Постанова

від 30.04.2021 по справі 915/1300/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/1300/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року, м. Миколаїв, суддя Олейняш Е.М., повний текст складено та підписано 25.01.2021 року

у справі № 915/1300/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м.Полтава

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв

про стягнення грошових коштів в сумі 138 092 грн. 73 коп.,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м.Миколаїв, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв, на свою користь грошові кошти у розмірі 138 092 грн. 73 коп., з яких: 50 334 грн. 10 коп. - штрафу, 33 446 грн. 05 коп. - неустойки, 54 312 грн. 58 коп. - процентів за користування чужими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, всупереч укладеного між сторонами договору постачання товару від 03.10.2019 року №03/10, разом з протоколом узгодження розбіжностей від 03.10.2019 року, належним чином зобов`язання не виконані, а саме, не здійснено поставку товару в узгоджений між сторонами строк, внаслідок чого позивачем за договором нараховано штраф, неустойку та проценти за користування чужими коштами у вищезазначеному розмірі.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 (суддя Олейняш Е.М.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв про стягнення грошових коштів в сумі 138 092 грн. 73 коп. задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава 50 334 грн. 10 коп. - штрафу; 33 446 грн. 05 коп. - неустойки; 54 312 грн. 58 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами; а також витрат по сплаті судового збору у сумі 2 102 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в процесі розгляду справи належними та допустимими доказами встановлено факт порушення відповідачем господарських зобов`язань, визначених спірним договором постачання товару від 03.10.2019 року №03/10, разом з протоколом узгодження розбіжностей від 03.10.2019 року, а саме прострочення терміну поставки, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про правомірне нарахування позивачем до стягнення з відповідача штрафу, неустойки та процентів за користування коштами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі № 915/1300/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава у позовних вимогах відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник, наголошуючи на тому, що загальна сума стягнутих судом першої інстанції штрафних санкцiй фактично становить бiльш нiж 36% вiд суми перерахування, суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, мав би застосувати положения ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України та зменшити розмір нарахованих позивачем санкцій, оскільки в даному випадку, позивачем також не надано доказiв того, що в результаті прострочення вiдповiдачем постачання товару вiн зазнав збиткiв. Відтак, на думку відповідача, незастосування судом першої iнстанцiї до спiрних правовiдносин вимог ч. 2 ст. 233 Господарського кодексу України, вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Крім того, як вважає Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв Господарський суд Миколаївської області, суд припустився необ`єктивного розгляду справи, надавши перевагу лише iнтересам позивача та прийняв рiшення, внаслiдок якого можуть бути порушені права - та iнтереси третiх осiб (працiвникiв вiдповiдача) та наслiдком якого може бути не тiльки неспроможнiсть вiдповiдача своєчасно сплачувати податки та заробiтну плату, а взагалi припинення дiяльностi.

Враховуючи вiдсутнiсть у позивача доведених належними доказами збиткiв, завданих неналежним виконання вiдповiдачем своїх зобов`язань по договору, скаржник зазначає, що у даному випадку підстави для задоволення позову в повному обсязi заявлених вимог відсутні, а тому оскаржуване рішення Господарського суд Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 підлягає скасуванню.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

23.03.2021 року поштою, через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м.Миколаїв залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

У відзиві Товариство з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м.Полтава зазначило, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню з огляду на те, що пiд час розгляду справи судом першої iнстанцiї вiдповiдач не звертався до суду з клопотаннями чи заявами про застосування ст. 233 Господарського кодексу України та зменшення на цiй пiдставi розмiру штрафних санкцiй. Отже, як у відзиві вважає позивач, враховуючи основнi засади господарського судочинства (диспозитивнiсть, змагальнiсть сторiн), суд першої iнстанцiї не мiг вирiшувати питания про зменшення розмiру штрафних санкцiй з власної iнiцiативи.

Крім того, позивач звернув увагу колегії суддів Південно-західного апеляційного господарського суду на ту обставину, що скаржником до суду першої інстанції не надано жодних доказiв, якi б свiдчили про наявнiсть обставин доведення та встановлення яких є необхiдним при вирiшеннi питання про зменшення розмiру штрафних санкцiй. Натомість, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава, відповідач лише заперечував факт неналежного виконання ним зобов`язань з поставки товару, а тому з підстав, визначених скаржником в апеляційній скарзі, правомірне по суті рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 скасуванню не підлягає.

29.04.2021 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду, від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі (вх. №877/21), у яких скаржник, посилаючись на обставини, визначені ним в тексті апеляційної скарги, підтримав свою позицію щодо скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 у повному обсязі. При цьому, у письмових поясненнях, скаржником також наводяться мотиви щодо скасування розміру штрафу, розрахованого позивачем та зазначив, що умовами спірного договору постачання товару від 03.10.2019 року сторони не узгодили розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак позовні вимоги в частині стягнення штрафу та вказаних вище процентів в розмірі 54 312 грн. 58 коп. задоволенню не підлягають. Письмові пояснення колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Приписи пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму (що станом на момент подання позову у даній справі складає 227 000 грн. 00 коп.).

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа № 915/1300/20 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 138 092 грн. 73 коп.

Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18 .0 1.2021року у справі №915/1300/20 є таким, що не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

03.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв та Товариством з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава було укладено договір постачання товару №03/10, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, за умовами якого, зокрема п. 1.1. визначено, що постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, передати у власність покупця вироби (товар), а покупець зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, прийняти товар та оплатити його. Покупець використовуватиме товар для здійснення монтажних робіт та оздоблення будівель операторних АЗС.

Як убачається з вимог п. 1.2. договору, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом поставки за цим договором, узгоджуються сторонами та вказуються у Специфікації - замовленням на поставку , підписаної сторонами і є невід`ємною частиною договору

З п. 3.1 договору, (в редакції протоколу узгодження розбіжностей) вбачається, що постачання товару здійснюється товарними партіями. Строк (термін) поставки товару обумовлюється сторонами в специфікаціях, які складаються на кожну партію товару окремо.

Право власності на товар, а також ризик випадкового знищення, випадкового пошкодження або втрати товару, у покупця виникає з моменту отримання покупцем товару, згідно відповідної накладної або іншого рівнозначного документу (п. 3.2. договору).

Крім того, спірним договором та протоколом узгодження розбіжностей до нього, а саме п. 3.3, унормовано, що у разі ненадання постачальником документів, передбаченим цим пунктом, надання їх з порушенням умов визначених даним пунктом, вважається, що постачальник не виконав своє зобов`язання поставки товару і для нього настають всі наслідки невиконання цього зобов`язання, що передбачені договором та чинним законодавством України.

Ціна договору постачання встановлена розділом 4 договору. А саме, його п. 4.1. встановлено, що вартість товару, що постачається постачальником покупцю згідно цього договору узгоджується сторонами та вказуються у Специфікації - замовленням на поставку , підписаної сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Загальна ціна договору становить вартість усіх узгоджених партій товару (п. 4.3. договору).

Разом з тим, п. 5.3. договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, передбачає, що розрахунки по договору здійснюються на умовах визначених в специфікації на поставку конкретної партії товару.

Умови відповідальності сторін визначено у розділі 6 спірного договору. А саме, п. 6.3. договору, з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей, визначено, що постачальник за порушення строків поставки товару, згідно п. 3.1. договору, більш ніж на 10 календарних днів, за вимогою покупця сплачує останньому штраф у розмірі 10% від вартості непоставленого товару. В разі порушення постачальником строку поставки товару, згідно п. 3.1. договору, більш ніж на 15 календарних днів, покупець, окрім сплати штрафних санкцій, має право вимагати від постачальника, повернення сплачених за товар, в якості попередньої оплати, грошових коштів. В такому разі постачальник зобов`язаний повернути покупцю попередню оплату за товар протягом 3 календарних днів з моменту отримання від покупця відповідної вимоги. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами - 40% річних. У разі, якщо покупець, у зв`язку із невиконанням або неналежним виконанням постачальником зобов`язань за цим договором не матиме змоги належним чином виконувати монтажні та оздоблювальні роботи, передбачені в п. 1.1. договору, постачальник зобов`язаний компенсувати покупцю вартість простою його працівників з розрахунку 5% від загальної вартості товару, що визначена у відповідній специфікації, за кожен день простою. Постачальник компенсує вартість простою до моменту усунення ним допущених порушень договору у спосіб, що дозволить покупцю належним чином виконувати монтаж та оздоблювальні роботи, передбачені в п. 1.1. договору. Постачальник зобов`язаний компенсувати вартість простою протягом 3-х календарних днів з моменту отримання від покупця відповідної вимоги.

Згідно з п. 6.6. договору нарахування штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором здійснюється без обмеження строку нарахування та припиняється в день виконання стороною відповідного зобов`язання. Сторони домовились, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором становить три роки.

Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від зобов`язань, які виникли до його закінчення та від відповідальності за порушення, вчинене під час строку дії цього договору (в тому числі по поставці товару, сплаті заборгованості, відшкодуванню збитків тощо). Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Спірний договір постачання товару та протокол узгодження розбіжностей до нього мають підписи відповідальних осіб сторін та скріплені печаткою як позивача, так і відповідача.

З додатку №1до договору постачання товару від 03.10.2019 року №03/10 Специфікації - замовлення на поставку від 29.11.2019 року вбачається, що вартість товару складає 546 110 грн. з урахуванням ПДВ; постачальник за умовами поставки здійснює доставку товару покупцю до місця призначення: м. Київ, просп. Соборності, 28; умовами оплати є наступні: 70% від вартості товару - попередня оплата, 30% - протягом 10 календарних днів після підписання покупцем та ТОВ ЮТ акту приймання-передачі виконаних робіт з комплексного оформлення автозаправного комплексу, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Соборності, 28; строком поставки товару є 45 календарних днів з моменту сплати покупцем попередньої оплати в розмірі 70% від вартості товару. Вказана вище специфікація також має підписи та печатки сторін по справі.

Крім того, матеріали справи містять рахунок-фактуру від 04.12.2019 року №СФ-0000288 на суму 546 110 грн. з урахуванням ПДВ, виписаний від відповідача на ім`я одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м.Полтава та платіжне доручення від 24.12.2019 року №492, відповідно до якого позивачем на рахунок відповідача сплачено 382 277 грн.

09.04.2020 року позивачем направлено на адресу відповідача лист (претензію) від 06.04.2020 року вих. № 04-05, в якому позивач вимагав у відповідача негайно здійснити поставку товару згідно специфікації від 29.11.2019 року та надати в порядку, передбаченому договором, документацію, необхідну для виконання монтажних робіт. Факт направлення листа вих. № 04-05 від 06.04.2020 року підтверджується поштовою накладною та описом вкладення у цінний лист.

Видатковою накладною від 17.06.2020 року № РН-0000011, яка підписана та скріплена печатками сторін, відповідно до якої відповідачем поставлено позивачу товар на загальну суму 503 341 грн., а також довіреністю від 15.06.2020 року № 402 та товарно-транспортною накладною від 17.06.2020 року № 17/06 17 підтверджується факт виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань за спірним договором постачання товару.

Також між сторонами складено та підписано Додаток № 1 до договору Специфікація - замовлення на поставку від 27.01.2020 року на суму 702 442 грн. 69 коп. з урахуванням ПДВ.

З п. 1 Специфікації вбачається, що умовою поставки є: постачальник здійснює доставку товару покупцю до місця призначення - місто Київ, проспект Миколи Бажана, 44; відповідно до п. 2 Специфікації умовою оплати є: 70 % від вартості товару - попередня оплата; 30 % - протягом 10 календарних днів після підписання покупцем та ТОВ Титан ЛТД акту приймання-передачі виконаних робіт з комплексного оформлення автозаправного комплексу, що знаходиться за адресою: місто Київ, проспект Миколи Бажана, 44; з п. 3 Специфікації видно, що строк поставки товару складає 45 календарних днів з моменту сплати покупцем попередньої оплати в розмірі 70 % від вартості товару. Вказана вище специфікація містить як підписи уповноважених сторонами за договором осіб, так і відповідні печатки.

Для проведення оплати відповідачем виставлено позивачу рахунок-фактуру від 25.02.2020 року № СФ-0000034 на суму 702 442 грн. 69 коп. Підставою виставлення рахунку зазначено додаток № 2 до договору постачання товару № 03/10 від 03.10.2019 року.

На виконання умов договору позивач 03.03.2020 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача попередню оплату за товар в сумі 491 709 грн. 89 коп. (70 % від вартості товару), що підтверджується банківською випискою (квитанція № 820 від 03.03.2020 з призначенням платежу "оплата за матеріали згідно рахунку № СФ-0000034 від 25.02.2020 року .

02.07.2020 року позивачем направлено на адресу відповідача лист (претензію) від 02.07.2020 року вих. № 07-02, в якому позивач зазначив про поставку товару згідно специфікації від 29.11.2019 року та часткову поставку товару згідно специфікації від 27.01.2020 року. Крім того, у зв`язку з ненаданням відповідачем документів, які повинні супроводжувати товар, позивач вимагав у відповідача терміново надати документи на поставлений товар, зокрема, видаткові накладні.

До того ж, матеріали справи містять податкові накладні та товарно-транспортну накладну від 17.06.2020 року №17/06, відповідно до якої, представником позивача від відповідача було прийнято поставлений товар у пункті розвантаження м. Київ, проспект Соборності, 28.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що матеріали господарської справи не містять доказів поставки товару згідно специфікації від 27.01.2020 року та інших належних та допустимих доказів, зокрема клопотань відповідача про зменшення розміру судом штрафних санкцій.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім штрафу, процентів та неустойки за неналежне виконання відповідачем за спірним договором своїх господарських зобов`язань.

Натомість, оскільки рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2020 року у справі № 915/1300/20 відповідачем оскаржується лише в частині незастосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вимог ст. 233 Господарського кодексу України та правомірності нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений лише доводами та вимогами апеляційної скарги, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку переглядається оскаржуване рішення тільки у зазначеній вище частині.

При цьому, правомірність наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих останнім сум штрафу, неустойки, вірність розрахунків заявлених штрафних санкцій, в тому числі і процентів за користування коштами, апеляційним судом не перевіряється.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 6 і 627 Цивільного кодексу України передбачено свободу договору, що полягає в тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Необхідно зазначити, що свобода договору передбачає не лише право сторін вільно виявляти волю на вступ у договірні відносини, але включає також можливість визначати зміст договору, у тому числі і визначати способи забезпечення договірних зобов`язань та гарантії прав сторін. Саме така свобода обмежується рамками чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін повинні відповідати вимогам розумності, добросовісності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Частиною 4 ст. 179 Господарського кодексу України зазначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; - примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; - типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; - договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Тобто Господарський кодекс України також передбачає широку свободу сторін при укладенні господарських договорів, з урахуванням того, що суб`єкти господарювання є рівними за своїм правовим статусом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України). При цьому, законодавець передбачив, що спрямування сторін договору має презюмувати безперечне виконання договірних зобов`язань.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

У відповідності до приписів ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м.Миколаїв, колегією суддів та судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем в рамках договору постачання товару від 03.10.2019 року №03/10 з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей існували господарські правовідносини, за якими відповідач здійснював поставку товару позивачу, а останній мав оплатити за поставлений відповідачем та отриманий товар в розмірі, зазначеному у специфікаціях від 29.11.2019 року та 27.01.2020 року, що не заперечується сторонами по справі.

Натомість, у зв`язку із неналежним виконанням своїх господарських зобов`язань у повному обсязі відповідачем, а саме, з простроченням строку поставки товару відповідно до умов спірного договору та протоколу узгодження розбіжностей до нього, позивачем нараховано суми штрафу, неустойки та процентів за користування чужими коштами.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Миколаївської області в повному обсязі, відповідач, викладаючи свою позицію у тексті апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, помилково не застосував вимоги ст. 233 Господарського кодексу України. А саме, на думку скаржника, оскільки загальна сума стягнутих судом першої інстанції штрафних санкцiй фактично становить бiльш нiж 36% вiд суми перерахування, суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, повинен був зменшити розмір нарахованих позивачем санкцій, оскільки в даному випадку, позивачем також не надано доказiв того, що в результаті прострочення вiдповiдачем постачання товару, вiн зазнав збиткiв. До того ж, як зазначив відповідач, фактично суд припустився необ`єктивного розгляду даної справи, прийнявши сторону позивача. Тобто, скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції фактично, в порушення матеріальних норм, не зменшено розміру стягуваної заборгованості, оскільки заявлена позивачем до стягнення з відповідача сума значно перевищує розмір збитків Товариства з обмеженою відповідальністю «БОМОНД КОНСТРУКТ» , м. Полтава .

Проте, колегія суддів не приймає до уваги зазначене вище твердження відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а, як вже зазначалося вище, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Так, главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Так, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора. Відтак, відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Але колегія суддів вказує на ту обставину, що в даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, наданих відповідачем до суду першої інстанції, на підтвердження непосильного для відповідача майнового тягаря відповідних виплат, що може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто, що цей тягар, у даному випадку сума заборгованості, що стягується позивачем за договором постачання, може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним, про що зазначено скаржником в апеляційній скарзі, але жодним чином не підтверджено будь-якими належними доказами по справі . Отже, доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції в цій частині правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 колегією суддів відхиляються.

Крім того, судова колегія зауважує, що за загальним правилом чинного процесуального законодавства зменшення штрафних санкцій відбувається тільки за клопотанням заінтересованої сторони, яке повинно бути заявлене у строки, передбачені законом або судом, при цьому, суд має взяти до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу,та вказані обставини мають бути доведені заінтересованою стороною. Суд не наділений в даному випадку повноваженнями за своєю ініціативою вирішувати таке питання, оскільки буде порушено принцип диспозитивності та балансу інтересів сторін у справі.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції скаржником відповідне клопотання взагалі не заявлялось, що унеможливлює зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій в даному випадку як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції.

Про неможливість вирішення такого питання під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції свідчить також і те, що обставини наявності підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення сум штрафних санкцій встановлюються тільки на підставі відповідних доказів, якими заявник такого клопотання підтверджує наявність обставин, на яких воно ґрунтується, як-то майновий стан заявника, ступінь виконання зобов`язань тощо, яке повинно було бути подане до суду першої інстанції в порядку, встановленому чинним процесуальним законодавством України. При цьому, судова колегія зауважує, що скаржником такі докази ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою ( з викладенням поважних причин неможливості їх подання в суді першої інстанції) надані не були, з огляду на що твердження відповідача про те, що судом першої інстанції було неправомірно не застосовано вимоги ст. 233 Господарського кодексу України не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку .

Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо відсутності узгодженості розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в умовах спірного договору постачання товару від 03.10.2019 року №03/10 та протоколі узгодження розбіжностей до нього від 03.10.2019 року з огляду на те, що сторони, під час укладення спірного договору постачання узгодили у п. 6.3 договору в редакції протоколу узгодження розбіжностей, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами - 40% річних.

Відтак, вказані твердження апелянта є такими, що спростовуються наявними у справі належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З норми ст. 76 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги наведені вище обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного в частині рішення, воно в цій частині прийнято судом першої інстанції з належним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, що призвело до прийняття судом першої інстанції вірного висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на що рішення Господарського суду Одеської області в оскаржуваній частині по даній справі не потребує скасування.

Відповідно до чинного законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

За таких обставин, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи скаржника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, а тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м. Миколаїв не потребує задоволення. При цьому, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону, з огляду на що, достатніх правових підстав для його скасування з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕГАГРАД И К» , м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.01.2021 року у справі №915/1300/20 - без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п.2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош