Рішення

від 27.04.2021 по справі 922/648/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/648/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІЛЬ ІСКРИ", м. Харків про стягнення 347 489,76 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

01 березня 2021 р. до Господарського суду Харківської області звернувся Позивач - Харківської міської ради з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІЛЬ ІСКРИ" (надалі - Відповідач) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в розмірі 347 489,76 грн. за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова площею 0,0501 га по вул. Іскринська, 28-А у м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) у період з 01.01.2020 по 31.01.2021. Також просить стягнути з Відповідачів судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/648/21, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Від учасників справи заяв та клопотань, пояснень, відзивів чи заперечень не надходило. Ухвала суду, яка направлялась на адресу Відповідача повернулась до суду з довідкою поштового відділення, де зазначена причина повернення поштового відправлення - адресат відсутній за вказаною адресою.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain ) від 07.07.1989).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Харківською міською радою відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України здійснено заходи самоврядного контролю з питань використання

та охорони земель територіальної громади міста Харкова, додержання вимог земельного законодавства.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 26.01.2021 № 241788172 право власності на нежитлову будівлю літ. Б-1 загальною площею 294,7 кв.м. по вул. Іскринська, 28-А у м. Харкові з 29.09.2015 зареєстроване за ТОВ АРТІЛЬ ІСКРИ на підставі свідоцтва про право власності від 15.10.2015 №45659465.

Здійсненими заходами самоврядного контролю встановлено, що нежитлова будівля літ. Б-1 розташована. на земельній ділянці площею 0,0501 га (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) по вул. Іскринській, 28-А у м. Харкові.

Обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка площею 0,0501 га (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) по вул. Іскринській, 28-А у м. Харкові використовується для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ Б-1 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 12.10.2020 НВ-0005804152020 земельна ділянка по вул. Іскринській, 28-А у м. Харкові з кадастровим номером 6310137500:01:027:0501 сформована як об`єкт цивільних прав 08.08.2006; площа земельної ділянки 0,0501 га; категорія земель - землі житлової та громадської забудови; цільове призначення - код ЦВПЗ 1.11.6; вид використання - для обслуговування нежитлової будівлі (адміністративні та допоміжні приміщення).

Відповідно до вказаного витягу з Державного земельного кадастру інше речове право на зазначену земельну ділянку за 6310137500:01:027:0501 станом на сьогодні за будь якими фізичними та юридичними особами не зареєстровані.

Рішенням Харківської міської радою від 06.03.2006 № 61/06 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) площею 0,0501 га для обслуговування нежитлової будівлі (адміністративні та допоміжні приміщення) по АДРЕСА_1 строкоми до 01.03.2031.

Додатком 2 до рішення 23 сесії Харківської міської ради від 17.04.2013 № 1103/13 ( у чинній редакциї від 20.06.2018) затверджено: 2. Громадянин ОСОБА_1 :

2.1. Припинити гр. ОСОБА_1 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0501 га по АДРЕСА_1 за його добровільною відмовою (лист від 31.07.12р. б/н).

2.2. Договір оренди земельної ділянки від 08.08.06р. реєстраційний №640667100124, вважати таким, що припиняє дію з дня реєстрації угоди про його розірвання.

Угода про розірвання договору оренди землі є зареєстрованою з 24.12.2013.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.02.2021 № 245774870 за кадастровим номером 6310137500:01:027:0501 право оренди земельної ділянки припинено 07.02.2014 на підставі угоди про розірвання договору оренди землі від 08.08.2006 р.

Проведена державна реєстрація припинення права оренди за ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.03.2014 № 59/14.

Таким чином, у період з 01.01.2020 по 31.01.2021 земельна ділянка площею 0,0501 га (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) по АДРЕСА_1 використовувалася ТОВ АРТІЛЬ ІСКРИ без документів, що посвідчують право власності або право користування нею.

Розрахунок розміру безпідставно збережених коштів ТОВ АРТІЛЬ ІСКРИ у розмірі орендної плати здійснювався Харківською міською радою на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 0,0501 га (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) від 22.10.2020 № 5981, виданого Відділом у м. Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

У листі відправленим Відділом м. Харкова головного управлінням держгеокадастру у Харківській області від 25.11.2020 № 2814/116-20 повідомлено, що у Відділі відсутня інформація про наданням витягів з технічної документації про нормативно грошову земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:01:027:0501. Як наслідок розрахунок розміру безпідставно збережених коштів проводиться за період з 01.01.2020 по 31.01.2021.

Відповідно до інформації ГУ ДПС у Харківській області від 16.01.2021 №298/5/20-40-04-02-11 ТОВ АРТІЛЬ ІСКРИ у 2020 році не значиться платником плати за землю у Московському районі м. Харків.

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 26.01.2021 здійснено обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 66310137500:01:027:0501 на підставі витягу з Державного земельного кадастру від 12.10.2020 № НВ-0005804152020.

Обстеженням на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 0,0501 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6310137500:01:027:0501 розташована нежитлова будівля літ. Б-1 , право власності на яку зареєстроване за ТОВ АРТІЛЬ ІСКРИ .

Таким чином, ТОВ АВТІЛЬ ІСКРИ у період з 01.01.2020 по 31.01.2021 використовував земельну ділянку за вказаною адресою без здійснення плати за її використання та без державної реєстрації речових прав на неї у порядку, встановленому ст. 125 Земельного кодексу України.

Таким чином, оскільки, спірна земельна ділянка протягом тривалого строку використовується відповідачем без належної сплати орендної плати в повному обсязі, а саме без урахування договору оренди землі, що завдає збитків Харківській міській раді у вигляді недоотриманого доходу з плати за землю, Харківська міська рада звернулася до суду за захистом своїх прав шляхом стягнення заборгованості за безпідставно збережені кошти орендної плати згідно із ст.ст. 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований.

Відповідач зберіг майно (грошові кошти) у розмірі орендної плати, яка нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,7533 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501).

Збереження такого майна почалося безвідносно до волі сторін в результаті правомірних дій Відповідача з моменту набуття права власності на нерухоме майно по вул. Іскринській, 28-А у м. Харкові. Це є проявом правової природи нерухомого майна. Набута Відповідачем будівля, будучи згідно зі ст. 181 ЦК нерухомим майном, є органічно та нерозривно пов`язаною з цією земельною ділянкою.

Відсутність договору оренди землі має фактичним наслідком набуття Відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті чого відбулося збереження Відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у розмірі орендної плати.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні, так як реалізація речового права на земельну ділянку згідно зі ст. 206 ЗК, п. 14.1.136 ч. 14.1 ст. 14 ПК здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем права володіння і користування земельною ділянкою безоплатно - відсутні, так само, як і підстави для ненарахування, несплати орендної плати за землю.

Відповідач зберіг майно за рахунок Позивача. Власником земельної ділянки по вул. Іскринській, 28-А у м. Харкові є територіальна громада міста Харкова в особі Позивача відповідно до ст. 83 ЗК, за якою всі землі в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є комунальною власністю, за винятком земельних ділянок, які перебувають у державній або приватній власності. Таким чином, збереження Відповідачем коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення цих коштів.

З огляду на викладене Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегло у себе кошти, які мало заплатити за користування нею, а звідси - зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин обґрунтованими є доводи Харківської міської ради щодо застосування положень статей 1212-214 Цивільного кодексу України, статей 78, 93, 120, 125, 126, 206 Земельного кодексу України, викладених у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18, від 02.06.2020 у справах № 922/2845/19 та № 922/2417/19, предметом дослідження в яких було стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки.

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є саме нормативна грошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 06.08.2019 у справі № 922/3560/18, від 08.10.2019 у справі № 904/4737/18 та від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

Підсумовуючи вищезазначене, дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд вирішив, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ Гурепка проти України № 2 наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.

На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі . Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю питомою вагою принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах .

Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з`являються внаслідок помилок законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.

Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застсував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.

Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав) , у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № № 753/11000/14-ц, № 910/16011/17).

Обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Хаджинастасіу проти Греції національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кузнецов та інші проти Російської Федерації зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії , параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії , параграф 32).

Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.

У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).

Суд, також нагадує, що концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АРТІЛЬ ІСКРИ (вул. Іскринська, 28-А м. Харків, 61005, ідентифікаційний код 39633371) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243; за реквізитами: код класифікації доходів бюджету: 24062200, рахунок (ІВАN): UA698999980314090611000020649; код отримувача: 37874947; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); отримувач: ГУК м. Харків обл/МТГ Харків) безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 347 489,76 грн за використання земельної ділянки комунальної власності м. Харкова площею 0,0501 га по вул. Іскринська, 28-А м. Харкові (кадастровий номер 6310137500:01:027:0501) у період з 01.01.2020 по 31.01.2021.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АРТІЛЬ ІСКРИ (вул. Іскринська, 28-А м. Харків, 61005, ідентифікаційний код 39633371) на користь Харківської міської ради (м-н Конституції, 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243; за реквізитами: рахунок (ІВАN): UA908201720344280001000032986; отримувач: Харківська міська рада; Банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ; МФО банку: 820172; код ЄДРПОУ: 04059243) витрати зі сплати судового збору у сумі 5 212,35 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено "28" квітня 2021 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Суддя І.П. Жигалкін