Рішення

від 30.04.2021 по справі 640/3767/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2021 року м. Київ № 640/3767/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС

до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС з позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 151 від 20.01.2021р. про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС у видачі містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 від 04.01.2021р.;

- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС містобудівні умови та обмеження на підставі заяви про видачу містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 від 04.01.2021р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень, оскільки відмова є невмотивованою, а позивачем надано усі необхідні документи відповідно до вимог законодавства.

Відповідач своїм правом на подання адміністративного позову не скористався, з огляду на що справа підлягає розгляду на підставі наявних в ній документів.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

04.01.2021р. Товариство з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС звернулось із заявою до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про видачу містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002.

Листом відповідача, затвердженим наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 20.01.2021р. №151, позивача повідомлено про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у Дарницькому районі м. Києва в порядку п. 1, 4 ч. 4 ст. 29 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності у зв`язку з поданням неповного пакету документів, який визначено ч. 3 ст. 29 Закону, а саме відсутністю зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень та невідповідністю намірів забудови вимогам містобудівної документації.

Позивач вважаючи відмову відповідача у видачі містобудівних умов та обмежень протиправною, звернувся до суду для захисту свої прав та законних інтересів.

Проаналізувавши матеріали справи та доводи учасників справи, суд приходить до таких висновків.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів визначаються Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI Про регулювання містобудівної діяльності (далі - Закон № 3038-VI).

Згідно з пунктом 8 ч. 1 статті 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

Відповідно до статті 6 Закону № 3038-VI управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, іншими спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Частиною першою статті 16 Закону № 3038-VI визначено, що планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту (стаття 17 Закону №3038-VІ).

Частина друга статті 24 Закону № 3038-VI закріплює, що зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій.

Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

У відповідності до статті 25 Закону № 3038-VI, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, за межами населених пунктів встановлюється відповідними районними державними адміністраціями, а в разі відсутності адміністративного району - відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Севастопольською міською державними адміністраціями.

Узгодження питань щодо забудови визначених для містобудівних потреб територій суміжних територіальних громад здійснюється на підставі відповідних угод, відображається у схемах планування зазначених територій та генеральних планах населених пунктів.

Встановлення режиму забудови територій, визначених для містобудівних потреб, не тягне за собою припинення права власності або права користування земельними ділянками, зміни адміністративно-територіальних меж до моменту вилучення (викупу) земельних ділянок.

Частинами першою, другою та п`ятою статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

За приписами частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що режим забудови територій визначається в Генеральних планах населених пунктів, зокрема, у планах зонування та детальних планах територій, які є основними видами містобудівної документації на місцевому рівні. На підставі вказаних містобудівних документів визначається цільове призначення земельної ділянки в межах якого може здійснюватися забудова земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що між Київською міською радою (далі - орендодавець) та ТОВ МЕГАТРАНС (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки від 12 лютого 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З., зареєстрований в реєстрі за № 191, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 19.12.2002р. за № 174/334 передає, а орендар приймає в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, місце розташування якої на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у Дарницькому районі м. Києва, розміром 16, 1052 га для будівництва, експлуатації та обслуговування сервісно-складського комплексу у межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід`ємною частиною цього договору.

Таким чином, рішенням Київської міської ради від 19.12.2002р. за № 174/334 позивачу було передано в оренду земельну ділянку, місце розташування якої на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у Дарницькому районі м. Києва, кадастровий номер земельної ділянки № 8000000000:90:291:0002 із цільовим призначенням для будівництва, експлуатації та обслуговування сервісно-складського комплексу .

При цьому, як встановлено судом, однією з підстав для відмови у наданні містобудівних умов позивачу стало те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації.

Суд, проаналізувавши вказану підставу для відмови та подані позивачем документи, вважає її необґрунтованою, з огляду на таке.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 12 Закону № 3038-VI до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій; до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Суди наголошує, що цільове призначення земельної ділянки (категорія земель та певний вид використання земельної ділянки в межах відповідної категорії земель) в розумінні Земельного кодексу України та функціональне призначення території в розумінні Генерального плану м. Києва, як містобудівної документації, розробленої відповідно до містобудівного законодавства та державних будівельних норм, не є тотожними і однорідними поняттями в регулюванні земельних правовідносин, оскільки в межах певної функціональної території міста Києва, визначеної містобудівною документацією, зокрема Генеральним планом м. Києва, можуть бути різні цільові призначення земельних ділянок.

Так, стаття 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV Про землеустрій (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття цільове призначення земельної ділянки , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно зі змістом статті 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Таким чином, кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму. Так, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення.

Згідно з п. 5.8. ДСТУ-Н Б Б.1.1-12:2011 Настанова про склад та зміст плану зонування території (зонінг) , затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 15 грудня 2011 року № 345, схема зонування складається, як правило, з основних типів зон: громадські; житлові; рекреаційні; курортні; зони транспортної інфраструктури; зони інженерної інфраструктури; комунально-складські; виробничі; спеціальні; зони земель історико-культурного призначення; зона земель природно-заповідного фонду.

У містобудівних регламентах для кожної територіальної зони встановлюються: переважні види використання; супутні види дозволеного використання; допустимі види використання.

Тобто, нормативно-правовими актами, що регламентують порядок розроблення і затвердження містобудівної документації, визначено, що така документація визначає функціональне призначення територій, а не види використання земельних ділянок.

Частиною першою статті 193 ЗК України встановлено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Отже, відомості щодо цільового призначення земельної ділянки, відповідно до приписів вищевказаних правових норм, відображуються у державному земельному кадастрі.

Так, відповідно до вимог частин першої, другої статті 36 Закону України Про Державний земельний кадастр на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються відомості про Генеральний план м. Києва та про цільове призначення земельних ділянок.

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Так, судом встановлено, що на офіційному веб-сайті Держгеокадастру (http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) оприлюднено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:291:0002, згідно з якими цільовим призначенням такої земельної ділянки є: Оптова торгівля та складське господарство для будівництва, експлуатації та обслуговування сервісно-складського комплексу .

Водночас, як вбачається із заяви позивача про видачу містобудівних умов та обмежень інвестиційні наміри позивача визначені, як Нове будівництво адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ в межах зазначеної земельної ділянки.

При цьому, суд зазначає, що планування та забудова земельних ділянок здійснюється, у тому числі, їх орендарями, виключно в межах їх цільового призначення.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що позивач є законним орендарем відповідної земельної ділянки, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором оренди земельної ділянки, зареєстрованим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12 лютого 2003 року за № 191, він має право планування та забудови такої земельної ділянки в межах її цільового призначення.

Таким чином, суд вважає помилковими доводи відповідача про те, що наміри забудови земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації, а відтак у вказаній частині відмова позивачу у видачі містобудівних умов та обмежень є незаконною та необґрунтованою.

При цьому, ще однією підставою для відмови у видачі позивачу містобудівних умов стало те, що останнім подано неповний пакет документів, який визначено ч. 3 ст. 29 Закону, а саме відсутністю зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

За приписами пунктів 1, 2, 3 частини п`ятої статті Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власником або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації.

Основними складовими вихідних даних відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону № 3038-VI є містобудівні умови та обмеження, технічні умови, завдання та проектування.

Згідно з частиною другою статті 29 Закону № 3038-VI фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI передбачено, що містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.

Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.

Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення).

Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

З матеріалів справи вбачається, позивач 04.01.2021р. звернувся до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу містобудівних умов та обмежень.

Як вбачається з опису документів, що надано до ЦНАП суб`єктом господарювання, громадянином для виконання адміністративної послуги, до заяви про видачу будівельних умов та обмежень ТОВ МЕГАТРАНС подано наступні документи:

- завірену копію договору оренди земельної ділянки;

- викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

- витяг з Державного земельного кадастру;

- довідку (витяг) з містобудівного кадастру;

- фотофіксацію земельної ділянки;

- містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва.

При цьому, відповідачем зроблений висновок про неподання позивачем в повному обсязі документів, а саме відсутність зазначених намірів необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень.

Водночас, як встановлено судом вище, позивачем додано до заяви містобудівний розрахунок на Нове будівництво адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:291:0002 у якому відображені інвестиційні наміри позивача та які у повній мірі відповідають вимогам містобудівної документації.

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивачем подано неповний перелік документів, який визначено частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI є необґрунтованими та спростовуються документами наявними в матеріалах справи.

На підставі вищевикладеного, суд повторно наголошує, що позивачем подано повний перелік документів, визначений частиною третьою статті 29 Закону № 3038-VI та, які є достатніми для видачі містобудівних умов та обмежень.

