Ухвала

від 29.04.2021 по справі 910/4415/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/4415/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Кінебас О.М. (ордер від 29.04.2021 №ЧН042694),

відповідача 1 - не з`явився,

відповідача 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Люкс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021,

за позовом Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського"

до приватного акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Люкс";

товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство 24"

про захист ділової репутації.

ВСТАНОВИВ:

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" (далі - Інститут, позивач) звернувся з позовом до приватного акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Люкс" (далі - ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс", відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Інформаційне агентство 24" (далі - ТОВ "Інформаційне агентство 24", відповідач 2) про:

- визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації, інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу новин "24" та на веб-сайті телеканалу новин ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_3 у відеосюжеті програми "ЦРУ" (Центр розслідувань України) про наявність корупційних схем у Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" та передання землі забудовникам;

- зобов`язання ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оголошення повного тексту резолютивної частини цього рішення в ефірі телеканалу новин "24" та на веб-сайті телеканалу новин "24" у телепередачі програми "ЦРУ" (Центр розслідувань України) у такий же день тижня і час доби, як і поширена і визнана недостовірною інформація;

- зобов`язання ПАТ "Телерадіокомпанія " Люкс" протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили вилучити з веб-сайту телеканалу новин ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_3 фрагменти і коментарі, які містять недостовірну та принижуючу ділову репутацію позивача інформацію;

- стягнення солідарно з ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" та ТОВ "Інформаційне агентство 24" моральної шкоди у розмірі 1921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в ефірі Телеканалу новин "24" було поширено шляхом візуально-звукового оповіщення (телевізійний ефір) у програмі Центр розслідувань України аудіовізуальну інформацію, яка є недостовірною, її поширення ганьбить ділову репутацію позивача, недоторканість якої передбачена статтею 94 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2020 (суддя - Мандриченко О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Суд визнав недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації, інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу новин "24" та на веб-сайті телеканалу новин ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_3 у відеосюжеті програми "ЦРУ" (Центр розслідувань України) про наявність корупційних схем у Національному технічному університеті України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" та передання землі забудовникам. Зобов`язано ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оголошення повного тексту резолютивної частини цього рішення в ефірі телеканалу новин "24" та на веб-сайті телеканалу новин "24" у телепередачі програми "ЦРУ" (Центр розслідувань України) у такий же день тижня і час доби, як і поширена і визнана недостовірною інформація. Зобов`язано ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" протягом одного місяця з дня набрання цим рішенням законної сили вилучити з веб-сайту телеканалу новин ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланнямІНФОРМАЦІЯ_3 фрагменти і коментарі, які містять недостовірну та принижуючу ділову репутацію позивача інформацію. В частині позовних вимог про стягнення солідарно з ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" та ТОВ "Інформаційне агентство 24" моральної шкоди у розмірі 1921,00 грн - відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 (колегія суддів у складі: Буравльов С.І., Андрієнко В.В., Ходаківської І.П.) рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 залишено без змін.

Рішення та постанову мотивовано тим, що позивачем доведено факт порушення його немайнових прав на недоторканність ділової репутації, шляхом створення та поширення відповідачами інформації, яка не відповідає дійсності. Вимоги позивача про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право позивача на недоторканність його ділової репутації, інформацію, викладену у формі фактологічних тверджень, спростування та вилучення даної інформації відповідачами, є обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи, зокрема, висновком експерта №056/80 від 17.03.2020 за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи. Щодо вимоги позивача про стягнення 1921,00 грн моральної шкоди, то суди попередніх інстанцій зазначили про безпідставність задоволення таких позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявності усієї сукупності ознак складу цивільного правопорушення оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження обставин щодо надання відповідачами шкоди немайновим правам позивача.

Не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, 22.03.2021 ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, якою залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2020 зі справи №910/4415/19 та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Інститут доводи касаційної скарги не визнає і погоджується із висновками суду попередніх інстанцій, а також просить судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Ухвалою Верховного Суду від 05.04.2021 (головуючий - Бенедисюк І.М., судді: Булгакова І.В., Малашенкова Т.М.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" та призначено її до розгляду на 29.04.2021.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги) у зв`язку з перебуванням судді Булгакової І.Б. у відпустці касаційну скаргу ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" зі справи №910/4415/19 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Бенедисюк І.М. (головуючий), Колос І.Б., Малашенкова Т.М.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, в чому полягає порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції після апеляційного перегляду справи апеляційною інстанцією, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції чинній з 08.02.2020 ) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу .

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Суд зазначає, що тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/4415//19 (у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Так, зокрема, відповідач 1 вказує, що судами попередніх інстанцій невірно застосовано та витлумачено пункт 14 частини першої статті 20 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №569/2749/15-ц (провадження №14-123цс18), від 07.08.2019 у справі №757/4888/16-ц та від 07.08.2019 у справі №757/43800/18-ц щодо визначення правил суб`єктної юрисдикції спору за суб`єктним складом учасників процесу та характеру спірних правовідносин.

Відхиляючи доводи відповідача 1 в частині того, що поширена відповідачами інформація стосується не позивача, а стосується вимог щодо порушення честі, гідності та ділової репутації власне посадових осіб позивача, які є фізичними особами та відповідно до частини першої статті 20 ГПК України не може бути предметом розгляду у господарському суді, суди попередніх інстанцій виходили із того, що 11.10.2018 в ефірі Телеканалу новин "24" було поширено шляхом візуально-звукового оповіщення (телевізійний ефір) у програмі "ЦРУ" (Центр розслідувань України) аудіовізуальну інформацію "Як верхівка КПІ перетворила національний університет на власний прибутковий бізнес" використовується саме скорочене найменування юридичної особи (скорочена абревіатура "КПІ") яка є звичним застосуванням скороченого найменування КПІ ім. Ігоря Сікорського. Крім того, і сама назва програми звучить "Як верхівка КПІ перетворила національний університет на власний прибутковий бізнес", що вже є свідченням того, що поширена інформація стосується саме юридичної особи - позивача.

Водночас, у постанові Великої палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №569/2749/15-ц (провадження 14-123цс18) прийнято постанову про стягнення заборгованості за кредитним договором у правовідносинах, що виникли між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк", Товариством з обмеженою відповідальністю "Атман" та ОСОБА_1 . Отже, предмет, підстава позову, суб`єктний склад учасників, встановлені судами фактичні обставини справи, що формують зміст правовідносин, а також їх матеріально-правове регулювання виключають подібність правовідносин у цивільній справі, на яку посилається відповідач, та правовідносини у даній справі, що розглядається.

Також у постанові Великої палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №757/43800/18-ц рішення прийнято за позовом Компанії "Trade Point Agro Limited" до Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", Національного банку України, фізичної особи - ОСОБА_2 , та Товариства з обмеженою відповідальністю "Редакція газети "Закон і Бізнес" про визнання незаконною бездіяльності та визнання інформації недостовірною і такою, що порочить ділову репутацію. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі та передаючи справу до Печерського районного суду міста Києва для продовження розгляду вказувала на те, що статтю " ІНФОРМАЦІЯ_4 " написано саме фізичною особою - ОСОБА_2 з метою поширення викладеної у ній інформації. Отже, фізична особа, як автор вказаної статті також може бути відповідачем за вимогою про визнання цієї інформації недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію позивача. Саме тому, справу№757/43800/18-ц слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Отже, суб`єктний склад учасників справи №757/43800/18-ц та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у ній, виключають подібність правовідносин у даній справі зі справою №910/4415/19.

Стосовно посилань на постанову Великої палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №757/4888/16-ц, колегія суддів зауважує, що згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень у справі №757/4888/16-ц саме 07.08.2019 будь-якої постанови у такій справі Великою палатою Верховного Суду не було прийнято.

Водночас, наведені відповідачем 1 обґрунтування містяться у постанові Верховного Суду від 04.09.2019, в якій Суд дійшов таких висновків у справі №757/4888/16-ц за позовом ТОВ "ДП Житомирстандарт" до іншої юридичної особи та генерального директора Всеукраїнської асоціації автомобільних імпортерів і дилерів - Назаренко Олега Юрійовича, що розглядалась в порядку цивільного судочинства. У даній справі Верховний Суд зазначив, що генеральний директор Назаренко О.Ю. представляв інтереси Асоціації та діяв від її імені, отже, висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що спір між ТОВ "ДП "Житомирстандарт", Всеукраїнською асоціацією автомобільних імпортерів і дилерів та генеральним директором Назаренко О.Ю. у справі №757/4888/16-ц про захист ділової репутації юридичної особи та спростування недостовірної інформації можуть бути розглянуті за правилами цивільного судочинства, є помилковими. За висновком Суду такі вимоги повинні розглядатися в господарському судочинстві, і, як наслідок, Верховний Суд закрив провадження у справі.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що у даній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 навпаки, обґрунтовано необхідністю дотримання судами правил суб`єктної юрисдикції щодо розгляду таких вимог у господарському суді.

У постанові від 03.04.2019 зі справи №750/2052/16-ц Велика палата Верховного Суду зробила висновок щодо належного відповідача, виходячи з того, чи виступала посадова особи від імені юридичної особи та при виконанні посадових обов`язків. Відповідно до цього, виступаючи на прес-конференції ПАТ "Чернігівобленерго", фізична особа - ОСОБА_3 , як голова правління цього товариства представляв його інтереси та діяв від його імені, оскільки уповноважений здійснювати всі юридично значимі дії, зокрема, представляти товариство у відносинах з іншими суб`єктами господарської діяльності та фізичними особами. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив правильний висновок, що за цим позовом належним відповідачем є саме ПАТ "Чернігівобленерго", а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до компетенції господарського суду. Вказані обставини також свідчать про те, що у даній постанові від 03.04.2019 Великою Палатою Верховного Суду також обґрунтовано дотримання судом правил суб`єктної юрисдикції щодо розгляду таких вимог у господарському суді.

Отже, посилання відповідача 1 на про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених наведених вище постановах Великої Палати Верховного Суду колегією суддів відхиляються оскільки стосуються іншого предмету і підстав позову та мають різне матеріально-правове регулювання, а також мають інший суб`єктний склад учасників, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах та в справі №910/4415/19.

За висновком Суду у разі встановлення судами обставин, що поширена відповідачами інформація стосується не позивача, а стосується вимог щодо порушення честі, гідності та ділової репутації власне посадових осіб позивача, які є фізичними особами мала би наслідком прийняття рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на недоведеність обставин щодо порушеного права позивача у даних спірних правовідносинах.

Щодо доводів відповідача 1 про невірне застосування судами попередніх інстанцій вимог статті 277 ЦК України, статті 29 та частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оскільки висвітлена відповідачами інформація, яку просить спростувати позивач, не містить фактичних даних, критики, оцінки дій та має характер оціночних суджень.

Статтею 277 ЦК України (у редакцій станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша). Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам (частина друга). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування (частина четверта). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома).

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивачем доведено факт поширення недостовірної інформації саме відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Водночас відповідачем не доведено обставин, що поширена інформація є достовірною. Здійснене судами правозастосування узгоджується статті 277 ЦК України та Закону України "Про інформацію".

Також, ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" зазначає, що оскаржувані судові рішення у справі №910/4415/19 ухвалено без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 910/5117/17 та від 20.11.2019 зі справи №910/7978/18, зокрема про те, що: 1) "судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом"; 2) "щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань, оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів".

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з їх доведеності та обґрунтованості, зазначивши, що поширена відповідачами інформація містить конкретні фактичні твердження, що не відповідають дійсності, при цьому негативно впливає на репутацію позивача, який є одним із найбільших та кращим технічним вищим навчальним закладом України, і його діяльність може підлягати оцінці та пильному нагляду громадськості, отже межа допустимої критики щодо нього, а особливо до його керівництва є значно ширшою. Зі змісту судових рішень можна дійти висновку, що інформацію, яка була поширена відповідачами в аудіовізуальному творі, суди перевірили на предмет її достовірності та встановили, зокрема: що інформація щодо прийняття проректорами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 участі у вирішенні виділення землі під цю забудову та інформація "Загалом тільки оті ЖК, про які ми згадували це майже 4 га землі. Це неспівмірні розміри. Знаєш, один єдиний гуртожиток, який десять-одинадцять років будується і вся та земля, яку керівництво КПІ просто віддало забудовникам..." є недостовірною. Проаналізувавши поширену відповідачами спірну інформацію, суди попередніх інстанцій встановили таке. 02.10.2012 ОСОБА_4 переведено на посаду проректора з адміністративно- господарської роботи за наказом №2497Л. Водночас, Новікова переведено на посаду проректора з науково-педагогічної роботи за наказом №Л 546 П від 25.02.2013, отже зазначені посадові особи не приймали та не могли приймати управлінських рішень щодо виділення землі за рахунок міської забудови під забудову житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Зазначені особи були прийняті на посаду проректорів пізніше ніж земельна ділянка була виділена для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу. Зазначені особи не могли брати участь у виділенні даної земельної ділянки для забудови, оскільки прийняття такого рішення віднесено до компетенції Київської міської ради, що було нею зроблено у 2004 році. Згідно з інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру (станом на 25.01.2019) земельні ділянки площею 1,1025 Га (по вулиці Дашавській, 25, м. Київ), площею 1,23 га (вул. Польова, 38, м. Київ ), площею 1,3973 га (Солом`янський квартал, обмежений вулицями Індустріальною, Борщагівською, та пров. Індустріальним), площею 05525 га (пров. Ковальський, навпроти будинку №22) належать на праві власності державі Україна в особі Київської міської державної адміністрації, а позивачу належить лише право постійного користування. Суди встановили також, що матеріалами справи не підтверджуються фактичні твердження, що в рамках підготовки програми відповідачі "намагались поставити це питання пану Згуровському не один раз. Майже п`ять наших інформаційних запитів та десятки прохань про зустріч і всі вони залишилися без відповіді, проректор Новіков раптово захворів одразу після того як ми вперше сходили до КПІ".

Висновки суду стосовно того, що поширена відповідачем спірна інформація, була викладена у формі фактичних тверджень базуються на висновках судової лінгвістичної експертизи №056/80 від 17.03.2020. Згідно з яким встановлено:

1) Висловлення, наведені в питанні 1, містять інформацію про Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", виражену і у формі фактологічних тверджень, і у формі оцінного судження. У формі фактологічних тверджень інформацію про Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" та його працівників виражено в таких висловленнях:

- саме так і почалося наше знайомство з групою небайдужих ініціативних студентів КПІ, які виявилися не ладними змиритися з тим, що проживають у корупційному князівстві, на яке перетворився Київський політехнічний інститут;

- а корупційні схеми, ну знаєш, виявилися такими примітивними й кондовими, що навіть я здивувався;

- і саме ця квартира виводить нас на куди цікавішу схему у цілому князівстві КПІ;

- згодом з`ясувалося, що обидва ці проректори брали участь у вирішенні виділення землі під цю забудову і це вже питання про сотні мільйонів гривень;

- загалом тільки оті ЖК, про які ми згадали в сьогоднішній програмі, це майже 4 га землі. Це неспівмірні розміри. Знаєш, один єдиний гуртожиток, який десять-одинадцять років будують, і вся та земля, яку керівництво просто віддало забудовникам;

- ми намагалися поставити це питання пану Згуровському не один раз, майже п 'ять наших інформаційних запитів та десятки прохань про зустріч з ним залишилися без відповіді, профільний проректор Новіков раптово захворів одразу після того, як ми вперше ходили до КПІ.

2) У формі оцінного судження інформацію про Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського" виражено в такому висловленні:

-сьогодні у фокусі журналістів Центру розслідувань України підозрілі схеми та родинні підряди в одному з найбільших вишів України - КПІ.

3) Висловлення, наведені в питанні 1, містять негативну інформацію про Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського". З позицій лінгвістичної кваліфікації висловлення, наведені в питанні 1, містять інформацію про Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського", яка може викликати до нього недовіру й неповагу і завдавати шкоди його діловій репутації.

Отже, задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій у відповідності до вимог статті 86 ГПК України надавши оцінку наявному у справі висновку експерта, прийняли його як належний, допустимий доказ.

Зокрема, аналізуючи зміст вищевказаних публікацій та висновок експерта №056/80 від 17.03.2020 за результатами проведеної судової лінгвістичної експертизи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що інформація, поширена відповідачами про позивача, з позицій лінгвістичної кваліфікації висловлення, містить інформацію, яка може викликати до позивача недовіру й неповагу і завдавати шкоди його діловій репутації, спірна інформація відповідачем була викладена у формі фактичних тверджень.

Зміст оскаржуваних судових рішень у справі №910/4415/19 свідчить, що суди попередніх інстанцій урахувавши зміст поширеної відповідачами інформації щодо позивача в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, дійшли висновку, що позивач довів факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, і викладена інформація не є оціночним судженням.

Водночас, колегією суддів відхиляються доводи відповідача щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 910/5117/17 та від 20.11.2019 зі справи №910/7978/18.

Так, у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 910/5117/17 та від 20.11.2019 зі справи №910/7978/18, на які посилається скаржник, фактично розкривається зміст понять "фактичне твердження", "оціночне судження" та вирішується питання щодо характеру поширеної інформації у кожній з цих справі (з урахуванням конкретних обставин справи, змісту та характеру поданої інформації), а саме, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Так, статтею 29 Закону України "Про інформацію" визначено, що інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Статтею 30 Закону України "Про інформацію" унормовано, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина перша). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина друга). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина третя). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та іншими (частина четверта).

Колегія суддів відхиляє помилкові доводи відповідача 1 щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 13.11.2019 зі справи №758/2393/16-ц щодо застосування статті 29 Закону України "Про інформацію", з огляду на те, що зміст постанови Верховного Суду від 13.11.2019 свідчить про те, що предметом розгляду у даній справі були судження (коментарі) у контексті публічної діяльності позивачів, зокрема, ОСОБА_6 , як міністра та МВС України та представника центрального органу виконавчої влади, які виражав ОСОБА_7, як народний депутат, висловлюючи свої думки в інтерв`ю Дмитру Каневському щодо незаконного стеження за ним з боку правоохоронних органів (прослуховування мобільних телефонів, збір інформації, з метою з`ясування джерел такої інформації) для подальшої дискредитації ОСОБА_7 під час виконання ним функцій держави на посаді народного депутата, тобто вказана інформація стосувалась публічних осіб (МВС України) та фактично мала політичне підґрунтя, отже відповідно межа допустимої критики відносно таких осіб є досить широкою.

Водночас у даній справі №910/4415/19 поширена відповідачами інформація стосується Інституту, як вищого навчального закладу України діяльність якого відмінна політичній діяльності, отже вказане свідчить, що висновки судів у справі №758/2393/16-ц на яку посилається скаржник не є релевантними до спірних правовідносин у даній справі №910/4415/19.

Крім того, зміст касаційної скарги свідчить про те, що відповідач 1 посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №910/5117/17 наводить лише практику Європейського Суду з прав людини, на яку послався Верховний Суд при ухваленні цієї постанови. Натомість, ані конкретної норми, щодо застосування якої у цій постанові сформульований висновок, ані самого правового висновку відповідачем 1 не зазначено.

При цьому, колегія суддів зауважує, що рішення у справі №910/5117/17 та у справі №910/7978/18 хоча і прийняті за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, схожого з тим, що має місце у справі №910/4415/19, однак за іншої фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у ній доказів, їх оцінки судами попередніх інстанцій), тобто зазначені справи і ця справа є відмінними за істотними правовими ознаками.

У даному випадку Суд також враховує й те, що справа №910/7978/18 Верховним Судом направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку у такій справі.

Посилання відповідача 1 на неврахування судами висновків Верховного Суду викладених у постанові від 29.04.2020 у справі №757/56330/18-ц колегією суддів відхиляються з огляду на те, що Верховний Суд за результатами касаційного перегляду установив у цій справі порушення судами норм процесуального права. Зокрема, Верховним судом установлено порушення судами прав сторони щодо можливості скористатись своїми процесуальними правами в частині заявлення заперечень на вказаний висновок, а також можливості заявити клопотання про призначення судової лінгвістичної експертизи. Отже, справа №757/56330/18-ц та дана справа №910/4415/19 хоча і прийняті за матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, водночас є відмінними за істотними правовими ознаками. Зокрема, у справі №757/56330/18-ц судами прийнято до уваги в якості належного доказу висновок експерта від 03.01.2019 поданий суду представником позивача, який складений не за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи. Водночас у даній справі №910/4415/19 висновок експерта від 17.03.2020 №056/80 складений за результатами проведення судової лінгвістичної експертизи, призначеної ухвалою суду від 26.09.2019 із наданням можливості сторонам у справі висловити свої міркування щодо питань, які були поставлені на вирішення експерту та із наданням можливості сторонами визначити експертну установу. Крім того, висновок експерта від 17.03.2020 №056/80 свідчить про те, що експерт попереджений судом про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих висновків. Крім того, у справі №757/56330/18-ц Верховним Судом дійсно було зауважено на тому, що у висновку експерта наявні умовиводи правового характеру, водночас такі висновки Суду гуртуються на тому, що експерт за межі мовних питань поставлених судам, а не у зв`язку із розмежуванням фактичних тверджень та оціночних суджень.

Щодо посилань відповідача на неврахування судами висновків Верховного Суду викладених у постанові від 11.07.2019 у справі №757/29455/16-ц колегія суддів також вважає, що правовідносини у справі №910/4415/19 і справі зазначеній відповідачем також не є подібними. Так, у справі №757/29455/16-ц стороною було надано в якості доказу поширення інформації CD-диск, який містив відео файл, зроблений приватним способом, тобто записаний позивачем самостійно з інтернет сторінки. Натомість, у даній справі №910/4415/19 поданий суду позивачем цифровий носій DVD PSP308VG030654544 не є таким, що зроблений/отриманий приватним способом, а наданий спеціальним уповноваженим суб`єктом за результатами проведеної фіксації та дослідження змісту веб- сторінки та є додатком до Експертного висновку від 25.03.2019 № 92/2019-ЕВ-ЦК.

Щодо посилань відповідача 1 на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду викладених у постанові від 09.04.2019 у справі №910/10654/17 та у справі №758/11684/18, то колегія суддів зазначає таке.

Поряд з вимогою про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право, Позивачем заявлялась вимога про стягнення моральної шкоди відповідно до статті 22 ЦК України. Саме вимоги про стягнення моральної шкоди й стосується висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження факту завдання відповідачами шкоди немайновим правам Позивача в розумінні саме моральної шкоди, визначення якої міститься в статті 22 ЦК України.

Як вбачається з постанови Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що внаслідок створення та поширення відповідачами недостовірної інформації відбулося порушення особистих немайнових прав Позивача, оскільки така інформація шкодить діловій репутації Позивача та дискредитує останнього. Позивачем доведено факт порушення його немайнових прав на недоторканність ділової репутації, шляхом створення та поширення відповідачами інформації, яка не відповідає дійсності.

Висновки суду ґрунтуються на тому, що судом визнано та встановлено порушення особистого немайнового права позивача, шляхом поширення інформації, яка перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право та відповідно встановлено обставини недоведення позивачем розміру шкоди понесеної позивачем у зв`язку із таким порушенням. Отже, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що відмова у задоволенні вимог позивача про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 921,00 грн пов`язана виключно із тим, що позивачем не доведено всіх обов`язкових елементів юридичного складу правопорушення.

Отже, посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 910/10564/17, справу №758/11684/18 та на правові висновки у цих справах, які мали бути враховані судом апеляційної інстанції, не може вважатися прийнятним, оскільки відповідні судові рішення ухвалені за іншої фактично-доказової бази (інших фактичних обставин і доказів, які їх підтверджують), ніж у даній справі, і саме в залежності від таких обставин та доказів і приймалися відповідні рішення Верховним Судом.

Крім того, зміст касаційної скарги свідчить про те, що відповідач 1 посилаючись на постанову Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №910/10654/17 наводить лише один абзац висновку Суду у даній справі, зокрема: "позивачем не надано доказів того, що наведена у спірному ефірі відповідача інформація принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, чи порушують інші його особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, в той час як відповідно до статті 74 ГПК України саме на позивача покладено обов`язок доведення, як на особу, яка посилається на певну обставину" та взагалі не зазначає конкретної норми, щодо застосування якої у цій постанові сформульований такий висновок.

Отже, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані посилання касаційної скарги на те, що суди попередніх інстанцій не забезпечили належного дослідження обставин справи та не відповіли на всі аргументи сторін, належно не дослідивши спірну інформацію.

Інші аргументи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового акта, оскільки такі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду попередніх інстанцій стосовно встановлення ними обставин справи, містять посилання на обставини, які були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій та були спростовані ними.

Разом з тим, суд касаційної інстанції в силу положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених статтею 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Телерадіокомпанія "Люкс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, якою залишено без змін рішення господарського суду міста Києва у справі №910/4415/19.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах "Ейрі проти Ірландії", п.24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства "Телерадіокомпанія "Люкс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, якою залишено без змін рішення господарського суду міста Києва у справі №910/4415/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова