Рішення

від 31.03.2021 по справі 909/596/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

31 березня 2021 року м. ТернопільСправа № 909/596/20

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД", вул. Шевченка, буд. 70 Б, м. Монастириська, Монастириський р-н., Тернопільська обл., 48301

про стягнення безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю в сумі 114 037 грн 68 коп.

За участі представників:

Позивача: головний спеціаліст відділу представництва Департаменту правової політики Івано-Франківської міської ради, Мигович Іван Васильович, довіреність №8/01-20/14в від 04.01.2021 (дійсна до 31.12.2021); посадова інструкція без номера та без дати; рішення №24-36 від 24.01.2020; положення про Департамент правової політики Івано-Франківської міської ради №311-2 від 11.12.2020;

Відповідача : директор Максимюк Юлія Михайлівна, витяг з ЄДР.

1. Судові процедури. Суть та рух справи.

Суть справи. Позивач - Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД", в якому просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 114 037 грн 68 коп.

Ухвалою суду від 15.07.2020 справу № 909/596/20 за позовом Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" про стягнення безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю в сумі 114 037 грн 68 коп. передано для розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду Тернопільської області.

Згідно із Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 справу №909/596/20 передано судді Гевку В.Л.

Ухвалою суду від 19.08.2020 суддею Гевко В.Л. прийнято справу № 909/596/20 до свого провадження. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 17.09.2020 о 15 год. 30 хв.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина , її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020р. "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" установити з 12 березня 2020 року на усій території України карантин (на даний час карантин продовжено до 30 квітня 2021 року).

Із змісту Рекомендацій Ради суддів України, затверджених рішенням РСУ №19 від 17.03.2020р., серед іншого, рекомендовано суддям, у період карантину роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ , зменшення кількості судових засідань, необхідності утримуватись від відвідування приміщення суду, усі заяві та необхідні документи подавати, як і ознайомлюватись з уже поданими документами та із матеріалами справи, в електронному та дистанційному порядку, з використанням електронної адресу суду та/або через особистий кабінет в системі "Електронний суд".

Відповідно до Розпорядження голови Господарського суду Тернопільської області №9-р від 31.03.2020 (із змінами та доповненнями) "Про встановлення режиму роботи Господарського суду Тернопільської області в умовах карантину" рекомендовано суддям розгляд справ призначати (відкладати) за межами строку карантину встановленого Постановою КМУ № 211 від 11.03.2020 з подальшими змінами і доповненнями.

Одночасно, 02.04.2020 року набрав законної сили Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020, яким внесено зміни зокрема і до Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину . Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину , пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

В подальшому, згідно пункту 2 Розділу ІІ Закону України від 18.06.2020 № 731-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (набрав чинності 17.07.2020) передбачено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом .

Пункту 4 розділу X "Прикінцевих положень" Господарського процесуального кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Отже, законом №731-ІХ встановлено, що процесуальні строки, які були подовжені відповідно до Закону № 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності Законом №731-ІХ, а саме - 06.08.2020.

Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у випадках наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій), мають право на продовження процесуальних строків на встановлених підставах.

Враховуючи зазначене вище, беручи до уваги, що розгляд даної справи припав на період дії карантину, враховуючи продовженні законом процесуальні строки розгляду судових справ під час дії карантину, зокрема і їх розгляд по суті, а також продовжені законом права учасників справи, подавати заяви/клопотання про продовження процесуальних строків на подання ними своїх пояснень, заперечень, доказів, тощо, на час дії карантину, судом надано таке право сторонам та витримано усі продовжені строки судового провадження згідно наведених вище законів.

Ухвалами суду неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав зазначених в ухвалах.

Також, ухвалою від 29.09.2020 суд задовольнив заяву відповідача - ТОВ "Альфабуд" про продовження процесуального строку від 09.09.2020 № 09-09/01 (вх. № 6706 від 28.09.2020), поновивши та продовживши відповідачу процесуальний строк подання відзиву на позов у справі.

26.01.2021 суд призначив справу до судового розгляду по суті на 09.02.2021 об 11 год. 00 хв.

Із змісту статті 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі. Про відкладення розгляду справи або перерву в судовому засіданні, місце, дату і час нового судового засідання або продовження судового засідання суд повідомляє під розписку учасників справи, свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, які були присутніми в судовому засіданні. Учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі, які не прибули або яких суд вперше залучає до участі в судовому процесі, повідомляються про судове засідання ухвалами. У разі відкладення розгляду справи суд повинен допитати свідків, які прибули. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідки не допитуються і викликаються знову. Якщо розгляд справи було відкладено, суд продовжує провадження у справі зі стадії, на якій розгляд справи було відкладено. У випадку відкладення розгляду справи під час її розгляду по суті суд може почати розгляд справи по суті спочатку. Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.

У судовому засіданні 09.02.2021 суд протокольною ухвалою відклав розгляд справи по суті на 01.03.2021 о 12 год. 40 хв.

У судовому засіданні 01.03.2021 суд, протокольною ухвалою, відклав розгляд справи по суті на стадії вступного слова, на 10.03.2021 о 12 год. 40 хв., з підстав зазначених в ухвалі від 01.03.2021.

У судовому засіданні 10.03.2021 суд розгляд справи розпочав спочатку зі вступних слів, та заслухавши вступні слова представників сторін, завершивши дослідження доказів у справі, протокольною ухвалою, оголосив перерву до 18.03.2021 о 15 год. 00 хв. із призначенням стадії судових дебатів.

Призначений судовий розгляд справи по суті на стадії судових дебатів на 18.03.2021 о 15 год. 00 хв. суд відклав на 23.03. 2021 о 16 год. 00 хв.

Проте, на час розгляду даної справи суд 23.03.2021 о 15 год 00 хв. та з 15 год. 57 хв. перебував у нарадчій кімнаті в межах іншої справи (№921/134/20). При цьому вказане перебування, із врахуванням складності справи №921/134/20, було довготривалим.

З огляду на приписи статті 220 ГПК України, суддя не вправі здійснювати розгляд інших справ, перебуваючи в нарадчій кімнаті. Враховуючи зазначене, суд після виходу з нарадчої кімнати 24.03.2021 о 10 год. 42 хв. та після оголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення у справі №921/134/20, в свою чергу, перенесено та відкладено судове засідання по розгляду даної справи № 909/596/20 по суті, на стадії судових дебатів, на 30.03.2021 об 11 год. 00 хв.

У призначене судове засідання 30.03.2021 взяли участь через відеконференцзв`язок представники позивача та відповідача.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив повністю.

З`ясувавши обставин справи, дослідивши докази, провівши судові дебати, суд, у відповідності до статті 240 ГПК України, у судовому засіданні 30.03.2021, вийшов до нарадчої кімнати для прийняття рішення. При цьому, судом оголошено, що нарадча кімната буде довготривалою та орієнтовний час виходу суду з нарадчої кімнати 31.03.2021 о 10 год. 00 хв.

31.03.2021, після виходу з нарадчої кімнати, суд ухвалив рішення, оголосивши його скорочену (вступну та резолютивну) частину.

2. Аргументи сторін.

2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.

У позовній заяві (№589/11.1-05/14в від 09.07.2020 (вх.№9718/20 від 09.07.2020) позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.

Відповідно до статей 12, 189 Земельного кодексу України, п.п. 1 п. б , ст. 33 Закону України про місцеве самоврядування в Україні , Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради , затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 р. № 375-22, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську , затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014р. № 1508-47, зі змінами від 15.03.2017р. № 64-11, проведено обстеження земельної ділянки, за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 кадастровий номер 2610100000:14:001:0074) на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Попередньо рекомендованим листом Відповідачу надсилалось повідомлення №180/34.3-02/35в від 05.03.2019 року про проведення обстеження земельної ділянки.

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки № 224 від 06 травня 2019 року.

В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження встановлено наступне:

Відповідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ТОВ Альфабуд не перебуває в стані припинення.

В ході обстеження встановлено, що земельна ділянка використовується для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Обстежувана земельна ділянка складної форми, розташована в центральній частині міста, частково огороджена будівельним парканом та межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 2610100000:14:001:0089, 2610100000:14:001:0110, 2610100000:14:001:0031, 2610100000:14:001:0075, 2610100000:14:001:0217, 2610100000:14:001:0222.

Заїзд на земельну ділянку здійснюється з вул. Незалежності. Земельна ділянка сформована, їй присвоєний кадастровий номер 2610100000:14:001:0074. Площа земельної ділянки становить 0,4147 га, цільове призначення 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, ділянка використовується відповідно до цільового призначення.

Так, 21.09.2011 між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) і ТОВ Альфабуд (орендар) укладено договір оренди землі № 219, за умовами якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4147га кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, яка знаходиться у м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, поруч будинку № 130, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського визначення (пункти 1, 2); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі і її розмір за земельну ділянку на рік становив 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки (824 524,52 грн) і складав 24 737,00 грн (пункт 9). У пункті 8 договору визначено, що договір укладено строком на 3 роки.

Цей договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у м. Івано-Франківську, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 09.04.2012 за № 261010004000441. Строк дії договору встановлено до 09.04.2015.

Рішенням Івано-Франківської міськради від 26.05.2015 № 1775-54 вирішено поновити ТОВ "Альфабуд" на 5 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 0,4147 га кадастровий номер 2610100000140010074, яка знаходиться у м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, поруч будинку №130, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення.

Однак, додаткову угоду про поновлення терміну договору оренди землі так і не було укладено.

Щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі господарськими судами України розглядалась справа № 909/1213/17 за позовом ТОВ Альфабуд до Івано-Франківської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2019 касаційну скаргу ТОВ Альфабуд залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2018, яким в позові ТОВ Альфабуд відмовлено, залишено без змін.

Судами встановлено, що протягом 2015-2017 ТОВ Альфабуд неодноразово зверталось до Івано-Франківської міської ради із заявою про поновлення на 5 років терміну дії договору. Також судами встановлено, що звертаючись до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 21.09.2011 № 219 на новий термін на 5 років, ТОВ Альфабуд послався на те, що він продовжує користуватися земельною ділянкою.

Крім того, в постанові Верховного Суду зазначено, що договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі . При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Відповідно, договір оренди землі № 219 від 21.09.2011 закінчив свою дію 09.04.2015.

Таким чином, між сторонами тривало узгодження істотних умов договору, а саме, розміру орендної плати, однак у процесі погодження таких умов сторони не дійшли згоди щодо нових істотних умов договору, додаткової угоди між сторонами укладено не було.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпаотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ТОВ Альфабуд 06.01.2017 зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирного житлового будинку, підставою виникнення права власності на яке була декларація про початок виконання будівельних робіт від 12.07.2016.

Вказане майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку №130, площею 0,4147 га, (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку, вона перебуває у комунальній власності, дата державної реєстрації земельної ділянки 09.04.2012.

Таким чином, ТОВ Альфабуд використовує земельну ділянку площею 0,4147 га (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), по вул. Незалежності, поруч будинку № 130, оскільки на ній розміщено об`єкт нерухомого майна - об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирного житлового будинку, що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 1153038126101).

Однак, оскільки в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування вказаною земельною ділянкою ТОВ Альфабуд , зокрема, що стосується укладеного (діючого) договору оренди землі.

Відповідно до інформації ДПІ м. Івано-Франківська від 11.03.2019 та від 26.09.2019 ТОВ Альфабуд за користування земельною ділянкою за адресою: вул. Незалежності, поруч буд. №130 в м. Івано-Франківську, кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, площею 0,4147 га за 2017 задекларовано 46928,79 грн плати за землю, у 2018-2019 роках зобов`язання за користування земельною ділянкою не декларувало та не сплачувало.

Тому, враховуючи викладене, 07.05.2019 Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направлено в ТОВ Альфабуд клопотання про необхідність укладення договору оренди вказаної земельної ділянки та сплатити кошти за користування нею за минулий період.

Крім того, 13.11.2019 Департаментом комунальних ресурсів направлено в ТОВ Альфабуд претензію про необхідність добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів, які підприємство набуло та зберегло у себе в результаті несплати орендної плати за землю.

Тож, як встановлено, товариством документів на земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку не виготовлено, та орендна плата за землю за користування нею останнім не сплачується.

Таким чином, хоч Відповідач 06.01.2017 набув право власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130, та фактично користуючись земельною ділянкою площею 0,4147 га під цим об`єктом, проте Відповідач, маючи обов`язок оформити відповідне речове право на вказану земельну ділянку, протягом тривалого часу дій з даного приводу не вчиняв.

Як засвідчують відомості з публічної кадастрової карти України (https://mар.land.gоv.uа/?сс=2753086.28627826,6260544.0613348&z=16&l=kаdаstr&bl=огth10k_all) та Інформація з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,4147 га з кадастровим номером 2610100000:14:001:0074 є сформованою та перебуває у комунальній власності.

Враховуючи вищевикладене, земельна ділянка площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку № 130 в м. Івано-Франківську з часу її реєстрації (з 09.04.2012) має статус об`єкта цивільних прав.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як свідчить інформація з Державного реєстру нерухомого майна між ТОВ Альфабуд та ТОВ Житло Інвест-Сервіс укладено договір про спільну діяльність, який став підставою для реєстрації права власності на незавершене будівництво площею 886 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 136 (поруч будинку № 130), що підтверджує те, що на вказаній земельній ділянці ТОВ Альфабуд здійснює діяльність.

Окрім того, за даними Державного реєстру нерухомого майна 12.07.2016 ТзОВ Альфабуд зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт.

При цьому, фактично користуючись земельною ділянкою площею 0,4147 га, яка є сформованою та має кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, ТОВ Альфабуд у 2017 році орендну плату за землю декларувало не у повному обсязі, а у 2018-2019 роках - не декларувало та не сплачувало, що підтверджує те, що ТОВ Альфабуд безпідставно зберегло кошти за використання земельної ділянки.

На підтвердження зазначеного позивач зазначає таке.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як встановлено, ТОВ Альфабуд договір оренди землі не уклало та орендну плату за землю за весь період користування земельною ділянкою під нежитловими приміщеннями площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку № 130 в м. Івано-Франківську не сплачувало, внаслідок чого безпідставно зберегло за рахунок Івано-Франківської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити підприємство.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глави 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.05.2018 №629/4628/16-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

У зв`язку із вищенаведеним саме на землекористувача покладається обов`язок вчинення певних дій з виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою і подальшого звернення до уповноваженого органу - територіального органу Держземагентства із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, після чого їй присвоюється кадастровий номер (який є істотною умовою договору оренди землі).

Вищезазначене підтверджується також судовою практикою, зокрема такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.05.2018 №629/4628/16-ц, від 25.05.2018 у справі №2922/2976/17 та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/595/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17.

Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради проведено розрахунок суми безпідставно збережених ТОВ Альфабуд коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2610100000:14:001:0074 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 з 12.03.2017 по 31.12.2018.

Таким чином, враховуючи ставку орендної плати за землю, яка складала 3% від - нормативної грошової оцінки земельної ділянки (згідно рішень Івано-Франківської міської ради від 08.07.2016 № 214-6 та 30.08.2017р. № 247-15, містяться у відкритому доступі за посиланнями httр:/www.namvк.if.uа/dt/43360/ та httр:/www.namvк.if.uа/dt/148228/), згідно вказаного розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська, здійсненого Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, сума безпідставно збережених коштів складає 114 037,68 грн, яка б мала бути сплачена землекористувачем за період з 12.03.2017 р. по 31.12.2018р.

Таким чином позивач зазначає, що надані Івано-Франківською міською радою докази містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.

На підставі зазначеного позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 114 037 грн 68 коп.

2.2. Правова позиція відповідача, викладена у відзиві на позов та наданих суду додаткових обґрунтуваннях.

У поданому відзиві на позов №09-10/01 від 09.10.2020 (вх. №7279 від 15.10.2020) відповідач вважає, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та недоведеними, при цьому посилається на таке.

Щодо проведення обстеження земельної ділянки.

Позивач зазначає, що в межах наявних у нього повноважень у сфері контролю за використанням та охороною земель ним було проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 0,4147 га (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), що знаходиться по вул. Незалежності, №130.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , прийнятий 05 квітня 2007 року №877-16, в редакції від 13 серпня 2020 року (надалі-Закон).

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону дія вказаного закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону органи державного нагляду (контролю) здійснюють планові заходи з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб`єкта господарювання про проведення планового заходу не пізніш як за десять днів до дня здійснення цього заходу. Повідомлення надсилається рекомендованим листом та/або за допомогою електронного зв`язку (у тому числі через електронний кабінет чи іншу інформаційну систему, користувачами якої є відповідний орган державного нагляду (контролю) та суб`єкт господарювання, який ним перевіряється) або вручається особисто під розписку керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі.

Позивач долучає до матеріалів справи копію повідомлення №180/34.3-02/35в від 05 березня 2019 року про проведення обстеження земельної ділянки, проте не долучає доказів направлення такого повідомлення Відповідачу. За таких обставин, з врахуванням положень ст. 73-74. ст. 76-79 ГПК України, допустимим є факт не надсилання Відповідачу вказаного повідомлення, а отже і порушення порядку проведення заходу контролю.

У відповідності до ч. 6 ст. 7 Закону, що узгоджується з п. 5.1 Положення, затвердженого рішенням Позивача №1508-47 від 28 серпня 2014 року (в редакції від 15 березня 2017 року) за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.

Згідно з п. 5.6 Положення у разі виявлення порушень в 10-ти денний термін після обстеження, Інспектором готується за підписом директора Департаменту клопотання (додаток 4) про необхідність усунення виявлених порушень.

Відповідач долучає акт, складений 06 травня 2019 року та клопотання від 07 травня 2019 року, в той час як в повідомленні про проведення обстеження вказано період його проведення - з 18 по 28 березня 2019 року. Дана обставина вказує на чергове порушення порядку проведення обстеження як заходу контролю.

З наведеного слідує, що відповідач проводив обстеження земельної ділянки з численними порушеннями та у невідповідності до порядку проведення такого заходу, а отже і складені за наслідками такого заходу документи є нікчемними та не можуть бути взяті до уваги.

Щодо договору оренди №219 від 21 вересня 2011 року.

Насамперед слід зазначити, що на спірній земельній ділянці не розташовано об`єкт незавершеного будівництва, як зазначає позивач. На вказаній земельній ділянці розташовано два завершені об`єкти будівництва - І та II черги багатоквартирного будинку (вул. Незалежності, 136). Об`єкт незавершеного будівництва, на наявність якого посилається позивач розташований на іншій земельній ділянці площею 0,13 га, кадастровий номер 2610100000140010089, яка знаходиться по вул. Незалежності, 130. Такі доводи Відповідача підтверджуються містобудівними умовами та обмеженнями (копію додано).

Відповідно до містобудівних умов та обмежень №252/13-01/1/01 від 30 грудня 2013 року на спірній земельній ділянці розташовані перша та друга черги будівництва багатоквартирного житлового будинку (станом на зараз - будинок №136 по вул. Незалежності).

Об`єкт незавершеного будівництва, а саме третя черга будівництва, відповідності до містобудівних умов №19/01/1/01 від 04 лютого 2014 року, не розміщені на спірній земельній ділянці.

Таким чином, спростовуються доводи позивача про користування Відповідачем спірною земельною ділянкою.

Відповідач неодноразово звертався до позивача з відповідними заявами про продовження терміну дії договору оренди №219. Зокрема:

1) 11 лютого 2015 року. За результатами вказаного звернення у встановлений строк відповідь не було отримано, тому відповідач звернувся до відповідача з проханням про надання відповідної адміністративної послуги (лист №21/04 від 16 квітня 2015 року).

2) 18 липня 2016 року (опис документів №178837). За результатами даного звернення отримано відповідь про направлення його на розгляд чергового засідання виконавчого комітету та сесії позивача (лист №ДКР-1582/01-20 від 17 серпня 2016 року).

3) За результатами чергового звернення отримано відповідь про те, що при розгляді питання не набрало достатньої кількості голосів та відправлено на доопрацювання (лист №ДКР-1582 від 28 жовтня 2016 року).

4) 28 лютого 2017 року (опис документів №215199). За результатами даного звернення отримано відповідь про те, що при розгляді питання не набрало достатньої кількості голосів (лист №ДКР-2573 від 12 травня 2017 року).

5) 06 квітня 2017 року під час засідання виконавчого комітету позивача питання поновлення договору оренди черговий раз не набрало достатньої кількості голосів та було відправлено на доопрацювання (лист №ДКР-18/01-18/2524 від 14 червня 2017 року).

В свою чергу слід зазначити, що після остаточного вирішення в судовому порядку справи №909/1213/17 позивач не вчиняв дій щодо витребування з користування Відповідачем спірної земельної ділянки, як і не вчиняв дій з передачі такої ділянки в оренду новому орендарю. Між сторонами також не проводилося узгодження умов договору №219, про що в позовній заяві вказує Позивач, ані в порядку встановленому Законом України Про оренду земельної ділянки , ані в будь - який інший спосіб.

З врахуванням того, що акт обстеження земельної ділянки не є належним та достовірним в силу його нікчемності, у позивача відсутні будь-які докази підтвердження факту користування спірною земельною ділянкою. Посилання позивача на наявність на такій земельній ділянці незавершеного будівництва відповідача не відповідає дійсності, оскільки об`єкт незавершеного будівництва розташований на іншій земельній ділянці.

Зі змісту статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, зокрема, із вжитого в них терміну "потерпілий", вони застосовуються до деліктних правовідносин, коли фізичній або юридичній особі завдано шкоди шляхом порушення їх охоронюваних законом прав, зокрема - майнових. Отже, для застосування вищезазначених норм Цивільного кодексу України має бути доведено факт протиправності дій відповідача. З обставин даної справи не вбачається, що відповідач, навіть за умови користування ним спірною земельною ділянкою, порушував будь-чиї права, в тому числі, територіальної громади м. Івано-Франківська. Вказана позиція Відповідача щодо відсутності порушених прав узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, висловлену у постанові від 04 листопада 2015 року у справі №922/2645/14.

Згідно з ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач не є підприємством, що здійснює управління багатоквартирним будинком №130 по вул. Незалежності у м. Івано-Франківську, а тому, в силу ст. 32 Земельного кодексу України та з врахуванням припинення договору оренди між сторонами, відповідач не є власником чи користувачем спірної земельної ділянки.

В силу наявних у позивача повноважень у сфері нагляду та контролю за охороною земель та дотриманням земельного законодавства ним самостійно мало б бути встановлено те, що Відповідач більше не володіє земельною ділянкою на праві користування (оренди).

Таким чином, відповідач вважає, що позивач володів достатньою кількістю інформації стосовно спірної ділянки, а також володів достатніми повноваженнями для її вилучення у Відповідача, чого вчинено не було. З наведеного вбачається суперечлива поведінка Позивача щодо його майна.

Також зазначає, що до березня 2019 року, тобто до моменту завершення розгляду касаційним судом справи №909/1293/18, Відповідач справно сплачував орендну плату за спірну земельну ділянку, що підтверджується відповідними податковими деклараціями. Проте, надалі, з огляду на наявність заперечень з боку орендаря щодо поновлення договору оренди, відмовлення Відповідачу у задоволенні позову, відсутність у Позивача наміру продовжувати договір оренди з Відповідачем, за узгодженням сторін Відповідач здійснив коригування розміру орендної плати.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року по справі №495/2442/16-ц висловлено позицію, що майно, набуте однією особою, з якою інша особа не пов`язана жодними договірними правовідносинами щодо такого майна без правової підстави на те, тому у відповідача виникло зобов`язання перед позивачем повернути отримане майно, яке є безпідставно набутим.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2018 року по справі № 922/3412/17 зазначила, що для кондиційних зобов`язань, які характеризуються приростом майна в його набувача без достатніх правових підстав, вина, як обставина, не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття майна однією особою за рахунок іншої (глава 83 Цивільного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі договору з моменту його державної реєстрації. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будівлі зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника, і на якій розташоване це нерухоме майно.

Положенням абз.2 п.2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно.

З виникненням прав власності на будівлю чи споруду у юридичної особи виникає право одержати земельну ділянку в користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. Тому відсутність у такої особи переоформлених на її ім`я правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне зайняття земельної ділянки. З урахуванням викладеного в таких випадках положення ст. 1212 ЦК України (яка регулює питання повернення самовільно зайнятих земельних ділянок) застосуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 42 ЗК України, земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом міністрів України.

Обидві черги багатоквартирного будинку, що розташовані на спірній земельній ділянці, здані в експлуатацію. З наведеного вбачається, що спірна земельна ділянка у користуванні Відповідача не перебуває, а підлягає безоплатній передачі організації, що здійснює управління багатоквартирним будинком №136 по вул. Незалежності.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулось в не заборонений спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних

правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.10.2013р. у справі №6-88цс13.

У постанові Вищого господарського суду України від 04 листопада 2015 року висловлено наступні позиції:

- відповідач набув майно за існування достатніх правових підстав, що, в свою чергу, унеможливлює застосування до даних спірних правовідносин положень ст.ст.1212, 1213, 1214 Цивільного кодексу України;

- відповідно до п.3.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення ст.22 Цивільного кодексу України та частини другої ст.224 Господарського кодексу України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Крім того у цій же постанові наявний висновок про те, що при вирішенні питання про стягнення безпідставно набутих коштів у вигляді орендної плати судам належить з`ясувати, які заходи вживав позивач (міська рада) для припинення безпідставного користування відповідачем (товариством) спірними земельними ділянками, в тому числі чи повідомляв позивач державного реєстратора про прийняття міською радою відповідного рішення, яким вирішено договір оренди земельної ділянки вважати таким, що припиняє дію.

Отже, відповідно до вищенаведених норм закону та висновків Верховного Суду, а також враховуючи:

- наявність правових підстав для передачі спірної земельної ділянки Відповідачу (на праві оренди);

- відповідач мав на меті, попри відсутність потреби в поновленні, поновити договір оренди, сплачував орендну плату (до завершення розгляду судом справи №909/1293/18), що свідчить про його добросовісність;

- земельна ділянка передана в оренду в незаборонений спосіб;

- передбачене законом право одержати земельну ділянку в безоплатне користування в зв`язку з набуттям права власності на будинок/споруду;

- відсутність в діях відповідача всіх елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, шкоди, вини);

- позивач не вживав жодних заходів для витребування у Відповідача земельної ділянки, у позивача відсутні підстави для стягнення зазначених у позовній заяві коштів з відповідача.

З огляду на вищенаведене для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати позивач мав би встановити безпідставність набуття відповідачем відповідного майна, наявність підтвердження користування ним спірною земельною ділянкою, а також наявність вини та інших елементів правопорушення.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідач вказує на те, що так як спірна земельна ділянка набута відповідачем у встановлений законом спосіб, після завершення терміну дії договору оренди ним не використовувалась, вина відповідача у неотриманні позивачем майна у вигляді орендної плати відсутня, не вбачаються підстави для стягнення з відповідача грошових коштів, про які заявляє позивач, а отже на думку відповідача відсутні підстави для задоволення позову.

Крім того, 11.01.2021 відповідачем, до відзиву на позов, із посиланням на ст.42 ГПК України, надано суду письмові пояснення (№б/н від 05.01.2021(вх№121)), у яких вказано таке.

До березня 2019 року, тобто до моменту завершення розгляду касаційним судом справи №909/1293/18, Відповідач сплачував орендну плату за спірну земельну ділянку, що підтверджується відповідними податковими деклараціями. Проте, надалі, з огляду на наявність заперечень з боку орендаря щодо поновлення договору оренди, відмову Відповідачу у задоволенні позову, відсутність у Позивача наміру продовжувати договір оренди з Відповідачем, Відповідач здійснив коригування розміру орендної плати. Крім того, справність оплати Відповідачем орендної плати підтверджується долученими до матеріалів справи довідками про відсутність заборгованості по сплаті орендної плати.

Позивач подав до суду разом з позовом розрахунок безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, які він має намір стягнути з Відповідача. Розрахунок за період з 2017 по 2019 роки проводився на підставі нормативно грошової оцінки вартості орендованої земельної ділянки станом на 2019 рік. Однак проведення відповідного розрахунку в такий спосіб є недопустимим і призводить до отримання неправильних сум, що підлягають стягненню. В свою чергу неправильний розрахунок сум, що підлягають до стягнення є підставою для відмови у задоволенні позову, що встановлюється з огляду на наведене нижче.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17). Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витяг у з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

Тому будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема, на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати - є необґрунтованими.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вимоги статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" і статей 77, 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому відповідач у будь-якому випадку не позбавлений права здійснити і подати до суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Вказане підтверджується позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19.

В даному випадку Відповідач не вважає за необхідне проводити контррозрахунок, оскільки насамперед не вбачає підстав для стягнення з нього відповідних коштів. Крім того, при поновленні строку договору оренди земельної ділянки Позивач надавав Відповідачу витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку такої земельної ділянки за 2017 рік (у трьох примірниках, що підтверджується долученими раніше до матеріалів справи описом документів №215199), а отже щонайменше за 2017 рік інформація про нормативно грошову оцінку земельної ділянки для проведення правильного розрахунку у Позивача була наявна.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року №917/1739/17 визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У постанові КГС Верховного Суду від 11 вересня 2019 року (справа № 922/393/18) зазначено, що суд мав дослідити розмір безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем земельною ділянкою без належних на те правових підстав, а також розрахунки між сторонами щодо сплаченого орендарем земельного податку за відповідну земельну ділянку. Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц викладено такий правовий висновок:

"56. Відповідач наголошував на тому, що у матеріалах справи відсутні витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, відомості яких є обов`язковими при визначенні орендної плати. Проте суди відхилили вказані доводи, поклавши в основу рішень довідку від 7 березня 2017 року Управління Держгеокадастру у Лозівському районі Харківської області щодо базової вартості одного квадратного метра земельних ділянок станом на 1 січня 2016 року у розмірі 564,72 грн. Ця вартість була використана комісією для розрахунку збитків позивача, заподіяних відповідачем у 2016 році.

57. Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

58. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

59. З огляду на вказані приписи суди не обґрунтували відхилення доводів відповідача щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки."

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 749/230/15-ц, від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, від 17.10.2018 у справі № 922/2972/17, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.01.2019 у справі №916/2927/17, від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 15.01.2019 у справах №912/249/18, №916/2860/17, №920/1161/17, від 21.01.2019 у справі №922/587/18, від 01.02.2019 у справі №916/678/18, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 06.02.2019 у справі №922/587/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 19.02.2019 у справі №908/220/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 12.04.2019 у справі №922/981/18, від 21.05.2019 у справах №924/552/18, №912/895/18, від 11.06.2019 у справі №922/551/18, від 04.06.2019 у справі №914/1925/18, від 07.06.2019 у справі №924/638/18, від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.07.2019 у справі №922/530/18, від 09.07.2019 у справі №922/535/18, від 16.07.2019 у справі №922/1046/18, від 06.08.2019 у справі №922/3560/18, від 07.08.2019 у справі №922/818/18, від 12.08.2019 у справі №922/2927/18, від 27.08.2019 у справі №922/2762/18, від 29.08.2019 у справі №922/3443/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №922/536/18 викладено наступну правову позицію:

"50. З огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

51. Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

52. Враховуючи положення статті 791 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій помилково залишено поза увагою те, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не надано витяги із технічної документації про нормативну грошову оцінку двох окремих земельних ділянок відповідно, в зв`язку з чим не виключається помилковість здійсненого Міськрадою розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у вигляді орендної плати.

Таким чином, з аналізу наведеної судової практики, чітко встановлюється що обов`язковим елементом при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати Позивач зобов`язаний був ґрунтуватися виключно на інформації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, виданої виключно у формі витягу. Проведення розрахунку у будь-який інший спосіб є неприпустимим та неправильним, а отже і не може вважатися законним.

Поряд з цим нормами Земельного кодексів України обумовлено особливості переходу земельної ділянки, розташованої під багатоквартирним будинком у користування балансоутримувача такого будинку. Відповідно до ст.42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Між Відповідачем та ТОВ ЖЕО Комунальник складено Акти приймання-передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс від 26 червня 2015 року та від 09 червня 2017 року. Даними актами на баланс ТОВ ЖЕО Комунальник передано майновий комплекс - І та II черги багатоквартирного будинку по вул. Незалежності, 136, а отже, у відповідності до ст.42 ЗК України і земельна ділянка, на якій ці будинки розташовані, загальною площею 0,4147 га (4147 м2). Тобто, Відповідач з 09 червня 2017 року не користується земельною ділянкою, орендну плату за яку Позивач вимагає стягнути з Відповідача. Більше того, враховуючи передбачену Земельним кодексом України безоплатність передачі таких земель співвласникам багатоквартирного будинку (якими і є будинки розташовані на вказаній ділянці) не вбачається можливість отримання Позивачем коштів за користування такою земельною ділянкою, що є додатковим доказом відсутності підстав для стягнення безпідставного збереження коштів.

Отже, з вищенаведеного слідує, що:

- Відповідач справно сплачував кошти у розмірі орендної плати за земельну ділянку, що доводиться відповідними доказами та що залишає поза увагою Позивач;

- саме Позивач мав надати витяги про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за спірний період, тобто 2017, 2018 та 2019 роки. На основі саме цих витягів Позивач мав проводити розрахунок безпідставно збережених коштів.

- наданий Позивачем розрахунок проведено виключно шляхом арифметичних дій на основі інформації з витягу про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за 2019 рік, тобто, з врахуванням зазначеної судової практики, такий розрахунок є неправильним.

- Відповідач не використовує земельну ділянку, а отже і не має зобов`язань щодо сплати орендної плати за таку ділянку.

Таким чином, відповідач просить суд разом із доводами наведеними у відзиві на позовну заяву, прийняти до уваги дані доводи, долучити до матеріалів справи відповідні докази та відмовити Позивачу у задоволенні позову.

2.3. Розгляд клопотання позивача щодо витребування доказів.

09.07.2020 позивач - Івано-Франківська міська рада, із посиланням на статтю 81 ГПК України, звернувся до суду із клопотанням №588/11.1.-05/14в від 09.07.2020 (вх№9732 від 20.09.2020) про витребування доказів у Відділу у м. м.Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул.Сахарова,34, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРПОУ 39767437) витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої за адресою : м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки.

У вказаному клопотанні, серед іншого, зазначено те, що на неодноразові запити Івано-Франківської міської ради до Відділу у м. м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, останній надавав відомості про нормативну грошову оцінку за 2017-2018 роки, але не у формі витягу, а у формі інформаційного листа.

Листом від 01.08.2019 на запит позивача Відділ у м. м. Івано-Франківськ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області вказав, що законодавчими та нормативно-правовими актами, які регулюють проведення нормативно-грошової оцінки земель, не передбачено визначення нормативно-грошової оцінки земель за минулі роки. Отже Відділом у м.Івано - Франківську неможливо надати на звернення позивача витяги із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок за минулі роки.

Проте, у своїй відповіді Відділ у м.Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області не посилається на нормативно-правові акти, які забороняють видавати витяг із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за попередні періоди.

Також у листах Держгеокадастру згадується про необхідність подання запиту через ЦПНАП, проте у ЦНАПІ надається інформація виключно за поточний рік.

Таким чином, позивач зазначає, що ним вжито усіх заходів для отримання витягів, поте їх не отримано. Більше того, особа, в якої наявні відповідні докази прямо вказує, що вони можуть бути надані виключно на відповідну ухвалу суду.

З метою підтвердження правильності зробленого розрахунку суми безпідставно збережених коштів, Івано-Франківська міська рада, в порядку статті 81 ГПК України, звернулась до суду із проханням витребувати у Відділу у м.Івано - Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул. Сахарова,34, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРПОУ 39767437) витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої за адресою : м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки.

Розглянувши вказане клопотання, беручи до уваги предмет та підстави позову, а також те, що із наявних у матеріалів справи неможливо достовірно встановити правильність нарахування орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою, розташованою за адресою : м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки, суд, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи і вирішення спору по суті, на підставі статті 81 ГПК України, ухвалою від 16.11.2020, задовольнив клопотання відповідача №588/11.1.-05/14в від 09.07.2020 (вх№9732 від 20.09.2020) та витребував у Відділу у м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул.Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРПОУ 39767437) витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої за адресою : м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки.

2.3.1. Оскарження ухвали від 16.11.2020 про витребовування доказів.

17.12.2020 апелянт - ТОВ "Альфабуд" подав скаргу (вих№11-12/02 від 11.12.2020 (вх№01-05/3736/20)) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2020 у справі №909/596/20, якою задоволено клопотання Івано-Франківської міської ради про витребування доказів та витребувано у Відділу у м.Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої за адресою : м.Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки.

Ухвалою Західного апеляційного Господарського суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфабуд" (вих№11-12/02 від 11.12.2020 (вх№01-05/3736/20 від 17.12.2020)) на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2020 у справі №909/596/20 про витребування доказів, з підстав, зазначених в ухвалі.

Апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто скаржнику.

2.3.2. Розгляд клопотання відповідача про визнання доказу недопустимим.

11.01.2021 відповідач - ТОВ "Альфабуд" надав суду клопотання (№б/н від 05.01.2021(вх№127 від 11.01.2021)) про визнання доказу недопустимим, у якому зазначає таке.

Суд, розглянувши та надавши оцінку поданому клопотанню відповідача, з урахуванням заперечення позивача, відмовив у задоволенні відповідачу у клопотанні з підстав, зазначених в ухвалі від 26.01.2021.

2.4. Розгляд заяви відповідача щодо закриття провадження у справі.

28.09.2020 відповідач - ТОВ "АЛЬФАБУД" звернувся із заявою №15-09/01 від 15.09.2020 (вх.№6705 від 28.09.2020) про закриття провадження у справі.

Заява мотивована тим, що підставою виникнення спірних відносин є стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 114 037,68 грн за оренду земельної ділянки загальною площею 0,4147 га (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), що знаходиться по вул. Незалежності, 130, стосовно якої між сторонами укладено договір оренди №219 від 21 вересня 2011 року.

Як зазначено заявником, відповідач неодноразово звертався до позивача з відповідними заявами про продовження терміну дії договору оренди №219.

У позовній заяві позивач зазначав про існування між сторонами спору раніше, а саме судової справи №909/1213/18. В межах даної справи відповідач просив суд поновити термін дії договору оренди №219, а позивач проти продовження терміну дії такого договору на умовах відповідача заперечував.

Таким чином відповідач, вбачаючи те, що в даних відносинах між сторонами існував договір оренди, після закінчення терміну дії договору позивач зволікав, а в подальшому відмовлявся від поновлення такого договору з позивачем, жодних дій з повернення собі земельної ділянки позивач не вчиняв, про укладення нових договорів оренди позивачу не повідомляв. Проте в межах судової справи №909/596/20 позивач вимагає стягнути з відповідача кошти, від одержання яких раніше фактично відмовився, висловлюючи заперечення проти поновлення відповідачем відповідного договору оренди.

На підставі наведеного відповідач, посилаючись на відсутність предмету спору просить суд, в порядку частини 1 статті 231 ГПК України, закрити провадження у справі №909/596/20.

Суд, розглянувши подану заяву, відмовив відповідачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" №15-09/01 у задоволенні заяви від 15.09.2020 (вх.№6705 від 28.09.2020) про закриття провадження у справі №909/596/20 на даній стадії провадження, з підстав зазначених в ухвалі від 16.11.2020.

2.5. Розгляд заяви відповідача щодо зупинення провадження у справі.

23.12.2020 відповідачем - ТОВ "Альфабуд" подано суду заяву №18-12/03 від 18.12.2020 (вх.№9973 від 23.12.2020) про зупинення провадження у справі №909/596/20.

Вказана заява мотивована таким.

Ухвалою від 16 листопада 2020 року задоволено клопотання позивача №588/11.1.-05/14 від 09.07.2020 (вх№9732 від 20.09.2020) про витребування доказів. Пунктом 3 резолютивної частини вказаної ухвали постановлено витребувати у Відділу у м. Івано-Франківську Головного управлінні Держгеокадастру в Івано-Франківській області витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки (в подальшому - докази). Зі змісту ст. 288 ПК України та ст. 21 Закону України Про оренду землі встановлюється, що розмір орендної визначається на основі нормативно грошової оціни землі. Таким чином отримання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку землі є необхідною умовою для встановлення суми несплаченої оренди за земельну ділянку та мало обов`язково здійснюватися позивачем. Відповідач у поданій ним апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції таку ухвалу скасувати, оскільки вважає, що відповідні докази позивач мав можливість та зобов`язаний був отримати самостійно, а отримання їх шляхом витребування судом є незаконним та здійснюватись не може.

Відповідач звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Тернопільської області від 16 листопада 2020 року у даній справі.

Як встановлюється з матеріалів справи, суд першої інстанції не вважає можливим подальший розгляд даної справи без отримання доказів. Проте, у разі отримання таких доказів у незаконний спосіб подальший розгляд справи не буде відповідати вимогам та принципам господарського судочинства, а прийняте за наслідками такого розгляду рішення буде незаконним. Отже, відповідач вважає, що в даному випадку, з метою забезпечення розгляду даної судової справи з дотриманням законного порядку необхідно встановити чи дійсно задоволення клопотання позивача та витребування судом доказів було вчинено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, на думку відповідача, наявні підстави, у відповідності до ст.227 ГПК України, для зупинення провадження у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ТОВ Альфабуд про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 114 037,68 грн.

У зв`язку із зазначеним відповідач просить зупинити провадження у справі №909/596/20 за позовом Івано-Франківської міської ради до ТОВ Альфабуд про стягнення безпідставно збережених коштів в орендної плати в сумі 114 037,68 грн до вирішення Західним апеляційним господарським судом апеляційної скарги ТОВ Альфабуд на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 16 листопада 2020 року у справі №909/596.

Суд, розглянувши вказану заяву, відмовив у її задоволенні з підстав, зазначених в ухвалі від 11.01.2021.

3. Фактичні обставини встановлені судом.

Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.

У відповідності до ст. 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Згідно із ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю в сумі 114 037 грн 68 коп.

Щодо підсудності справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 ГПК України позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходженням юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У частині першій статті 29 ГПК України встановлено, що право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 30 ГПК України спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

Отже, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

За таких підстав правила виключної підсудності не поширюються на спір щодо стягнення заборгованості по сплаті орендної плати за користування нерухомим майном, пені за несвоєчасну сплату орендної плати за користування нерухомим майном та неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення такого нерухомого майна.

Аналогічних правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 03.06.2019 справа № 903/432/18, у якій сказано, що до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений щодо нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

При цьому до позовів про права на нерухоме майно відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст.392 ЦК України) тощо.

Правила виключної підсудності (ч. 3 ст. 30 ГПК України) не поширюються на позови, що виникають із зобов`язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава, іпотека тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

Аналогічних правові висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 17.10.2019 року справа № 905/1732/18.

При цьому первинно, позивач - Івано-Франківська міська рада звернулась з позовом до Господарського суду Івано-Франківської області до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД", в якому просила стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 114 037 грн 68 коп.

Ухвалою суду від 15.07.2020 справу № 909/596/20 за позовом Івано-Франківської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" про стягнення безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю в сумі 114 037 грн 68 коп. передано для розгляду за територіальною підсудністю до Господарського суду Тернопільської області.

Відповідно до частин 6,7 статті 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються . Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що правові висновки ВС викладені у Постановах від 03.06.2019 справа № 903/432/18 та від 17.10.2019 року справа № 905/1732/18, станом на 19.08.2020 року були дійсні, а також положення частин 6,7 статті 31 ГПК України, суд ухвалою від 19.08.2020 прийняв справу № 909/596/20 до свого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 31 ГПК України cправа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

При цьому за час розгляду цієї справи змін у складі відповідачів не відбувалось, а тому і підстав у суду застосовувати частину 2 статті 31 ГПК України не було.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено таке.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, є предметом регулювання глави 83 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна.

Кондиційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом положень глави 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондиційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондиційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 23.05.2018 №629/4628/16-ц.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України та ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правочин, за яким переходить право власності на житлові будинки, будівлі, споруди, тягне за собою перехід права на земельну ділянку, на якій знаходиться відповідне нерухоме майно. Новий власник будинку (будівлі, споруди) у зв`язку з цим не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень .

У зв`язку із вищенаведеним саме на землекористувача покладається обов`язок вчинення певних дій з виготовлення та погодження технічної документації із землеустрою і подальшого звернення до уповноваженого органу - територіального органу Держземагентства із заявою про державну реєстрацію земельної ділянки, після чого їй присвоюється кадастровий номер (який є істотною умовою договору оренди землі).

Вищезазначене підтверджується також судовою практикою, зокрема такий висновок повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.05.2018 №629/4628/16-ц, від 25.05.2018 у справі №2922/2976/17 та від 20.11.2018 у справі №922/3412/17. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 922/595/18, від 28.01.2019 у справі № 922/3782/17.

Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається із матеріалів справи 21.09.2011 між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) і ТОВ Альфабуд (орендар) укладено договір оренди землі № 219, за умовами якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,4147га кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, яка знаходиться у м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, поруч будинку № 130, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського визначення (пункти 1, 2); орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі і її розмір за земельну ділянку на рік становив 3 % від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки (824 524,52 грн) і складав 24 737,00 грн (пункт 9). У пункті 8 договору визначено, що договір укладено строком на 3 роки.

Цей договір зареєстровано в управлінні Держкомзему у м. Івано-Франківську, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 09.04.2012 за № 261010004000441. Строк дії договору встановлено до 09.04.2015.

Рішенням Івано-Франківської міськради від 26.05.2015 № 1775-54 вирішено поновити ТОВ "Альфабуд" на 5 років термін оренди земельної ділянки загальною площею 0,4147 га кадастровий номер 2610100000140010074, яка знаходиться у м. Івано-Франківську, вул. Незалежності, поруч будинку №130, для будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення.

Господарськими судами України тривалий час розглядалась справа № 909/1213/17 за позовом ТОВ Альфабуд до Івано-Франківської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди.

Постановою Верховного Суду від 10.04.2019 касаційну скаргу ТОВ Альфабуд залишено без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2018, яким в позові ТОВ Альфабуд відмовлено, залишено без змін.

Судами встановлено, що протягом 2015-2017 ТОВ Альфабуд неодноразово зверталось до Івано-Франківської міської ради із заявою про поновлення на 5 років терміну дії договору. Також судами встановлено, що звертаючись до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 21.09.2011 № 219 на новий термін на 5 років, ТОВ Альфабуд послався на те, що він продовжує користуватися земельною ділянкою.

Крім того, в постанові Верховного Суду зазначено, що договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі . При цьому, відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено у суді.

Таким чином в судовому порядку, додаткову угоду про поновлення терміну Договору оренди землі так і не було укладено. Відповідно, Договір оренди землі № 219 від 21.09.2011 закінчив свою дію 09.04.2015.

05.03.2019 як стверджує Позивач ним направлено Відповідачу повідомлення №180/34.3-02/35в від 05.03.2019 року про проведення обстеження земельної ділянки.

Позивачем проведено обстеження земельної ділянки, за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 кадастровий номер 2610100000:14:001:0074) на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

06.05.2019 за результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки № 224.

Обстеження проведено відповідно до статей 12, 189 Земельного кодексу України, п.п. 1 п. б , ст. 33 Закону України про місцеве самоврядування в Україні , Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради , затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 р. № 375-22, Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську , затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014р. № 1508-47, зі змінами від 15.03.2017р. № 64-11.

В ході обстеження встановлено, що земельна ділянка використовується для будівництва і обслуговування багатоквартирних житлових будинків. Обстежувана земельна ділянка складної форми, розташована в центральній частині міста, частково огороджена будівельним парканом та межує із земельними ділянками з кадастровими номерами 2610100000:14:001:0089, 2610100000:14:001:0110, 2610100000:14:001:0031, 2610100000:14:001:0075, 2610100000:14:001:0217, 2610100000:14:001:0222.

Заїзд на земельну ділянку здійснюється з вул. Незалежності. Земельна ділянка сформована, їй присвоєний кадастровий номер 2610100000:14:001:0074. Площа земельної ділянки становить 0,4147 га, цільове призначення 02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, ділянка використовується відповідно до цільового призначення.

Як засвідчують відомості з публічної кадастрової карти України (https://mар.land.gоv.uа/?сс=2753086.28627826,6260544.0613348&z=16&l=kаdаstr&bl=огth10k_all) та Інформація з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка площею 0,4147 га з кадастровим номером 2610100000:14:001:0074 є сформованою та перебуває у комунальній власності.

Враховуючи вищевикладене, земельна ділянка площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку № 130 в м. Івано-Франківську з часу її реєстрації (з 09.04.2012) має статус об`єкта цивільних прав.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта за ТОВ Альфабуд 06.01.2017 зареєстровано об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирного житлового будинку, підставою виникнення права власності на яке була декларація про початок виконання будівельних робіт від 12.07.2016.

Вказане майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку №130, площею 0,4147 га, (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно відомостей з Державного земельного кадастру про вказану земельну ділянку, вона перебуває у комунальній власності, дата державної реєстрації земельної ділянки 09.04.2012.

Відповідно до інформації ДПІ м. Івано-Франківська від 11.03.2019 та від 26.09.2019 ТОВ Альфабуд за користування земельною ділянкою за адресою: вул. Незалежності, поруч буд. №130 в м. Івано-Франківську, кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, площею 0,4147 га за 2017 задекларовано 46928,79 грн плати за землю, у 2018-2019 роках зобов`язання за користування земельною ділянкою не декларувало та не сплачувало.

Як свідчить інформація з Державного реєстру нерухомого майна між ТОВ Альфабуд та ТОВ Житло Інвест-Сервіс укладено договір про спільну діяльність, який став підставою для реєстрації права власності на незавершене будівництво площею 886 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 136 (поруч будинку № 130), що підтверджує те, що на вказаній земельній ділянці ТОВ Альфабуд здійснює діяльність.

Окрім того, за даними Державного реєстру нерухомого майна 12.07.2016 ТзОВ Альфабуд зареєстрував декларацію про початок виконання будівельних робіт.

07.05.2019 Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направлено в ТОВ Альфабуд клопотання про необхідність укладення договору оренди вказаної земельної ділянки та сплатити кошти за користування нею за минулий період.

13.11.2019 Департаментом комунальних ресурсів направлено в ТОВ Альфабуд претензію про необхідність добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів, які підприємство набуло та зберегло у себе в результаті несплати орендної плати за землю.

Враховуючи вище викладене, подані докази сторонами їх пояснення і заперечення, суд вважає доведеним Позивачем та не спростованим Відповідачем, тих обставин, що, хоч Відповідач 06.01.2017 набув право власності на об`єкт нерухомого майна - незавершене будівництво за адресою м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130, та фактично користуючись земельною ділянкою площею 0,4147 га під цим об`єктом, проте Відповідач не оформив відповідне речове право на вказану земельну ділянку доказів чого суду відповідачем не надано.

Таким чином, відповідач - ТОВ Альфабуд використовує земельну ділянку площею 0,4147 га (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), по вул. Незалежності, поруч будинку № 130, оскільки на ній розміщено об`єкт нерухомого майна - об`єкт незавершеного будівництва багатоквартирного житлового будинку, що також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 1153038126101).

При цьому, фактично користуючись земельною ділянкою площею 0,4147 га, яка є сформованою та має кадастровий номер 2610100000:14:001:0074, ТОВ Альфабуд у 2017,2018,2019 роках - орендну плату за землю декларувало не у повному обсязі, або не декларувало та не сплачувало взагалі.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що між Позивачем та Відповідачем договір оренди землі не укладено відповідно відповідачем орендну плату за землю за весь період користування земельною ділянкою під нежитловими приміщеннями площею 0,4147 га по вул. Незалежності, поруч будинку № 130 в м. Івано-Франківську не сплачено у повному обсязі, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг за рахунок позивача - Івано-Франківської міської ради кошти, що складають суму орендної плати, яку мало б сплатити підприємство.

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради проведено розрахунок суми безпідставно збережених ТОВ Альфабуд коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності з кадастровим номером 2610100000:14:001:0074 за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 130 з 12.03.2017 по 31.12.2018.

Таким чином, враховуючи ставку орендної плати за землю, яка складала 3% від - нормативної грошової оцінки земельної ділянки (згідно рішень Івано-Франківської міської ради від 08.07.2016 № 214-6 та 30.08.2017р. № 247-15, містяться у відкритому доступі за посиланнями httр:/www.namvк.if.uа/dt/43360/ та httр:/www.namvк.if.uа/dt/148228/), згідно вказаного розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська, здійсненого Департаментом комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, сума безпідставно збережених коштів складає 114 037,68 грн, яка б мала бути сплачена землекористувачем відповідачем за період з 12.03.2017 р. по 31.12.2018р.

Щодо заперечень відповідача, то суд розглядає їх критично та відхиляє з огляду на таке.

1. Щодо заперечень відповідача в частині його посилань на порушення строків визначених Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Положенням, затвердженого рішенням Позивача №1508-47 від 28 серпня 2014 року (в редакції від 15 березня 2017 року) в частині укладення акту та повідомлення про необхідність усунення виявлених порушень укладених відповідно - 06 та 07 травня 2019 року попри те, що період проведення обстеження земельної ділянки заявлений - з 18 по 28 березня 2019 року т осуд має за необхідне відмітити таке.

Відповідач вважає вказані документи складені позивачем в силу порушення строків - нікчемними. Проте, суд відхиляє зазначені заперечення, в силу того, що наведений Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності не містять такого правила про нікчемність зазначених актів. При цьому порушення строків оформлення акту і повідомлення, може свідчити про службову недбалість посадових осіб, проте це не свідчить про безпідставність зафіксованих у них обставин, в частині обстежуваної за попередній період земельної ділянки.

Щодо строків попереднього повідомлення про обстеження земельної ділянки то позивачем дотримано вимог ч. 4 ст. 5 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності так як подане ним повідомлення датовано - 05.03.2019 тоді, як обстеження проведено з 18 по 28 березня 2019.

2. Щодо договору оренди № 219 від 21.09 2011 року.

Відповідач вказує на те, що він не використовує спірну земельну ділянку так як в результаті його неодноразових звернень про продовження терміну дії земельної ділянки та судових спорів він не використовував її. Відповідач стверджує також, що він не є підприємством, що здійснює управління багатоквартирним будинком №130 по вул. Незалежності у м. Івано-Франківську, а тому, в силу ст. 32 Земельного кодексу України та з врахуванням припинення договору оренди між сторонами, відповідач не є власником чи користувачем спірної земельної ділянки.

Проте, таке твердження відповідача, спростовується, на думку суду, поданими доказами позивачем і матеріалами справи.

По перше, суд не вважає доведеним відповідачем нікчемності акту обстеження від 06.05.2019 за результатами обстеження спірної земельної ділянки № 224.

По друге, згідно частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому із змісту Постанови Верховного Суду від 10.04.2019 № 909/1213/17, на яку посилається у тому числі і відповідач, судом було, серед інших, встановлено такі обставини, дослівно:

- звертаючись до суду з позовом про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 21.09.2011 № 219 на новий термін на 5 років, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Альфабуд" послався на те, що він продовжує користуватися земельною ділянкою та належним чином виконує зобов`язання за договором оренди землі , у встановлений строк надіслав відповідачу проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі, в свою чергу відповідач не направив позивачу лист-повідомлення про відмову у поновленні договору оренди землі, тому відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" цей договір вважається поновленим.

Таким чином, сам відповідач у справі № 909/1213/17 стверджував, що продовжує користуватися земельною ділянкою.

По третє, використання Відповідачем спірної земельної ділянки за спірний період підтверджується переліченими вище судом доводами та доказами поданими Позивачем.

При цьому, суд, оцінивши подані Позивачем докази у сукупності з запереченнями і доказами Відповідача, використовуючи правило закріплене в статті 79 ГПК України вважає, що більш вірогідними є подані Позивачем докази на підтвердження використання відповідачем спірної земельної ділянки за спірний період, ніж докази, надані на спростування цієї обставини - Відповідачем.

Щодо заперечень відповідача, що після остаточного вирішення в судовому порядку справи №909/1213/17 Позивач не вчиняв дій щодо витребування з користування Відповідачем спірної земельної ділянки, як і не вчиняв дій з передачі такої ділянки в оренду новому орендарю, то зазначене є правом Позивача та воно не спростовує факту використання спірної земельної ділянки за спірний період Відповідачем.

3. Щодо заперечень відповідача про те, що позивачем невірно проведено розрахунок заявленої до стягнення суми, так як розрахунок за період з 2017 по 2019 роки проводився на підставі нормативно грошової оцінки вартості орендованої земельної ділянки станом на 2019 рік. Однак проведення відповідного розрахунку в такий спосіб є недопустимим і призводить до отримання неправильних сум, що підлягають стягненню то суд має за необхідне зазначити таке.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17). Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витяг у з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу (зокрема на підставі базової вартості одного квадратного метра землі із застосуванням відповідних коефіцієнтів), а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

Проте, суд має за необхідне зазначити, що згідно ухвали суду від 16.11.2020, судом було задоволено клопотання відповідача №588/11.1.-05/14в від 09.07.2020 (вх№9732 від 20.09.2020) та витребувано у Відділу у м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул.Сахарова, 34, м. Івано-Франківськ, 76014, код ЄДРПОУ 39767437) витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки розташованої за адресою : м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074), площею 0,4147га за 2017 та 2018 роки.

Виконуючи ухвалу суду Відділ у м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області листом від 22.12.2020 вх. № 9436 надав суду витяги з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки площею 0,4147 га по вул. Незалежності, 130 (кадастровий номер 2610100000:14:001:0074) за 2017, 2018 роки.

За даними щодо нормативного грошової оцінки зазначеними у даних Витягах вона відповідає і є ідентичною тим даним, які використані позивачем у проведеному ним і долученому до позову Розрахунку суми безпідставно збережених коштів.

Таким чином, не підтверджуються заперечення відповідача в цій частині.

Щодо заперечень відповідача, що суд безпідставно в порушення принципу змагальності, витребував в порядку статті 81 ГПК України ухвалою від 16.11.2020 докази, то суд і їх розглядає критично, так як не вважає, що мало місце порушення загальних засад та принципів передбачених ГПК України.

Так, із змісту частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів , пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі .

Стаття 81 ГПК України за своїм змістом передбачає право особи, яка звернулась у суд подати клопотання про витребування судом доказів, якщо така особа не може їх здобути сама, зокрема, робила щодо цього спробу, але їй було відмовлено.

Із матеріалів справи і клопотання відповідача про витребування доказів осписаного судом вище, вбачалося, що позивач самостійно звертався до Відділу у м. Івано-Франківськ Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області з запитами про отримання відповідної документації.

Проте, Листом від 01.08.2019 на запит позивача Відділ у м. м. Івано-Франківськ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області не просто вказав, як стверджує відповідач, що позивачу потрібно звернутись виключно у Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП), а у даному ж листі Відділ фактично відмовив позивачу у надані такої інформації зазначивши, що таку за попередні періоди взагалі неможливо отримати так як таке не передбачено.

Зокрема дослівно у листі зазначено таке: Однак, законодавчими та нормативно-правовими актами, які регулюють проведення нормативно-грошової оцінки земель, не передбачено визначення нормативно-грошової оцінки земель за минулі роки . Отже Відділом у м. Івано-Франківську неможливо надати на звернення позивача витяги із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок за минулі роки .

Оцінивши саме вказаний зміст листа-відмови у сукупності, суд і задовольнив в порядку статті 81 ГПК України клопотання позивача і витребував докази.

При цьому, по при те, що у листі від 01.08.2019 Відділ у м. м. Івано-Франківськ ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській стверджував, що такі надати неможливо, він же ж - Відділ, на вимогу суду, надав такі документи - Витяги з технічної документації.

Одночасно, суд має за необхідне зазначити, що, на думку суду, заперечення відповідача в цій частині зводяться до надмірного формалізму у запереченні порядку отримання і збирання в межах даної справи доказів, а не заперечення, саме змісту вказаних Витягів і обставин, що ними підтверджуються.

Враховуючи зазначене, суд не вважає порушеним жодного принципу визначеного ГПК України, при розгляді даної справи, як і процесуальних прав і інтересів відповідача, чи позивача у справі.

4. Висновки суду.

Із змісту частин 1,2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів , пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі .

Стаття 129 Конституції України вказує, що до однієї із основних засад судочинства відноситься змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості

Згідно із частинами 2-3 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 73, частин 1,3 статті 74 статей 76,77,78,79 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.58 рішення від 10.02.2010 (заява №4909/04) Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303-А, п.29)

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (п. 54 рішення від 28.10.2010 (заява №4241/03) Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а саме : стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" в користь Івано-Франківської міської ради 114 037 (сто чотирнадцять тисяч тридцять сім) грн 68 коп. безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю.

5. Судові витрати.

Відповідно до частин 1,2 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено, суд судовий збір в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. покладає на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" та він підлягає стягненню в користь позивача.

Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей з 1 по 19, 20,42, 74-79, 86, 129, 209-210, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" в користь Івано-Франківської міської ради 114 037 (сто чотирнадцять тисяч тридцять сім) грн 68 коп. безпідставно збережених коштів від орендної плати за землю.

3. Судові витрати у справі покласти на відповідача.

4. Стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД" на користь позивача - Івано-Франківської міської ради - 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. судового збору.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Позивач - Івано-Франківська міська рада, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004, (код ЄДРПОУ 33644700) ;

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЬФАБУД", вул. Шевченка, буд. 70 Б, м. Монастириська, Монастириський р-н., Тернопільська обл., 48301 (код ЄДРПОУ 32606025).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення, враховуючи вихідні дні, дні відрядження судді, складено на протязі робочих днів - 27.04.2021, з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення .

Повний текст рішення буде надіслано учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено наручно особисто уповноваженим представникам.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя В.Л. Гевко

Суддя В.Л. Гевко