Постанова

від 12.05.2021 по справі 574/305/19

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року

м.Суми

Справа №574/305/19

Номер провадження 22-ц/816/717/21

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство Дружба-6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Буринського районного суду Сумської області від 26 лютого 2021 року в складі судді Куцана В.М., ухвалене у м. Буринь,

в с т а н о в и в:

06 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного від імені її матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ПП Дружба-6 , зареєстрованого у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті по земельних ресурсах , про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 жовтня 2007 року за № 040762705201.

Свої вимоги мотивувала тим, що набувши у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5920980400:04:002:0006, площею 3,0867 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Олександрівської сільської ради Буринського району Сумської області, мала намір передати її в оренду фермерському господарству, однак їй було повідомлено про неможливість укладення договору оренди землі, оскільки ця земельна ділянка вже обтяжена договором оренди. Доводить, що її мати за життя не мала волевиявлення на укладення договору оренди землі, не укладала ніяких договорів оренди і нікого не уповноважувала на вчинення таких дій.

Рішенням Буринського районного суду Сумської області від 26 лютого 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Дружба-6 про визнання договору оренди землі недійсним відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

За встановлених судом обставин справи щодо недійсності договору оренди, вважає помилковим висновок суду першої інстанції про обрання нею неефективного способу захисту. Доводить, що за наявності державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі, він є таким, що визнаний державою, набув чинності, а тому способом захисту її порушених прав є саме визнання договору оренди землі недійсним. Зазначає, що має намір передати належну їй земельну ділянку в оренду, що потребуватиме державної реєстрації такого договору, а звернення із позовом про повернення земельної ділянки не буде підставою для скасування в реєстрі наявного обтяження земельної ділянки. Вказує, що відмовляючи у задоволенні позову, суд поклав в основу рішення висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, але ця постанова прийнята за інших обставин справи.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПП Дружба-6 - адвокат Литвиненко Д.Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає, що рішення було ухвалене відповідно до висновків, які сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, які є обов`язковими для врахування судом в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Спасьоненка О.В., який підтримав доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до Державного акта на право власності на землю серії Р2 № 654505 від 20 листопада 2002 року, виданого на підставі розпорядження голови Буринської районної державної адміністрації від 24 вересня 2002 року № 220, належала на праві приватної власності земельна ділянка загальною площею 3,09 га, розташована на території Олександрівської сільської ради, та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с. 11).

Із копії договору оренди землі без номеру та без дати, укладеного від імені ОСОБА_2 (орендодавець) з приватним підприємством Дружба-6 (орендар) вбачається, що орендодавець надає відповідачу у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 3,09 га (рілля) строком на 20 років, а орендар зобов`язався сплачувати орендну плату у розмірі 1,5% від проіндексованої грошової оцінки земельної ділянки, що становить 421 грн 83 коп, яка вноситься у строк до 01 березня року, наступного за роком, за який здійснюється виплата орендної плати (а.с. 19, 21 зв.).

В розділі Реквізити сторін - орендодавець зазначено прізвище, адреса, паспортні дані ОСОБА_2 , однак у місці для підпису сторін у графі орендар - підпис відсутній.

Цей договір оренди землі був зареєстрований 31 жовтня 2007 року у Буринському районному відділі Сумської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Державному Комітеті України по земельних ресурсах за № 040762705200 (а.с. 18, 22-27).

До договору також надано акт про передачу та прийом земельної ділянки, в якому також відсутні дата складання та підпис власника земельної ділянки (а.с. 21).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а.с. 10).

Згідно із свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 листопада 2018 року, виданим приватним нотаріусом Буринського районного нотаріального округу Анохіним О.В., після смерті матері ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку, кадастровий номер 5920980400:04:002:0006, розташовану на території Олександрівської сільської ради Буринського району, яка належала спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 654505 від 20 листопада 2002 року (а.с. 8, 9).

Із повідомлення начальника відділу у Буринському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області Мірошниченко Н.М. від 08 вересня 2020 року № 745/116-20 вбачається, що оригінали договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_2 та ПП Дружба , та акт прийому передачі зазначеної земельної ділянки відсутні у відділі (а.с. 73).

Із листа представника ПП Дружба 6 - адвоката Литвиненко Д.Г. від 17 березня 2020 року вбачається, що оригінал договору оренди землі, що був укладений між ОСОБА_2 та ПП Дружба , відсутній на підприємстві (а.с. 60).

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору оренди землі, суд першої інстанції дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, оскільки зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) є таким, що не є пов`язане із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, тому у цьому випадку ефективним способом захисту прав позивача, як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Такий висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною третьою ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

За статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною четвертою ст. 124 ЗК України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ст. 203 ЦК України міст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є не вчиненими.

У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення.

Такий висновок зроблений судом першої інстанції на підставі правильного посилання на правову позицію, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, яка обґрунтовано врахована судом відповідно до положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Встановивши, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку в установленому законом порядку і як новий власник спірної земельної ділянки бажає розпорядитися нею на власний розсуд уклавши договір оренди землі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність порушення її прав, однак при цьому вказав про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Так, звертаючись з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, позивач стверджувала, що її мати за життя жодних договорів оренди щодо земельної ділянки не укладала і не підписувала, волевиявлення та наміру на їх укладення вона не мала, про що свідчить відсутність підпису орендодавця у самому договорі оренди та акті про передачу - прийом земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Тобто, і реєстрація права оренди на земельну ділянку може свідчити про перебування такої ділянки у володінні орендаря.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Враховуючи доводи позивача про безпідставне знаходження у фактичному користуванні відповідача належної їй земельної ділянки, що позбавляє її, як власника, права володіння на цю ділянку і обмеження права розпорядиться своїм майном - передати земельну ділянку в оренду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та додержані норми процесуального права.

Твердження позивача в апеляційній скарзі, що за наявності державної реєстрації оспорюваного договору оренди землі, він є таким, що визнаний державою, набув чинності, а тому способом захисту її порушених прав є саме визнання договору оренди землі недійсним, на правильність висновку суду першої інстанції не впливає. Тим більше, що з вимогою про скасування державної реєстрації договору оренди землі позивач у справі, яка переглядається, до суду не зверталась.

Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Буринського районного суду Сумської області від 26 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - О.Ю. Кононенко

Судді: О.І. Собина

С.С. Ткачук