановлені обставині, які мають індивідуальний характер, притаманний для правовідносин, які виникли саме між сторонами справи, які є суб`єктами таких відносин.

Щодо доводів скаржника про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів зазначає таке.

Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

За обставинами цієї справи Товариство подавало до місцевого господарського суду клопотання про витребування доказів, в якому просило витребувати у Банку оригінал кредитного договору, укладеного між ТОВ "Юнікс-Груп" та ПАТ КБ "Приватбанк", з супутніми документами, що могли підтвердити обставини, на які позивач посилався в обґрунтування своїх вимог.

У підготовчому засіданні 10.09.2020 господарським судом першої інстанції було розглянуто подане Товариством клопотання та відмовлено в його задоволенні, зважаючи на необґрунтованість доводів позивача, про що зазначено у протоколі судового засідання від 10.09.2020.

Не погоджуючись із такою відмовою суду у задоволенні клопотання про витребування доказів, акцентуючи увагу на порушенні судами норм процесуального права, скаржник не наводить обґрунтувань стосовно того, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження щодо ведення його в оману відповідно до положень статті 230 ЦК України.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявні усі необхідні докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, а також враховуючи те, що Кредитний договір не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення, суд касаційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні поданого клопотання, оскільки відомості із витребуваних документів жодним чином не вплинули б на результат вирішення справи.

Незгода Позивача з рішенням суду щодо відмови у задоволенні клопотання про витребування доказів не свідчить про прийняття судами рішень з порушенням норм процесуального права та не є підставою для їх скасування з цих причин. Крім цього, вирішення судом питання шляхом постановлення протокольної ухвали у цій частині, не суперечить приписам ГПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналізуючи через призму зазначеної практики ЄСПЛ та положення статті 43 ГПК України обсяг дослідження доводів скаржника, їх відображення у судових рішеннях та питання вичерпності висновків суду, що їх зробили суди у цій справі, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами були прийняті рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арготрейд ЛТД" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2021 у справі № 910/1522/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І.Булгакова

Судді Б. Львов

І. Колос