Ухвала

від 13.04.2021 по справі 5015/3714/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

13.04.2021 справа № 5015/3714/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

скарги Приватного акціонерного товариства Львівобленерго , м.Львів

на дії (бездіяльність) Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), м.Львів

при виконанні наказу у справі №5015/3714/11

за позовом Публічного акціонерного товариства Львівобленерго , м.Львів

до відповідача 1 суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Мостюка Андрія Романовича, м.Львів

до відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю Компроміс , м.Львів

про стягнення 42870,58 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла скарга Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) при виконанні наказу у справі №5015/3714/11 за позовом Публічного акціонерного товариства Львівобленерго до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи Мостюка Андрія Романовича та Товариства з обмеженою відповідальністю Компроміс про стягнення 42870,58 грн.

Розглянувши матеріали скарги, господарський суд прийшов до висновку, що вона підлягає залишенню без розгляду з огляду на наступне.

У своїй скарзі стягувач зазначив, що на виконанні у Личаківському ВДВС з 2015 року повторно перебувають накази Господарського суду Львівської області від 05.09.2011 р. про стягнення з ТзОВ Компроміс на користь ПАТ Львівобленерго 42870,58 грн боргу за недовраховану електроенергію та 664,71 грн судових витрат.

Скаржник вказав, що будь-яка інформація з відділу ДВС про хід виконавчого провадження за даними наказами у нього станом на 22.03.2021 р. відсутня, і відсутність такої інформації, зокрема, постанови про відкриття виконавчого провадження з ідентифікатором доступу, не дозволяє здійснювати моніторинг виконавчого провадження у Автоматизованій системі виконавчого провадження.

Як повідомив скаржник, враховуючи значний термін перебування виконавчого документа на виконанні та відсутність будь-якого погашення боргу, він неодноразово скеровував письмові запити на адресу відділу, однак станом на 28.09.2020 р. не отримував відповідей і будь-яких документів, які могли б свідчили про те, що начальником Личаківського ВДВС чи іншими посадовими особами органу ДВС у встановлені строки та порядок були розглянуті його клопотання, проведена перевірка виконавчого провадження на предмет законності чи виявлено в результаті перевірки відсутність такого виконавчого провадження та вжито у зв`язку з цим заходи, передбачені чинним законодавством України.

Скаржник зауважив, що Личаківським ВДВС протягом більше п`яти років не лише не вчинено жодних необхідних дій з метою ефективного виконання судового рішення, а й грубо порушено норми законодавства, зокрема, безпідставно не розглянуто жодного клопотання стягувача, про що свідчить відсутність відповідних постанов чи інших документів, прийнятих за результатами розгляду заяви про відкриття виконавчого провадження і клопотань.

У зв`язку з викладеним, скаржник просив суд визнати неправомірними дії (бездіяльність) державного виконавця (виконавців) або інших посадових осіб Личаківського ВДВС, до компетенції яких належить (належало) вирішення питання про виконання судового рішення у справі №5015/3714/11; зобов`язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (виконавці) Личаківського ВДВС, здійснити перевірку рішень та дій державного виконавця (виконавців) щодо виконання судового рішення у справі №5015/3714/11 в межах повноважень, наданих чинним законодавством України щодо виконання судових рішень, про що письмово повідоми ти суд та стягувача; у випадку втрати наказів зобов`язати державного виконавця (виконавців) провести дії, необхідні для отримання дублікатів втрачених виконавчих документів; зобов`язати державного виконавця (виконавців) Личаківського ВДВС провести виконавчі дії щодо стягнення заборгованості за наказами в порядку, встановленому чинним законодавством України щодо виконання судових рішень.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті першої Закону України Про виконавче провадження , виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.74 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на момент звернення стягувача до суду зі скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

За нормами ч.5 вищезазначеної статті, рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Як встановлено статтею 339 Господарського процесуального кодексу України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Статтею 341 ГПК України визначено, що скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, а пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Згідно із частиною першою статті 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, законів України Про міжнародне приватне право , Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, за змістом цієї норми при здійсненні судочинства господарський суд першочергово керується положеннями ГПК України, який регулює порядок оскарження до господарського суду дій, рішень і бездіяльності державного виконавця. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Відповідні положення вміщено у розділі VI цього Кодексу Судовий контроль за виконанням судових рішень .

Стаття 74 Закону України Про виконавче провадження є загальною нормою стосовно статей 339- 341 ГПК України, адже застосовується до більш широкого кола відносин: відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.1998 р. №11-рп/98 у справі щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та частин другої і четвертої статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив, що термін дні , якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні.

З огляду на встановлений статтею 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків, згаданий десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується і у інших процесуальних кодексах України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 р. у справі №920/149/18).

З матеріалів скарги вбачається, що стягувач вперше направив накази на виконання до Личаківського ВДВС Львівського міського управління юстиції 20.09.2011 р., а 31.12.2013 р. та 22.06.2015 р. державний виконавець виносив відповідні постанови про повернення стягувачеві наказів, у зв`язку з чим стягувач знову пред`являв їх до виконання 30.05.2014 р., 18.06.2014 р. і 27.08.2015 р. заявами про примусове виконання рішення, в яких просив повторно прийняти накази до виконання та винести постанову про відкриття виконавчого провадження, накласти арешт на майно та кошти боржника, а також вказував рахунки для зарахування стягнених коштів тощо.

Крім того, 26.03.2018 р., 14.12.2018 р., 15.12.2019 р., 21.05.2020 р. та 01.03.2021 р. стягувач скеровував органу ДВС клопотання, в яких вказував на відсутність будь-якої інформації про хід виконавчого провадження за наказами (окрім постанови від 31.08.2015 р. про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу про стягнення 42870,58 грн боргу за електроенергію) і просив, враховуючи значний термін перебування виконавчих документів на виконанні та відсутність повного погашення боргу, терміново вжити до боржника невідкладних заходів примусового стягнення боргу, а у випадку втрати наказів державним виконавцем - вчинити необхідні дії для отримання дублікатів наказів, і надіслати письмову відповідь, в тому числі інформацію про вчинені дії та копії документів виконавчого провадження, на поштову та електронну адреси стягувача.

У повторних клопотаннях, надісланих 15.12.2019 р., 21.05.2020 р. та 01.03.2021 р., стягувач додатково звертав увагу органу ДВС на відсутність реагування на раніше подані клопотання щодо стану виконавчого провадження.

Частиною першою статті 28 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Порівняльний аналіз змісту термінів дізналася та повинна була дізнатися , що містяться в ст.341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

Отже, скаржник, знаючи, що він подав накази до виконання у 2015 році і в подальшому протягом кількох років не отримував інформації про хід виконавчого провадження, необхідних документів, які повинні виноситись і надсилатись в процесі примусового виконання судового рішення, а також належного реагування органу виконавчої служби, безумовно, мав бути обізнаним про ймовірність існування обставин, які, за твердженнями скаржника, порушують його права, та міг звернутися з відповідною скаргою до суду ще задовго до 26.03.2021 р. - дати надіслання скарги до суду.

Схожу правову позицію щодо початку перебігу строку оскарження бездіяльності виконавця наведено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 р. у справі №918/333/13-г та від 20.10.2020 р. у справі №5019/337/11.

Скаржник як юридична особа, яка тривалий час здійснює професійну господарську діяльність на ринку України, міг усвідомлювати порушення свого права державним виконавцем та був здатен передбачити відповідні процесуальні обмеження, пов`язані з порядком оскарження бездіяльності останнього, адже процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і всі учасники процесу повинні очікувати їх застосування.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. (рішення від 12.07.2001 р. у справі Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини ).

Відповідно до ч.2 ст.341 ГПК України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом.

Частини перша та четверта статті 119 ГПК України передбачають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

У поданій скарзі скаржник не заявляв клопотання про поновлення пропущеного ним десятиденного строку оскарження бездіяльності виконавця, не подавав жодних доказів поважності причин пропуску цього строку, як і взагалі не надавав пояснень щодо строків звернення зі скаргою.

Зважаючи на те, що відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений права самостійно збирати докази, а згідно зі ст.13 Кодексу, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, та несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, суд не вправі за власною ініціативою поновлювати процесуальний строк та обгрунтовувати поважність його пропуску від імені скаржника.

За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, закон прямо визначає, що єдино можливим наслідком подання, в тому числі і скарги, після закінчення встановленого процесуального строку та непоновлення цього строку судом є залишення її без розгляду, що слід вчинити суду і у даному випадку. Вказане, проте, не позбавляє скаржника права подати таку скаргу в майбутньому, звернувши при цьому належну увагу на питання процесуальних строків у цій справі.

Керуючись ст.ст.118, 119, 234, 235, 339, 341 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного акціонерного товариства Львівобленерго на дії (бездіяльність) Личаківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя З.П. Гоменюк