Ухвала

від 23.04.2021 по справі 134/994/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 134/994/19

провадження № 61-5789 ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Оніщука В. В., Медвецького С. К., Копаничук С. Г., від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про визнання недійсним договору оренди землі ,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля (далі - ПрАТ ПК Поділля ) про визнання недійсним договору оренди землі від 27 лютого 2017 року.

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Повернуто належну ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,8901 га, розташовану на території Вільшанської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, кадастровий номер 0521985500:02:001:0273.

У задоволені вимоги про визнання недійсним договору оренди вказаної земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та ПрАТ ПК Поділля 27 лютого 2017 року ,відмовлено.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ ПК Поділля на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на правову допомогу.

ПостановоюВінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року,рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 09 грудня 2020 року залишено без змін, додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове, яким заяву про розподіл судових витрат задоволено частково . Стягнуто з ПрАТ ПК Поділля на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу .

До Верховного Суду 05 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року в частині розподілу судових витрат. Просила скасувати оскаржуване судове рішення в цій частині та ухвалити нове, яким заяву про розподіл судових витрат задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідача на її користь 32 100,00 грн в рахунок витрат, понесених на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, а саме застосування статтей 137, 141 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 26 серпня 2020 року у справі № 909/520/19, від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц, від 25 березня 2021 року у справі № 905/717/20 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд визнає її необґрунтованою, з огляду на таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною першою статті 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з правилами пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Встановивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, зазначені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 100,00 грн є завищеними, належним чином необгрунтованими, оскільки містять у собі суперечливі відомості щодо витраченого часу і їх вартості, суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги розумності, справедливості та пропорційності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення витрат, понесених на професійну правничу допомогу, у розмірі 10 000,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційноїінстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування статтей 137, 141 ЦПК України у подібних правовідносинах, викладені у наведених ним постановах Верховного Суду є безпідставними, оскільки встановлені судами фактичні обставини справи у зазначених справах не є подібними у справі, яка переглядається.

Верховний Суд уже викладав у своїх постановах від 03 лютого 2021 року у справі № 522/24585/17, від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18, висновки щодо застосування статті 133, 137, 141 ЦПК України у правовідносинахщодо компенсації витрат на правову допомогу, і суд апеляційної інстанції ухвалив постанову відповідно до таких висновків, підстав для відступлення від яких Верховний Суд не вбачає.

Доводи касаційної скарги у цілому зводяться до незгоди заявника з ухваленим судовим рішеннями, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки апеляційного суду, який їх обгрунтовано спростував. Переглядаючи законність та обгрунтованість рішення суду попередньої інстанції, Верховний Суд, діючи у межах повноважень визначених статтею 400 ЦПК України, не вправі здійснювати переоцінку доказів та встановлювати нові обставини.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про наявність передбачених пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК Українипідстав для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 04 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства Продовольча компанія Поділля про визнання недійсним договору оренди землі.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара