Постанова

від 12.05.2021 по справі 640/3636/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3636/19 Головуючий у 1 інстанції - Мазур А.С.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Василенка Я.М,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Реотон до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Реотон звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 22.11.2018 №6332615147 та №6342615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 позовні вимоги задоволено

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансового-господарських взаємовідносин із ТОВ КОМПАНІЯ РЕСТАЙЛ (код 39424712, попередня назва ТОВ АККОРДА ) за період діяльності з 01.01.2014 по 31.05.2018.

За результатами перевірки складено акт № 288/26-15-14-07-01-10/20009084 від 02.11.2018 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, а саме:

- п.44.1 ст. 44, п.п.134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 52174 грн. за 2016 рік.

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 181985 грн., в тому числі за березень 2016 року у сумі 20137 грн., за квітень 2016 року у сумі 19141 грн., за квітень 2016 року у сумі 19141 грн., за червень 2016 року у сумі 37730 грн., за липень 2016 року у сумі 19365 грн., за серпень 2016 року у сумі 19321 грн., за вересень 2016 року у сумі 19285 грн., за листопад 2016 року у сумі 8227 грн., за грудень 2016 року у сумі 38779 грн.

На підставі акта перевірки Головне управління ДФС у м. Києві прийняло податкові повідомлення-рішення від 22.11.2018:

- №6332615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 181985 грн. та нараховано штрафні фінансові санкції у розмірі 45496 грн.;

- №00004310502, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 65218 грн., у тому числі за податковими зобов`язаннями 52174 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 13044 грн.

Позивач вважаючи податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки формування податкового кредиту та валових витрат за господарськими операціями підтверджено первинною документацією, господарські операції були реальними, у зв`язку з чим є підстави для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов`язань

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що контролюючим органом поставлено під сумнів реальність господарських відносин позивача з ТОВ Аккорда .

Між ТОВ Форум-Менеджмент Груп (первісний орендар), ТОВ Аккорда (новий орендар) та ТОВ РЕОТОН (суборендар) було укладено договір про внесення змін до договору суборенди №1328 від 12.11.2010 року (про заміну сторони у зобов`язанні) від 31.10.2014 б/н.

Відповідно до п. 1 вказаного договору, зокрема новий орендар приймає на себе всі права та зобов`язання первісного орендаря за основним договором, в тому числі, але не виключно щодо отримання відшкодування вартості сервісних послуг, орендної плати та/чи штрафних санкцій.

Після спливу строку договору, між позивачем та ТОВ Аккорда було укладено новий договір суборенди №ДС 1152 від 19.10.2016 року, яким було продовжено оренду того ж самого нежитлового приміщення.

В подальшому між сторонами відповідно до угоди про розірвання договору суборенди №ДС 1152 від 19.10.2016 було досягнуто згоди достроково припинити дію договору з 31.12.2016 року.

На підтвердження взаємовідносин із ТОВ Аккорда позивач надав до матеріалів справи копії наступних первинних документів:

- договору суборенди №1328 від 12.11.2010 року;

- договору про внесення змін до договору суборенди №1328 від 12.11.2010 року (про заміну сторони у зобов`язанні) від 31.10.2014 б/н;

- договору суборенди №ДС 1152 від 19.10.2016 року;

- актів надання послуг;

- податкових накладних;

- платіжних доручень.

Відповідно до підпункту 14.1.27, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в статті 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, згідно з пунктом 138.1 статті 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Нормою підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Зокрема, згідно з підпунктами 138.8, 138.4 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат); прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до абзацу першого пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв`язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується (дані висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України, що наведена в його постанові від 14.03.2017 № 21-1513а16 (справа №826/20366/13-а).

Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту а пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов`язковим.

У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.

Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні визначено, що бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Як було встановлено судом першої інстанції, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на надані послуги, а податкові накладні, виписані по спірним операціям відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження реальності господарських операцій та мети отримання послуг позивач надав копії наступних документів: договору суборенди, актів надання послуг, податкових накладних, платіжних доручень.

При цьому, співставлення первинних, податкових та платіжних документів по спірним господарським операціям із документами, які підтверджують реальність таких господарських операцій, вказує, що спірні господарські операції начебто були реальними.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що наявність у позивача належним чином формально оформлених первинних документів не є безперечною підставою для формування податкового кредиту.

Так, Вишгородським районним судом Київської області винесено вирок від 06.04.2018 у справі № 363/4995/17 (набрав законної сили 08.05.2018), згідно якого судом встановлено, що особа на ім`я ОСОБА_1 повідомив, що ОСОБА_2 необхідно буде підписати документи, які будуть використовуватися у подальшому для здійснення незаконних фінансово-господарський операцій, від імені ТОВ Аккорда . За вказані дії він пообіцяв ОСОБА_2 винагородження у вигляді грошових коштів, які він буде перераховувати на її картковий рахунок.

Розуміючи протиправний характер своїх дій, усвідомлюючи про відсутність навиків і досвіду для виконання таких обов`язків пов`язаних із зайняттям підприємницькою діяльністю, ОСОБА_2 з корисливих мотивів, не маючи наміру здійснювати господарську діяльність від імені вказаного товариства, погодилась на таку пропозицію.

При цьому, ОСОБА_2 , взявши на себе обов`язки, директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, усвідомлюючи покладену на неї відповідальність службової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, не мала жодного наміру здійснювати діяльність, яка пов`язана з виробництвом, продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт, наданням послуг тощо, а у порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності діяла усупереч законодавчих актів України, що регулюють діяльність суб`єктів підприємництва.

Так, на ОСОБА_2 , як службову особу - директора підприємства, відповідно до Статуту ТОВ Аккорда було покладено наступні обов`язки:

- видавати накази, розпорядження, інші акти з питань, що входять до її компетенції;

- організовувати реалізацію програм діяльності Товариства, рішень Загальних зборів учасників;

- вирішення всіх питань поточної роботи Товариства, його структурних підрозділів, філій, представництв, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів Учасників Товариства;

- приймати рішення про призначення посадових осіб Товариства, його філій та представництв у країні та за кордоном;

- затверджувати штатний розклад Товариства та Правила внутрішнього трудового розпорядку Товариства;

- визначати умови оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

- виступати від імені Товариства та презентує його в стосунках з державними органами, іншими юридичними та приватними особами, як українськими так і іноземними;

- визначати умови укладання Товариством угод або надання йому платних послуг партнерами, вирішує питання, пов`язані з укладанням правочинів, договорів, угод, контрактів, укладає без доручення від імені Товариства правочини, з дотриманням вимог та обмежень встановлених Статутом та забезпечує їх виконання з обмеженнями, встановленими Статутом та рішеннями Загальних зборів учасників;

- видавати доручення (довіреності), відкриває розрахункові та інші рахунки Товариства, є розпорядником належних Товариству майна та коштів;

- приймати рішення про пред`явлення від імені Товариства претензій та позовів у відповідності до чинного законодавства України;

- здійснювати безпосереднє керівництво працівниками виконавчого апарату Товариства, забезпечує належні умови для їх роботи, контролює належне виконання ними своїх функціональних обов`язків та дотримання ними виконавчої дисципліни і трудового розпорядку;

- приймати рішення про притягнення до майнової відповідальності працівників Товариства;

- приймати та звільняє працівників Товариства, його філій та представництв у країні та за кордоном, здійснює затвердження штатного розкладу, вирішення інших питань в межах прав, що надані йому Загальними Зборами учасників;

- вживати необхідних заходів для збереження і належного використання майна та коштів Товариства;

- у встановленому законом порядку звітувати про діяльність Товариства перед державними і контролюючими органами;

- вирішувати інші питання діяльності Товариства, за винятком віднесених до виключної компетенції Загальних зборів учасників.

Однак, ОСОБА_2 , обіймаючи посаду, пов`язану із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов`язків на підприємстві, діяльністю товариства не займалась і намірів займатися не мала.

Через деякий час, точної дати у ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_2 за вказівкою вищевказаної особи на ім`я ОСОБА_1 реалізуючи свій злочинний умисел, маючи корисливу мету, зустрілась з невстановленою слідством особою у місті Вишгороді та підписала отримані від неї документи, а саме: протокол № 7 від 01.03.2016р. загальних зборів учасників ТОВ Аккорда , в який внесено неправдиві відомості про те, що ОСОБА_2 призначено на посаду директора ТОВ Аккорда з 02.03.2016р. та довіреність від 02.03.2016р. № б/н, згідно з якою ОСОБА_2 , як директор ТОВ Аккорда , уповноважує невідому їй особу - громадянина України ОСОБА_3 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Подільським РУ ГУ МВС України в м. Києві 07.04.2005р., ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , бути представником Довірителя в усіх державних органах, установах та організаціях незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, в тому числі в відділах державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управлінні державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві, Головному управлінні статистики м. Києва, з питань внесення змін до відомостей про Довірителя, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (зміна керівника) тощо.

Крім того, через деякий час, більш конкретну дату у ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_2 продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, маючи корисливу мету, зустрілась з невстановленою слідством особою у місті Вишгороді підписала і передала йому довіреність від 31.03.2017р. № б/н, згідно з якою ТОВ Аккорда в особі директора ОСОБА_2 уповноважує громадянина України ОСОБА_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Краснопільським РВГУ МВС України в Сумській області 24.12.2009 р., ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , бути представником Довірителя в усіх державних органах, установах та організаціях незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, в тому числі, в органах державної податкової адміністрації, податкової міліції, у відділі державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, КМДА, органах статистики тощо, з питань проведення державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статуту Товариства тощо.

Для цього ОСОБА_2 , не маючи відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності товариства та не маючи наміру керувати ним, надала право невідомій їй особі здійснювати певні дії, а саме:

На час підписання ОСОБА_2 довіреності від 31.03.2017 № б/н, остання розуміла та усвідомлювала, що вона вносить неправдиві відомості в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю Аккорда (код ЄДРПОУ 39424712), оскільки ОСОБА_2 погодилася на пропозицію невстановленої слідством особи про те, що директором товариства буде призначено її та вона, в подальшому, до діяльності товариства з обмеженою відповідальністю Аккорда (код ЄДРПОУ 39424712) не буде мати ніякого відношення, а фінансово-господарською діяльністю з використанням реквізитів товариства з обмеженою відповідальністю Аккорда (код ЄДРПОУ 39424712) будуть займатись інші особи.

Отже, колегія суддів вважає, що фактично зміст фінансово-господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ Аккорда не відповідає дійсності, а вчинені вони лише з метою завищення витрат та податкового кредиту з ПДВ, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

З вищевикладеного вбачається, що первинні документи були підписані особою, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента позивача ТОВ Аккорда .

За таких обставин, виписані первинні документи від ТОВ Аккорда не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/14440/17, від 18.12.2018 № 814/4261/15, від 14.03.2019 у справі № 825/2042/14 та від 14.03.2019 у справі № 808/2159/17.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Платник податків повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів (послуг), що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, та отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників.

Несприятливі наслідки недостатньої бережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов`язань, але і в рамках податкових правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що первинні документи по взаємовідносинам позивача з контрагентами не можна вважати належними та достовірними первинними документами у розумінні ПК України та Закону № 996-XIV, тобто документами, які підтверджують фактичне отримання від контрагента робіт і послуг, фактичне здійснення господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 22.11.2018 № 6332615147 та № 6342615147 та відсутність підстав для їх скасування.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (правонаступник Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві) задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2020 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Реотон до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Василенко Я.М.

Судді Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.