Ухвала

від 29.04.2021 по справі 910/18475/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18475/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В. - головуючий, судді -Кондратова І.Д., Кролевець О.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ващенко Т.М.)

від 11.06.2020,

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Куксов В.В., судді - Михальська Ю.Б., Яковлєв М.Л.)

від 10.03.2021,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп"

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнівега Плюс"

про визнання недійсним договору поруки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4Ю13261И/П від 17.11.2016, за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнівега Плюс" своїх зобов`язань за кредитним договором.

Рішенням Господарський суд міста Києва від 11.06.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 в позові відмовлено повністю.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, керуючись приписами статей 203, 215, 230, 553, 556, 558 Цивільного кодексу України, з огляду на відсутність встановлення фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного правочину недійсним на момент його вчинення, дійшли висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України. Судами на підставі техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 11.11.2016 та п. А.2 кредитного договору №4Г16121Г від 17.11.2016 встановлено, що метою кредитування позивача є саме фінансування поточної діяльності Товариства. При цьому, жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами всі перелічені вище документи не містять, так само, як і не містять посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за спірним договором). Жодний пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення спірного договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Укладення кредитного договору позивачем відбулося з метою фінансування своєї поточної діяльності, а укладення договорів поруки - у зв`язку із вільним волевиявленням позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

20.04.2021 ТОВ "Гастел Груп" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №910/18475/19 до Касаційного господарського суду, в якій просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у пунктах 1, 4 частини 1 статті 287 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Звертаючись з касаційною скаргою та обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно приписів пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей 229, 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження згідно з приписами пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник стверджує, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України (необґрунтоване відхилення судами попередніх інстанцій клопотання про витребування доказів).

Подібність правовідносин визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Колегія суддів встановила, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа №910/985/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання недійсним кредитного договору №4Г16121Г від 17.11.2016.

У справах №№ 910/18475/19, 910/985/20 позивач зазначав про добровільну участь у реструктуризації. Як мотив такої участі він наводив бажання отримати прибуток від звернення стягнення на майно первісних кредиторів, а також інших кредиторів, за зобов`язаннями яких вони поручилися перед Банком. Позивач зазначав, що відповідач, як сторона оспорюваних договорів, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Банку ввів в оману позивачів про існування договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями інших товариств у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, що спонукало позивача до укладення з Банком оскаржуваних договорів. На переконання позивача, наведені ним обставини вказували на відсутність договорів забезпечення у Банку, що мало істотне значення при укладенні оспорюваних договорів та підтверджувало факт обману позивача, оскільки якби він знав про відсутність забезпечень, він би не укладав з відповідачем кредитний договір та договір поруки.

У обох справах №№ 910/18475/19, 910/985/20 суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що надані позивачами докази не містять посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами та на будь-які договори, які позивач ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за договорами поруки прибутку, укладення оспорюваних договорів відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним згідно зі статтею 627 ЦК України.

Застосовуючи до цих правовідносин положення ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК, суди у справі № 910/985/20 відмовили у позові та їх рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 26.01.2021.

Ухвалюючи постанову від 26.01.2021 у справі № 910/985/20, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено наявність складових для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України. Верховний Суд також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що доводи позивача щодо введення його в оману відповідачем щодо істотних умов кредитного договору, щодо мети укладення кредитного договору та наслідків його укладення у вигляді необхідності укладення договорів поруки є необґрунтованими.

Враховуючи викладене та беручи до уваги предмет, підстави позову, нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається Верховним Судом, та у справі № 910/985/20, суд касаційної інстанції зазначає, що правовідносини в обох цих справах є подібними.

Схожих висновків щодо застосування ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК у подібних правовідносинах Верховний Суд дійшов у справах №№ 910/18005/19, 910/60/20, 910/18185/19, 910/18713/19, 910/17881/19, 910/17876/19, 910/69/20.

Верховний Суд зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій у справі № 910/18475/19 правозастосування ч. 1 ст. 229, ст. 230 ЦК повністю відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у справах №№ 910/985/20, 910/18005/19, 910/60/20, 910/18185/19, 910/18713/19, 910/17881/19, 910/17876/19, 910/69/20 у подібних правовідносинах; підстави для відступу від цих висновків відсутні.

Крім цього, у обох справах №№910/18475/19, 910/985/20 позивач подавав клопотання про витребування копії рішення правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, оскільки вважав, що в цьому рішенні містяться відомості щодо обставин, за яких укладено кредитний договір та договори поруки, а також просив витребувати оригінали кредитних договорів, укладених між Банком та третіми особами із супутніми документами.

У справі №910/985/20 Верховний Суд зазначив, що посилання позивача на положення пункту 8 частини 1 і пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України та твердження про те, що суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання останнього про поновлення строку на подання заяви про витребування доказів, а таке прохання позивача та доводи суду з цього приводу не відображені в оскаржуваній постанові є безпідставними. Суд зазначив, що закріплюючи серед принципів господарського судочинства рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін, Господарський процесуальний кодекс України обмежив строк подання сторонами доказів та, водночас, поклав на кожну зі сторін ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Зокрема, у разі подання учасником справи клопотання про витребування доказів судом з пропуском встановленого строку суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (ст.ст. 2, 13, 80, 81, 118, 119 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, в мотивувальній частині постанови зазначеної справи суд апеляційної інстанції навів обґрунтування відхилення клопотання позивача про поновлення строку на подання заяви про витребування доказів, визнавши наведені в ньому обставини не поважними і такими, що залежали виключно від своєчасного волевиявлення позивача на вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому суд врахував, зокрема, проміжок часу, що минув між поданням відповідачем відзиву на позовну заяву (до отримання якого позивачу, за його доводами, не була відома позиція відповідача) та ухваленням рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що у касаційній скарзі позивача відсутні жодні доводи, які б спростовували висновки суду апеляційної інстанції по суті зазначеного питання щодо відсутності підстав для поновлення процесуального строку та доводили їх невідповідність нормам процесуального права. Отже, доводи позивача про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права із посиланням на статтю 310 Господарського процесуального кодексу України під час касаційного розгляду справи не підтвердилися.

У справі №910/18475/19, клопотання позивача про витребування доказів суди розглянули та відхилили, оскільки скаржником не наведено норм чинного законодавства із яких виникає обов`язок відповідача надати оригінали документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 300 ГПК).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції правильно переглянув судове рішення у справі № 910/18475/19 відповідно до висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що викладені у раніше ухвалених постановах, і підстави для відступлення від цих висновків у межах цієї справи відсутні, Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою згідно з п. 5 ч. 1 ст. 293 ГПК.

У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно залишити без розгляду.

Керуючись статтями 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/18475/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гастел Груп" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.03.2021 у справі №910/18475/19 надіслати скаржнику разом з доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

О. Кролевець