Постанова

від 13.05.2021 по справі 925/1494/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2021 р. Справа№ 925/1494/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Козир Т.П.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Злата-Агро

на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021

у справі № 925/1494/19 (суддя Чевгуз О.В.)

за позовом Заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі:

1. Черкаської обласної державної адміністрації;

2. Чорнобаївської селищної ради;

3. Чорнобаївської районної державної адміністрації

до Товариства з обмеженою відповідальністю Злата-Агро

про стягнення 157 151,16 грн

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Золотоніської місцевої прокуратури (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (далі - Черкаська ОДА, позивач-1), Чорнобаївської селищної ради (далі також - позивач-1), Чорнобаївської районної державної адміністрації (Чорнобаївська РДА) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Злата-Агро (далі - ТОВ Злата-Агро , відповідач) про стягнення 157 151,16 грн, з яких 138 491,68 грн основного боргу, 4 612,19 грн пені, 4 391,93 грн 3% річних, 9 655,36 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем, як власником об`єктів нерухомості, зобов`язань за договором оренди землі від 20.02.2006 зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної власності за період з 20.01.2017 по 20.09.2019, що призводить до неповного надходження бюджетних коштів та невиконання прибуткової частини місцевого бюджету.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021 у справі №925/1494/19 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Злата-Агро на користь Чорнобаївської селищної ради 138 491,68 грн боргу з орендної плати за період з 20.01.2017 по 20.09.2019, 2 218,78 грн пені, 4 391,93 грн три процента річних від простроченої суми, 8 747,14 грн інфляційних втрат. Стягнуто з ТОВ Злата-Агро на користь Черкаської обласної прокуратури 2 343,67 грн витрат зі сплати судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд виходив з того, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника; з моменту реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно у минулого власника, а саме, у ТОВ Єврос-Агро автоматично припинилося, а у нового власника - ТОВ Злата-Агро автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою, при цьому, договір оренди не припинив дію в цілому, а в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, а саме, орендаря, з продавця нерухомості на покупця; всупереч істотним умовам договору оренди відповідач з моменту набуття нерухомого майна взагалі не сплачував орендної плати.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо відсутності підстав для звернення прокурора з даним позовом, суд зазначив, що Золотоніською місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення позивачем своїх повноважень у спірних правовідносинах, як і вживались заходи щодо спонукання до їх належного захисту державних інтересів; за тривалої бездіяльності позивачів, прокурором прийнято обґрунтоване рішення про застосування заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 56 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); позивач протягом тривалого часу, а саме, з вересня 2015 року по даний час не вживав належних заходів щодо стягнення заборгованості в судовому порядку; недоотримання значної суми орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і, як наслідок, до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету; прокурор на виконання наданих йому повноважень правомірно звернувся до суду з даним позовом та вірно визначив позивачів у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ Злата-Агро звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт наголошував на тому, що предметом позову заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури є стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки, що перебуває у державній власності; орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є формою плати за землю та входить до складу податку на майно, а відтак, зобов`язання орендаря є податковим зобов`язанням, у зв`язку з чим його адміністрування має здійснюватись відповідно до вимог Податкового кодексу України; саме органи Державної фіскальної служби мають уживати заходів щодо стягнення орендної плати за земельні ділянки з боржників; спір щодо стягнення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є публічно-правовим, адже правовідносини врегульовані нормами публічного, а не приватного права, а суб`єктом звернення до суду є орган Державної фіскальної служби, який реалізує свою владну управлінську функцію; прокурором було неправильно вказано в позовній заяві Чорнобаївську селищну раду як суб`єкт, на користь якого підлягали стягненню кошти з орендної плати за землю, в той час як такі кошти мають стягуватись на користь бюджету на відповідний рахунок органу Казначейства України.

Також апелянт вказував на безпідставності посилань суду в оскаржуваному рішенні на висновки Верховного Суду у спорах за зверненням органів прокуратури з позовами про захист інтересів держави в особі органів місцевого самоврядування до землекористувачів в порядку господарського судочинства, з огляду на те, що їх предметом є не стягнення заборгованості з орендної плати, а відшкодування збитків, завданих користуванням землею без належного оформлення такого права правовстановлюючими документами; не зважаючи на те, що ТОВ Злата-Агро набуло право власності на нерухоме майно 12.06.2015, ТОВ Єврос-Агро продовжувало частково здійснювати орендну плату за землю у 2018 та 2019 роках, оскільки залишалось орендарем за договором, адже жодних рішень про вилучення земельної ділянки з користування ТОВ Єврос-Агро державними органами чи органами місцевого самоврядування не приймалось, а договір оренди не розривався та не припинявся; з наданої прокурором інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що спірна земельна ділянка перебуває у державній власності, а тому імперативний припис ч. 1 ст. 8-1 Закону України Про оренду землі , який є законом спеціальної дії у спірних правовідносинах, унеможливлює автоматичний перехід права оренди такої земельної ділянки у зв`язку з відчуженням нерухомого майна на користь нового власника; відповідач вжив усіх залежних від нього заходів, спрямованих на належне оформлення права оренди на земельну ділянку; єдиною підставою для виникнення у відповідача зобов`язань з орендної плати за спірну земельну ділянку може бути лише новий договір оренди земельної ділянки, в якому стороною (орендарем) буде ТОВ Злата-Агро .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Злата-Агро на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021 у справі № 925/1494/19; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Черкаська ОДА скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України, надала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила в задоволенні апеляційної скарги ТОВ Злата-Агро відмовити повністю, а рішення Господарського суду Черкаської області від 29.07.2020 у справі №925/1494/19 залишити без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач-1 наголошував на тому, що з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, тобто особа, яка набула права власності на це майно фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

18.03.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ Злата-Агро до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх відшкодування.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.02.2006 між Чорнобаївською РДА (у тексті договору - орендодавець) та ТОВ Єврос-Агро (у тексті договору - орендар) було укладено договір оренди землі (далі - договір), відповідно до п. 1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування ділянку для господарської діяльності, що знаходиться в адміністративних межах Чорнобаївської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 11,92 га в тому числі 3,17 га під ріллю, 8,7 га під господарські двори (п.2 договору);

Згідно з п.8 договору останній укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі 22388,61 грн, забудовані землі з розрахунку 1,5% від грошової оцінки=21 660,21 грн, рілля - 1,5% від вартості=728,40 грн у 2006 році, з послідуючим переглядом орендної плати (п.9 договору).

Відповідно до п.п. 10, 11 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції. Орендна плата вноситься щомісячно в рівних частинах до 20 числа кожного місяця.

Відповідно до п. 13 договору розмір орендної плати переглядається щороку у разі зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, ставок, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря; в інших випадках, визначених законом.

У разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором, справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ (п.14 договору).

Пунктами 28-31 договору передбачені права та обов`язки сторін. Зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням, своєчасного внесення орендної плати, зобов`язаний передати у користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди. Орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов`язаний, приступити до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п.43 договору);

Вказаний договір 20.02.2006 зареєстровано в Чорнобаївському районному відділ Черкаської регіональної філії ДП Центр ДЗК .

25.05.2011 між сторонами укладено додаткову угоду до договору оренди від 20.02.2006, відповідно до якої змінено розмір орендної плати, проте вказана угода не зареєстрована.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.06.2015 індексний номер 38983779 власником комплексу за адресою: вул. Центральна, 262, смт. Чорнобай, Черкаська область є ТОВ Злата-Агро .

Право власності на нерухоме майно ТОВ Злата-Агро набуло шляхом внеску цього майна ТОВ Єврос-Агро до статутного капіталу ТОВ Злата-Агро , що було оформлено на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ Єврос-Агро №1-2015 від 09.04.2015 та протоколу № 2 загальних зборів учасників ТОВ Злата-Агро від 09.04.2015.

З огляду на вказані обставини, посилаючись на те, що відповідачем, як новим власником об`єктів нерухомості, що знаходяться на орендованій за вказаним договором земельній ділянці, не було виконано зобов`язань зі сплати орендної плати, прокурор звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вважає не обґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Колегія суддів зазначає, що укладений між Чорнобаївською РДА та ТОВ Єврос-Агро правочин за своїм змістом та правовою природою є договором оренди (найму), за яким, відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 ГК України).

Як було зазначено вище, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12.06.2015 індексний номер 38983779 власником комплексу за адресою: вул. Центральна, 262, смт. Чорнобай, Черкаська область є ТОВ Злата-Агро , яке набуло право власності на вказане нерухоме майно шляхом внеску цього майна ТОВ Єврос-Агро до статутного капіталу ТОВ Злата-Агро .

Колегія суддів зазначає, що питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються, зокрема статтею 120 ЗК України, згідно з частинами 1, 2 якої у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 1 статті 377 ЦК України також визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Верховним Судом України у постановах від 23.12.2015 у справі № 6-244цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 351/615/17, підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 та від 20.03.2019 у справі №514/1571/14-ц, викладено правову позицію, згідно якої при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право користування на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права користування.

В постанові Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 904/6296/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого положеннями ч. 2 статті 120 ЗК України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За приписами п. е) ч. 1 ст. 141 ЗК України однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Частиною 1 ст. 31 Закону України Про оренду землі встановлено, що договір оренди землі припиняється, зокрема, у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Відповідно до ч. 3 ст.7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

Таким чином, при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється автоматично, в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами. Ця норма є імперативною, відступ від неї на підставі договору не допускається. Договір оренди при цьому не припиняється в цілому, має місце заміна сторони в зобов`язанні.

Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України.

Враховуючи вищевикладене, після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки орендаря, у тому числі зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. Тобто, після відчуження об`єктів нерухомості позивач не повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку, користувачем якої він вже не є, а зобов`язання з такої сплати автоматично виникає у нового власника нерухомості.

Зазначена правова позиція щодо переходу прав і обов`язків землекористувача при відчуженні нерухомості у подібних правовідносинах викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, а також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 07.11.2018 у справі №910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі №913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі №910/7197/18, від 05.02.2020 у справі № 914/393/19.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 05.02.2020 у справі №914/393/19 наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.

У постанові від 01.12.2020 у справі №921/99/18 Верховний Суду також зазначив, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Таким чином, в силу наведених положень законодавства та з огляду на положення ч. 4 ст. 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, колегія суддів погоджується з позицією місцевого господарського суду про те, що з моменту реєстрації за відповідачем права власності на нерухоме майно за адресою: вул. Центральна, 262, смт. Чорнобай, Черкаська область, у попереднього власника, а саме, у ТОВ Єврос-Агро автоматично припинилося право оренди, а у нового власника - ТОВ Злата-Агро , автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою.

При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, договір оренди не припинив дію в цілому, а в цей день відбулася заміна сторони в зобов`язанні, тобто орендарем земельної ділянки є ТОВ Злата-Агро .

Статтею 1 Закону України Про оренду землі встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Стаття 13 Закону України Про оренду землі передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, розташованих на території України, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України Про оренду землі , іншими нормативно-правовими актами, а також договором оренди землі.

За правилами статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Істотною умовою договору оренди землі є, поряд з іншим, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення, перегляду та відповідальності за несплату (стаття 15 Закону України Про оренду землі ).

Орендною платою за землю є платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Обов`язок землекористувача (орендаря) сплачувати орендну плату передбачений також статтею 96 ЗК України, а право орендодавця на своєчасне отримання орендної плати статтею 24 Закону України Про оренду землі .

Всупереч істотним умовам договору оренди, ТОВ Злата-Агро з моменту набуття нерухомого майна не сплачувало орендну плату, внаслідок чого згідно з даними Золотоніського управління ГУ ДФС у Черкаській області за 2017 рік виникла заборгованість в сумі 52 906,06 грн, за 2018 рік - 52 906,06 грн та за 2019 рік - 52 906,06 грн.

Щомісячно орендар мав сплатити по 4 408,84 грн до бюджету Чорнобаївської селищної ради Черкаської області.

Проте, згідно з інформацією Чорнобаївської селищної ради Черкаської області за користування даною земельною ділянкою ТОВ Єврос-Агро було сплачено лише 7 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку Головного управління ДФС в Черкаській області заборгованості відповідача за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7125155100:04:000:9004 за період з 20.01.2017 по 20.09.2019 становить 138 491,72 грн.

Згідно зі ст. 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтями 24, 25 Закону України Про оренду землі передбачені права та обов`язки орендодавця та орендаря, зокрема орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням вищенаведених норм законодавства, дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 138 491,72 грн, оскільки відчуження об`єкта нерухомості, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, не є підставою для розірвання договору оренди з попереднім власником, такий договір припиняється щодо останнього, однак діє на тих самих умовах щодо особи, яка, набувши право власності на нерухоме майно, розміщене на орендованій земельній ділянці, з моменту набуття такого права, набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже й відповідні права та обов`язки.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №915/672/17, від 30.05.2018 у справі №908/1990/17.

Доводи апелянта про те, що спір щодо стягнення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є публічно-правовим і відповідно підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, а строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового кодексу.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (статті 21 Закону України Про оренду землі ).

Отже, орендна плата за землю має складну правову структуру, оскільки одночасно є і передбаченим договором платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування ділянкою (стаття 21 Закону України Про оренду землі ), і формою плати за землю як загальнодержавного податку нарівні з земельним податком .

Так, відповідно до підпункту 14.1.136 пункту 146 статті 14 Податкового кодексу орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а пунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є формою плати за землю та складовою у податку на майно.

Податковим кодексом визначені правові та організаційні засади забезпечення обчислення та сплати земельного податку, в тому числі і орендної плати за землі державної та комунальної власності.

Відповідно до пункту 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельної ділянки, яка розраховується із застосуванням індексації.

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі між орендодавцем та орендарем (пункти 288.4 статті 288 ПК України), але з урахування меж, визначених пунктами 288.5.1 та 288.5.2 статті 288 ПК України.

Отже, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності згідно з нормами ПК України є однією з форм плати за землю в складі податку на майно, що належить до переліку місцевих податків, і справляється відповідно до статті 288 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 288.1 статті 288 ПК України підставою для нарахування орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Однак розмір орендної плати, яка сплачується до бюджету, визначає ПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 20.02.2006 між Чорнобаївською РДА та ТОВ Єврос-Агро було укладено договір оренди, з подальшою зміною орендаря на ТОВ Злата - Агро .

Так, у спірний період сторони перебували у договірних відносинах, зміст яких визначається договором та нормами цивільного, земельного та податкового законодавства щодо оренди земель державної власності.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції з визначенням договірного характеру правовідносин та складом учасників спору.

Доводи апелянта про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вносить елемент юридичної невизначеності з точки зору належного суб`єкта відповідальності за вказане порушення, колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

У справі № 709/2005/19 про адміністративне правопорушення судом установлено, що 29.10.2019 Головним управлінням Державної податкової служби у Черкаській області за результатами документальної позапланової перевірки ТОВ Єврос-Агро встановлено порушення керівником ТОВ Єврос-Агро вимог п. 288.1, п. 288.5 ст. 288 ПК України в частині заниження податкового зобов`язання по орендній платі за землю до сплати в бюджет за період з 01.01.2016 по 31.08.2019 на загальну суму 191071,89 грн, що є порушенням ведення податкового обліку.

Постановою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 25.11.2019 у справі № 709/2005/19 директора ТОВ Єврос-Агро визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №910/6356/19.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів касаційного цивільного суду від 19.12.2019 у справі №520/11429/17.

Водночас, колегія суддів зазначає, що зі змісту вказаної постанови Чорнобаївського районного суду Черкаської області неможливо встановити факт того, що директора ТОВ Єврос-Агро притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП в частині заниження податкового зобов`язання по орендній платі за землю до сплати в бюджет, саме за земельною ділянкою кадастровий номер 7125155100:04:000:9004, у зв`язку з чим наведені твердження апелянта є необґрунтованими.

Твердження апелянта про неправомірність заявленого позову прокурором в інтересах держави колегія суддів також відхиляє, враховуючи наступне.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура становить єдину систему, на яку покладено функцію представництва інтересів держави в суді у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, вступати у справу, порушену за позовом іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження (ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру ).

Частинами 3, 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених ч. 3 ст. 25 Закону України Про прокуратуру .

Поняття інтереси держави з огляду на процесуальний аспект та особливості такого виду представництва держави органами прокуратури свого часу аналізував Конституційний Суд України (рішення від 08.04.1999 № 3-рп/99 в справі № 1-1/99), зазначивши, зокрема, про те, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (абз. 2 п. 3 рішення).

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор, подаючи до суду позов, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Зважаючи на вищезазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України Про прокуратуру , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Так, відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 122 ЗК України вказано, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

В силу вказаних норм, розпорядником земельної ділянки з кадастровим номером 7125155100040009004 є Черкаська обласна державна адміністрація.

Однією із сторін вищевказаного договору оренди є Чорнобаївська РДА, яка на даний час не є розпорядником земельної ділянки.

Крім того, держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Отже, в даному випадку розпорядником коштів за користування даною земельною ділянкою є Чорнобаївська селищна рада.

З метою встановлення підстав представництва Чорнобаївським відділом Золотоніської місцевої прокуратури направлено запит до Чорнобаївської селищної ради як розпорядника коштів та до Черкаської ОДА як розпорядника земельною ділянкою щодо надання інформації про вжиті заходи з метою стягнення заборгованості за договором оренди земельної ділянки та причини, які перешкоджали, у вказаному випадку, захисту цих інтересів.

З листів Черкаської ОДА встановлено, що нею не вживалося жодних заходів щодо стягнення заборгованості з орендної плати ані з ТОВ Єврос-Агро , ані з ТОВ Злата-Агро . При цьому, Черкаська ОДА обмежилася роз`ясненням ст. 4 ГК України та зазначила, що вживати заходів представницького характеру не буде та не заперечує проти вжиття таких заходів Чорнобаївським відділом Золотоніської місцевої прокуратури.

Так, Чорнобаївська селищна рада листом від 24.06.2019 повідомляє про необізнаність взагалі про нового землекористувача в особі ТОВ Злата-Агро . Вжиті заходи, які б були спрямовані на стягнення заборгованості зі сплати орендної плати проявлялися в зверненнях телефонним зв`язком до керівника ТОВ Єврос-Агро .

Таким чином, Золотоніською місцевою прокуратурою вживалися заходи щодо встановлення причин неналежного здійснення позивачем своїх повноважень у спірних правовідносинах, як і вживались заходи щодо спонукання до їх належного захисту державних інтересів.

На переконання колегії суддів, за тривалої бездіяльності позивачів, прокурором прийнято обґрунтоване рішення про застосування заходів представницького характеру в порядку ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. 56 ГПК України.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яке діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування.

Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб (ст. 62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Згідно з положеннями ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 69 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду місцевих бюджетів, зокрема, належать надходження від орендної плати за користування майновим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень та забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Недоотримання значної суми орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і як наслідок до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету.

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу, основним національним багатством і перебуває під особливою охороною держави. Право власності набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурор на виконання наданих йому повноважень правомірно звернувся до суду з даним позовом та правильно визначив позивачів у спірних правовідносинах.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань з внесення орендної плати за користування земельною ділянкою, прокурором заявлено до стягнення також пеню в сумі 4 612,19 грн, 3% річних у сумі 4 391,93 грн та інфляційні втрати в сумі 9 655,36 грн.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Річний строк позовної давності визначає період, за який в судовому порядку може бути стягнута пеня, зважаючи на те, що позовну заяву подано 19.12.2019, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що пеня має нараховуватись з 19.12.2018, а не з 20.09.2018.

Здійснивши перерахунок суми пені місцевим господарським судом правильно встановлено, що її розмір належний до стягнення з відповідача становить 2 218,78 грн.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних та 3% річних.

Перевіривши надані розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.01.2017 по 20.09.2019, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі 4 391,93 грн та інфляційні втрати в сумі 8747,56 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову частково та стягнення з ТОВ Злата-Агро на користь Чорнобаївської селищної ради 138 491,68 грн боргу з орендної плати за період з 20.01.2017 по 20.09.2019, 2 218,78 грн пені, 4 391,93 грн 3% річних, 8 747,14 грн інфляційних втрат. У задоволенні позову в іншій частині місцевим господарським судом правомірно відмовлено.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі та на правильність висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021 у справі №925/1494/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ Злата-Агро має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Злата-Агро на рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021 у справі № 925/1494/19 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Черкаської області від 27.01.2021 у справі №925/1494/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/1494/19 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

Т.П. Козир