Постанова

від 28.04.2020 по справі 527/1863/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 527/1863/17

провадження № 61-1285св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Придніпровський край ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Глобинська районна державна адміністрація Полтавської області, відділ у Глобинському районі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Полтавській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року у складі судді Харченка В. Ф. та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Юнігрейн-Агро (далі - ТОВ Юнігрейн-Агро ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Глобинська районна державна адміністрація Полтавської області, відділ у Глобинському районі Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Полтавській області, в якому просив зобов`язати ТОВ Юнігрейн-Агро внести зміни розміру, форми і порядку виплати плати за користування земельною ділянкою за договорами про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 березня 2015 року №№ 26, 27, 28, встановивши розмір плати за договором № 26 - 49 380,20 грн, за договором № 27 - 127 940,00 грн, за договором № 28 - 210 091,80 грн, та провести доплату за цими договорам у загальному розмірі 281 818,95 грн.

В обґрунтування вказаних позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що сторони не дійшли згоди щодо внесення змін до договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 березня 2015 року №№ 26, 27, 28 та внаслідок істотного порушення орендарем умов вказаних договорів він істотною мірою був позбавлений того, на що розраховував при їх укладенні.

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2017 року було відкрито провадження у справі.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 05 грудня 2017 року ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2017 року про відкриття провадження у справі скасовано у зв`язку з порушенням правил територіальної підсудності справи, справу передано до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Ухвалою Глобинського районного суду від 27 грудня 2017 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ Юнігрейн-Агро про внесення змін до договорів емфітевзису передано за підсудністю до Семенівського районного суду Полтавської області.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 17 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 неодноразово змінював та уточнював підстави і предмет позову та остаточно у редакції позовної заяви від 21 січня 2020 року просив суд визнати недійсними договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 03 березня 2015 року №№ 26, 27, 28, укладені між ним і ТОВ Юнігрейн-Агро , які зареєстровано Реєстраційною службою Глобинського районного управління юстиції Полтавської області 20 квітня 2015 року, 20 квітня 2015 року та 23 квітня 2015 року відповідно, з підстав подвійної реєстрації речових прав на нерухоме майно, похідних від права власності, посилаючись на факт реєстрації права оренди спірних земельних ділянок за товариством.

Ухвалою Семенівського районного суду Полтавської області від 11 березня 2020 року замінено первісного відповідача ТОВ Юнігрейн-Агро його правонаступником сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Придніпровський край (далі - СТОВ Придніпровський край ) .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що 03 березня 2015 року зобов`язання за договорами оренди землі від 08 серпня 2008 року №№ 254, 255, 256 припинилися за домовленістю сторін згідно письмових угод про розірвання договорів оренди землі, які зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, та актів приймання-передачі земельних ділянок, отже на час укладення оспорюваних договорів емфітевзису земельні ділянки не перебували в оренді відповідача, тому підстав для задоволення позову ОСОБА_1 немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами вірно встановлено, що сторонами було укладено договори оренди землі, за умовами яких він передав в оренду земельні ділянки строком до 18 вересня 2019 року, що визначено умовами відповідних додаткових угод. Так, згідно указаних угод сторони дійшли згоди внести зміни в договори оренди землі, зокрема, у пункті 14.1 угоди зазначено: Цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та його державної реєстрації. З дня реєстрації даного договору усі раніше укладені договори, предметом яких є зазначені земельні ділянки, втрачають юридичну силу для сторін . Вказані угоди були зареєстровані відділом Держземагенства в Глобинському районі Полтавської області 22 грудня 2012 року і з урахуванням дати державної реєстрації повинні були діяти до грудня 2019 року.

Вищевказані угоди до договорів оренди землі не припинялися і не розривалися.

При цьому, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що він не підписував та не уповноважував інших осіб на підписання угод про розірвання договорів оренди від 03 березня 2015 року №№ 256, 255, 254 і актів прийняття-передачі даних земельних ділянок, а тому на момент державної реєстрації емфітевзису, були наявні попередні записи про державну реєстрацію договорів оренди, чим допущено подвійну реєстрацію права користування земельними ділянками, що є порушенням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2021 року СТОВ Придніпровський край подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником трьох земельних ділянок площею 2,85 га, площею 4,68 га та площею 1,10 га на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

08 серпня 2008 року між ОСОБА_1 і приватним сільськогосподарським підприємством агрофірма Вітчизна (далі - ПСП АФ Вітчизна ) були укладені договори оренди землі №№ 254, 255, 256, за умовами яких ОСОБА_1 передав в оренду ПСП АФ Вітчизна земельні ділянки площами 1,10 га, 2,85 га та 4,68 га на території Бабичівської сільської ради Глобинського району Полтавської області строком на 10 років. У подальшому сторонами були укладені додаткові угоди до договорів оренди землі від 08 серпня 2008 року №№ 254, 255, 256, якими було визначено строк оренди до 18 вересня 2019 року.

03 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ Юнігрейн-Агро , яке є правонаступником ПСП АФ Вітчизна , були укладені угоди про розірвання договорів оренди землі від 08 серпня 2008 року №№ 254, 255, 256 та акти приймання-передачі відповідних земельних ділянок.

Цього ж дня, 03 березня 2015 року між ОСОБА_1 і ТОВ Юнігрейн-Агро були укладені договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) №№ 26 , 27 , 28 , за умовами яких ОСОБА_1 передав ТОВ Юнігрейн-Агро право користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) площами 1,10 га, 2,85 га та 4,68 га строком до 03 березня 2035 року.

У пункті 1.4.1 вказаних договорів, які є аналогічними за змістом, землевласник ( ОСОБА_1 ) підтвердив, що на момент укладення договору відносно земельної ділянки не укладено будь-яких договорів щодо користування іншими особами. У пункті 8.2 договорів сторонами погоджено, що із дня набрання чинності цим договором (із дня державної реєстрації права емфітевзису) усі раніше укладені між сторонами даного договору угоди (договори), предметом яких є зазначена у цьому договорі земельна ділянка або її частина, втрачають юридичну силу для сторін, а відносини сторін будуть регулюватися виключно положеннями даного договору.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за договорами від 03 березня 2015 року №№ 26, 27 зареєстровано Реєстраційною службою Глобинського районного управління юстиції Полтавської області 20 квітня 2015 року.

Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за договором від 03 березня 2015 року № 28 зареєстровано Реєстраційною службою Глобинського районного управління юстиції Полтавської області 23 квітня 2015 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Разом з тим, визначення, процедура укладення, вимоги та припинення договору оренди землі урегульовано у спеціальному законі, яким є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з вимогами статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України Про оренду землі строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Відповідно до частини першої статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Істотні умови договору оренди землі визначені у статті 15 Закону України Про оренду землі , відповідно до частини першої якої істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до статті 18 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, як передбачено у частині першій статті 215 ЦК України.

Колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність позивачем підстав, які відповідно до статей 203, 215 ЦК України, можуть бути підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Зі змісту цих правочинів вбачається, що вони підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, зокрема, щодо заміни юридичної підстави використання земельних ділянок, без їх фактичного вибуття із користування попереднього землекористувача (відповідача у справі). Таким чином, суди обґрунтовано вважали, що волевиявлення сторін на укладення оспорюваних правочинів було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 02 липня 2020 року у справі № 548/1189/17 і від 20 січня 2021 року у справі № 652/905/18.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті третьої ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів вважає, що поведінка позивача суперечить принципу добросовісності, оскільки у справі, що переглядається, судами встановлено, що за згодою сторін були розірвані попередні договори оренди землі, земельні ділянки за цими договорами повернуті орендодавцю, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі, та у подальшому сторонами укладені нові договори про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзизу), земельні ділянки за цими договорами передані орендарю, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі. Таким чином, оспорювані позивачем правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення учасників цих правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Посилання заявника на наявність одночасного існування державної реєстрації кількох прав користування його земельними ділянками не може бути підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними, а лише для оскарження здійснених реєстраційних дій, що не було предметом позову у цій справі.

Твердження заявника, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази до уваги не приймається, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

При цьому порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.

Також безпідставним є твердження заявника, що він не підписував та не уповноважував інших осіб на підписання угод про розірвання договорів оренди від 03 березня 2015 року №№ 256, 255, 254, оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вказані правочини, які пройшли державну реєстрацію, є чинними, в установленому законом порядку не оскаржені. Крім того, вказані обставини не були предметом дослідження судами попередніх інстанцій, оскільки позов було пред`явлено з інших підстав.

Таким чином, доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних і обґрунтованих судових рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. М. Осіян

Є. В. Синельников