За правилами частини четвертої статті 29 Закону № 3038-VI підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Отже, у даному випадку, суд приходить до висновку про те, що позивач правомірно здійснює використання земельної ділянки за призначенням, визначеним у рішенні Київської міської ради від 19.12.2002р. № 174/334 та договорі оренди земельної ділянки від 12 лютого 2003 року, та наміри забудови відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що доводи відповідача щодо невідповідності намірів забудови земельної ділянки розташованої на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у Дарницькому районі м. Києва, кадастровий номер - 8000000000:90:291:0002 та неподання повного комплекту документів не підтверджується належними доказами та спростовуються матеріалами справи, а відтак відмова Департаменту містобудування видати ТОВ МЕГАТРАНС містобудівні умови та обмеження для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 є протиправною.

В частині позовних вимог про зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови та обмеження на підставі заяви про видачу містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 від 04.01.2021р., суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Як зазначено у пункті 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

При цьому, суд враховує позицію, яка висвітлена в пункті 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003, а саме: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)".

Також, суд зазначає, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У вказаній справі, повноваження щодо надання містобудівних умов і обмежень чи надання мотивованої відмови у його їх наданні регламентовано положеннями Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Підстави, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі підстави відсутні, орган повинен надати містобудівні умови та обмеження. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати містобудівні умови та обмеження або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17, від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд".

З огляду на викладене, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. При цьому суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання містобудівних умов та обмежень.

Як встановлено судом, позивач під час звернення до відповідача надав всі необхідні документи, визначені чинним законодавством, що відповідачем не спростовано належними доказами; підстави для відмови відповідачем у видачі позивачу містобудівних умов та обмежень відсутні, а відтак, враховуючи вищевикладене, зобов`язання відповідача видати позивачу містобудівні умови та обмеження не є втручанням у дискреційні повноваження Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (відповідач наділений виключною компетенцією щодо вчинення таких дій та у нього відсутні альтернативні варіанти поведінки у межах спірних правовідносин) та відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення позивача в правах.

Аналогічна позиція щодо відсутності втручання суду в дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень шляхом зобов`язання останнього вчинити дії викладена у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 826/162/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 826/6222/15, від 17 грудня 2019 року у справі № 813/6618/15.

При цьому суд наголошує, що містобудівні умови та обмеження є лише складовою вихідних даних, отримання яких є необхідною умовою для набуття власниками земельних ділянок або землекористувачами права на забудову земельної ділянки. При цьому, будівництво об`єкта є багатоскладовою діяльністю, до якої на кожному із етапів залучаються відповідні компетентні суб`єкти, які проводять експертизу проектної документації на будівництво об`єкта у передбачених законом випадках, вирішують питання щодо можливості видачі суб`єкту господарювання дозволів (в тому числі на виконання будівельних робіт), щодо можливості прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та реєстрації права власності на нього. Окрім цього, відповідні контролюючі органи на кожному з етапів будівництва у разі виявлення обставин, з якими законодавець пов`язує обмеження в частині виконання робіт з будівництва об`єкта (в тому числі встановлення порушень вимог містобудівної документації, містобудівних умов та обмежень, невідповідності об`єкта будівництва проектній документації на будівництво такого об`єкта та вимогам будівельних норм, державних стандартів і правил), можуть застосувати до суб`єкта господарювання відповідні заходи, в тому числі скасувати містобудівні умови та обмеження, анулювати дозвіл на виконання будівельних робіт, зупиняти виконання будівельних робіт тощо.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в останові від 16.03.2021р. у справі № 640/565/19, адміністративне провадження № К/9901/20929/19.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст. 77, 122, 123, 139, 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 151 від 20.01.2021р. про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС у видачі містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 від 04.01.2021р.

3. Зобов`язати Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) видати Товариству з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС містобудівні умови та обмеження на підставі заяви про видачу містобудівних умов та обмежень для Нового будівництва адміністративно-побутово-складського комплексу з паркінгом на перетині вул. Вирлицької та вул. Колекторної у м. Київ кадастровий номер земельної ділянки: 8000000000:90:291:0002 від 04.01.2021р.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЕГАТРАНС судові витрати за сплату судового збору в розмірі 4 540, 00 грн. (чотири тисячі п`ятсот сорок гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська