Постанова

від 13.05.2021 по справі 826/25830/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/25830/15 Суддя першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Собківа Я.М. та Черпіцької Л.Т.,

при секретарі - Василенко Ю.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної митної служби України, Дніпровської митниці Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Кіровоградської митниці ДФС, Дніпровської митниці Держмитслужби, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2015 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України, Державної митної служби України, Кіровоградської митниці ДФС, Дніпровської митниці Держмитслужби, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 17.07.2019 року та 10.08.2020 року просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року № 3408-0 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Кіровоградської митниці ДФС;

- поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначній посаді начальника Кіровоградської митниці ДФС у Дніпровській митниці Держмитслужби;

- стягнути з правонаступників Державної фіскальної служби України - Державної податкової служби України та Державної митної служби України, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнтів підвищення посадових окладів за період з 27.10.2015 року по дату ухвалення рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідачі - Державна митна служба України та Дніпровська митниця Держмитслужби звернулись з апеляційними скаргами, в яких просили суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянти обґрунтовують тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

21 квітня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 16285, ОСОБА_1 надіслано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого позивач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та також, що не підлягає задоволенню, просить розглядати справу за участю представника позивача.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до ч. 2 ст. 311 КАС України підставою для розгляду справи в іншому порядку, ніж передбачений ч. 1 ст. 311 КАС України, є висновок суду про необхідність її розгляду у судовому засіданні.

Разом з тим, саме по собі клопотання сторони про розгляд справи за її участю, яка відповідно до закону може розглядатися в порядку письмового провадження, не є достатньою підставою для призначення її до розгляду у відкритому судовому засіданні, з огляду на що, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вищевказаного клопотання.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 27 серпня 2019 року у справі № 826/7244/18, відповідно до якої бажання сторін у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, висловлені ними в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідності призначення справи до розгляду з викликом її учасників.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час початку роботи ОСОБА_1 не існувало Законів, які б визначали правопорушенням зайняття займаної ним посади, а відтак, на підставі положень статті 58 Конституції України позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем, крім того, відповідачем не доведено дотримання у зв`язку з прийняттям оскаржуваного наказу основоположних принципів очищення влади, визначених Законом України Про очищення влади , що зумовлює висновок суду про недоведеність відповідачем правомірності прийняття цього наказу із зазначених у ньому підстав, що є достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.10.2014 року набув чинності Закон України Про очищення влади .

Як вбачається з матеріалів справи, згідно наказу Державної фіскальної служби України від 26.10.2015 року №3408-о звільнено з 26.10.2015 року ОСОБА_1 з посади начальника Кіровоградської митниці ДФС з підстав, передбачених Законом України Про очищення влади .

Підстава: пункт 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, Закон України Про очищення влади звіт про результати проведеної перевірки щодо виконання ДФС норм Закону України Про очищення влади від 21.10.2015 р., пункт 6 витягу з протоколу №116 засідання Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 року. Вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки доводи та вимоги апеляційних скарг не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), Законом України Про очищення влади в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин. Відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП підставами припинення трудового договору є - передбачені Законом України Про очищення влади .

За визначенням частин першої, другої статті 1 Закону України Про очищення влади (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про очищення влади , протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтями 2, 3 Закону України Про очищення влади передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація) та їх критерії. Зокрема п.4 ч.2 ст. 3 Закону України Про очищення влади передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

При цьому, положеннями пункту 8 частини першої наведеної статті передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику , податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року.

Отже, для посадових та службових осіб центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, Закон України Про очищення влади виокремлює два критерії застосування визначеної частиною третьою статті 1 Закону України Про очищення влади заборони: перебування на відповідній посаді сукупно не менше одного року у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (частина перша) та перебування на відповідній посаді у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року та не звільнення у цей період за власним бажанням (частина друга).

Так, відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 (відповідно до записів трудової книжки) у період з 25.02.2010 року по 22.02.2014 року працював на наступних посадах:

¦ з 25 лютого 2010 року по 05.05.2010 року - перший заступник начальника Миколаївської митниці;

¦ 07 травня 2010 року по 18.10.2010 року - заступник начальника Київської центральної спеціалізованої митниці;

¦ з 19 жовтня 2010 року по 01 листопада 2010 року - заступник начальника Криворізької митниці;

¦ з 01 листопада 2010 року по 20 грудня 2010 року - начальник митного поста Новомосковськ Дніпропетровської митниці;

¦ з 21 грудня 2010 року по 20 травня 2011 року - перший заступник начальника Кіровоградської митниці;

¦ з 23 травня 2011 року по 02 липня 2012 року - перший заступник начальника Черкаської митниці;

¦ з 03 липня 2012 року по 23 липня 2012 року - заступник начальника митного поста Ізварине Луганської митниці;

¦ з 17 січня 2013 року по 25 вересня 2013 року - головний спеціаліст відділу представництва у Запорізькій, Миколаївській та Одеській областях управління представництв у східному та південному регіонах Департаменту розвитку підприємництва Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва;

¦ з 26 вересня 2013 року по 04 грудня 2014 року - завідувач сектору супроводження митних спорів управління правової роботи ГУ Міндоходів у Херсонській області;

¦ 01 січня 2014 року мені присвоєне спеціальне звання радник податкової та митної справи І рангу;

¦ з 05 грудня 2014 року по 24 вересня 2015 року - начальник Миколаївської митниці ДФС;

¦ з 25 вересня 2015 року по 26 жовтня 2015 року - начальник Кіровоградської митниці ДФС.

Отже, заборони, передбачені вищевказаними положеннями Закону України Про очищення влади розповсюджувалися на позивача.

Втім, варто наголосити, що відповідно до частин першої, четвертої, пункту 1 частини п`ятої статті 5 Закону України Про очищення влади особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1-10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону (далі - заява).

Організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Згідно підпункту 1 пункту 14, пункту 15 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України Про очищення влади , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 563 відповідальний структурний підрозділ протягом десяти днів з дня надходження заяви особи, яка підлягає перевірці, на підставі відомостей, наявних в особовій справі такої особи, перевіряє достовірність відомостей, зазначених у заяві, щодо незастосування до неї заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону, на основі критеріїв, визначених пунктами 1-8 частини другої, пунктами 1 і 2 частини четвертої статті 3 Закону: заборони, яка застосовується до осіб, що обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури .

У разі виявлення відповідальним структурним підрозділом відомостей щодо застосування до особи, яка підлягає перевірці, заборони, передбаченої пунктом 14 цього Порядку, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня виявлення таких відомостей приймає рішення про звільнення такої особи і в той самий день надсилає його копію до Мін`юсту в паперовій та електронній формі (скановану копію у форматі pdf) разом з відомостями про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою статті 1 Закону (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, серія та номер паспорта громадянина України, ким і коли виданий, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання, місце роботи, посада на час застосування положення Закону, інформація про критерій, на підставі якого застосовано заборону), в паперовій та електронній формі (у форматі Microsoft Word), які протягом трьох днів з дня їх надходження вносяться до Реєстру.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 5 Закону України Про очищення влади керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п`ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було подано голові Державної фіскальної служби України заяву про те, що заборони, визначені ч.3 - 4 ст. 1 Закону України Про очищення влади до нього не застосовуються та про надання згоди на проведення щодо позивача перевірки і оприлюднення відомостей відповідно до закону.

Так, у відповідь на адвокатський запит представника позивача Державною фіскальною службою України листом від 15.03.2019 року № 1228//6/99-99-04-03-01-15 було надано інформацію та документи, з яких вбачається, що під час проведення перевірки ОСОБА_1 Державною фіскальною службою України було направлено запити до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації, Служби безпеки України, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва.

На вказані запити отримано відповіді:

1. від ДПІ в Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області - Висновок про результати проведення перевірки достовірності відомостей, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 5 Закону України Про очищення влади від 14.02.2015 № 268/9/14-04-1704-08, відповідно до якого:

встановлено, що ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік вказано достовірні відомості щодо наявності майна (майнових прав) набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у п. 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України Про очищення влади , які відповідають наявній податковій інформації про майно (майнові права) ОСОБА_1 ;

вартість майна (майнових прав), вказаного (вказаних) ОСОБА_1 у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за минулий рік, набутого (набутих) ОСОБА_1 за час перебування на посадах, визначених у п. 1-10 ч. 1 ст. 2 Закону України Про очищення влади , відповідає наявній податковій інформації про доходи, отримані ОСОБА_1 із законних джерел .

2. від Державної судової адміністрації України - лист від 12.06.2015 року № 10- 10918/15 Про результати проведеної перевірки щодо ОСОБА_1 , відповідно до якого:

станом на 5 грудня 2014 року судові рішення за критеріями, встановленими частинами п`ятою-сьомою статті 3 Закону України Про очищення влади стосовно ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні .

3.від Служби безпеки України - лист від 26.01.2015 року № 24/л-2163, відповідно з яким: в Службі безпеки України в результаті перевірки наявних матеріалів відсутні будь-які відомості щодо ОСОБА_1 .

4. від Міністерства юстиції України - Витяг з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади від 11.08.2015 року № 389790/14, відповідно до якого:

- відомості щодо ОСОБА_1 в Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України Про очищення влади , відсутні.

Від Генеральної прокуратури України та Міністерства внутрішніх справ України на направлені Державною фіскальною службою України запити відповідей не надійшло.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що за результатами проведеної перевірки відносно ОСОБА_1 відповідно до Закону країни Про очищення влади органами державної влади:

1. не встановлено недостовірності відомостей, визначених пунктами га/або 2 частини п`ятої статті 5 Закону України Про очищення влади ;

2. не встановлено, що він своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України, або вчинив протиправне порушення прав і свобод людини;

3. не встановлено, що він був обраний і працював на керівних посадах Комуністичної партії Радянського Союзу, Комуністичної партії України, Комуністичної партії іншої союзної республіки колишнього СРСР починаючи з посади секретаря талонного комітету і вище; або були обраним і працював на керівних посадах починаючи з посади секретаря ЦК ЛКСМУ і вище; або був штатним працівником чи негласним агентом в КДБ СРСР, КДБ УРСР, КДБ інших союзних республік колишнього СРСР, Головному розвідувальному управлінні Міністерства оборони СРСР, закінчив вищий навчальний заклад КДБ СРСР ;

4. не встановлено інших підстав для звільнення з посади, визначених Законом України Про очищення влади .

Згідно пункту 2 розділу Прикінцеві та перехідні положень Закону України Про очищення влади , впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для звільнення позивача є виключно відомості про перебування позивача на начальника Кіровоградсткої митниці ДФС (тобто у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 року позивач обіймав посаду, передбачену п.4 ч.2 ст. 3 Закону України Про очищення влади ), а не висновок про результати перевірки.

Тобто, позивача звільнено з посади у силу лише самого факту зайняття відповідної посади на підставі вищезгаданих норм Закону України Про очищення влади , з огляду на що колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно зі статтею 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до положень статті 38, частин першої, другої статті 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування; кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

У частині другій статті 61 Конституції України зазначено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до частини першої статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 установлено, що звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови й засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена (абз.4 п.5.2 мотивувальної частини Рішення).

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 передбачено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державного органу (абз.4 п.2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року за № 7-рп/2001 вказано, що наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.58, 61, п.1, 22 ч.1 ст.92 Конституції України) .

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 КАС та частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 2 Конвенції Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості , яка ратифікована Україною 04 серпня 1961 року, кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Водночас, положеннями Закону України Про очищення влади фактично установлюється додаткова підстава припинення трудового договору - звільнення керівника самостійного структурного підрозділу на підставі люстрації у зв`язку із самим фактом зайняття ним посади, передбаченої статті 3 цього Закону, а вказаний Закон застосовується до певного кола громадян України, а саме до осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Отже, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді та вчинили певне правопорушення, передбачене статтями 1, 2, 3 Закону України Про очищення влади .

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути в кожному конкретному випадку.

З урахуванням норм міжнародного права та положень національного законодавства є підстави вважати, що приписами Закону України Про очищення влади створюються передумови для порушення рівності можливостей реалізації права доступу до державної служби, служби в органах місцевого самоврядування та в управлінні державними справами, яку має забезпечити держава відповідно до частини другої статті 38 Конституції України, адже в його положеннях простежується дискримінаційний підхід щодо підстав та порядку звільнення керівника, заступника керівника структурного підрозділу органу державної влади, місцевого самоврядування чи іншого державного органу тільки з тієї підстави, що він обіймає відповідну керівну посаду в самостійному структурному підрозділі протягом не менше визначеного Законом України Про очищення влади строку.

Заборона перебування на посадах керівників самостійних структурних підрозділів та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, визначеної як один із принципів очищення влади (частина друга статті 1 Закону України Про очищення влади ) ,що вказує на ігнорування принципу індивідуального підходу при притягненні особи до юридичної відповідальності, та порушує частину другу статті 61 Конституції України.

Дотримання презумпції невинуватості при здійсненні люстраційних заходів є фундаментальним принципом у забезпеченні демократичного шляху очищення влади.

Натомість без доведення вини в передбаченому законом порядку, без установленого права на оскарження Законом України Про очищення влади запроваджується заборона обіймати посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування лише у зв`язку з перебуванням на такій посаді в певний проміжок часу. Заборона протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом обіймати посади, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрація), і виникнення у зв`язку з цим підстави для їх звільнення із займаних посад лише у зв`язку з обійманнями цими посадовими особами цих посад у передбачений Законом України Про очищення влади період часу призводить до порушення принципу презумпції невинуватості, передбаченого частиною першою статті 62 Конституції України.

Фактично введена ще одна підстава припинення перебування особи на публічній службі, що за своєю суттю є дисциплінарним стягненням у вигляді звільнення - перебування на конкретно визначеній посаді, яка віднесена до переліку посад, за якими здійснюється очищення влади, а не у зв`язку із вчиненням особою певного дисциплінарного проступку, який порочить її як державного службовця чи особу, яка перебуває на публічній службі, або дискредитує орган, у якому вона працює.

Приписами Закону України Про очищення влади встановлюється зворотна дія закону всупереч вимогам статті 58 Конституції України, так як вступаючи на публічну службу, особа не знала і не могла знати, що лише перебування на конкретній посаді у певний проміжок часу в майбутньому становитиме підставу для юридичної відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади в органах державної влади та місцевого самоврядування протягом 10 років.

Наведене свідчить про встановлення додаткових обмежень для реалізації прав і свобод державного службовця (особи, яка перебуває на публічній службі) як людини і громадянина, що в жодному разі не відповідає частині третій статті 22 Конституції України, згідно з якою при прийнятті нових законів (зокрема Закону України Про очищення влади ) не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (зокрема, осіб, які перебувають на публічній службі), та статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до пункту 12 резолюції Парламентської Асамблеї ради Європи № 1096 (1996), люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у рішенні від 19 жовтня 2019 року у справі Полях та інші проти України , в якій Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підстав Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Крім того, Суд зазначив, що Уряд України висунув різні аргументи на підтримку закону, такі як практика розміщення корумпованих чиновників на державній службі за пана Януковича, рішення Конституційного Суду 2010 року, яке збільшило його повноваження та передбачуване політично мотивоване переслідування протестуючих Євромайдану. Однак ці питання не мали жодної актуальності у рішенні про застосування Закону про люстрацію до заявників. Не було виявлено зв`язку між ними та тими негативними подіями.

Ключовим у позиції Європейського Суду з прав людини у рішенні по справі Полях та інші проти України є висновок про те, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них було застосовано заходи відповідно до Закону України Про очищення влади , не була класифікована як кримінальна в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував президент Янукович.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві, у зв`язку із чим, Суд у згаданому рішенні визнав порушення статті 8 Конвенції щодо заявників.

Таким чином, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України Про очищення влади до осіб, які у певний перебували на окремих посадах державної служби без встановленні причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Януковича суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

У даному випадку, проведення перевірки насамперед має за мету виявити осіб, що брали участь в управлінні державними справами, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини і результати такої перевірки підлягають викладенню у висновку, який в даному випадку є обов`язковим, як і ознайомлення з ним особи, щодо якої проводилась перевірка. Такий висновок може бути оскаржений до суду, як це передбачено у статті 5 Закону України Про очищення влади .

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачем ані суду першої інстанції, ані апеляційної інстанції не надано належних, достовірних, достатніх та допустимих доказів щодо здійснення/прийняття позивачем рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів (та/або сприяли їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини. При цьому, на час роботи позивача на посаді, в силу зайняття якої його звільнено з роботи, не існувало законів, які б визначали правопорушенням роботу на займаній посаді, а відтак, та у силу положень статті 58 Конституції України, позивач не може бути притягнутий до відповідальності лише в силу одного факту зайняття посади, що не визнавалося правопорушенням на час її зайняття позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 15.07.2020 року у справі № 813/7910/14.

Колегія суддів також наголошує, що відповідачами (в тому числі враховуючи доводи апеляційних скарг) не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, враховуючи, що займана позивачем посада не є політичною посадою, відповідно не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного рішення з підстав, у ньому зазначених, що є підставою для його скасування.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Враховуючи неправомірність звільнення позивача, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про необхідність його поновлення на попередньо займаній посаді. Як вірно зауважено судом першої інстанції, за період розгляду справи, Кіровоградська митниця Міндоходів припинена, про що свідчить запис в ЄДР (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search), а тому посади заступника начальника Кіровоградської митниці Міндоходів на час ухвалення судом рішення не існує.

Втім, відповідно до заяви позивача про уточнення позовних вимог від 10.08.2020 року, останній просив суд поновити його на роботі в Дніпровській митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді заступника начальника Кіровоградській митниці ДФС.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби України та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів КМУ від 06.08.2014 р. №311 утворено територіальні органи ДФС та прийнято рішення про реорганізацію територіальних органів Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС, зокрема, утворено Дніпровську митницю Держмитслужби, реорганізувавши Кіровоградську митницю ДФС.

При цьому, приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 року №1200 Про утворення Дежравної податкової служби України та Державної митної служби України визначено, що Державна фіскальна служба України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції, зокрема, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства до завершення здійснення заходів з утворення центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов`язок забезпечення запобігання, виявлення припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об`єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцеві самоврядування, що віднесені до його послідності відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно із ч.ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Так, як вказувалось вище, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Кіровоградська митниця Державної фіскальної служби - припинена - Дата запису: 17.11.2020, Номер запису: 1004441120024009733, Підстава: рішення щодо реорганізації ( https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search/person-result ).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що оскільки Кіровоградська митниця ДФС припинена, ефективним способом захисту порушеного права позивача, в даному випадку є необхідність поновлення ОСОБА_1 на роботі в Дніпровській митниці Держмитслужби на посаді, рівнозначній посаді начальника Кіровоградської митниці ДФС. Також, відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу .

Відповідачі в апеляційних скаргах стверджують про безпідставність стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь час, оскільки провадження у даній справі зупинялося саме з ініціативи позивача.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки реалізація позивачем його процесуальних прав на подання клопотань про зупинення та поновлення провадження у справі, не покладає на нього тягар вини за розгляд справи більше одного року у розумінні частини другої статті 235 КЗпП. Норми чинного законодавства не виключають період зупинення провадження у справі з періоду, за який має бути сплачений середній заробіток час вимушеного прогулу. У свою чергу, судом не було встановлено здійснення з боку позивача дій, які б свідчили про його намагання недобросовісно перешкодити або затягнути розгляд даної справи. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), відповідно до якого обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктами 5, 8 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки від 16.06.2020 року №191/11-70/05 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці роботи у Кіровоградській митниці ДФС становила 6955,90 грн., середньоденна - 323,53 грн.

Період вимушеного прогулу, як вірно встановлено судом першої інстанції - з 27.10.2015 року по день постановлення рішення у справі - 30.12.2020 року.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з Дніпровської митниці Держмитслуби, складає 422 853,71 грн (323,53 грн х 1307 робочих днів).

Судом відхиляються доводи Дніпровської митниці Держмитслужби про недослідження судом першої інстанції обставин отримання позивачем іншого заробітку (середнього заробітку на період працевлаштування, допомогу по безробіттю) у період вимушеного прогулу, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 73 КАС передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно частин першої, другої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Колегія суддів наголошує, що самого лише посилання на не дослідження судом певних обставин недостатньо для висновку про допущення судом порушень. Суд не є стороною спору, яка має доводити певні обставини перед іншими учасниками справи. Обов`язок доказування перед судом певних обставин покладається на відповідну сторону, яка наполягає на таких обставинах.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Скаржник ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надав будь-яких доказів отримання позивачем у спірний період будь-якого іншого заробітку. Тому, враховуючи встановлений частиною другою статті 77 КАС обов`язок відповідача довести правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, а також неможливість суду в силу частини четвертої статті 77 КАС витребовувати у позивача докази на підтверження або спростування позиції суб`єкта владних повноважень, колегія суддів наведені доводи скаржника відхиляє.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційні скарги Державної митної служби України, Дніпровської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги Державної митної служби України, Дніпровської митниці Держмитслужби - залишити без задоволення.

Рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 30 грудня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.М.Собків

Л.Т.Черпіцька

Постанова складена в повному обсязі 13 травня 2021 року.