Ухвала

від 17.09.2007 по справі 20-12/232-4/149

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Ухвала

Іменем України

11 вересня 2007 року 

Справа № 20-12/232-4/149

                    Севастопольський

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                 

Дугаренко О.В.,

суддів                                                                     

Котлярової О.Л.,

Фенько Т.П.,

секретар судового засідання                                        Запорожець Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: Сафронова

О.О., дов. № 4/10-011/2007 від 14.03.07,

відповідача:

ОСОБА_1, дов.НОМЕР_1,

                    ОСОБА_2, дов.НОМЕР_1,

розглянувши апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя на

постанову господарського суду міста Севастополя (суддя  Остапова К.А.) від 18 червня 2007 року по

справі № 20-12/232-4/149

за позовом           Державної податкової інспекції у Гагарінському

районі міста Севастополя (вул. Пролетарська, 24,Севастополь,99014)

до           Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3

(АДРЕСА_1)

про визнання суми податкового

зобов'язання

                                                            ВСТАНОВИВ:

      Рішенням господарського суду міста

Севастополя від 19.11.2004 позовні вимоги Державної податкової інспекції у

Гагарінському районі міста Севастополя 

до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 про визнання суми

податкового зобов'язання, задоволені повністю. Постановою Севастопольського

апеляційного господарського суду від 19.01.2005 апеляційна скарга залишена без

задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін. Ухвалою Вищого

Господарського Суду України касаційна скарга 

відповідача передана до Вищого адміністративного суду України. Ухвалою

Вищого адміністративного суду України від 14.03.2007 касаційна скарга

задоволена частково, рішення господарського суду міста Севастополя від 16.11.2004

та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.01.2005

скасовані, справа направлена до суду першої інстанції на новий розгляд.

Постановою місцевого суду від 18.06.2007 (повний текст складено та підписано

25.06.2007) у позові відмовлено повністю.

       Не погодившись з постановою суду,

позивач  06.07.2007 подав заяву про

апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу позивач подав 24.07.2007. Відповідач

вважає, що постанова господарського суду міста Севастополя від 18.06.2007

прийнята без урахування всіх обставин справи, з порушенням та неправильним

застосуванням норм матеріального права, а саме підпунктів а, б частини 1 статті

19 Декрету Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”,

підпункту 4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про порядок погашення

зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими

фондами”.

      Відповідач, не погодившись з апеляційною

скаргою надав відзив на неї, та заперечував проти її задоволення, вказуючи на

те, що постанова суду першої інстанції прийнята з дотриманням вимог

матеріального та процесуального права.

У судовому засідання, призначеному

на 10 вересня 2007 року, представник позивача - заявник апеляційної скарги,

підтримав апеляційну скаргу. Представники відповідача заперечували проти її

задоволення.

У судовому засіданні, у зв'язку з

зайнятістю судді Волкова К.В. в іншому судовому процесі та відпусткою судді

Градової О.Г. їх було замінено на суддів Котлярову О.Л. та  Фенько Т.П. на підставі розпорядження виконуючого

обов'язки голови суду Видашенко Т.С.

Колегія суддів розглянувши справу

відповідно до статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України

встановила наступне.

       Як вбачається з матеріалів справи,

позивач по справі провів  документальну

перевірку відповідача з питань дотримання податкового законодавства України за

період з 21.06.2001 по 31.12.2003. В результаті перевірки був складений акт

НОМЕР_2. Перевіркою встановлені наступні порушення: пункту 1а статті 19 Декрету

Кабінету Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” та Порядку

ведення Книги обліку доходів та витрат громадян - суб'єктів підприємницької

діяльності, підпункту 7.3.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України „Про податок на

додану вартість” в частині заниження формування податкового зобов'язання з

податку на додану вартість на суму 448,4 грн. за січень 2003 року. Також

вказано, що підприємець не підтверджує розрахунки, приведені у деклараціях про

прибуток, отриманий у 2002 році документами, що є, що у відповідності до підпункту

4.3.1 пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, підставою

для визначення зобов'язань з податку на прибуток з застосуванням непрямого

методу та чим порушенні вимоги пунктів а, б, г статті 19 Декрету Кабінету

Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян”.

В результаті перевірки

відповідачеві був донарахований прибутковий податок в сумі 27043,20 грн.

07.05.2004 позивачем відносно

відповідача було прийняте податкове повідомлення-рішення, яким позивачу

визначено до сплати 27043,20 грн.

Не погодившись з податковим

повідомлення-рішенням, відповідач оскаржив його. В результаті розгляду скарги,

позивач прийняв рішення про те, що буде звертатися до господарського суду міста

Севастополя з позовом про визнання  суми

податкового зобов'язання визначеного відповідачеві з прибуткового податку,

визначеному по непрямому методу в сумі 27043,00 грн. При цьому, податкове

повідомлення-рішення вважається відізваним.

При донарахуванні прибуткового

податку позивач виходив з наступного.

Згідно зі статтею Декрету Кабінету

Міністрів України „Про прибутковий податок з громадян” від 26.12.1992 №13-92

(із змінами та доповненнями) прибутковий податок на 2002 рік обчислювався

відповідно до цифрової шкали ставок, пристосованої до діючого неоподаткованого

мінімуму.

Оподатковуваним доходом вважався

сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом та документально

підтвердженими витратами, безпосередньо зв`язаними з одержанням доходу.

В ході проведення перевірки,

позивачем проведений аналіз діяльності відповідача, а саме в акті перевірки

визначені можливі джерела одержання доходу (пенсія суб`єкта підприємницької

діяльностіОСОБА_3 та ОСОБА_4, чоловіка відповідача). Тоді як інших джерел

одержання доходів у ході перевірки не встановлено.

Також, у підтвердження відсутності

можливості накопичення коштів у 2002 році 

позивач  посилається на  листи відповідача про неможливість сплатити

фінансову санкцію в розмірі 170,00 грн.

З акту перевірки НОМЕР_2 та

податкових декларацій вбачається, що відповідач за 2002 рік задекларував

валовий дохід в сумі 365 856,59 грн., як одержаний від підприємницької

діяльності продажу ПСМ, однак відповідач не включив до валового доходу внесені

за період з 05.06.2002 по 05.09.2002 на банківський рахунок грошові кошти

загальною сумою 68 670,00 грн.  Позивач

вказує, що відповідач зазначені оборотні кошти внесла на банківський рахунок

без підтвердження джерел їхнього одержання.

Відповідно до пункту 8 „Методики

визначення сум податкових зобов`язань непрямими методами”, затвердженої

постановою Кабінету Міністрів № 697 від 27.05.2002, яка діяла на момент

перевірки, податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб може бути

визначено непрямими методами, у тому числі методом розрахунку грошових

надходжень. Цей метод базується на визначені показника доходів, одержаних

платником від здійснення підприємницької діяльності. Для розрахунку показника

використовується інформація про надходження коштів на банківські рахунки платника

податків, яка підтверджується банківськими документами, та інша інформація

(документи), що підтверджують одержання коштів платником податків.

По непрямим методам податкове

зобов`язання визначається по оцінці витрат платника податків, приросту його активів,

кількості осіб, що знаходяться з ним у відносинах найму а також оцінкою інших

елементів податкових баз, що приймаються для розрахунку податкового

зобов`язання щодо конкретного податку, збору (обов`язкового платежу) відповідно

до закону.

Якщо підставою для застосування

непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може

застосовуватися винятково для визначення об`єкта чи оподаткування його

елементів, пов`язаних з такими документами.

Колегія суддів, заслухавши

пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги,

перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення,

дослідивши правильність застосування господарським  судом норм матеріального та процесуального

права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних

підстав.

Пунктом 4.3 статті 4 Закону України

„Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами і

державними цільовими фондами” 

передбачено можливість визначення суми податкового зобов`язання за непрямими

методами.

Визначення податкового зобов`язання

за непрямими методами передбачає інший, ніж це передбачено для решти випадків

донарахування податкового зобов`язання, порядок доведення суми донарахованих

податків.

Якщо загальними нормами підпункту

4.2.3 пункту 4.2 статті 4 вищевказаного Закону передбачено, що обов`язок

доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у

випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим, покладається

на платника податків, то згідно з виключенням з цього пункту, у випадку

застосування непрямих методів, згадана норма не застосовується.

У відповідності до пунктів 4.3.5

пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов`язань платників

податків перед бюджетами і державними цільовими фондами” рішення про сплату

податкових зобов`язань приймається у судовому порядку за поданням керівника

(його заступника) відповідного податкового органу. У такому випадку обов`язок

доведення правомірності донарахованих сум покладається на податковий орган.

Отже, діючим податковим

законодавством визначений порядок нарахування та стягнення зобов`язань,

нарахованих за непрямими  методами, який

передбачає стягнення таких зобов`язань у судовому порядку у випадку доведення правомірності

їх нарахування податковим органом.

Відповідно до частини1 та 2 статті

13 Декрету Кабінету Міністрів „Про прибутковий податок з громадян” (норми якого

були чинними в 2002 році), оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані

протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без

створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як

об`єкти оподаткування у розділах II  та

III цього Декрету. Також, Декретом передбачено, що оподаткованим доходом вважається

сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та

натуральний формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо

пов`язаними з одержанням доходу.

Якщо ці витрати не можуть бути

підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при

проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною Державною

податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України

та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та

підприємництву.

Як вбачається з матеріалів

справи,  спірні кошти в розмірі 68 670,00

грн., які були внесені на розрахунковий рахунок відповідача з формулюванням

„збільшення обігових коштів”, внесені були самим відповідачем, як фізичною

особою. Колегія суддів дотримується думки про те, що  кошти, які внесені фізичною особою на власний

розрахунковий рахунок для подальшого ведення підприємницької діяльності не

можуть вважатися доходом такого суб`єкта підприємницької діяльності, тому що у

такому випадку не відбувається ні переходу права власності на кошти, наявні у

фізичної особи до такого внесення, ані передача таких коштів у користування

іншій особі.

Отже, здійснення відповідачем, як

фізичною особою, розпорядження коштами не може бути визнане отриманням нею

виручки, оскільки у такому випадку відсутнє саме джерело отримання такої

виручки та здійснення будь-яких цивільних правовідносин.

При вказаних обставинах

Севастопольський апеляційний господарський суд дійшов до висновку про повне

з'ясування судом першої інстанції обставин і їх достовірності, що мають

значення для справи, які місцевий господарський суд  визнав встановленими. Висновки, викладені в

рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи.

Порушення  або неправильне застосування

норм матеріального чи процесуального права не встановлені. Отже, підстави для

скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

                    Керуючись статтями 24, 195,

198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

                                                            УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної

податкової інспекції у Гагарінському районі міста Севастополя залишити без

задоволення.

Постанову господарського суду міста

Севастополя від 18 червня 2007 року у справі № 20-12/232-4/149 залишити без

змін.

Ухвала набирає законної сили з

моменту проголошення.

        Ухвала може бути оскаржена в

касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України

протягом одного місяця з моменту проголошення.

Головуючий суддя                                        О.В. Дугаренко

Судді                                                                     

О.Л. Котлярова

Т.П. Фенько