Постанова

від 14.04.2021 по справі 757/197/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 757/197/15-ц

провадження № 61-6164св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство БМ-2018 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю БМ Буд , Приватне підприємство Шум , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи - Державна реєстраційна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю Такт-Нафта , відділ державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства БМ-2018 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року у складі судді Матійчук Г. О. та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Ігнатченко Н. В., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство БМ Банк (далі - ПАТ БМ Банк ), правонаступником якого є Акціонерне товариство БМ-2018 (далі - АТ БМ-2018 ) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю БМ Буд (далі - ТОВ БМ Буд ), Приватного підприємства Шум (далі - ПП Шум ), ОСОБА_1 , треті особи: Державна реєстраційна служба України, Товариство з обмеженою відповідальністю Такт-Нафта (далі - ТОВ Такт-Нафта ), про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю БМ Банк (далі - ТОВ БМ Банк ), правонаступником якого є АТ БМ-2018 , яке є правонаступником ПАТ БМ Банк , та Товариством з обмеженою відповідальністю Печерські Зорі (далі - ТОВ Печерські Зорі ) укладено договір іпотеки нерухомого майна, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, що знаходяться на АДРЕСА_1 .

Іпотечний договір від 06 липня 2008 року забезпечував належне виконання зобов`язання ТОВ Печерські Зорі за договором невідновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2008 року.

У зв`язку з невиконанням ТОВ Печерські Зорі умов договору невідновлювальної кредитної лінії, ТОВ БМ Банк скористалося пунктом 6.6. договору іпотеки та набуло права власності на предмет іпотеки, в результаті чого заборгованість ТОВ Печерські зорі перед ТОВ БМ Банк була погашена.

07 травня 2010 року Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна (далі - КП КМБТІ ) видано ТОВ БМ Банк реєстраційне посвідчення № 022978, яке посвідчувало право власності банку на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

На підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2010 року у справі № 2-2240/1 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

31 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Альфа-капітал-соцбуд (далі - ТОВ Альфа-капітал-соцбуд ) укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень.

Позивач вказував, що договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 31 грудня 2010 року є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення правових наслідків, тому підлягає визнанню недійсним на підставі статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Свідоцтвом про право власності від 12 липня 2011 року, виданим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л. М. на підставі акта про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого 11 липня 2011 року начальником відділу державної виконавчої служби Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві (далі - ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві), посвідчено, що ТОВ БМ Буд належить на праві власності майно, яке складається з нежилих приміщень з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

АТ БМ-2018 зазначало, що акт про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна від 11 липня 2011 року ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві не складався, а прилюдні торги щодо реалізації майна ТОВ Альфа-капітал-соцбуд реально не проводилися, оскільки виконавче провадження, відкрите щодо виконання судового наказу, виданого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2011року у справі № 53/96 про стягнення з ТОВ Альфа-капітал-соцбуд на користь ТОВ БМ Буд основного боргу у розмірі 50 000 грн, закрито у зв`язку з добровільним виконанням рішення суду.

Враховуючи вищенаведене АТ БМ-2018 просило визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень, укладений 31 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Альфа-капітал-соцбуд , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою В. М., реєстровий № 7955; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ БМ Буд та ПП Шум нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ; визнати право власності за позивачем на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 ; здійснити державну реєстрацію права власності на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 за позивачем, попередньо скасувавши державну реєстрацію прав власності за ТОВ БМ Буд та ПП Шум ; визнати недійсним свідоцтво про право власності від 12 липня 2011 року, видане ТОВ БМ Буд , посвідчене приватним нотаріусом Журавльовою Л. М., зареєстроване в реєстрі за № 4385.

У процесі розгляду справи АТ БМ-2018 змінило позовні вимоги та посилаючись на те, що всупереч вимог законодавства ПП Шум відчужило частину спірного нерухомого майна ОСОБА_2 , просило витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежитлові приміщення з № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ БМ Буд та ПП Шум нежитлові приміщення з № 1 по № 6 та з № 10 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 145,7 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямПечерського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року відмовлено АТ БМ-2018 у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТОВ БМ Буд набуло спірне нерухоме майно у встановленому законодавством порядку в результаті придбання на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ТОВ Альфа-капітал-соцбуд . Прилюдні торги, на підставі яких ТОВ БМ Буд набуло право власності на нерухоме майно, в установленому законом порядку недійсними не визнані й такі позовні вимоги позивачем не заявлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог АТ БМ-2018 , а також зазначив, що наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування цього майна від добросовісного набувача.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ БМ-2018 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18), постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/972/18 (провадження № 61-10653св19).

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів повинні бути належно мотивованими, натомість в оскаржуваних судових рішеннях ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не досліджено обставини, на які посилався позивач як на підставу своїх позовних вимог, не наведено правової оцінки відчуженню майна в період дії ухвали Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2015 року про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосовано положення статті 388 ЦК України та не наведено мотивів незастосування цієї норми права.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту та вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 червня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу .

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 06 червня 2008 року між ТОВ БМ Банк та ТОВ Печерські зорі укладено договір невідновлювальної кредитної лінії, за умовами якого останнє отримало кредит у розмірі 2 500 000 грн зі сплатою 20 % річних на строк до 04 червня 2010 року.

У рахунок забезпечення належного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором 06 червня 2008 року між ТОВ БМ Банк та ТОВ Печерські зорі укладено договір іпотеки нерухомого майна, предметом якого є нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Пунктом 6.6 договору іпотеки нерухомого майна від 06 червня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель має право від свого імені здійснити продаж предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу, та/або набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань на підставі цього договору. В разі переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя на підставі цього пункту договору, цей договір є правовою підставою для реєстрації права власності на майно, що було предметом іпотеки за цим договором.

ТОВ Печерські зорі взяті на себе зобов`язання за договором невідновлювальної кредитної лінії від 06 червня 2008 року не виконало, борг не повернуло.

На підставі пункту 6. 6 договору іпотеки нерухомого майна від 06 червня 2008 року та статей 36, 37 Закону України Про іпотеку ТОВ БМ Банк набуло право власності на предмет іпотеки, у зв`язку з чим заборгованість ТОВ Печерські зорі перед ТОВ БМ Банк була погашена.

07 травня 2010 року КП КМБТІ видано реєстраційне посвідчення, згідно з яким нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 , зареєстровані за ТОВ БМ Банк .

27 травня 2010 року між ПАТ БМ Банк та ТОВ Такт-Нафта укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за умовами якого ПАТ БМ Банк передало у власність ТОВ Такт-Нафта нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2010 року у справі № 2-2240/1 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Постановою Баришівського районного суду Київської області від 23 листопада 2010 року у справі № 2а-407/2010 зобов`язано КП КМБТІ зареєструвати право власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_1 .

Згідно з листом КП КМБТІ від 23 грудня 2010 року № 54523 (И-2010) на підставі листа прокуратури Дніпровського району міста Києва від 28 жовтня 2010 року реєстрацію права власності за ТОВ Такт-Нафта на спірні нежилі приміщення скасовано. Станом на 20 грудня 2010 року право власності на вказані нежилі приміщення зареєстровані за ОСОБА_1 на підставі рішенняДніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2010 року (а. с. 33, т. 1).

31 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ТОВ Альфа-капітал-соцбуд укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2011 року у справі № 2-2240/1 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2010 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 до ТОВ Печерські зорі , ТОВ РК Траєкторія про примусове виконання зобов`язання та визнання права власності скасовано й ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 квітня 2011 року у справі № 53/96 стягнуто з ТОВ Альфа-капітал-соцбуд на користь ТОВ БМ Буд основний борг у розмірі 50 000 грн та судові витрати: державне мито - 500 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - 236 грн.

16 червня 2011 року ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання наказу № 53/96, виданого 26 квітня 2011 року Господарським судом міста Києва про стягнення з ТОВ Альфа-капітал-соцбуд на користь ТОВ БМ Буд боргу в сумі 50 736 грн (а. с. 90, т.2).

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належить ТОВ Альфа-капітал-соцбуд , затвердженим 07 липня 2011 року начальником управління з реалізації арештованого нерухомого майна по місту Києву і Київській області, 07 липня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім Укрспецреалізація проведено прилюдні торги з реалізації майна, що належить ТОВ Альфа-капітал-соцбуд , переможцем яких стало ТОВ БМ Буд , запропонувавши найвищу ціну лоту - 2 650 000 грн (а. с. 208, т. 4).

11 липня 2011 року начальником ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві затверджено акт про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (а. с. 210, т. 4).

12 липня 2011 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Л. М. на підставі акта про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого начальником ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві 11 липня 2011 року, видала свідоцтво, яким засвідчила, що ТОВ БМ Буд належить на праві власності майно, яке складається з нежилих приміщеньз № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 , та раніше належало ТОВ Альфа-капітал-соцбуд на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 2010 року.

Постановою ВДВС Солом`янського РУЮ у місті Києві від 18 липня 2011 року виконавче провадження з примусового виконання наказу № 53/96, виданого 26 квітня 2011 року Господарським судом міста Києва, закінчено у зв`язку з повним та фактичним виконанням рішення (а. с. 89, т. 2).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року у справі № 2а-407/2010 скасовано постанову Баришівського районного суду Київської області від 23 листопада 2010 року та прийнято нову постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до КП КМБТІ про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

23 січня 2012 року між ТОВ БМ Буд та ПП Шум укладено договір купівлі-продажу частки нежилих приміщень, за умовами якого ПП Шум прийняв у власність 45/100 частин нежилих приміщень з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 . Ідеальна частка відчужуваних нежилих приміщень загальною площею 119,1 кв. м складає 45/100 частин (від групи приміщень № 58 площею 264,8 кв.м).

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19 лютого 2013 року у справі № 22-151/2013 скасовано рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 червня 2012 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 та в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову доТОВ Печерські зорі , ТОВ РК Траєкторія про примусове виконання зобов`язання за договором та визнання права власності.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 05 червня 2014 року у справі № 2а-3525/12/2670 касаційну скаргу ПАТ БМ Банк задоволено. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2012 року у справі за позовом ТОВ Печерські зорі до КП КМБТІ , треті особи - ПАТ БМ Банк , ТОВ БМ Буд , про скасування рішення про державну реєстрацію права власності скасовано.

Ухвалено нову постанову про відмову ТОВ Печерські зорі у задоволенні таких позовних вимог.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21 серпня 2014 року у справі № 904/4671/14 розірвано договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27 травня 2010 року, укладений між ПАТ БМ Банк та ТОВ Такт-Нафта , у зв`язку з порушенням покупцем ТОВ Такт-Нафта умов договору щодо сплати грошових коштів за придбання нежилих приміщень з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2016 року ПП Шум відчужило ОСОБА_2 нежилі приміщення з № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судові рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ БМ-2018 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 31 грудня 2010 року, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нежилі приміщення, здійснення державної реєстрації права власності на нежилі приміщення, визнання недійсним свідоцтва про право власності, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що проведені прилюдні торги, на підставі яких ТОВ БМ Буд набуло право власності на спірне нерухоме майно, в установленому законодавством порядку не визнані недійсними. У зв`язку з цим останній є добросовісним набувачем придбаного майна, тому таке майно не може бути витребуване у нього, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Натомість Верховний Суд вважає, що правові підстави для відмови в позові відсутні з огляду на таке.

Як уже вказувалось, банк звернувся до суду із позовом за захистом свого порушеного права власності, зазначаючи, що він став власником майна на законних підставах на виконання пункту 6. 6 договору іпотеки у зв`язку з невиконанням ТОВ Печерські зорі умов договору невідновлювальної кредитної лінії.

Під час набуття банком права власності на спірне майно таке його право не оспорювалося.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності.

Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Такі ж саме права має законний володілець майна.

Цивільним кодексом України передбачено як один зі способів захисту порушених прав віндикація або реституція.

При цьому, реституція застосовується саме у спорах про визнання правочинів недійсними або нікчемними і полягає у поновленні порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою порушене право особи, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Якщо їх неможливо повернути у натурі, то відшкодовується їх вартість у грошах.

Реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Віндикація - це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого невласника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Виходячи зі змісту положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, який у подальшому підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18),від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19) та від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), задоволення вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19). Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Позивач стверджує, що оскільки відповідачі зареєстрували за собою спірне нерухоме майно, тобто незаконно заволоділи ним, то позивач не має можливості зареєструвати таке право за собою, отже його право є порушеним та підлягає захисту, зокрема шляхом витребування цього майна від відповідачів.

Вирішуючи спір суд першої інстанції не звернув увагу, що вимога позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання за ним права власності на спірне майно та визнання недійсним свідоцтва про право власності не призведе до відновлення володіння АТ БМ-2018 вказаним майном, а отже, зазначені вимоги є неефективним способом захисту позивача у цій справі, оскількипозивач є тим суб`єктом, який набув право власності на спірне майно на законних підставах, а тому може заявити саме віндикаційний позов.

При цьому суд не врахував доводи позивача та надані ним докази щодо вибуття спірного нерухомого майна не з його волі, а внаслідок укладення відповідачами, які знали або могли знати про незаконність заволодіння таким нерухомим майном, низки правочинів, предметом яких було це нерухоме майно.

Позивач неодноразово змінював позовні вимоги та в заяві від 16 липня 2017 року просив витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 нежилі приміщення з № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ; витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ БМ Буд та ПП Шум нежилі приміщення з № 1 по № 6 та з № 10 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 145,7 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ; змінити процесуальний статус ОСОБА_1 з відповідача на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (а. с. 28-31, т. 4).

При цьому посилався на те, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2015 року забезпечено позов у цій справі шляхом накладення арешту на нежилі приміщення з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 .

Проте під час дії ухвали суду про накладення арешту на вказане нерухоме майно частину цього майна відчуженоПП Шум на користь ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 29 квітня 2016 року.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна ОСОБА_2 є власником нежилих приміщень з № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

Відмовляючи банку у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції не навів мотивів неприйняття змінених банком позовних вимог, не з`ясував дійсних вимог позивача, не звернув увагу, що на час розгляду справи судом власниками спірного нерухомого майна є декілька осіб з огляду на те, що власником частини цього майна, а саме нежилих приміщеньз № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 , став ОСОБА_2 .

Отже суд першої інстанції не встановив які правовідносини виникли між позивачем та ОСОБА_2 , не надав оцінку доводам позивача щодо правомірності набуття ОСОБА_2 права власності на частину спірного нерухомого майна під час дії обтяження на вказане нерухоме майно, що є підставою для витребування цього майна, оскільки ОСОБА_2 не є добросовісним набувачем.

Крім того, суд першої інстанції, зазначаючи, що ТОВ БМ Буд набуло майно у встановленому законом порядку в результаті придбання на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, яке належить ТОВ Альфа-капітал-соцбуд , встановив, що такі торги в установленому законодавством порядку не визнані недійсними, тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд не звернув увагу на доводи позивача та надані ним докази про те, що матеріали виконавчого провадження в межах якого проводилися вищезазначені торги, відповідно до пояснень ВДВС Солом`янського РУЮ міста Києва, знищені, а також знищені оригінали цього виконавчого провадження (а. с. 88, т. 2).

Тому наявні в матеріалах справи копії: протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації майна, яке належитьТОВ Альфа-капітал-соцбуд , від 07 липня 2011 року, акта про проведені прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна від 11 липня 2011 року, які не посвідчені належним чином, не можуть бути належними та допустимими доказами на спростування позовних вимог позивача.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач стверджував, що майно банку відчужувалося між суб`єктами господарювання та фізичними особами, які знали про те, що спірне майно належить банку на праві власності, тому банк у протиправний спосіб був позбавлений права власності на це майно, оскільки право власності за відповідачами на спірне майно визнавалося на підставі судових рішень, які у подальшому скасовувалися вищестоящими судами.

Проте місцевий суд не спростував такі твердження позивача та не надав вказаним обставинам належної правової оцінки.

Однією з позовних вимог позивача є, в тому числі, і витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння ПП Шум .

Встановивши, що ТОВ БМ Буд є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, суд першої інстанції не з`ясував питання законності набуття частини цього нерухомого майна ПП Шум та в рішенні суду не навів мотивів наявності чи відсутності підстав для витребування майна у ПП Шум .

При новому розгляді справи суду першої інстанції слід також звернути увагу, що позовні вимоги до ПП Шум та ОСОБА_2 є взаємопов`язаними, оскільки ними набуто у власність частину спірних нежилих приміщень, проте згідно з договором купівлі-продажу від 23 січня 2012 року ПП Шум набуто у власність 45/100 частин нежилих приміщень з № 1 по № 18 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 264,80 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 придбав у нього нежилі приміщення з № 7 по № 10 (групи приміщень № 58) (в літ. А), загальною площею 119,1 кв. м, розташованих на АДРЕСА_1 .

На зазначене не звернув увагу також апеляційний суд та дійшов передчасних висновків про залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову АТ БМ-2018 в позові.

Крім того ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд в рішеннях не відобразили мотиви та підстави за якими вони дійшли висновку про добросовісність набуття відповідачами спірного нерухомого майна, а обмежилися лише констатуванням факту добросовісності відповідачів у справі. При цьому в мотивувальній частині рішень не навели мотивованої оцінки аргументам, наведеним позивачем, та наданим ним доказам й не зазначили доводів, якими спростовуються позовні вимоги.

Таким чином рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам законності та обґрунтованості, оскільки положення статті 388 ЦК України застосовані за відсутності аргументації, кваліфікуючих ознак, які потрібні для її застосування.

Рішення судів повинні бути належним чином мотивовані. Ступінь цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення, що повинно бути визначено у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Гарсія Руїз проти Іспанії від 09 грудня 1994 року (заява № 30544/96).

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанції належним чином не встановили правовідносини, які виникли між сторонами, не з`ясували фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства БМ-2018 задовольнити частково.

РішенняПечерського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук