Постанова

від 11.05.2021 по справі 915/371/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/371/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв - не з`явився;

від Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року, м. Миколаїв, суддя Мавродієва М.В., повний текст рішення складено та підписано 28.12.2020 року

у справі № 915/371/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв

до відповідача Миколаївської міської ради, м. Миколаїв

про визнання неправомірною бездіяльності міської ради та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв, в якій просило суд:

- визнати неправомірною бездіяльність Миколаївської міської ради, м. Миколаїв щодо неприйняття рішення за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв, від 01.10.2018 року про укладення Договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою м. Миколаїв, вул. Електронна, 74;

- зобов`язати Миколаївську міську раду, м. Миколаїв розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв, від 01.10.2018 року та прийняти рішення про укладення Договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою м. Миколаїв, вул. Електронна, 74;

- зобов`язати Миколаївську міську раду, м Миколаїв укласти Договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою м. Миколаїв, вул. Електронна, 74, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м.Миколаїв.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 31.07.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв придбало шляхом укладання договору купівлі-продажу нерухоме майно, що становить цілісний майновий комплекс і розташоване на земельній ділянці загальною площею 1,3806 кв.м, кадастровий номер 4810136900:05:072:0005, яка належить до земель комунальної власності відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянку від 26.07.2018 року № НВ-4804965172018, при цьому колишнім власником нежитлового майнового комплексу та Миколаївської міською радою був укладений договір оренди вище зазначеної земельної ділянки від 15.12.2008 року, термін його дії 10 років. Починаючи з 01.10.2018 року, позивач тричі звертався до Миколаївської міської ради із заявою прийняття рішення щодо передачі йому в оренду земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74 для забезпечення нормального функціонування підприємства на законних підставах, проте до цього часу питання щодо передачі в оренду земельної ідолянки так і не вирішено.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі №915/371/20 (суддя Мавродієва М.В.) позов задоволено частково; визнано неправомірною бездіяльність Миколаївської міської ради, м. Миколаїв щодо неприйняття рішення за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74; зобов`язано Миколаївську міську раду, м. Миколаїв розглянути заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 та прийняти рішення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладання договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74; стягнуто з Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв 4204,0 грн. судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що оскільки в порушення приписів ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України Миколаївська міська рада, м. Миколаїв у місячний строк не розглянула клопотання позивача, не надала ні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні мотивованої відмови у його наданні, то право позивача на отримання у користування земельної ділянки є порушеним, а Миколаївська міська рада, в силу приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , Закону України «Про адміністративні послуги» зобов`язана розглянути заяву позивача від 01.10.2018 року про прийняття рішення про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74 та ухвалити на сесії ради відповідне рішення про задоволення чи відмову у задоволенні вказаної заяви, а допущена відповідачем бездіяльність є незаконною. Також у рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір фактично є спором про право, і у спірних правовідносинах Миколаївська міська рада, м. Миколаїв виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як учасник господарських правовідносин.

При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Миколаївської міської ради, м. Миколаїв укласти договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74 з позивачем, суд зазначив, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, останній не може втручатися у ці повноваження таких органів та перебирати на себе їх функції, суд ухвалюючи судове рішення в даній справі не приймає за орган місцевого самоврядування відповідне рішення та не втручається у повноваження такого органу чи перебирає на себе його функції, а лише визнає бездіяльність органу місцевого самоврядування незаконною та зобов`язує його розглянути заяву позивача та прийняти відповідне рішення по суті спірного питання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Миколаївська міська рада, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник вважає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач звернувся до Миколаївської міської ради, м. Миколаїв 01.10.2018 року щодо видання рішення Миколаївської міської ради про передачу в оренду земельної ділянки площею 13806 кв.м (кадастровий номер 4810136900:05:072:0005) для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій, у зв`язку із продажем ГО Автознахідка нежитлової будівлі по вул. Електронній, 74 з порушенням умов договору №6162. Разом з тим, проаналізувавши договір оренди землі від 22.12.2008 року № 6162 та договір купівлі-продажу від 31.07.2018 року, скаржник зазначає, що в даному конкретному випадку не можливо застосувати положення ст. 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 7 Закону України Про оренду землі , оскільки: на теперішній час, відповідно до приписів ст. 31 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі є припинений по закінченню строку, на який його було укладено; за умовами відповідного договору оренди землі, останній був укладений для здійснення діяльності гаражного кооперативу по вул. Електронній, 74, а не для обслуговування нежитлової будівлі загальною площею 31,3 кв.м по вул. Електронній, 74; в заяві Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м.Миколаїв від 01.11.2018 року зазначені інші умови використання земельної ділянки, які не були встановлені для попереднього землекористувача.

Щодо способу захисту, скаржник зауважив, що вимога про визнання незаконними дій суб`єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, як неналежного виконання зобов`язання учасником господарської діяльності. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконними дій відповідача, позивач фактично просить установити певні обставини, які, за його твердженнями, відбулись у минулому, та надати їм правову оцінку, а саме, неналежному виконанню відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною дії суб`єкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не призводить до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки, розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

Отже, на думку скаржника, позовні вимоги в частині визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо нерозгляду заяви та в частині зобов`язання органу місцевого самоврядування розглянути заяви є неналежним способом захисту прав позивача, оскільки не здійснюють захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, що в свою чергу не враховано судом першої інстанції.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Миколаївської міської ради, м.Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20, справу призначено до судового розгляду.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання, в якому оголошувалась перерва, представники учасників справи не з`явились, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надали, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, копію ухвали про перерву в судовому засіданні було направлено учасникам справи на їх офіційні електронні адреси.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

31.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м.Миколаїв (покупець) та Гаражним кооперативом «Автознахідка» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О.Є., зареєстрований в реєстрі за №957, відповідно до умов якого продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця нежитлову будівлю № 74 (сімдесят чотири), яка розташована за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Електронна. Вище вказана нежитлова будівля складається з: нежитлова будівля КТП літ. Н-2, ворота № 1, огорожі № 2, 3, естакада № 4, резервуар лівнестоків № 5, покриття І. Відчужений нежитловий об`єкт розташований на земельній ділянці загальною площею 1,3806 кв.м., кадастровий номер 4810136900:05:072:0005, яка належить до земель комунальної власності відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.07.2018 року № НВ-4804965172018.

Згідно п. 2 договору купівлі-продажу нежитлова будівля, що відчужується, належить продавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, яке видане Виконкомом Миколаївської міської ради 04.01.2007 року. Право власності продавця на нежитлову будівлю зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12.07.2018, номер запису про право власності: 27084538, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1600813148101.

Право приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» на вказану вище нежитлову будівлю було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, про що свідчить Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №132742110 від 31.07.2018 року.

В свою чергу 15.12.2008 року між колишнім власником нежитлового майнового комплексу - Гаражним кооперативом «Автознахідка» (орендар) та Миколаївською міською радою (відповідач у справі, орендодавець) був укладений договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Балкіною О.Л., зареєстрований в реєстрі за № 3262, відповідно до п. 1.1. якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 13.06.2008 року за № 24/33 передає, а Гаражний кооператив «Автознахідка» приймає в оренду земельну ділянку для здійснення діяльності гаражного кооперативу по вул. Електронній, 74 (сімдесят чотири), в місті Миколаєві/Ленінський район/, кадастровий номер земельної ділянки 4810136900:05:072:0005.

Відповідно до п. 2.1. договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 13806/тридцять тисяч вісімсот шість/кв.м, у тому числі 21 кв.м під капітальною забудовою, 12 012 кв.м під проїздами, проходами та площадками, 1 773 кв.м під зеленими насадженнями, без права передачі її в суборенду.

Згідно п. 3.1. договору оренди землі договір діє протягом 10/десяти/років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору письмово звернутися до орендодавця з проханням що до продовження строку дії договору.

Після того, як позивач придбав вищезазначене майно, 01.10.2018 року він звернувся згідно опису № 000669 від 01.10.2018 року через Центр надання адміністративних послуг із заявою № 000669 до Миколаївської міської ради, в якій на підставі ст. 377 та ч. 3 ст. 415 Цивільного кодексу України, ст. 120 та ст. 124 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» просив видати рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій код (для обслуговування власного автотранспорту).

Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради надано відповідь за вих. № 17-4368 від 18.01.2019 відповідачу, в якій повідомлено останнього, що відповідно до Плану зонування території міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 17.05.2018 року № 36/13, зазначена земельна ділянка належить до зони підприємств V класу шкідливості (В-5). На даний час, відповідно до наданих топографічних матеріалів на зазначеній земельній ділянці знаходиться двоповерхова нежитлова споруда, орієнтовною площею забудови 21 кв.м. на яку відсутні правові документи, решта території вільна від забудови. Земельна ділянка не використовувалась за її цільовим призначенням відповідно до договору оренди для обслуговування гаражів у складі автогаражного кооперативу. За відсутності об`єкта містобудування та зважаючи на вищезазначене, Управління містобудування та архітектури відмовляє у переоформленні та продовження терміну правових документів на землекористування, з подальшим переданням території до складу міста та її відведення на умовах аукціону для забудови за потребами територіальної громади міста у відповідності до містобудівної документації.

29.01.2019 року листом за вих. № 17 позивач повторно направив заяву на ім`я міського голови Сенкевича О.М. з повним пакетом необхідних документів для прийняття рішення щодо надання дозволу підприємству власнику нежитлових споруд на укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповіді на вказану заяву позивача матеріали справи не містять.

В подальшому, 04.12.2019 року позивач звернувся до міського голови Сенкевича О.М. із листом за вих. № 27, в якому було викладено обставини справи та прохання вирішити питання та видати рішення міської ради про передачу в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв земельної ділянки площею 1,3806 га (кадастровий номер 4810136900:05:072:0005), за адресою: вул. Електронна, 74 для забезпечення нормального функціонування підприємства позивача на законних умовах.

Відповіді на вказаний лист позивача матеріали справи також не містять.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Скаржником рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині задоволення судом першої інстанції позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Миколаївської міської ради, м. Миколаїв щодо неприйняття рішення за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74; зобов`язання Миколаївської міської ради, м.Миколаїв розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року та прийняти рішення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м.Миколаїв від 01.10.2018 року про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74, з огляду на що рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах зазначених доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до норм ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, а обставини правомірності відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Миколаївської міської раду, м Миколаїв укласти договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку не перевіряються.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Судова колегія зазначає, що цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Виокремлюють також матеріальний і процесуальний аспекти захисту цивільних прав та інтересів.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому слід виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і цивільних обов`язків. Відповідно до них цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, наприклад, договори та інші правочини, створення речей, творча діяльність, результатом якої є об`єкти права інтелектуальної власності, завдання майнової (матеріальної та моральної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених згаданими актами або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або не настання певної події.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з`ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний спосіб слід розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

За таких обставин, для того щоб в судовому порядку захистити порушене право або законний інтерес особи, яка звертається за захистом такого права до суду, по-перше, право такої особи має бути порушено, по-друге, особа має довести, що саме діями відповідача порушуються її права (законні інтереси), а по-третє, обраний позивачем спосіб захисту має поновити порушені права (законні інтереси) позивача.

Так, в даному випадку позивач звернувся із позовом до господарського суду, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність Миколаївської міської ради, м. Миколаїв щодо неприйняття рішення за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74; зобов`язання Миколаївської міської ради, м. Миколаїв розглянути заяву Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року та прийняти рішення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74; зобов`язання Миколаївської міської ради, м Миколаїв укласти договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м.Миколаїв, вул. Електронна, 74, з Товариством з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряються.

З фактичних обставин справи вбачається, що в даному випадку виник спір, що стосується оскарження позивачем бездіяльності відповідача щодо укладання договору оренди земельної ділянки під нерухомим майном, що належить позивачу відповідно до договору-купівлі продажу нерухомого майна.

Дослідивши предмет та підстави позову у даній справі, перш ніж переглядати рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає за необхідне дослідити питання юрисдикції вказаного спору, та відповідно правомірності його розгляду по суті судом першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв (покупець) та Гаражним кооперативом «Автознахідка» (продавець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Черніковою О.Є., зареєстрований в реєстрі за № 957, відповідно до умов якого продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця нежитлову будівлю № 74 (сімдесят чотири), яка розташована за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Електронна. Вище вказана нежитлова будівля складається з: нежитлова будівля КТП літ. Н-2, ворота № 1, огорожі № 2, 3, естакада № 4, резервуар лівнестоків № 5, покриття І. Відчужений нежитловий об`єкт розташований на земельній ділянці загальною площею 1,3806 кв.м., кадастровий номер 4810136900:05:072:0005, яка належить до земель комунальної власності відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.07.2018 року № НВ-4804965172018.

Після того, як позивач придбав вищезазначене майно, 01.10.2018 року він звернувся згідно опису № 000669 від 01.10.2018 року через Центр надання адміністративних послуг із заявою № 000669 до Миколаївської міської ради, в якій на підставі ст. 377 та ч. 3 ст. 415 Цивільного кодексу України, ст. 120 та ст. 124 Земельного кодексу України, ч. 3 ст. 7 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» просив видати рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій код (для обслуговування власного автотранспорту).

Власником земельної ділянки з кадастровим номером 4810136900:05:072:0005 є територіальна громада міста Миколаїв.

Статтею 5 Земельного кодексу України визначено, що одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

Пунктами а , б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність.

За визначенням ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, а згідно з частиною 8 цієї ж статті під орендодавцями земельних ділянок розуміються їх власники або уповноважені ними особи.

У силу норми ч. 2 ст. 4 Закону України Про оренду землі орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як передбачено положеннями ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124); передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу (ч. 2 ст. 124); передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст.134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу (ч. 3 ст. 124); передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди (ч. 4 ст. 124).

У таких відносинах орган місцевого самоврядування здійснює правомочності власника майна територіальної громади, тобто не реалізує в цій частині владних управлінських функцій.

Крім того, за приписами ч. 5 ст. 60 Закону № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 47 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються питання, зокрема, вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Стаття 59 цього Закону визначає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Отже, Миколаївська міська рада в спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, оскільки в основі цього спору лежить питання щодо правомочності володіння, користування та розпорядження об`єктами комунальної власності, тобто відносини, які склалися між відповідними суб`єктами щодо використання об`єкта комунальної власності (земельною ділянкою), не є публічно-правовими, а тому такий спір належить до юрисдикції господарських судів.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Цивільного Кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Отже, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває чи втрачає речове право на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

У справі, яка переглядається, підставою для звернення до суду з цим позовом стала незгода позивача із діями (бездіяльністю) органу місцевого самоврядування як номінального власника комунального майна, що виключає розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства, оскільки є спором про похідні права від права власності, а саме щодо набуття права постійного користування - права оренди земельною ділянкою.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

У контексті подібних (схожих) фактичних передумов до такого самого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 31.10.2018 року у справі № 461/9726/14-а, від 22.01.2019 року у справі № 910/12224/17, від 23.01.2019 року у справі № 537/6271/14-а, від 06.02.2019 року у справі № 826/12369/17 та Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 року у справі № 520/11050/19.

З урахуванням викладеного судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно розглянув справу по суті.

Що стосується суті позовних вимог, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає таке.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень чи дій/бездіяльності є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У відповідності до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із ст. 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 6 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Згідно з ч. 10 ст. 123 Земельного кодексу України рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 14 ст. 123 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2, 3 ст.124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у користування (оренду) громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Також вказаними нормами передбачено, що за результатами розгляду питання про надання земельної ділянки в користування, у тому числі в оренду, відповідний орган виконавчої влади або місцевого самоврядування приймає рішення.

Положеннями п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що питання регулювання земельних відносин відповідно до Закону вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

За приписами ч. 5 ст. 60 вказаного Закону органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Стаття 59 цього Закону визначає, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

З аналізу норм законодавства, наведених вище, слід зробити висновок про те, що розгляд клопотань про надання в оренду земельних ділянок здійснюється на пленарних засіданнях ради.

Як вже було зазначено раніше, 31.07.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв придбало за договором купівлі-продажу нежитлову будівлю № 74 (сімдесят чотири), яка розташована за адресою: Миколаївська область, місто Миколаїв, вулиця Електронна, яка розташована на земельній ділянці загальною площею 1,3806 кв.м., кадастровий номер 4810136900:05:072:0005.

При цьому, матеріалами справи підтверджено, що у попереднього власника вказана вище земельна ділянка перебувала у користуванні на підставі договору оренди з Миколаївською міською радою від 15.12.2008 року за № 3262.

Тобто, після того, як позивач придбав вищезазначене майно, до нього на підставі ст. 120 Земельного кодексу України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій воно розміщено, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Разом з тим, відповідно до приписів чинного законодавства таке право має бути належним чином оформлене.

Так, 01.10.2018 року позивач звернувся згідно опису № 000669 через Центр надання адміністративних послуг із заявою до Миколаївської міської ради, в якій на підставі ст. 377 та ч. 3 ст. 415 Цивільного кодексу України, ст. 120 та ст. 124 Земельного кодексу України, ч.3 ст. 7 ст. 30 Закону України «Про оренду землі» просив видати рішення міської ради про передачу в оренду вищезазначеної земельної ділянки.

В подальшому позивач звертався до міської ради ще два рази, а саме: 29.01.2019 року та , 04.12.2019 року.

Доказів розгляду поданих Товариством з обмеженою відповідальністю "Украина-Юг-Авто" через Центр надання адміністративних послуг вищевказаних заяв матеріали справи не містять, відповідач такий нерозгляд не заперечує.

Тобто, у встановлений ч. 6 ст. 123 Земельного кодексу України строк Миколаївською міською радою безпідставно не прийнято ані рішення про надання земельної ділянки у користування, ані рішення про відмову у наданні земельної ділянки.

Отже, є правильним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем порядку розгляду заяв, оскільки відповідні заяви по суті відповідачем не були розглянуті.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 804/2607/17, від 06.03.2019 року у справі № 2340/2921/18, від 03.09.2020 року у справі № 419/3815/17, від 11.11.2020 року у справі № 2340/4382/18.

Колегія суддів наголошує, що неприйняття міською радою жодного рішення за заявою позивача у строк, закріплений Земельним кодексом України, ставить його у правову невизначеність, що є недопустимим у відповідності до змісту та сутності принципів верховенства права та законності, а також порушує його конституційні права щодо розгляду його звернення органом місцевого самоврядування.

Також, як вірно зауважено судом першої інстанції, що згідно з усталеною прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії" суд постановив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Враховуючи викладене, позивач як власник об`єкту нерухомості, розташованого на спірній земельній ділянці має "правомірні очікування" щодо продовження користування земельною ділянкою для обслуговування належного йому майна, які підлягають захисту відповідно до ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з огляду на вищевикладені обставини.

З урахуванням викладеного судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що Миколаївська міська рада зобов`язана розглянути заяву позивача код від 01.10.2018 про прийняття рішення про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74 та ухвалити на сесії ради відповідне рішення, а допущена відповідачем бездіяльність є незаконною.

При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується із задоволенням судом першої інстанції позовних вимог в цій частині частково, а саме шляхом зобов`язання Миколаївської міської ради, м. Миколаїв розглянути заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 та прийняти відповідне рішення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Украина-Юг-Авто» , м. Миколаїв від 01.10.2018 року про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74 (про задоволення чи відмову у задоволенні вказаної заяви), а не про зобов`язання Миколаївську міську раду, м.Миколаїв прийняти рішення саме про укладення договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4810136900:05:072:0005 за адресою: м. Миколаїв, вул. Електронна, 74, з огляду на таке.

Згідно наукового висновку Верховного Суду Щодо меж дискреційного повноваження суб`єкта владних повноважень та судового контролю за його реалізацією , дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. При реалізації дискреційного повноваження суб`єкт владних повноважень зобов`язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Судами неодноразово наголошувалось, що суд не може підміняти державний орган (орган місцевого самоврядування), рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Тобто суд може зобов`язати орган місцевого самоврядування діяти у відповідності до чинного законодавства (розглянути заяву), проте вирішення питання такої заяви по суті (надання земельної ділянки в оренду чи ні) належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування, а тому суд першої інстанції вірно задовольни вимоги позивач в цій частині лише частково, не втрутившись при цьому до дискреційних повноважень міської ради.

Що стосується посилань скаржника на те, що в даному випадку позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки вимога про визнання незаконними дій суб`єкта договірних відносин по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки, та скаржника на судову справу за № 915/700/20, судова колегія зазначає, що у вказаній справі спір виник щодо продовження дії вже укладеного між сторонами договору сервітуту, тоді як у справі, що наразі переглядається, Миколаївська міська рада не виступає як суб`єкт договірних правовідносин із позивачем, оскільки будь-які договори між сторонами укладені не були, а виступає саме як власник земельної ділянки, який в силу закону має обов`язок діяти відповідним чином, що відповідно покладає на нього певні обов`язки, як потенціального орендодавця земельної ділянки.

Посилання скаржника на неврахуванням судом першої інстанції умов договору оренди земельної ділянки з попереднім власником нерухомого майна, а також умови використання земельної ділянки судовою колегією також відхиляються, оскільки аналіз та дослідження вказаних питань відноситься до виключної компетенції міської ради при вирішенні питання щодо розгляду заяви позивача та відповідно прийняття рішення за наслідком такого розгляду, тобто, якщо міська рада вважає, що заява позивача про надання йому в оренду земельної ділянки комунальної власності є необґрунтованою або такою, що не відповідає вимогам закону, або з інших підстав, міська рада може прийняти рішення про відмову у наданні земельної ділянки в оренду, що і є дискреційним повноваженням ради, проте в будь-якому разі остання має розглянути заяву та прийняти відповідне рішення.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення в оскаржуваній частині.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Миколаївської міської ради, м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20 в оскаржуваній частині відповідає обставинам справи та вимогам закону і скасуванню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення та витрати на правову допомогу покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївської міської ради, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020 року у справі № 915/371/20 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 11.05.2021 року.

Повний текст постанови складено 12 травня 2021 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош