Рішення

від 29.04.2021 по справі 640/16492/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року м. Київ № 640/16492/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства освіти і науки України треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв , Миколаївський професійний ліцей будівництва та сфери послуг проскасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Міністерства освіти і науки України (адреса: 01135, м. Київ, просп. Перемоги, 10, ідентифікаційний код - 38621185) (надалі - відповідач або МОН України), у якому позивач просить суд скасувати наказ Міністерства освіти і науки України № 815 від 17.06.2020.

В якості підстав позову позивач зазначає, що наказ Міністерства освіти і науки України № 815 від 17.06.2020 на підставі якого реорганізовано Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв" є протиправним та підлягає скасуванню з огляду на недотримання вимог Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2016 - 2020 роки, а також внаслідок прийняття без проведення відповідних консультацій та без врахування інтересів громадян міста Миколаєва. Позивач на підтвердження позиції вказав на правові висновки у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 359/6814/17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 відмовлено у задоволенні заяви позивачки від 17.07.2020 "Про забезпечення позову" у адміністративній справі № 640/16492/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/16492/20, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання; залучено у якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Державний навчальний заклад "Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв" та Миколаївський професійний ліцей будівництва та сфери послуг.

Відповідачем подано відзив, у якому зазначено, що позивачем не зазначено яким чином права позивача порушені саме фактом здійснення реорганізації Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв та зміни типу та назви Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг. Відповідач вказав, що оскаржуване рішення прийнято у межах повноважень та у відповідності до вимог законодавства, а посилання позивача на примусове звільнення працівників та неврахування вимог Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2016 - 2020 роки є необґрунтованим, оскільки вказаний акт має лише рекомендаційний характер.

У відповіді на відзив позивач вказала на ігнорування відповідачем положення галузевої угоди під час прийняття оскаржуваного рішення наслідком чого є примусове вивільнення працівників. Окрім того, за висновками позивача, відповідач у спірному рішенні протиправно доручає Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації здійснити заходи щодо увільнення виконуючої обов`язки керівника Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв , що віднесено до повноважень виключно місцевої ради.

До суду надійшли пояснення третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг, у яких відмічено, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України щодо скасування наказу № 815 від 17.06.2020 про реорганізацію Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв є недоцільним та таким, що суперечить реформуванню професійно-технічної освіти.

Працівниками Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв подано колективне звернення з заявою про підтримку позовних вимог у повному обсязі та з проханням скасувати спірний наказ. Вказано, що фактично Міністерством освіти і науки України ліквідовано професійно-технічний навчальний заклад без врахування інтересів регіону та ринку праці міста Миколаєва.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до п. 1.1. Статуту Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв (у редакції від 29.09.2017), Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює первинну професійну підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та/або робітників, діяльність яких пов`язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Згідно з п. 6.1. Статуту, вище професійне училище належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України, місцевого органу управління професійно-технічною освітою відповідно до повноважень, визначених нормативно-правовими актами.

Пунктом 10.1. Статуту передбачено, що рішення про реорганізацію або припинення юридичної особи вищого професійного училища приймає Міністерство освіти і науки України. Реорганізація або припинення (ліквідація, злиття, поділ, приєднання або перетворення) вищого професійного училища здійснюється згідно із законодавством.

25.05.2020 на адресу Міністерства надійшло клопотання Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської обласної ради від 30.04.2020 № 1732/04-02/01-01.12 (вх. від 25.05.2020 № 14131/0/1-20).

Вказаним вище клопотанням Департамент освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської обласної ради запропонував Міністерству, на виконання пункту 10 доручення Прем`єр-міністра України від 15.01.2016 № 290/1/1-16 щодо вжиття заходів для оптимізації мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням необхідності їх укрупнення, з метою створення сприятливих умов щодо якісної підготовки конкурентоспроможних робітничих кадрів, які здатні задовольнити вимоги сучасного ринку праці регіону, реорганізацію двох закладів професійної (професійно-технічної) освіти Миколаївської області шляхом приєднання Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв до Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг і створення багатопрофільного Центру професійної освіти.

На підставі ст. 104-107 Цивільного кодексу України, статей 7, 18-21 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту , статті 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності , Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , враховуючи клопотання Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації Миколаївської обласної ради від 30.04.2020 № 1732/04-02/01-01.12 (вх. від 25.05.2020 № 14131/0/1-20), Міністерством освіти і науки України прийнято наказ від 17.06.2020 № 815 Про реорганізацію державного закладу Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв (далі - Училище) та зміни типу і назви Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг (далі - Заклад) (далі по тексту - Наказ № 815, оскаржуваний наказ).

Пунктом 1 Наказу № 815 вирішено припинити Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв (ідентифікаційний код 02127271) шляхом приєднання до Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг (ідентифікаційний код 03071029).

Пунктом 2 встановлено, що:

1) Заклад є правонаступником всього майна, прав і обов`язків Училища;

2) Заклад використовує у своїй діяльності ліцензії на провадження освітньої діяльності, видані Міністерством освіти і науки України Училищу, до одержання нової ліцензії в установленому законодавством порядку;

3) Здобувачі освіти Училища продовжують навчання у Закладі.

Відповідно до пункту 4 Наказу № 815 вирішено утворити комісію з припинення Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв у складі згідно з додатком.

Пунктами 4, 5 Наказу № 815 встановлено, що відповідно до ч. 4 ст. 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення Комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами Училища, повноваження ОСОБА_1, як виконуючої обов`язки керівника Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв припиняються.

Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації (Удовиченко О.О.) доручено здійснити заходи щодо увільнення виконуючої обов`язки керівника Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв ОСОБА_1 .

Згідно з п. 7 Наказу № 815 змінено тип і назву Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг на Заклад професійної (професійно-технічної) освіти Миколаївський центр професійної освіти .

Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, таким, що прийнятий не на підставі та не у порядку, передбаченому законодавством України, позивач звернулась з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Положенням про Міністерство освіти і науки України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення), передбачено, що Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Відповідно до п.п. 7, 11, 16, 53. 55 п. 4 Положення, МОН відповідно до покладених на нього завдань:

визначає перспективи і пріоритетні напрями розвитку дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої освіти, інклюзивного навчання та освіти протягом життя, інших сфер, що належать до його компетенції;

створює умови для здобуття громадянами дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної і вищої освіти, інклюзивного навчання та освіти протягом життя, наукових ступенів та вчених звань;

координує діяльність місцевих органів управління освітою в частині формування оптимальної мережі закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти та забезпечує формування оптимальної мережі закладів професійної (професійно-технічної) освіти, експериментальних закладів освіти для задоволення освітніх потреб населення з урахуванням потреб особистості і регіональної специфіки;

призначає на посаду за результатами конкурсу та звільняє з посади керівників закладів вищої та професійної (професійно-технічної) освіти, що перебувають у сфері його управління;

погоджує статути закладів професійної (професійно-технічної) освіти державної форми власності, що підпорядковані іншим центральним органам виконавчої влади, закладів професійної (професійно-технічної) освіти, що належать Автономній Республіці Крим, закладів професійної (професійно-технічної) освіти комунальної форми власності;

Згідно з п. 8 Положення, МОН в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України та актів Президента України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОН, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, видаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .

Нормативно-правові акти МОН підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОН, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими для виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності , регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 № 996 затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, яким визначено основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі - консультації з громадськістю).

Відповідно до пункту 12 Порядку, на який посилається позивач вказуючи на прийняття рішення без дотримання належної процедури, в обов`язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які, зокрема, стосуються конституційних прав, свобод та обов`язків громадян.

Залежно від компетенції органу, який прийняв документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Вказане випливає з Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 15.05.2013 № 883/5) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, відповідно до якого, нормативно-правовий акт - офіційний документ, прийнятий уповноваженим на це суб`єктом нормотворення у визначеній законом формі та порядку, який встановлює норми права для неозначеного кола осіб і розрахований на неодноразове застосування.

Аналізуючи положення оскаржуваного наказу, суд приходить до висновку, що останній не відповідає ознакам нормативно-правого та регуляторного акту, а відтак прийняття відповідного наказу не вимагає застосування вимог Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, що передбачає публічне обговорення та/або електронну консультацію з громадськістю.

З урахуванням наведених нормативних положень, посилання позивача на недотримання Міністерством освіти і науки України процедури прийняття наказу № 815 є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо врахування правових висновків, вказаних у постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 359/6814/17, суд наголошує, що для вибору і застосування норм права до спірних правовідносин необхідним є аналіз правовідносин у порівнюваних справах, що означає, зокрема, встановлення тотожності об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Таким чином, суд погоджується з твердженням відповідача щодо неможливості застосування правового висновку, викладеного у зазначеній постанові Верховного Суду, оскільки предмет, підстави позову та фактичні обставини у цій справі та справі № 359/6814/17 є відмінними, що вказує на необхідність вибору і застосування інших норм права до спірних правовідносин.

Стосовно посилання відповідача на прийняття відповідачем рішення про припинення закладу професійної (професійно-технічної) освіти не у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, суд зазначає, що правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійної (професійно-технічної) освіти визначено Законом України Про професійну (професійно-технічну) освіту від 10.02.1998 № 103/98-ВР.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту , професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.

Статтею 4 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту передбачено, що система професійної (професійно-технічної) освіти складається з закладів професійної (професійно-технічної) освіти незалежно від форм власності та підпорядкування, що проводять діяльність у галузі професійної (професійно-технічної) освіти, навчально-методичних, науково-методичних, наукових, навчально-виробничих, навчально-комерційних, видавничо-поліграфічних, культурно-освітніх, фізкультурно-оздоровчих, обчислювальних та інших підприємств, установ, організацій та органів управління ними, що здійснюють або забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.

Згідно з ст. 6 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту , до органів управління професійною (професійно-технічною) освітою належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти і науки;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти і науки;

центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані заклади професійної (професійно-технічної) освіти;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також створені ними структурні підрозділи з питань професійної (професійно-технічної) освіти (місцеві органи управління професійною (професійно-технічною) освітою).

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері професійної (професійно-технічної) освіти, належать, зокрема, створення, реорганізація, ліквідація державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до ст. 8 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади професійної (професійно-технічної) освіти (Міністерства освіти і науки України), належать, зокрема, створення, реорганізація, ліквідація підпорядкованих закладів професійної (професійно-технічної) освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту , порядок створення, реорганізації та ліквідації закладів професійної (професійно-технічної) освіти встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом зі змісту Статуту, Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом.

Рішення про реорганізацію або припинення юридичної особи вищого професійного училища приймає Міністерство освіти і науки України. Реорганізація або припинення (ліквідація, злиття, поділ, приєднання або перетворення) вищого професійного училища здійснюється згідно із законодавством.

Правові основи управління об`єктами державної власності визначено Законом України Про управління об`єктами державної власності .

Відповідно до ст. 4 Закону України Про управління об`єктами державної власності , суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).

Згідно з п.п. 1, 2 п. 1 ст. 6 Закону України Про управління об`єктами державної власності , уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності; ініціюють створення господарських структур, розробляють проекти їх установчих документів.

Положеннями ст. 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Відповідно до ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно з ч. 1 ст. 106 Цивільного кодексу України, злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Частиною 3 ст. 167 Цивільного кодексу України передбачено, що Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

Як вже зазначено, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи зазначені нормативні положення, відповідачем у межах та на виконання повноважень, передбачених законом та статутом Училища, прийнято рішення - наказ № 815 від 17.06.2020 на підставі якого реорганізовано Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв шляхом приєднання до Миколаївського професійного ліцею будівництва та сфери послуг.

Твердження позивача, що на момент прийняття Міністерством освіти і науки України спірного наказу (станом на 17.06.2020) Кабінетом Міністрів України не визначено порядку реорганізації, ліквідації професійно-технічних навчальних закладів не доводить відсутності можливості та протиправність здійснення припинення відповідної юридичної особи уповноваженим органом на підставі відповідних нормативних положень, передбачених законами України.

Щодо висновку позивача про неврахування при прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення положення п. 4.2.2. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2016 - 2020 роки суд відмічає таке.

Правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і роботодавців визначено Законом України Про колективні договори і угоди .

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України Про колективні договори і угоди , колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях (далі - підприємства) незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи.

Статтею 5 Закону України Про колективні договори і угоди передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Між Міністерством освіти і науки України та ЦК Профспілки освіти і науки України укладено галузеву угоду на 2016-2020 роки, положення якої діють безпосередньо та поширюються на працівників закладів освіти і осіб, які навчаються, та які перебувають у сфері дії сторін Угоди, і є обов`язковими для включення до колективних договорів, угод нижчого рівня.

Пунктом 4.2.2. вказаної угоди вказано, що рішення про зміни в організації виробництва і праці, реорганізацію і перепрофілювання закладів, що призводять до скорочення чисельності або штату працівників, узгоджені з відповідним профспілковим органами, приймати не пізніше ніж за 3 місяці до намічених дій з економічним обґрунтуванням та заходами забезпечення зайнятості працівників, що вивільняються. Тримісячний період використовувати для вжиття заходів, спрямованих на зниження рівня скорочення чисельності працівників.

Водночас, суд відмічає, що пунктом 4.2. Угоди вказано на рекомендаційний характер положень, зокрема, пункту 4.2.2., а саме вказано: Сторони Угоди рекомендують керівникам органів управління освітою, закладів та установ освіти і науки, відповідним профспілковим органам: ….. .

Варто звернути увагу, що у пункті 6 оскаржуваного рішення зобов`язано Комісію з припинення Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв попередити в установленому порядку працівників Училища про реорганізацію та забезпечити дотримання їх трудових прав і соціальних гарантій у порядку, визначеному законодавством України, у тому числі повідомити Державну службу зайнятості України про заплановане вивільнення працівників.

Водночас, на момент прийняття судом рішення у справі Державний навчальний заклад Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв перебуває у стані припинення, запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи відсутній.

Таким чином, порушень відповідачем законодавства у аспекті дотримання положень галузевої угоди допущено не було, що вказує на необґрунтованість посилання позивача на протиправність прийнятого наказу за наведеної підстави.

В якості підстав для скасування оскаржуваного наказу позивач вказала на невідповідність пункту 5 Розпорядженню Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831-р Питання управління державними закладами професійної (професійно-технічної) освіти, підпорядкованими Міністерству освіти і науки .

Судом встановлено, що п.п. 2 п. 1 вказаного розпорядження, до завершення процедури передачі з державної у комунальну власність підпорядкованих Міністерству освіти і науки державних закладів професійної (професійно-технічної) освіти передати для тимчасового виконання такі повноваження:

міським радам міст обласного значення - обласних центрів:

оголошення та проведення конкурсів на заміщення вакантних посад директорів закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів;

призначення на посаду директорів закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів, за результатами конкурсів шляхом укладення строкового трудового договору (контракту);

звільнення з посади директорів закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів, у зв`язку із закінченням строку дії строкового трудового договору (контракту), а також достроково відповідно до законодавства;

продовження трудових відносин з директорами закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів, на підставі та умовах строкового трудового договору (контракту);

укладення додаткових угод до строкового трудового договору (контракту) з директорами закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів;

ведення та зберігання трудових книжок і особових справ директорів закладів освіти, фінансування яких здійснюється з бюджетів міст обласного значення - обласних центрів;

заохочення, преміювання та притягнення до дисциплінарної відповідальності призначених директорів закладів освіти.

Водночас слід відмітити, що положенням пункту 4 наказу Міністерства освіти і науки України № 815 від 17.06.2020 вказано на припинення повноважень ОСОБА_1 , як виконуючої обов`язки керівника Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв , та перехід до неї повноважень щодо управління справами Училища з моменту призначення Комісії.

Згідно з додатком до Наказу № 815 ОСОБА_1 визначено заступником голови Комісії з припинення Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв .

Разом з тим, на забезпечення виконання пункту 4, пунктом 5 Наказу № 815 у звязку з утворенням Комісії з припинення Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації (Удовиченко О.О.) доручено здійснити заходи щодо увільнення виконуючої обов`язки керівника Державного навчального закладу Вище професійне училище № 7 м. Миколаїв ОСОБА_1 .

Суд відмічає, що здійснення Департаментом освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації заходів щодо увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків керівника не становить прийняття рішення про призначення на посаду керівника закладу освіти або його звільнення та самостійно не змінює прав та обов`язків позивача, що вказує на відсутність порушень вимог Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.10.2017 № 831-р.

Окремо суд зазначає, що п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Частиною 1 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що …за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи правового акту індивідуальної дії правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії) стосуються окремих осіб, розраховані на персональне (індивідуальне) застосування і після реалізації вичерпують свою дію.

Таким чином, суд вважає, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Враховуючи, що оскаржуваний наказ як акт індивідуальної дії стосується припинення державного навчального закладу та уповноважених органів, що забезпечують належне проведення реорганізації такого закладу, а саме Комісії з припинення, Департаменту освіти і науки Миколаївської обласної державної адміністрації, Закладу професійної (професійно-технічної) освіти Миколаївський центр професійної освіти , беручи до уваги, що позивач не є учасником матеріальних правовідносин з приводу яких прийнято відповідний наказ, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено наявність порушення відповідачем прав, свобод та інтересів, що потребують захисту адміністративним судом шляхом визнання протиправним та скасування Наказу № 815 від 17.06.2020.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволенню не підлягає, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко