Ухвала

від 05.05.2021 по справі 522/6716/21

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/6716/21

Провадження № 2/522/6324/21

У Х В А Л А

05 травня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши клопотання представника позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, визнання недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору недійсним, визнання недійсним свідоцтва та скасування державної реєстрації.

До суду 19.04.2021 року надійшли відповіді щодо місця реєстрації відповідачів.

Ухвалою суду від 28.04.2021 року провадження у справі було відкрито.

Разом із позовом представником позивача було подано до суду заяву про забезпечення позову, згідно якого просив вжити заходи забезпечення позову, а саме:

- накласти арешт на автомобіль Toyota Prado 2006 року випуску, об`єм двигуна 2694 куб.см, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_3 передати автомобіль Toyota Prado 2006 року випуску, об`єм двигуна 2694 куб.см, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , на зберігання до спеціального майданчику чи стоянки Національної поліції, її територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів для тимчасово затриманих транспортних засобів.

Згідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, подане клопотання, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

При цьому закон не вимагає надання будь-яких доказів існування можливості утруднення чи неможливості виконання рішення суду, а лише вимагає подання відповідної заяви про це у вигляді, передбаченому ч. 1 ст. 149 ЦПК України.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Згідно з п.п.1, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, згідно п. 43 Рішення по справі Шмалько проти України право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала. щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 статті 150 Цивільного процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору.

Суд вбачає, що предметом позову є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Toyota Prado 2006 року випуску, об`єм двигуна 2694 куб.см, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; визнання недійсним свідоцтва про державну реєстрацію вказаного транспортного засобу та скасування державної реєстрації вказаного автомобіля.

Підставами позову стали обставини виявлення факту перереєстрації відповідачем ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вказаного транспортного засобу, який у свою чергу перебував у заставі від 19.01.2007 року та під забороною відчуження у рамках виконавчого провадження № 51948681. Заставодержателем та стягувачем за виконавчим провадженням є позивач, який вважає, що такі дії відповідачів із перереєстрації автомобіля здійсненні з метою уникнення ОСОБА_2 від виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 21.01.2010 року по справі №2-1149/10 та повернення боргу.

Таким чином, оскільки позивачем оспорюється реєстрація права власності на автомобіль за відповідачем, суд вважає, що обраний позивачем вид забезпечення позову у вигляді арешту цього майна узгоджується і є співмірним з заявленими позовними вимогами, необхідність застосування такого заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що його незастосування може призвести до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду, в разі задоволення позову, що, в силу положень ст.ст. 149-150 ЦПК України, свідчить про обґрунтованість вимог заяви представника позивача в частині накладення арешту на спірне майно.

Вирішуючи питання про вилучення автомобіля, суд виходить з наступного.

Тимчасове затримання транспортного засобу та поміщення його на спеціальні майданчики врегульоване Порядком тимчасового затримання працівниками уповноважених підрозділів Національної поліції транспортних засобів та їх зберігання (затверджений постановою КМУ від 17 грудня 2008 року № 1102).

Пунктами 2, 2-1 Порядку встановлено, що тимчасове затримання транспортного засобу проводиться поліцейським у разі наявності в нього підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою - четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою - п`ятою статті 122 (у частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), статтями 122-5, 124, 126, частинами першою - четвертою статті 130, статтями 132-1, 206-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тимчасове затримання транспортного засобу здійснюється також у разі виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук відповідно до статті 36 Закону України «Про виконавче провадження» .

Поліцейським забороняється брати участь у тимчасовому затриманні транспортних засобів у випадках, не передбачених законом.

За наявності правових підстав, передбачених пунктом 2 цього Порядку, тимчасове затримання транспортного засобу проводиться шляхом його блокування або доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку.

З урахуванням наведених норм Порядку, підставами утримання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці органами Національної поліції є порушення водієм Правил дорожнього руху, правил паркування, а також виявлення транспортного засобу боржника, оголошеного в розшук у межах виконавчого провадження.

За таких обставин обраний стороною позивача спосіб забезпечення позову, що не передбачений ч. 1 ст. 150 ЦПК України, у виді вилучення автомобіля та передача його на зберігання до органів Національної поліції, не є належним у розумінні процесуального закону.

Такий висновок суду ґрунтується також на рекомендаціях Верховного Суду України, що викладені у п. 4 постанови Пленуму Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 22 грудня 2006 року № 9, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання можливого рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.

Співмірність у застосуванні заходів забезпечення позову передбачає дотримання судом такого балансу інтересів сторін, що виключає як надмірні негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову для приватних прав та інтересів відповідача, так і негативні наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів для прав та інтересів позивача, пов`язаних із публічних інтересів правосуддя, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову шляхом вилучення майна - автомобіля у власника є надмірним, на думку суду, втручанням у реалізацію права власності (зокрема володіння та користування рухомим майном). Тому, у задоволенні цієї частини вимог представника позивача суд відмовляє.

Окрім того, арешт майна, як вид забезпечення позову, полягає в забороні розпорядження цим майном будь-яким чином та унеможливлює його відчуження до вирішення справи по суті.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що несумлінна поведінка відповідача (відповідачів) щодо майна, яке перебуває під арештом, може бути підставою для відповідальності за невиконання судового рішення, зокрема ухвали суду про забезпечення позову.

Із урахуванням ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Суд не вбачає підстав вимагати від позивача зустрічного забезпечення, оскільки обставини, за яких суд зобов`язаний застосовувати зустрічне забезпечення у відповідності до положень ч. 3 ст. 154 ЦПК України, відсутні.

У зв`язку з ухваленням рішення за відсутності учасників справи, відповідно до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 151 - 153 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивача про забезпечення позову - задовольнити частково.

До розгляду справи по суті забезпечити позов шляхом накладення арешту на автомобіль Toyota Prado, 2006 року випуску, об`єм двигуна 2694 куб.см, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 .

В іншій частині клопотання - відмовити.

Копію ухвали суду направити до Територіального сервісного центру 5142 регіонального сервісного центру МВС в Одеській області для негайного виконання.

Ухвала про забезпечення позову набуває законної сили з дня її проголошення (підписання) суддею та підлягає негайному виконанню у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Строк пред`явлення до виконання ухвали суду про забезпечення позову три роки.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали. Учасники справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 05.05.2021 року.

Суддя: Л.В. Домусчі