Постанова

від 28.04.2021 по справі 344/20414/19

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/20414/19

Провадження № 22-ц/4808/521/21

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Василишин

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Бойчука І.В., Максюти І.О.

секретаря Элісевич О.М.

за участю представника апелянта адвокат Савчук В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2020 року у складі судді Шамотайла О.В., ухвалене в м.Івано-Франківську, у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за земельну ділянку,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2019 року Івано-Франківська міська рада звернулась до суду із вказаним позовом.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.10.2018 року відповідачеві ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі банно-оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу нежитловий приміщень від 21.10.2013 року.

30.11.2018 року у відповідності до вимог ст. 33 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014 року № 1508-47 інспекторами з самоврядного контролю за використанням та охороною земель управління самоврядного контролю Департаменту комунальних ресурсів виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради з метою перевірки на предмет дотримання вимог земельного законодавства, зокрема наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, було проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 0,1091 га, кадастровий номер 2610100000:08:002:0032, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка за даними ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області перебуває у комунальній власності. Речове право власності, право користування та право оренди на обстежувану земельну ділянку не зареєстровано. Таким чином, користування земельною ділянкою здійснюється без наявності правовстановлюючих документів.

За результатами перевірки складено Акт від 30.11.2018 року №19, згідно якого встановлено, що будівля основного корпусу лазні виступає за межі сформованої земельної ділянки з південного сходу, оскільки має добудований елемент, не передбачений Інвентарною справою.

За даними ГУ ДФС в Івано-Франківській області від 03.12.2018 року ОСОБА_1 не декларував і не сплачував податкових зобов`язань за користування обстежуваною земельною ділянкою, площею 0,1091 га протягом 2016-2018 р.р.

10.12.2018 року ОСОБА_1 надсилалось клопотання з вимогою укласти договір оренди земельної ділянки та сплатити кошти за користування за минулий період.

09.07.2019 року відповідачеві надсилалась пропозиція добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів, однак така залишилась без виконання.

Позивач вказує, що згідно розрахунків розмір орендної плати, нарахованої за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року з урахуванням несплати коштів за користування земельною ділянкою за 2017-2019 роки, становить 148 547,65 грн.

Позивач зазначив, що розрахунок суми безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою проводився на підставі листа ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 21.05.2019 року та витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,1091 га, кадастровий номер 2610100000:08:002:0032, від 26.12.2018 року за 2018 рік.

Посилаючись на положення ст.ст.1212-1214 ЦК України, позивач зазначив, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно (кошти), котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування земельною ділянкою площею 0,1348 га, кадастровий номер 2610100000:08:002:0033 по АДРЕСА_1 .

Оскільки власником земельної ділянки є територіальна громада м.Івано-Франківська, то збереження (заощадження) коштів відповідачем у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до неодержання цих коштів позивачем.

З наведених підстав позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 148 547,65 грн, а також судовий збір у розмірі 2228,21 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2020 року позов Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за земельну ділянкузадоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської міської ради, кошти за користування земельною ділянкою в сумі 148547 грн. 65 коп.за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року, а також 2228 грн.21 коп.судового збору.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Представник зазначив, що у позовній заяві позивач вказав, що спір стосується безпідставного користування відповідачем земельною ділянкою, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , площею 0,1091 га, кадастровий номер 2610100000:08:002:0032, оскільки відповідач не уклав договору оренди земельної ділянки, яка є власністю територіальної громади, а також впродовж 2016-2018 року не сплачував податкових зобов`язань за користування даною земельною ділянкою.

Згідно розрахунків позивача розмір орендної плати за володіння і користування цією земельною ділянкою в період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року і збереженої у себе відповідачем орендної плати становить 148 547,65 грн. При цьому, при розрахунку орендної плати позивач вказує площу земельної ділянки як 0,1348 га, що свідчить про неправильне нарахування суми безпідставно збережених коштів, оскільки площа земельної ділянки прямо впливає на нормативно грошову оцінку земельної ділянки, яка є підставою нарахування орендної плати, а також вказує на те, що позивач здійснив нарахування на несформовану земельну ділянку, оскільки в Державному земельному кадастрі відсутні відомості про земельну ділянку площею 0,1348 га з кадастровим номером 2610100000:08:002:0032, що знаходиться по АДРЕСА_1 . За таких обставин, у відповідності до ст.79-1 ЗК України земельна ділянка площею 0,1348 га з кадастровим номером 2610100000:08:002:0032 не могла бути обєктом цивільних прав, оскільки є несформованою.

Крім того, при розрахунку безпідставно збережених коштів позивачем неправильно зазначено розмір нормативно-грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Так, у розрахунку за 2016 рік нормативно-грошова оцінка вказана як 1 888 272,77 грн, а згідно даних Витягу з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 29.01.2020 року, наданого ГУ Держгеокадастру, станом на 2016 рік - 1 528 268,25 грн. Отже, безпідставним є нарахування річного розміру орендної плати в сумі 56 268,25 грн., оскільки 3% від нормативної грошової оцінки, вказаної у Витягу Держгеокадастру, становить 45 848,05 грн.Аналогічна ситуація у розрахунках за 2017 та 2018 роки.

Представник апелянта зазначив, що основною підставою визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а її зміна є підставою для перегляду розміру орендної плати, яка не може бути меншою, ніж встановлено положеннями п.288.5.1 ст.288 ПК України.

Відповідно до ч.2 ст.20 та ч.3 ст.23 Закону України «Про грошову оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, що видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З огляду на вказане, а також на те, що при розрахунку безпідставно збережених коштів позивач не брав за основу дані, що містяться у Витягах з технічної документації, а брав до уваги невідомі цифри, дані та коефіцієнти, заявлена позивачем сума до стягнення є необгрунтованою.

Також представник позивача посилається на пропуск позивачем строку позовної давності в частині вимог за період з 01.07.2016 року по 17.11.2016 року, оскільки позовна заява подана до суду лише 18.11.2016 року.

Просив скасувати оскаржуване рішення суду на ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник Івано-Франківської міської ради подав відзив на апеляційну скаргу, у якій зазначив, що перевіркою було встановлено, що нерухоме майно ОСОБА_1 знаходиться на двох земельних ділянках: основна частина забудови на земельній ділянці площею 0,1091 га з кадастровим номером 2610100000:08:002:0032. Однак будівля основного корпусу (лазні) виступає за межі сформованої земельної ділянки з південного сходу, оскільки має добудований елемент, не передбачений інвентаризаційною справою, який розташований на земельній ділянці 2610100000:08:002:0033. Крім того, при обстеженні виявлено прибудови до основного корпусу. Тому при проведенні розрахунку суми безпідставно збережених коштів позивач обчислив реальну площу нерухомого майна ОСОБА_1 , яка становить 0,1348 га і яке розташоване на спірній земельній ділянці.

Представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта вимоги скарги підтримав, однак просив провадження закрити у зв`язку з непідсудністю спору суду загальної юрисдикції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Матеріалами справи встановлено, що листом від 08.11.2018 року Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради направив на адресу ОСОБА_1 лист № 739/34.3-02/35, яким останнього повідомлено, що в період з 19.11.2018 року по 30.11.2018 року буде проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку (а.с.7).

Актом № 198 обстеження земельної ділянки від 30.11.2018 року встановлено, що земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:08:002:0032 використовується для обслуговування будівлі банно-оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » .

В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження встановлено, що власником нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 є відповідач і майно зареєстровано за відповідачем 21.10.2013 року.

Земельна ділянка сформована, проте в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування обстежуваною ділянкою, зокрема що стосується укладеного (діючого) договору оренди.

Відповідно до інформації ДПІ м. Івано-Франківська відповідач не декларує та не сплачує зобов`язання по платі за землю (а.с. 26).

10.12.2018 року позивачем на адресу відповідача було надіслано клопотання з пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки та здійснення плати за користування земельною ділянкою за минулий період з розрахунку договору оренди, який мав бути укладений на час користування (а.с.13).

Згідно інформації ДПІ м. Івано-Франківська відповідач не декларує та не сплачує зобов`язання по платі за землю за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до Розрахунку збитків визначення сум безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська (а.с. 18) сума недоодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками, які нанесені міській раді за час фактичного використання земельної ділянки відповідачем за адресою: АДРЕСА_1 становить 148547,65 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без укладення договору оренди та не маючи правовстановлюючих документів користується земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності Івано-Франківської міської ради, а тому з відповідача слід стягнути на користь Івано-Франківської міської ради, як власника земельної ділянки, в порядку ст.1212 ЦК України кошти за користування земельною ділянкою в сумі 148547 гривень 65 копійок за період з 01.07.2016 року по 31.12.2018 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, апеляційний суд вважає, що рішення постановлено з порушенням вимог ЦПК України, з огляду на наступне.

Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції Україн ипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Так, реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно з ч.1ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За приписами п.1,6 ч.1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З Витягу є Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 12.04.2002 року. Основні види економічної діяльності: купівля та продаж власного нерухомого майна (основний); надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; розведення інших тварин; виробництво фруктових і овочевих соків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач використовує належну йому нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 2610100000:08:002:0032 - для здійснення підприємницької діяльності.

Зокрема, як зазначено у Акті № 198 обстеження земельної ділянки від 30.11.2018 року земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:08:002:0032 використовується для обслуговування будівлі банно-оздоровчого комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с.8-10).

Крім того, за даними Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області від 26.12.2018 року земельна ділянка, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2610100000:08:002:0032 відноситься до земель житлової та громадської забудови з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування (а.с.29).

Як зазначив ОСОБА_3 у постанові справа № 643/696/20 (провадження № 61-15849св20), під господарською діяльністю потрібно розуміти діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна діяльність) (частини перша та друга статті 3 Господарського кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року).

Тобто для встановлення факту користування відповідачем земельною ділянкою з метою здійснення господарської, зокрема підприємницької, діяльності потрібно встановити факт ведення діяльності ним як фізичною особою - підприємцем на цій земельній ділянці, спрямованої на виготовлення та реалізацію, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру.

Для встановлення факту користування земельною ділянкою з метою здійснення господарської чи підприємницької діяльності визначальним є факт здійснення фізичною особою-підприємцем певної господарської діяльності на цій земельній ділянці (виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг з метою отримання прибутку).

Отже, правовідносини з користування земельною ділянкою виникли між фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 та Івано-Франківською міською радою з приводу здійснення фізичною особою- підприємцем підприємницької діяльності на земельній ділянці, яка належить Івано-Франківській міській раді, тобто спірні правовідносини з позивачем стосовно фактичного використання відповідачем земельної ділянки без оформлення належними чином такого використання мають ознаки господарських.

З урахуванням наведених норм процесуального права, правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є господарсько-правовими, тому спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи суть спору, колегія суддів приходить до висновку про неможливість вирішення цього спору у порядку цивільного судочинства.

Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ч.1ст.255 ЦПК України).

Відповідно до ч.1ст. 377 ЦПК України cудове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за вказаних вище обставин, приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі, так як дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст. 374, 377, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 30 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Провадження у справі за позовом Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за земельну ділянку закрити.

Роз`яснити апелянту про право звернутися до Івано-Франківського апеляційного суду із заявою про направлення справи до господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 30 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач: Василишин Л.В.

Судді: Бойчук І.В.

Максюта І.О.