Постанова

від 27.04.2021 по справі 205/9681/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4640/21 Справа № 205/9681/18 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Доповідач - Макаров М. О.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2021 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року по справі за позовом першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфір Олега Миколайовича, Товариства з обмеженою відповідальністю Техноком , про визнання недійсним договору, скасування рішення та витребування майна, -

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2018 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфір О.М., Товариства з обмеженою відповідальністю Техноком , про визнання недійсним договору, скасування рішення та витребування майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в ході здійснення представницьких повноважень органом прокуратури встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра нежитлового приміщення № 153, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що створює загрозу порушення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування. Позивач наголошує на тому, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, останнє вибуло від власника - територіальної громади міста поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Дніпра. Разом з цим, Дніпровською міською радою, яка є органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, не вжито заходів, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, що вибуло із власності територіальної громади поза її волею.

Враховуючи викладене, позивач просив визнати недійсним договір купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення № 153, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ фірма Елва та ТОВ фірма Техноком ; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер: 36930795 від 06 вересня 2017 року, державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 за ТОВ фірма Техноком та витребувати від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 153 площею 244, 4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а саме визнано недійсним договір купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення № 153, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ фірма Елва та ТОВ фірма Техноком ; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер: 36930795 від 06 вересня 2017 року, державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 за ТОВ фірма Техноком та витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення № 153 площею 244, 4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що речові права Дніпровської міської ради на нерухоме майно (будинок №13р/н 557772212101) не поширюється на спірне майно (приміщення №153 р/н 1344068312101), законним власником якого є ОСОБА_1 кизи. Також, апелянт зазначає, що приміщення № НОМЕР_1 було передано з державної власності в приватну власність раніше, ніж Будинок № НОМЕР_2 , а тому Фонд державного майна України не міг від імені держави 22 березня 1999 року повторно передати приміщення № НОМЕР_1 у власність ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» , оскільки на цей момент це майно вже не було державною власністю і було передано у приватну власність. Крім того, апелянт вказує, що прокурор не має права на звернення із вказаним позовом до суду в інтересах Дніпровської міської ради.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що на підставі Договору дарування нежитлової будівлі від 23 березня 2015 року Дніпровській міській раді на праві приватної власності належить нежитлове приміщення № 153 у будинку АДРЕСА_1 .

Встановлено, що право власності на вказане нерухоме майно на момент укладання цього договору дарування було зареєстровано за дарувальником ПАТ ЄВРАЗ - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 3264221 від 26 січня 2015 року на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Судом також встановлено, що після укладання та нотаріального посвідчення вказаного договору дарування речове право на нерухоме майно у вигляді нежитлового приміщення АДРЕСА_3 було зареєстровано за Дніпровською міською радою, що підтверджується відповідним витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 557772212101 (а.с. 25).

Після набуття права власності на таке спірне майно Дніпровською міською радою, як власником, не ухвалювалось жодного рішення про необхідність відчуження у будь-який спосіб вказаної нежитлової будівлі гуртожитку на користь третіх осіб.

Однак матеріалами справи підтверджено, що на підставі Договору купівлі-продажу б/н від 10 березня 2000 року, укладеному між ТОВ фірма Елва та ТОВ фірма Техноком , за останнім було зареєстровано 04 вересня 2017 року державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. право власності на спірне нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 (а.с. 11, 31).

Вбачається, що цей договір купівлі-продажу укладено у простій письмовій формі.

При цьому, доказів реєстрації права власності за ТОВ фірма Елва на вказаний об`єкт нерухомого майна на момент укладання такого спірного договору купівлі-продажу матеріали справи не містять.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 16 червня 2009 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи ТОВ Фірма ЕЛВА .

Згідно Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07 вересня 2017 року право власності на нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 , було відчужено Товариством з обмеженою відповідальністю Техноком на користь ОСОБА_1 .

За загальним правилом договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Судом першої інстанції встановлено, що після набуття та реєстрацію 23 березня 2015 року права власності на приміщення № 153 по АДРЕСА_1 за Дніпровською міською радою, не дивлячись на вказаний наявний реєстраційний запис щодо такого речового права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором Покровської районної державної адміністрації Замфіром О.М. 04 вересня 2017 року здійснюється реєстрація права власності на таке нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 за ТОВ фірма Техноком на підставі оспорюваного договору купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року.

Вказане свідчить про факт порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки саме на підставі такого договору, після спливу майже 17 років з дати його ймовірного укладання, державним реєстратором було здійснено перереєстрацію речового права, яке належало Дніпровській міській раді, на іншу юридичну особу ТОВ фірма Техноком .

При цьому, згідно вимог п. 1.4. Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 9 червня 1998 р. N 121, та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 р. за N 399/2839, яка була чинна на час укладання спірного договору) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягали об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.).

Будь-яких доказів реєстрації права власності після укладання 10 березня 2000 року спірного договору за ТОВ фірма Техноком у вказаний період матеріали справи не містять.

Навпаки, встановлено, що до 23 березня 2015 року спірне майно у вигляді нежитлового приміщення № 153, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 перебувало у правомірному володінні та користуванні ПАТ ЄВРАЗ - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського , і такий власник не передавав у будь-який спосіб речове право на таке майно ТОВ фірма Елва .

Відповідно до вимог ст. 225 ЦК Української РСР у ред. 1963 року (що був чинним на момент укладання спірного договору ) право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно зі статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ТОВ фірма Елва , як продавець майна за спірним договором купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року, уклав вказаний договір без будь-яких законних на те підстав, оскільки право на майно, що відчужувалось за таким договором, не передавалось цьому Товариству його дійсним власником.

Таким чином, не набувши права власності на спірне майно та укладаючи договір купівлі-продажу цього майна з ТОВ фірма Техноком , ТОВ фірма Елва порушила вимоги ст. 225 ЦК Української РСР у ред. 1963 року.

Відповідно до вимог ст. 49 ЦК Української РСР у ред. 1963 року. (що був чинним на момент укладання спірного договору) угода, що укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є недійсною.

Враховуючи викладене, суд дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення № 153, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ТОВ фірма Елва та ТОВ фірма Техноком .

За загальним правилом рішення суб`єкта державної реєстрації вичерпує свою дію з моменту внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одночасно із цим, самим ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлено, що в судовому порядку може бути скасовано саме рішення про державну реєстрацію

Зокрема, ч. 3 ст. 26 вказаного Закону передбачає, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є, у тому числі, судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав.

При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Суд першої інстанції вірно вважав, що для відновлення прав територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, як власника спірного майна, необхідним є повернення в становище, яке існувало до моменту порушення, тобто коли права такого власника не ставилися під сумнів і він міг вільно користуватись та розпоряджатись цими правами на власний розсуд.

В даному випадку, визнавши недійсними оспорюваний договір купівлі - продажу б/н від 10 березня 2000 року нежитлового приміщення № 153, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , суд фактично вирішив питання про речове право позивача на такий об`єкт нерухомого майна, а тому вірно скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкритим розділом), індексний номер: 36930795 від 06 вересня 2017 року, державного реєстратора Покровської районної державної адміністрації Замфір О.М. про проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 за ТОВ фірма Техноком , що узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 26 вказаного Закону в частині встановленого способу захисту у вигляді можливості скасування оспорюваного рішення державного реєстратора.

Вирішуючи позовні вимоги в частині витребування від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради нежитлового приміщення № 153 площею 244, 4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 суд першої інстанції вірно виходив з наступного.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Таким чином, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.

Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Згідно з ч. 5 ст. 16 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами 5, 8 ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Встановлено, що спірне нежитлове приміщення № 153 по АДРЕСА_1 , з 23 березня 2015 року перебувало у власності територіальної громади міста Дніпра, що підтверджується вищевказаними договором дарування від 23 березня 2015 року та витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2015 року.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження таким об`єктом права комунальної власності належало органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Встановленим є той факт, що після набуття та реєстрації речового права власності на приміщення № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , Дніпровською міською радою, як власником, не ухвалювалось жодного рішення про необхідність відчуження у будь-який спосіб вказаної нежитлової будівлі на користь третіх осіб.

Встановивши вказані обставини справи, суд дійшов обгрунтованого висновку, що спірний об`єкт нерухомого майна вибув із володіння власника - територіальної громади м. Дніпропетровська поза її волею, шляхом відчуження такого майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна.

При цьому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правидбно не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 про неможливість витребування у неї майна, як добросовісного набувача без визнання недійсним правочину, на підставі якого вона набула право власності на спірне приміщення та наявному у державному реєстрі запису про реєстрацію за нею права власності, оскільки витребування майна особою, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, від останнього набувача такого майна, у незаконному володінні якого воно перебуває, зокрема зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову, є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Крім того, витребування спірного майна у ОСОБА_1 , не призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки набуваючи у власність спірне приміщення від ТОВ фірма "Техноком", в якої були відсутні належні правовстановлюючі документи, з якими закон пов`язує виникнення чи перехід права власності, ОСОБА_1 , мала б передбачити наслідки укладання такого договору, у тому числі й у вигляді оспорювання у майбутньому її права на це майно та витребування в неї такого майна його дійсним власником.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради спірного об`єкта нерухомого майна.

Доводи апелянта в скарзі про те, що речові права Дніпровської міської ради на нерухоме майно (будинок №13 р/н 557772212101) не поширюється на спірне майно (приміщення №153 р/н 1344068312101), законним власником якого є ОСОБА_1 , а також те, що приміщення № НОМЕР_1 було передано з державної власності в приватну власність раніше, ніж Будинок № НОМЕР_2 , а тому Фонд державного майна України не міг від імені держави 22 березня 1999 року повторно передати приміщення №153 у власність ВАТ «Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» , оскільки на цей момент це майно вже не було державною власністю і було передано у приватну власність, - колегія суддів вважає безпідставними, оскільки з договору дарування від 23 березня 2015 року, укладеного між публічним акціонерним товариством «Євраз - Дніпропетровський металургійний завод ім. Петровського» та Дніпровською міською радою вбачається, що предметом цього договору є будівля, загальною площею 7388,6 кв.м. в цілому . Доказів на підтвердження вказаного відповідачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було, а тому вказані твердження є лише її припущеннями, тоді як рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження апелянта про те, що прокурор не має права на звернення із вказаним позовом до суду в інтересах Дніпровської міської ради, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції на вказаний довід дав чітку та змістовну відповідь, яка відповідає нормам чинного законодавства.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко