Рішення

від 21.04.2021 по справі 380/3440/20

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року справа №380/3440/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Іванес Х.О.

за участю : представника позивача Бориславського А.Л., представника відповідачів Рак З.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою в якій просить :

1)визнати протиправним та скасувати наказ в/о начальника Львівської митниці ДФС, Голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року, наказ Львівської митниці ДФС № 173-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» від 15.04.2020 року, п. 1 наказу Львівської митниці ДФС № 247-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 23.04.2020 року;

2)поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС;

3)стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день винесення рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 займав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення № 1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС. Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» від 02.10.2019 №858 утворено юридичні особи публічного права, територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено, зокрема Галицьку митницю Держмитслужби. Окрім того, згідно з додатком № 2 до вказаної постанови прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання цієї постанови, ДФС України видано наказ «Про реорганізацію митниць ДФС» від 25.11.2019 №30-рг, пунктом 4-им якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС. Після чого, 21.12.2019 в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О. видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення» , з відповідним Додатком. Позивач зазначає, що у зазначеному Додатку вказано список, який складався з 213 осіб, зокрема і позивача, які не переведені та яким мало бути вручено повідомлення про наступне вивільнення. Проте, жодних повідомлень про наступне вивільнення впродовж грудня 2019 - січня 2020 року позивачу вручено не було. Позивач зазначає, що лише після внесення змін до Закону України «Про державну службу» , 10.03.2020 ним отримано попередження про наступне вивільнення. Відтак, 13.04.2020 Львівською митницею ДФС прийнято оскаржуваний наказ, яким відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» , пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивача звільнено з 15.04.2020 із займаної посади. Позивач вважає оскаржуваний наказ незаконним, а відтак і наказ Львівської митниці ДФС № 173-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» від 15.04.2020, наказ № 247-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 23.04.2020 прийнятими з порушенням норм права, оскільки правонаступник реорганізованої установи зобов`язаний працевлаштувати усіх працівників установи, що припиняється. Відповідачами порушено вимоги Кодексу законів про працю України. Зазначає, що незважаючи на наявність вакантних посад в Галицькій митниці Держмитслужби позивача протиправно звільнено з митних органів, хоча саме на Галицьку митницю Держмитслужби покладений обов`язок щодо працевлаштування працівників Львівської митниці ДФС.

Відповідачі 03.06.2020 подали до суду відзиви на позовну заяву, в якому просять у задоволенні позову відмовити повністю. Відзиви обґрунтовані тим, що з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби. На підставі цього, 10.03.2020 позивач отримав попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 на підставі пункту 4 частини 1 статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VІІІ «Про державну службу» , пункту 1 частини 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України. В подальшому, наказами Львівської митниці ДФС №73-о від 13.04.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » , №173-о від 15.04.2020 «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» , №247-о від 23.04.2020 «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » ОСОБА_1 був звільнений з 23.04.2020 із посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889- VIII «Про державну службу» , пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Вказують, що відповідно до ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Зазначають, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Статтею 83 Закону України «Про державну службу» визначено перелік підстав для припинення державної служби, зокрема, пунктом 4 частини 1 цієї статті визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87 і цього Закону).

Відповідачі звертають увагу, що Законом України «Про державну службу» визначено, що даний закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця, натомість, правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб (в т.ч. реорганізація, ліквідація) Львівської митниці ДФС (як юридичної особи) врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та до правовідносин, пов`язаних зі вступом на державну службу, її проходженням та припиненням не мають жодного відношення. Відтак відповідачі зазначають, що слід розмежовувати правовідносини щодо припинення юридичної особи та правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби, адже такі врегульовані різними нормативно-правовими актами та починаються в різні моменти.

Визначальним моментом встановлення події з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов`язаних із припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі коли особі вручено попередження про наступне вивільнення і виникають правовідносини, пов`язані із припиненням державної служби. Враховуючи наведене, оскільки попередження про наступне вивільнення позивачем було отримано 10.03.2020 (про що він і вказує у позовній заяві), відповідно до даних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» , в редакції, чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-ІХ. Тобто, в даному випадку, вручення попередження про наступне вивільнення є подією, фактом, на момент вчинення яких застосовується закон, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідачі також звертають увагу на те, що твердження позивача про необхідність застосування до правовідносин, пов`язаних з вивільненням працівників положень ст.49 2 КзПП України, в редакції чинній станом на 28.11.2019 (дата початку реорганізації Львівської митниці ДФС) та якою передбачено двомісячний строк для попередження про наступне вивільнення, а також обов`язок роботодавця пропонувати іншу роботу (посаду) з врахуванням переважного права на залишення на роботі є безпідставним, оскільки, як було зазначено, правовідносини, пов`язані з припиненням державної служби виникли з моменту письмового вручення позивачу попередження про наступне вивільнення, а відповідно до ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» , в редакції чинній на момент виникнення правовідносин, передбачено 30-денний строк для попередження про вивільнення, а також право (не обов`язок) суб`єкта призначення або керівника державної служби пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Крім цього, зазначають, що наказом Львівської митниці ДФС «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 №666 «Про попередження про наступне вивільнення» від 07.02.2020 №03, наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ (№666 від 21.12.2019) було скасовано як такий, що не реалізований.

Вказують, що оскільки дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом (частина 3 статті 5 Закону), а підстави припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, врегульовано Законом України «Про державну службу» , відтак, положення ст.36 Кодексу Законів про працю України у даному випадку не застосовуються.

Окрім цього, зазначають, що Львівською митницею ДФС рекомендації постанови Кабінету Міністрів України №256 не порушено, оскільки, в оскаржуваному наказі від 13.04.2020 №73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » , підставою звільнення зазначено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, в той час як в постанові Кабінету Міністрів України №256 рекомендовано не звільняти працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КЗпП України. Разом з тим, постанова Кабінету Міністрів України №256 носить рекомендаційний характер, в частині заборони звільнення працівників з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

З огляду на наведене, відповідачі вважають, що накази Львівської митниці ДФС №73-о від 13.04.2020 «Про звільнення ОСОБА_1 » , №173-о від 15.04.2020 «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» , №247-0 від 23.04.2020 «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » є законними, та такими що винесені із дотриманням норм чинного законодавства України.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

В той же час представник відповідачів проти позову заперечив із підстав, викладених письмово у поданих суду відзивах на позовну заяву та додаткових поясненнях. Просив в позові відмовити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 працював в митних органах з 1999 року. З 05.09.2019 відповідно до наказу Львівської митниці ДФС №648-о від 04.09.2019 обіймав посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_2 , яка наявна в матеріалах справи. (т.2, а.с.149-151)

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 №858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено, зокрема, Галицьку митницю Держмитслужби та реорганізовано Львівську митницю ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з п.1 наказу ДФС України від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС. Пунктом 2 даного наказу утворено комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС. Пунктом 4 визначено строк проведення реорганізації митниць ДФС три місяці з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

В Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 28.11.2019 внесено інформацію про рішення щодо припинення юридичної особи - Львівської митниці ДФС.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної митної служби» від 04.12.2019 №1217-р погоджено пропозицію Міністерства фінансів щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 Державною митною службою покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» , функцій і повноважень Державної фіскальної служби, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.

З дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00.00 год. 08.12.2019.

Керівником комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС 21.12.2019 прийнято наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення» , яким наказано письмово попередити про наступне вивільнення із займаних посад працівників Львівської митниці ДФС відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-УШ «Про державну службу» згідно зі списком, в який був включений ОСОБА_1 .

Наказом Львівської митниці ДФС №03 від 07.02.2020 скасовано наказ №666 як такий, що не реалізований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов`язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення, які не були вручені.

Наказом Львівської митниці ДФС від 11.03.2020 №08 «Про попередження про наступне вивільнення» зобов`язано Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС письмово попередити про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-Vlll «Про державну службу» , зі змінами. В додатку до вищезазначеного наказу у пункті 48 зазначений ОСОБА_1 - головний державний інспектор відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС.

Попередження про наступне вивільнення із займаної посади 13.04.2020 на підставі пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» , пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України позивач отримав особисто 10.03.2020.

Наказом Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з 15.04.2020 звільнено з займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83, пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VІІІ «Про державну службу» , пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Як на підставу звільнення вказано попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020.

Наказом Львівської митниці ДФС від 15.04.2020 №173-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» внесено зміни до наказу Львівської митниці ДФС від 13.04.2020 №73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » , в частині дати звільнення. Вказано, що датою звільнення ОСОБА_1 слід вважати перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності, зазначений у документі про тимчасову непрацездатність.

Згідно з наказом Львівської митниці ДФС від 23.04.2020 №247-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » , датою звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Мостиська» Львівської митниці ДФС вказано 23.04.2020. Підстава: листок непрацездатності серія АДХ №701591.

Позивач, вважаючи накази від 13.04.2020 №73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » , від 15.04.2020 №173-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» , від 23.04.2020 №247-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » протиправними, звернувся до суду з позовом про їх скасування та поновлення на посаді.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, а також захист від незаконного звільнення.

Загальні правові засади і гарантії здійснення громадянами України свого конституційного права на працю визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частина друга статті 1 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (в редакції чинній на момент вирішення спірних правовідносин) встановлює, що державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно пунктів 3, 7 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі. Суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Відповідно до частини першої та п`ятої статті 3 Закону України «Про державну службу» цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Окремі особливості проходження державної служби в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, їх територіальних органах визначаються Митним кодексом України та Податковим кодексом України.

Відповідно до приписів частини 2 статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина 3 статті 5 Закону України «Про державну службу» ).

За правилами частини 1 статті 34 Закону України «Про державну службу» призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

Згідно із частиною 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час попередження позивача про наступне вивільнення та прийняття наказу про звільнення позивача) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що Законом № 117-ІХ (набрання чинності 25 вересня 2019 року) у Закон України «Про державну службу» було внесено ряд змін, зокрема, і щодо порядку припинення державної служби.

Так, частину 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» викладено у новій редакції, відповідно до якої було додатковим пунктом 11 частини 1 передбачено припинення державної служби у зв`язку із ліквідацією держаного органу, а також виключено із частини 3 цієї статті норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю.

Також, було виключено приписи про те, що звільнення у випадку скорочення посади державної служби, реорганізації чи ліквідації допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Провівши системний аналіз зазначених норм права суд констатує, що станом на час звільнення позивача була змінена редакція статті 87 Закону України «Про державну службу» , яка регламентує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно доводів позивача, нормами статті 87 Закону України «Про державну службу» , чинними на час видання наказу від 25.11.2019 №30-рг «Про реорганізацію митниць ДФС» , не було врегульовано процедуру вивільнення державного службовця, відтак в силу норм статті 5 Закону України «Про державну службу» при аналізі законності прийняття відповідачем оскаржуваних наказів слід застосовувати норми Кодексу законів про працю.

Суд зауважує, що 21.12.2019 в.о. начальника митниці, головою Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Лозинським О. винесено наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» з відповідним Додатком до наказу Львівської митниці ДФС. Додатком до наказу Львівської митниці ДФС від 21.12.2019 № 666 визначено коло осіб (213 осіб, в тому числі і позивач), які не переведені та яким має бути вручено повідомлення про наступне вивільнення.

07.02.2020 в.о. начальником митниці, Головою комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Антоняком Р.М. видано наказ № 3 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» з підстав відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці, на якого покладено обов`язок вжиття заходів, передбачених наказом № 666, зміною складу комісії, невиконанням цього наказу, внесенням змін до Кодексу законів про працю, як такий, що нереалізований.

Попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 здійснене на виконання наказу Львівської митниці ДФС від 10.03.2020 №07 «Про попередження про наступне вивільнення» .

Тобто попередній наказ № 666 «Про попередження про наступне вивільнення» від 21.12.2019 реалізованим не був. Відтак до спірних правовідносин слід застосовувати норми які існували на час винесення та реалізації наказу (10.03.2020), який слугував передумовою для подальшого звільнення позивача.

02 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» № 378-IX від 12 грудня 2019 року, внаслідок чого статтю 49-2 КЗпП доповнено частиною п`ятою, якою регламентовано порядок вивільнення працівників, які мають статус державних службовців.

Відповідно до вищезазначеної норми, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу» , здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

-про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

-у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

-не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Таким чином, станом на час звільнення позивача нормами Кодексу законів про працю не було передбачено обов`язку роботодавця переводити державного службовця за його згодою на іншу роботу, як і не було передбачено обов`язку врахування переважного права на залишення на роботі. Норма статті передбачала дотримання порядку попередження про наступне вивільнення.

Провівши системний аналіз норм статті 87 Закону України «Про державну службу» (в редакції Закону № 117-IX від 19 вересня 2019 року, а також положень статей 40 та 49-2 КЗпП України (в редакції закону № 378-IX від 12 грудня 2019 року) суд приходить до висновку, що внаслідок набрання чинності змін, внесених Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» та Закону України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» відбулась суттєва зміна правового регулювання процедури припинення державної служби внаслідок реорганізації державного органу.

Матеріалами справи та поясненнями представника відповідачів підтверджується, що відповідачем під час звільнення позивача було дотримано норми законодавства про працю, зокрема в частині повідомлення про наступне вивільнення.

Виходячи з того, що відповідачем при звільненні позивача була дотримана процедура щодо його належного персонального попередження, суд зазначає про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді з підстав порушення гарантій, визначених статтями 40, 49-2 Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд вважає обгрунтованими доводи представника відповідачів в частині наявності на час звільнення позивача виключного права органу державної влади, а не обов`язку, пропозиції державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби у тому самому державному органі (за наявності), оскільки ця норма, закріплена в ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» , в такій редакції набрала чинності з 13 лютого 2020 року, тобто існувала на час звільнення позивача.

Також суд звертає увагу, що наказ про звільнення відповідає вимогам, визначених Типовою інструкцією з документування управлінської інформації в електронній формі та організації роботи з електронними документами в діловодстві, електронного міжвідомчого обміну, затверженою постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 №55, містить зазначення обов`язкових реквізитів, вказівку на підставу його видання - «попередження про наступне вивільнення від 10.03.2020» , в якому містяться причини та підстави звільнення (у зв`язку з реорганізацією Львівської митниці ДФС), та прийнятий повноважною особою.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказів в.о. начальника Львівської митниці ДФС, голови комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС Романа Антоняка № 73-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 13.04.2020 року, наказ Львівської митниці ДФС № 173-о «Про внесення змін до наказу Львівської митниці ДФС» від 15.04.2020 року, п. 1 наказу Львівської митниці ДФС № 247-о «Про проведення розрахунку з ОСОБА_1 » від 23.04.2020 року, оскільки уповноважена посадова особа відповідача при їх прийнятті діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом.

Враховуючи, що вимоги позивача щодо його поновлення на посаді та стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення та наказу про внесення змін, підстави для задоволення яких відсутні, вказані вимоги задоволенню також не підлягають.

Відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

Зібрані і досліджені матеріали цієї справи не засвідчують належної обґрунтованості вимог, з якими звернувся до суду позивач. Натомість, відповідачами спростовано заявлені позивачем вимоги і доведено правомірність своїх дій і рішень.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами й іншими учасниками справи докази, а також їх письмові доводи, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що позов до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 квітня 2021 року.

Суддя Гулкевич І.З.