Постанова

від 06.05.2021 по справі 500/2023/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/2023/20 пров. № А/857/5012/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Большакової О.О.,

суддів Затолочного В.С., Кушнерика М.П.

з участю секретаря судового засідання Юник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року (суддя першої інстанції Чепенюк О.В., м. Тернопіль, повний текст складено 20.10.2020),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-6260-54У від 05.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що до реєстрації фізичною особою-підприємцем і по сьогоднішній день офіційно працевлаштований, на даний час працює в ТОВ УКРАГРОКОМ . Відповідно до вимог чинного законодавства єдиний соціального внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) за нього сплачувався його роботодавцем, отже відсутні підстави для сплати ним визначеного відповідачем зобов`язання.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року позовні вимоги було задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-6260-54У від 5 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Тернопільській області на користь позивача судовий збір у сумі 840,80 грн.

Із таким судовим рішенням не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу. Вважає, рішення постановленим з неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення та прийняти нове про відмову в позові. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, зазначає, що відповідно до податкової інформації ОСОБА_1 17.06.2008 взятий на облік, як фізична особа-підприємець за номером 2136, перебуває на обліку як платник ЄСВ. З 01.01.2017 якщо особа не отримує дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року від підприємницької діяльності, вона зобов`язана визначити базу нарахування єдиного внеску. Сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Оскільки платником не виконувалось жодних дій передбачених чинним законодавством, в тому числі подання звітності та нарахування єдиного внеску самостійно, то Головним управлінням ДФС у Тернопільській області відповідно до статті 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) та на підставі інформаційної системи органів доходів і зборів було сформовано оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.02.2019, яка була надіслана Головним управлінням ДФС у Тернопільській області позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. При цьому зауважує, що оскільки за позивачем зберігався статус фізичної особи-підприємця, який є самостійним суб`єктом сплати єдиного внеску, він зобов`язаний сплачувати єдиний внесок незалежно від його офіційного працевлаштування і сплати необхідних відрахувань роботодавцем. Вважає оскаржувану вимогу правомірною .

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, безпідставність доводів апеляційної скарги і послався на позицію Верховного Суду у справах цієї категорії.

Сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи. Так, позивач отримав телефонограму за вказаним ним номером телефону 26 квітня 2021 року о 14 год. 45 хв. (а.с.186). Відповідач отримав судову повістку електронною поштою 26 квітня 2021 року о 15 год. 04 хв. (а.с.187).

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач згідно з інформацією, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.59-60), а також в інформаційній системі Податковий блок. Облік платників податків розділ Реєстраційні дані (а.с.41-44), 17.06.2008 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку як платник єдиного внеску, основний вид діяльності - діяльність у сфері бухгалтерського обліку й аудиту; консультування з питань оподаткування (код ВЕД 69.20), стан платника податків 0 - платник податків за основним місцем обліку .

За даними інтегрованої картки платника податків (внесків) за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування) фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 проведено наступні нарахування по єдиному внеску:

- станом на 09.02.2018 в сумі 8448 грн (704 грн х 12 місяців) як фізичній особі-підприємцю за 2017 рік;

- станом на 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як фізичній особі-підприємцю за І квартал 2018 року;

- станом на 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як фізичній особі-підприємцю за II квартал 2018 року;

- станом на 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як фізичній особі-підприємцю за III квартал 2018 року;

- станом на 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн (819,06 грн х 3 місяці) як фізичній особі-підприємцю за IV квартал 2018 року.

З урахуванням наведеного, заборгованість позивача станом на 10.05.2019 становить 18276,72 грн (а.с.45-47).

Головним управлінням ДФС у Тернопільській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Тернопільській області) на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, відповідно до статті 25 Закону №2464-VI сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6260-54 У від 05.02.2019, згідно з якою сума боргу зі сплати єдиного соціального внеску становить 18276,72 грн (а.с.12). Вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилалась Головним управлінням ДФС у Тернопільській області Ксьонжику А.Я. рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою: вул. Над Яром1/59, м.Тернопіль, 46002, однак поштове відправлення повернулось на адресу відправника з відміткою відділення поштового зв`язку про причину повернення за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.48).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про незаконність вказаної вимоги з таких підстав.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом №2464-VI. В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абзацу 3 часини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

За змістом пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пунктів 1, 2 та 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорам;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 - 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм Закону № 2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Верховний Суд, у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18), дійшов правового висновку, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на викладене фізична особа - підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування спричинило б подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Такий правовий висновок про застосування норм Закону №2464-VI підтверджено Верховним Судом також у постановах від 27.07.2020 (справа № 1.380.2019.003039) та від 17.08.2020 (справа №120/1765/19-а).

Як видно з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у Тернопільській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017 та 2018 роки на загальну суму 18276,72 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що у 2017-2018 роках, тобто у період, за який позивачу нараховано єдиний соціальний внесок, позивач перебував у трудових відносинах.

Зокрема, з довідки, виданої головою ОСББ Будного, 57 (довідка без вихідного номера і дати видачі), вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді голови ОСББ Будного, 57 з 05.01.2017 (наказ №1 від 04.01.2017) по 12.11.2018 (наказ №3 від 12.11.2018), і за цей період йому нараховано заробітну плату на загальну суму 79919,84 грн, із заробітної плати щомісячно нараховувався та сплачувався єдиний внесок, всього сплачено ЄСВ у розмірі 17582,36 грн (а.с.61).

Згідно з довідкою від 14.09.2020 №00000000017, виданою генеральним директором ТОВ АГРО АРЕНА Кравцовою Н.О., ОСОБА_1 працював у ТОВ АГРО АРЕНА з 17.11.2017 (наказ №48-К від 16.11.2017) по 24.05.2018 (наказ №08-К від 24.05.2018) на посаді менеджер з продажу, за цей період йому нараховано заробітну плату на загальну суму 93717,19 грн, із заробітної плати щомісячно нараховувався та сплачувався єдиний внесок, всього сплачено ЄСВ у розмірі 20617,79 грн (а.с.63).

Період роботи ОСОБА_1 у ТОВ АГРО АРЕНА з 17.11.2017 по 24.05.2018 підтверджується також записами трудової книжки позивача (а.с.70).

З відомостей вказаної трудової книжки також слідує, що ОСОБА_1 у період з 05.07.2018 по 17.08.2018 перебував на посаді менеджера з питань регіонального розвитку в ТОВ ЮЕЙ ГРУП (записи №18 та №19) (а.с.70).

З 03.09.2018 (наказ №244-к-к від 03.09.2020) і по сьогодні ОСОБА_1 працює у ТОВ УКРАГРОКОМ , на даний час займає посаду керівника регіонального структурного підрозділу, що підтверджується довідкою Вих.260 від 27.08.2020, виданою генеральним директором ТОВ УКРАГРОКОМ (а.с.62), також у трудовій книжці позивача міститься запис №20 від 03.09.2018 про прийняття його на роботу у ТОВ УКРАГРОКОМ (а.с.71). Відповідно до згаданої довідки Вих.260 від 27.08.2020 з вересня по грудень 2018 року позивачу нараховано заробітну плату на загальну суму 74569,16 грн, із заробітної плати щомісячно нараховувався та сплачувався єдиний внесок, всього сплачено ЄСВ з вересня по грудень 2018 року у розмірі 16405,22 грн (а.с.62).

Факт сплати сум єдиного внеску за позивача його роботодавцями у 2017-2018 роках підтверджується також індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) (а.с.26-29). З вказаної довідки форми ОК-5 вбачається, що страхувальниками ТОВ АГРО АРЕНА (код ЄДРПОУ 40724098), ОСББ С.Будного, 57 (код ЄДРПОУ 40914015), ТОВ УКРАГРОКОМ (код ЄДРПОУ 30530159), ТОВ ЮЕЙ ГРУП (код ЄДРПОУ 40623883) у відповідні періоди 2017-2018 років нараховувалась застрахованій особі ОСОБА_1 заробітна плата та сплачувались страхові внески, про що свідчить відповідна позначка про сплату страхових внесків у довідці (а.с.29).

Таким чином, судом встановлено, що в період нарахування податковим органом позивачу єдиного соціального внеску відповідно до вимоги №Ф-6260-54У від 05.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн (2017-2018 роки), позивач перебував у трудових відносинах, а його роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий внесок, що підтверджується вищевказаними документами.

Водночас, відповідачем не надано суду доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017- 2018 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником.

Отже, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, регулярно нараховували та сплачували роботодавці у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Оскаржувана вимога не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям щодо рішень суб`єктів владних повноважень, зокрема не відповідає критерію пропорційності, адже у такий спосіб не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.

Враховуючи вищевикладене, вимога Головного управління ДФС у Тернопільській області №Ф-6260-54У від 05.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн є протиправною .

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що суд першої інстанції вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, при цьому судом були повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Враховуючи, що апеляційний суд залишає в силі рішення суду першої інстанції, то в силу вимог частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. О. Большакова судді В. С. Затолочний М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 14.05.2021.