Постанова

від 14.04.2021 по справі 179/1306/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 179/1306/15-ц

провадження № 61-20868св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Бузівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області, Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ у Магдалинівському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Бузівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області (далі - Бузівська сільська рада), Магдалинівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області (далі - Магдалинівська РДА), про визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_5 . Після його смерті залишилася спадщина, що складається із Селянського (фермерського) господарства Роксолана (далі - СФГ Роксолана ), яке розташоване у с. Ковпаківка Магдалинівського району Дніпропетровської області, засновником і власником якого він був. Вона є його єдиним спадкоємцем першої черги, оскільки інші спадкоємці першої черги не бажають приймати у спадщину зазначене господарство. Вона звернулася до нотаріальної контори з проханням видати свідоцтво про право на спадщину, проте їй було відмовлено, у зв`язку з тим, що неможливо визначити склад спадкового майна фермерського господарства.

Позивачка просила визнати за нею право власності на СФГ Роксолана , що належало ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на СФГ Роксолана , що належало ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивачки на спадщину підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У липні 2020 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - ГУ Держгеокадастру), посилаючись на те, що рішенням суду першої інстанції порушуються права ГУ Держгеокадастру як власника земельної ділянки, звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження цілісності майнового комплексу СФГ Роксолана , який би входив до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 . Судом першої інстанції не вирішено питання щодо складу осіб, які братимуть участь у справі, чим порушено норми процесуального права при вирішенні зазначеного спору. Позивач не може набувати в порядку спадкування право постійного користування землею, набутого спадкодавцем на підставі державних актів, оскільки відповідно до норм чинного законодавства таке право не є предметом спадкування.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права , просила постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року скасувати, рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2017 року залишити в силі .

Касаційна скарга мотивована тим, що прокурор не обґрунтував наявність порушення інтересів держави та в чому полягає неналежне здійснення відповідним органом захисту інтересів держави. Суд не звернув уваги на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17. Оскільки апеляційний суд не обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави, то мав повернути апеляційну скаргу, а у випадку відкриття провадження - закрити його. Апеляційний суд порушив положення частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

У січні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від першого заступника прокурора Дніпропетровської області, у якому він просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали. Зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у цій справі до закінчення перегляду справи в касаційному порядку.

Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанцій частково не відповідає.

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 23 (а. с. 7).

ОСОБА_5 за життя був головою та засновником СФГ Роксолана , що стверджується змістом статуту СФГ Роксолана , зареєстрованого Магдалинівською РДА від 14 листопада 1991 року № 346/4 зі змінами (а. с. 12-22).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо юридичної особи (код ЄДРПОУ: 20241473) за СФГ Роксолана не зареєстровано жодного нерухомого майна (а. с. 166).

Відповідно до державних актів на право постійного користування землею від 07 квітня 1997 року серії ДП Мд № 420 та від 07 квітня 1997 року серії ДП Мд № 421 ОСОБА_5 на праві постійного користування належало дві земельні ділянки площею 19,3 га та 26,8 га для ведення особистого селянського господарства (а. с. 162-165).

Згідно зі статтею 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (тут і далі - у редакції чинній на час створення СФГ Роксолана ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частиною першою статті 23 ЗК України передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (далі - Закон № 2009-XII) (у редакції чинній на час створення СФГ Роксолана ) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію. За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

За змістом наведених приписів випливає, що можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства. Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Статуту СФГ Роксолана для досягнення статутних цілей своєї діяльності селянське господарство на основі державних актів від 07 квітня 1997 року серії ДП Мд № 420 та ДП Мд № 421 має на правах постійного користування земельні ділянки площею 46,1 га. Головою господарства є ОСОБА_5 (а. с. 12).

Таким чином, із передачею ОСОБА_5 земельних ділянок наданих йому для ведення селянського (фермерського) господарства, до створеного ним СФГ Роксолана перейшло і право постійного користування вказаними земельними ділянками.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 червня 2020 року у справах № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) та № 922/989/18 (провадження № 12-205гс19).

Отже, право користування земельними ділянками, які передані ОСОБА_5 як засновнику фермерського господарства для створення фермерського господарства, у випадку його смерті не входить до складу спадщини після його смерті, оскільки таке право зберігається за СФГ Роксолана .

Відповідно висновок апеляційного суду про те, що право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства, припинилось у зв`язку зі смертю особи, яка таке право отримала, є помилковим та суперечить наведеним нормам матеріального права і висновкам Великої Палати Верховного Суду.

За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Разом з тим, за правилами частини першої статті 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Згідно із частиною третьою статті 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

З урахуванням викладеного належними відповідачами у спорах про визнання права власності у порядку спадкування є спадкоємці, які прийняли спадщину, або територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Зміст позову ОСОБА_1 свідчить про те, що вона претендує на отримання у власність у порядку спадкування за законом після смерті батька цілісного майнового комплексу - СФГ Роксолана , розташованого у с. Ковпаківці Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Стаття 23 Закону України Про фермерське господарство передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з відсутності доказів на підтвердження цілісності майнового комплексу СФГ Роксолана , який би входив до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 . Позивач не може набувати в порядку спадкування право постійного користування землею, набутого спадкодавцем на підставі державних актів, оскільки відповідно до норм чинного законодавства таке право не є предметом спадкування. Земельні ділянки СФГ Роксолана відносяться до державної власності та розпорядження ними відноситься до повноважень ГУ Держгеокадастру, проте його не залучено до участі у справі.

Колегія суддів вважає такі мотиви відмови у позові помилковими.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 43 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц вказала, що ефективним способом захисту прав спадкоємців засновника фермерського господарства, які не відмовилися від вступу до фермерського господарства, в якого немає сформованого статутного капіталу, є визнання в порядку спадкування після смерті спадкодавця прав засновника такого господарства, а не визнання права на цілісний майновий комплекс.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , проте допустив помилку при його мотивуванні.

За таких обставин постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року необхідно змінити, шляхом зміни мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення з урахуванням висновків, викладених у цій постанові Верховного Суду.

Аналогічний за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 200/10400/18 (провадження № 61-6134св20).

Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновку, наведеного у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 923/129/17 щодо права прокурора на подання апеляційної скарги, спростовується тим, що прокурор зазначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та про його повноваження на звернення із апеляційною скаргою до суду, у зв`язку з тим, що суд першої інстанції вирішив питання про права та обов`язки ГУ Держгеокадастру , яке не залучене до участі у справі.

Згідно з пунктом 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22); від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)). У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду.

Велика Палата у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс1981) уточнила висновок щодо підстав представництва прокурором держави в суді, відповідного до якого прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом порушено норми частини другої статті 358 ЦПК України, є необґрунтованими, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

У цій справі ГУ Держгеокадастру не брало участі у справі, а тому річний присічний строк, передбачений частиною другої статті 358 ЦПК України, застосуванню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин першої, другої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Таким чином, Верховний Суд вважає за необхідне постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку за результатами касаційного перегляду вимоги заявника по суті не задовольняються, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови щодо підстав відмови у задоволенні позову.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко