ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" травня 2021 р. Справа№ 910/19792/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Гаврилюка О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року (дата підписання повного тексту 22.02.2021 року)
у справі № 910/19792/20 (суддя: Гулевець О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН"
про стягнення 91544, 65 грн.
без виклику представників сторін
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 91544,65 грн, з яких борг за договором поставки у сумі 70702, 79 грн, пеня у сумі 6548, 36 грн та штраф у сумі 14293, 50 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором поставки товару №КД-143 від 13.02.2020 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" основний борг у розмірі 70 702,79 грн, пеню у розмірі 5 096,18 грн, штраф у розмірі 14293,50 грн та судовий збір у розмірі 2068,65 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року та прийняти нове рішення, яким закрити провадження у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, скаржник вказав, що він заперечує отримання товару за всіма вказаними у позовній заяві видатковими накладними на суму, що зазначена позивачем в позові. Підтвердженням зазначеного є відсутність підпису уповноваженої особи та відбитку печатки товариства на спірних видаткових накладних
Тобто, за твердженням скаржника спірні видаткові накладні не можуть бути належними та допустимими доказами отримання покупцем товару за такими видатковими накладними.
При цьому, скаржник наголосив, що у зв`язку з запровадженням на Товаристві дистанційної роботи на дому для всіх працівників скаржник був позбавлений можливості надати відзив на позовні заяву.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/19792/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Ткаченко Б.О.
Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року у справі №910/19792/20 своєю ухвалою від 23.03.2021 року.
12.04.2021 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Крім того, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з дотриманням норм процесуального права, а також враховуючи, що порушення застосування норм матеріального права, яке б призвело до прийняття неправильного по суті рішення, не доведено скаржником, то підстав для скасування оскаржуваного рішення не вбачається.
Водночас, представник позивача наголосив на тому, що на сторінці 5 апеляційної скарги скаржник сам вказує, що акт звірки взаємних розрахунків між сторонами не укладався, а тому наданий акт звірки не може бути врахований як доказ судом.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" - без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
13.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" (постачальник) був укладений договір поставки №143 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товари, а покупець сплатити і прийняти товар в кількості, асортименті і у цінах, узгоджених з постачальником.
Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару здійснюється згідно погодженої сторонами попередньої заявки. Заявка обов`язково повинна містити данні щодо асортименту та кількості товару, а також адресу і місце доставки товару.
Згідно п. 2.5. договору загальна вартість товару, що поставляється, вказується у видаткових накладних та/або в рахунках-фактурах, що складаються постачальником на підставі отриманих від покупця заявок та відповідно до цін, що існували на день укладення даного договору, з урахуванням відповідних пунктів договору, щодо змін цін на товар.
Відповідно до п. 2.6. договору оплату за поставлений товар покупець здійснює на підставі рахунків-фактур та/або видаткової накладної, що формується на підставі замовлення покупця постачальником.
Розрахунки за товар здійснюються протягом 21 календарних днів з моменту поставки товару або у інший строк, попередньо домовлений між сторонами (п. 2.8. договору).
Пунктом 3.1. договору передбачено, що поставка товарів здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару, загальна ціна партії товару, строки поставки товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, по електронній пошті e-mail, або надаватися через представника постачальника.
Постачальник протягом 1 (одного) робочого дня розглядає таку заявку та повідомляє покупця про її прийняття шляхом направлення по електронній пошті e-mail рахунку-фактури із зазначенням найменування, асортименту, кількості, ціни та інших характеристик товару, що може бути поставлений.
Відповідно до п. 3.2. договору моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна).
Згідно п. 7.2. договору передбачено за прострочення або неповну сплату товару покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. У випадку прострочення більш ніж на 30 днів, крім пені покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від простроченої до сплати суми.
Відповідно до п. 10.1 договору останній вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України згідно сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач поставив відповідачу товару на суму 138 056,27 грн, що підтверджується видатковими накладними: №1339 від 13.02.2020 року, №1344 від 13.02.2020 року, №1358 від 14.02.2020 року, №1364 від 14.02.2020 року, №1525 від 18.02.2020 року, №1584 від 19.02.2020 року, №1594 від 19.02.2020 року, №1670 від 20.02.2020 року, №1680 від 24.02.2020 року, №1683 від 24.02.2020 року, №1814 від 25.02.2020 року, №1816 від 25.02.2020 року, №1834 від 26.02.2020 року, №1837 від 26.02.2020 року, №1942 від 28.02.2020 року, №1943 від 28.02.2020 року, №2044 від 03.03.2020 року, №2056 від 03.03.2020 року, №2096 від 03.03.2020 року, №2100 від 03.03.2020 року, №2224 від 05.03.2020 року, №2226 від 05.03.2020 року, №2230 від 05.03.2020 року, №2483 від 12.03.2020 року, №2487 від 12.03.2020 року, №2564 від 13.03.2020 року, №2566 від 13.03.2020 року, №2863 від 26.03.2020 року, №3004 від 03.04.2020 року, №3070 від 07.04.2020 року, №3106 від 08.04.2020 року, №3441 від 29.04.2020 року, №3442 від 29.04.2020 року, №3839 від 14.05.2020 року, №4051 від 22.05.2020 року, №4052 від 22.05.2020 року, №4265 від 28.05.2020 року, №4257 від 28.05.2020 року, №4554 від 04.06.2020 року, №4578 від 04.06.2020 року, №4979 від 11.06.2020 року, №4976 від 11.06.2020 року, №6140 від 06.07.2020 року, №6142 від 06.07.2020 року, №6465 від 09.07.2020 року, №6466 від 09.07.2020 року, №6806 від 16.07.2020 року, №7883 від 06.08.2020 року.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що вищевказані видаткові накладні не містять підписи сторін та печатки, оскільки як вбачається з матеріалів справи останні містять підписи сторін та відтиски їх печаток (наявні в матеріалах справи).
Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що відтиск печатки/штампу на видаткових накладних є свідченням участі відповідача у здійсненні господарської операції за вказаними накладними та свідчить про висловлення згоди відповідачем на поставку товару на відповідних умовах, вказаних у накладних.
Відповідно до правової позиції Верховного суду, викладеної у постанові від 03.02.2020 у справі 909/1073/17, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. Оскільки саме відповідач вважає підробленою печатку, то в силу положень ст. ст. 13, 74, 80, Господарського процесуального кодексу України саме на останнього покладений обов`язок доведення таких власних заперечень на позов.
Як було встановлено судом першої інстанції, спірні накладні містить відтиск печатки відповідача та має всі необхідні реквізити первинного документа в розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . При цьому доказів протиправності використання печатки Товариства чи доказів її втрати, так само як доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, її підробкою чи іншим незаконним використанням третіми особами всупереч волі відповідача, матеріали справи не містять. Крім того, зазначаючи фактично про підроблення свого підпису, скаржником не надано доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів, а також не надано експертного висновку, складеного на замовлення (за зверненням) відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).
17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).
Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.
У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами відповідно (ст. 629 Цивільного кодексу України).
З огляду на встановлені договором строки оплати, та як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар в наступні строки за видатковими накладними: №1339 від 13.02.2020 року - до 05.03.2020 року, №1344 від 13.02.2020 року - до 05.03.2020 року, №1358 від 14.02.2020 року - до 06.03.2020 року, №1364 від 14.02.2020 року - до 06.03.2020 року, №1525 від 18.02.2020 року - до 10.03.2020 року, №1584 від 19.02.2020 року - до 11.03.2020 року, №1594 від 19.02.2020 року - 11.03.2020 року, №1670 від 20.02.2020 року - до 12.03.2020 року , №1680 від 24.02.2020 року - до 16.03.2020 року, №1683 від 24.02.2020 року - до 16.03.2020 року, №1814 від 25.02.2020 року - до 17.03.2020 року, №1816 від 25.02.2020 року - до 17.03.2020 року, №1834 від 26.02.2020 року - до 18.03.2020 року, №1837 від 26.02.2020 року - до 18.03.2020 року, №1942 від 28.02.2020 року - до 20.03.2020 року, №1943 від 28.02.2020 року - до 20.03.2020 року, №2044 від 03.03.2020 року - до 24.03.2020 року, №2056 від 03.03.2020 року - до 24.03.2020 року, №2096 від 03.03.2020 року - до 24.03.2020 року, №2100 від 03.03.2020 року - до 24.03.2020 року, №2224 від 05.03.2020 року - до 26.03.2020 року, №2226 від 05.03.2020 року - до 26.03.2020 року, №2230 від 05.03.2020 року - до 26.03.2020 року, №2483 від 12.03.2020 року - до 02.04.2020 року, №2487 від 12.03.2020 року - до 02.04.2020 року, №2564 від 13.03.2020 року - до 03.04.2020 року, №2566 від 13.03.2020 року - до 03.04.2020 року, №2863 від 26.03.2020 року - до 16.04.2020 року, №3004 від 03.04.2020 року - до 24.04.2020 року, №3070 від 07.04.2020 року - до 28.04.2020 року, №3106 від 08.04.2020 року - до 29.04.2020 року, №3441 від 29.04.2020 року - до 20.05.2020 року, №3442 від 29.04.2020 року - до 20.05.2020 року, №3839 від 14.05.2020 року - до 04.06.2020 року, №4051 від 22.05.2020 року - до 12.06.2020 року, №4052 від 22.05.2020 року - до 12.06.2020 року, №4265 від 28.05.2020 року - до 18.06.2020 року, №4257 від 28.05.2020 року - до 18.06.2020 року, №4554 від 04.06.2020 року - до 25.06.2020 року, №4578 від 04.06.2020 року - до 25.06.2020 року, №4979 від 11.06.2020 року - до 02.07.2020 року, №4976 від 11.06.2020 року - до 02.07.2020 року, №6140 від 06.07.2020 року - до 27.07.2020 року, №6142 від 06.07.2020 року - до 27.07.2020 року, №6465 від 09.07.2020 року - до 30.07.2020 року, №6466 від 09.07.2020 року - до 30.07.2020 року, №6806 від 16.07.2020 року - до 06.08.2020 року, №7883 від 06.08.2020 року - до 27.08.2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Як вбачається з виписки банку по рахунку позивача за період з 01.02.2020 року по 29.11.2020 року відповідачем було сплачено частково заборгованість у сумі 67353,48 грн.
Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції розмір заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 70 702,79 грн (138 056,27 грн - 67 353,48 грн).
Так, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів оплати заборгованості, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 70 702,79 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, колегія суддів відзначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.2. договору за прострочення або неповну сплату товару покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, чинної на момент прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем, в порушення приписів ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, нараховано пеню за порушення строків оплати за періоди, які перевищують шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане, та відповідно сума пені становить 5096,18 грн, а тому суд першої інстанції правомірно задовольнив частково вимоги у цій частині.
Згідно ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку прострочення більш ніж на 30 днів, крім пені покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 20% від простроченої до сплати суми.
Враховуючи наявність прострочення з оплати товару понад 30 днів, оскільки розрахунок штрафу є правильним, розрахунок штрафу позивача на суму 14293,50 грн є вірним, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Щодо судових витрат на правову допомогу, колегія суддів відзначає наступне.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У позовній заяві позивач зазначає, що витрати на професійну правничу допомогу складають 10 000,00 грн за складання позовної заяви.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано лише копії ордеру серії АІ №1052245 від 26.11.2020 року та свідоцтво про право на занятті адвокатською діяльністю серія КС №6201/10 від 06.10.2017 року.
За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів (договір, акт виконаних робіт, тощо) щодо часу витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та фактичних витрат на оплату послуг адвоката та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Більш того, відповідно до відомостей, які містяться в ордері серії АІ №1052245 від 26.11.2020 року зазначено, що ордер виданий на підставі договору про надання правової допомоги №10 від 26.11.2020 року, однак копію такого договору позивачем не було надано суду першої інстанції, відповідно суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в покладенні витрат на правничу допомогу на відповідача.
Щодо твердження скаржника, що у зв`язку з запровадженням на Товаристві дистанційної роботи на дому для всіх працівників скаржник був позбавлений можливості надати відзив на позовні заяву, колегія суддів відзначає наступне.
Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України встановлює, права та обов`язки учасників справи. Так, зазначеною статтею передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази (п. 2 ч. 1); подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб (п. 3 ч. 1); учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2); виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки (п. 7 ч. 2).
У відповідності до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
У відповідності до ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Частиною 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, зокрема встановлено, що відзив подається у строк встановлений судом.
Виходячи з положень ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, за заявою учасника справи суд може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, тоді як встановлений судом процесуальний строк за заявою учасника справи може бути продовжений судом.
Як видно з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 року відповідний строк для подачі відзиву встановлено протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Вищевказана ухвала була отримана відповідачем 29.12.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення №77113911 (а.с. 127).
Проте, як вбачається з матеріалів справи на час винесення оскаржуваного рішення 22.02.2021 року відповідач відзив на позовну заяву не надав.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що постановою №343 від 04.05.2020 року Кабінету Міністрів України з 11.05.2020 року послаблені карантинні обмеження, а саме дозволено здійснення професійної діяльності адвокатами та нотаріусами.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.
Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
А тому, враховуючи тимчасовий характер вжитих державою заходів для запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та пом`якшення карантинних заходів з 11.05.2020 року, оскільки суди в період карантину не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя , колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), вважає що судом першої при прийнятті оскаржуваного рішення не були порушені норми процесуального права, а скаржник не був позбавлений права ознайомитися з матеріалами справи та подати відповідний відзив.
Водночас, колегія суддів відзначає, що представник відповідача не є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН", і останній не звертався до суду першої інстанції з клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву на позовну заяву чи подання додаткових доказів.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги акт звірки взаєморозрахунків наданий представником Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН", оскільки останній підписаний лише скаржником.
Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.
З огляду на доведення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" про стягнення з відповідача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
12.04.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" надало суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в якому, зокрема на виконання ст. 124 Господарського процесуального кодексу України повідомлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу, які стягувач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, становить 5000,00 грн.
Так, Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу надано копію договору №10 про надання правової (правничої) допомоги від 26.11.2020 року, копію акту виконаних робіт № 2 від 07.04.2021 року та ордеру на надання правничої (правової) допомоги у Північному апеляційному господарському суді від 09.04.2021 року.
Так, відповідно до акту здачі-прийняття наданих послуг, правова допомога надавалась відповідно до умов укладеного договору про надання правової (правничої) допомоги №10 від 26.11.2020 року та включала в себе: складання відзиву на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" у справі №910/19792/20 вартістю 5000,00 грн.
За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, відповідач не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів неспівмірності витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
З огляду на доведення Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" понесення витрат на правничу допомогу для розгляду справи у суді апеляційної інстанції, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає за необхідне покласти судові витрати позивача пов`язані із наданням професійної правничої допомоги на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року у справі № 910/19792/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.02.2021 року у справі №910/19792/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МР КЕТ КОРПОРЕЙШН" (03057, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 47-А, код ЄДРПОУ 40452444) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ДОЛЯ" (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 43214921) 5000,00 грн (п`ять тисяч гривен 00 копійок) втрат на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи №910/19792/20.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/19792/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
О.М. Гаврилюк
Суд | Північний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 12.05.2021 |
Оприлюднено | 17.05.2021 |
Номер документу | 96878628 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Північний апеляційний господарський суд
Сулім В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні