Ухвала

від 28.04.2021 по справі 522/16677/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-кп/813/1367/21

Номер справи місцевого суду: 522/16677/20 1-кп/522/382/21

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в письмовому апеляційному провадженні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2021, якою в судовому засіданні під час розгляду об`єднаних кримінальних проваджень №12018160000000386 від 05.05.2018, №12020160000001158 від 05.10.2020, №12020160000001159 від 05.10.2020 стосовно:

ОСОБА_7 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Ювілейне Лагутинського р-ну Луганської області, громадянина України, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України, продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції від 13.04.2021 в процесі судового розгляду обвинувальних актів в межах об`єднаних кримінальних проваджень №12018160000000386 від 05.05.2018 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, №12020160000001158 від 05.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 362 КК України та №12020160000001159 від 05.10.2020 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України було задоволено клопотання прокурора та продовжено строкзастосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 10.06.2021, а також визначено розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу, який складає 5000658 грн. із покладенням на обвинуваченого в разі внесення застави певних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України строком на 2 місяці.

Мотивуючи своє рішення, суд послався на те, що прокурором було доведено неможливість застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м`якого, ніж тримання під вартою, запобіжного заходу, з огляду на продовження існування ризиків переховування обвинуваченого від суду та незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні.

Керуючись положеннями ч. 2 ст. 183 КПК України, суд дійшов висновку про необхідність визначення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави в сумі 5000658 грн., якого буде достатньо для забезпечення виконання останнім його процесуальних обов`язків та запобігання вищезгаданим ризикам.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не погодився з оскаржуваною ухвалою, зазначивши, що вона є незаконною та необґрунтованою з огляду на наступне:

- суд під час розгляду клопотання не дослідив жодного з доказів, оскільки вони не були надані стороною обвинувачення;

- поза увагою суду було залишено положення ст.ст. 24, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які свідчать про санкціонованість дій державного реєстратора ОСОБА_7 та виключають його винуватість;

- судом помилково встановлена наявність ризиків переховування обвинуваченого від суду, впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, натомість, обвинувачений добровільно приймав участь у всіх процесуальних діях, за 3 роки досудового розслідування жодного разу не викликався ні слідчим, ні прокурором, ні судом, обвинувальний акт передано до суду, в межах провадження допитані всі свідки, з 22.07.2019 обвинувачений звільнений з посади державного реєстратора КП «Агенція державної реєстрації», тобто на теперішній час відсутні обставини, які б виправдовували подальше тримання ОСОБА_7 під вартою;

- судом не враховано міцність соціальних зв`язків ОСОБА_7 , який має постійне місце проживання та перебуває у фактичних шлюбних відносинах, а також стан його здоров`я, якому діагностовано гіпертонічну хворобу II ст., гіпертонічне серце, атеросклеротичний кардіосклероз, остеохондроз шийного відділу хребта та інші хвороби, які потребують подальших діагностичних досліджень, що не можуть бути проведені в умовах слідчого ізолятору;

- розмір визначеного судом альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у сумі 5 млн. грн. не відповідає критеріям необхідності, пропорційності та здоровому глузду з огляду на те, що ОСОБА_7 об`єктивно не має можливості на внесення вказаного розміру застави, що підтверджується фактичною несплатою її суми протягом усього періоду тримання під вартою та неможливістю продати власний автомобіль для внесення застави у зв`язку із накладеним на нього арештом;

- поза увагою суду залишилось те, що представник цивільного позивача ТОВ «Люнакс» подав заяву про залишення цивільного позову без розгляду;

- при продовженні строку тримання під вартою суд безпідставно вийшов за межі поданого стороною обвинувачення клопотання та продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою не на 30 днів, як про це просив прокурор, а на 60 днів.

Посилаючись на викладене, захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 .

В судове засідання апеляційного суду учасники провадження не з`явились, хоча були належним чином та своєчасно сповіщені про дату, час та місце апеляційного розгляду.

До початку апеляційного розгляду від захисника ОСОБА_6 надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності у зв`язку із процесуальною зайнятістю. Від прокурора ОСОБА_8 також надійшло клопотання про проведення розгляду без його участі, в якому останній просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника та ухвалу суду 1-ої інстанції залишити без змін.

Враховуючи неявку учасників провадження в судове засідання та подання ними клопотань про проведення апеляційного розгляду за їх відсутності, колегія суддів, керуючись вимогами ч. 4 ст. 422-1 та ч. 1 ст. 406 КПК України, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності учасників процесу в письмовому апеляційному провадженні.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При цьому, ч. 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді в Приморському райсуді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12018160000000386 від 05.05.2018 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України, об`єднане з кримінальним провадженням №12020160000001158 від 05.10.2020 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 362 КК України та кримінальним провадженням №12020160000001159 від 05.10.2020 за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 362 КК України.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).

Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Згідно з приписом п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України, судове провадження це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.

Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідженнясуду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.

Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.

Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред`явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).

За викладенихобставин колегіясуддів критичнооцінює посиланнясторони захиступро необґрунтованість пред`явленогообвинувачення ОСОБА_7 та звертаєувагу нате,що такітвердження єпередчасними зогляду нате,що натеперішній час судом досліджуються докази, тобто триває стадія судового розгляду, в ході якої, з огляду на положення ст.ст. 89, 94 КПК України, буде надана відповідна оцінка діям обвинуваченого та обґрунтованості самого обвинувачення в цілому.

Проте, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, пов`язаних із несанкціонованими діями з інформацією в автоматизованій системі, численної кількості епізодів, тяжкості, суспільної небезпечності злочинів та спричинених наслідків у вигляді завдання значної майнової шкоди, а також можливої міри покарання, яка може бути йому призначена у разі визнання винуватим (позбавлення волі на строк від 5-ти до 12-ти років з конфіскацією майна за ч. 4 ст. 190 КК України), колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ої інстанції прийнято з урахуванням положень ст.ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки, є об`єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховування обвинуваченого від суду.

Водночас, враховуючи те, що остаточне рішення по справі відносно обвинуваченого не прийнято та на теперішній час триває дослідження доказів, існують ризики того, що ОСОБА_7 може незаконно впливати на свідків у вказаному кримінальному провадженні або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Апеляційний суд приймає до уваги та вважає такими, що відповідають дійсності посилання захисника на наявність в обвинуваченого ОСОБА_7 постійного місця проживання та захворювань, проте зазначає, що зазначені обставини не можуть слугувати підставою для застосування стосовно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу з огляду на встановлені вище обставини та не зможуть запобігти ризикам, які продовжують існувати.

Окрім того, захисником не було доведено неможливості утримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою за станом здоров`я, а відповідно до наданої листа начальника ДУ «Центр охорони здоров`я ДКВСУ» в Одеській обл. ОСОБА_9 від 29.10.2020 за вих. №1259/47-ОД, станом на момент надання захиснику відповіді ОСОБА_7 перебував на стаціонарному лікуванні в медичній частині, отримував призначене лікування та йому були проведена відповідна діагностика, стан його здоров`я був стабільним.

Зазначені вище обставини спростовують доводи захисника про те, що виявлені у ОСОБА_7 захворювання потребують подальших діагностичних досліджень, які не можуть бути проведені в умовах слідчого ізолятору.

Твердження ж сторони захисту про перебування обвинуваченого у фактичних шлюбних відносинах колегія суддів вважає неспроможними, оскільки такі доводи наявними в матеріалах провадження та доданими до апеляційної скарги доказами не підтверджуються.

Факт того, що представник цивільного позивача ТОВ «Люнакс» подав заяву про залишення цивільного позову без розгляду також не приймається до уваги апеляційним судом, оскільки захисником не було додано жодних підтверджень зазначеній обставині, окрім того, вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, відповідно до вимог ст. 129 КПК України, здійснюється при ухваленні рішення по суті.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру інкримінованих обвинуваченому злочинів, судом 1-ої інстанції прийняте обґрунтоване рішення, а стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на теперішній час неможливо застосувати більш м`який запобіжний захід, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об`єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.

Що стосується посилань сторони захисту на непомірність визначеного судом розміру застави, колегія суддів наголошує на позиції ЄСПЛ, викладеній в рішенні у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010, в якому суд, посилаючись на п. 3 ст. 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Відтак, враховуючи розмір збитків, у завданні яких обвинувачується ОСОБА_7 (10894065 грн.), суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виключність випадку та наявність підстав для виходу за межі, визначені КПК України, при визначені розміру застави як альтернативного запобіжного заходу стосовно обвинуваченого.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу на те, що розмір застави у сумі 5000658 грн. обвинуваченому ОСОБА_7 був раніше визначений під час продовження строку застосування стосовно останнього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в підготовчому судовому засіданні ухвалою Приморського райсуду м. Одеси від 16.02.2021, яка на теперішній час не є предметом апеляційного оскарження.

Натомість, зазначена ухвала Приморського райсуду м. Одеси від 16.02.2021 вже раніше була предметом апеляційного оскарження та ухвалою Одеського апеляційного суду від 10.03.2021 була залишена без змін (справа №522/16677/20, провадження №11-кп/813/1148/21).

За викладених обставин, на переконання колегії суддів, у суду 1-ої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали про продовження строку тримання під вартою від 13.04.2021 не було підстав для повторного визначення розміру застави, який вже раніше був встановлений та залишений судом апеляційної інстанції без змін.

Водночас, загалом обґрунтовано дійшовши висновку щодо необхідності продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку застосування тримання під вартою, суд не дотримався вимог кримінального процесуального закону та при прийнятті рішення щодо встановлення строку продовження дії запобіжного заходу припустився помилки.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 197 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Одними ізосновнихзасад кримінального провадження є законність та забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, зміст яких визначається положеннями чинного кримінального процесуального закону.

Частиною 1 ст. 9 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимогКонституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 КПК України, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

Згідно матеріалів провадження, зокрема, клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 від 13.04.2021 (а.с.1-12), останній просив продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 30 діб.

Натомість, оскаржуваною ухвалою суду 1-ої інстанції строк тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 був продовжений на 60 днів, тобто з 13.04.2021 до 10.06.2021, без будь-якої мотивації (а.с. 19).

Системний аналіз вищевикладених положень кримінального процесуального закону та засад кримінального провадження дає підстави дійти висновку про те, що законом не передбачено права суду погіршувати становище обвинуваченої особи та виходити за межі клопотання сторони обвинувачення в частині строку застосування або продовження застосування певного запобіжного заходу, в даному випадку тримання під вартою.

Натомість, суд 1-ої інстанції в даному випадку вийшов за межі наданих йому законом повноважень та продовжив обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою не на 30 днів як про це просив прокурор, а на 60 днів, чим, на переконання апеляційного суду, допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування рішення суду.

Відповідно доположень п.2ч.3ст.407КПК України,за наслідкамиапеляційного розглядуза скаргоюна ухвалисуду пропродовження строкутримання підвартою,постановлені підчас судовогопровадження всуді 1-оїінстанції доухвалення судовогорішення посуті,суд апеляційноїінстанції маєправо скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Скасовуючи оскаржувану ухвалу суду, апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, продовження існування в зазначеному провадженні встановлених вище ризиків, характеристику особи обвинуваченого, а також з урахуванням того, що останній фактично утримується під вартою впродовж строку апеляційного оскарження ухвали суду 1-ої інстанції від 13.04.2021, та в даному випадку доходить переконання про необхідність задоволення клопотання прокурора та продовження стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 30 днів, відраховуючи з моменту постановлення оскаржуваної ухвали суду 1-ої інстанції, тобто 13.04.2021.

Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 182 та абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини вчинення злочинів, майновий та сімейний стан обвинуваченого, розмір заподіяної майнової шкоди, а також зважаючи на існування зазначених вище ризиків, колегія суддів, погоджуючись із висновками суду в цій частині, вважає визначений раніше ухвалою суду 1-ої інстанції розмір застави в якості альтернативного запобіжного заходу у розмірі 5000658 грн. обґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без змін.

Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про існування підстав для часткового задоволення апеляційної скарги захисника, скасування ухвали суду 1-ої інстанції із постановленням нової ухвали про задоволення клопотання прокурора, застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із можливість внесення розміру застави, визначеного раніше ухвалою суду в підготовчому судовому засіданні.

Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 13.04.2021, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190 КК України,на стадіїсудового розглядукримінального провадженняпродовжено строкзастосування запобіжногозаходу увигляді триманняпід вартою до 10.06.2021 із визначенням розміру застави скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 - задовольнити.

Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 30 днів, а саме до 12.05.2021 із можливістю внесення застави, визначеної ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 16.02.2021 у розмірі 5000658 грн. та покладенням на останнього у разі внесення застави обов`язків, визначених зазначеною ухвалою.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4