Постанова

від 27.04.2021 по справі 910/12626/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" квітня 2021 р. Справа№ 910/12626/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Корсака В.А.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 27.04.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Холдинг Плюс"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.11.2020

у справі №910/12626/20 (суддя - Удалова О.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Артметал Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю

"Деко Холдинг Плюс"

про стягнення 308 680, 45 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Артметал Україна" (надалі - позивач, ТОВ "Артметал Україна") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Холдинг Плюс" (надалі - відповідач, ТОВ "Деко Холдинг Плюс") про стягнення коштів у розмірі 308 680, 45 грн, з яких: 279 520, 00 грн основного боргу, 5 031, 36 грн інфляційних, 4 605, 20 грн 3% річних, 19 523, 89 грн пені.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №744 від 13.09.2019 (надалі - Договір), а саме тим, що відповідач не повністю оплатив отриманий по договору товар.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу - 279 520, 00 грн, пені - 19 523, 89 грн, 3% річних - 4 605, 20 грн, інфляційні втрати - 3 348, 21 грн та судовий збір 4 604, 96 грн.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов такого висновку, оскільки встановив, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення основного боргу є обґрунтованими та доведеними, відповідачем доказів зворотного суду не надано. Також судом задоволено повністю заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та пені.

Однак, здійснивши власний розрахунок інфляційної складової боргу, судом встановлено, що позивачем не враховано дефляцію, тому вказана вимога задоволена у розмірі визначеному судом.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач (скаржник) звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом помилково взято до уваги як доказ, додаткову угоду №4 до Договору, яка не підписана скаржником.

Скаржник погоджується, що дійсно не виконав умови Договору, однак зазначає, що заборгував позивачу суму основного боргу у розмірі 236 620, 00 грн, а тому штрафні санкції необґрунтовані.

Окрім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що ним не отримано претензію-вимогу №1 від 27.04.2020 на суму 291 309, 03 грн, а тому позивачем було порушено п.10.1 Договору, оскільки спори вирішуються шляхом переговорів.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Деко Холдинг Плюс" передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя (суддя-доповідач) - Зубець Л.П., судді: Владимиренко С.В., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.12.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Деко Холдинг Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 залишено без руху, надано скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

11.01.2021 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої останнім долучено докази сплати (доплати) судового збору у розмірі 37, 91 грн (платіжне доручення №604 від 04.01.2021).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №910/12626/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Деко Холдинг Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020, апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні на 09.03.2021.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2021 розгляд справи №910/12626/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Деко Холдинг Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 відкладено на 23.03.2021.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2021 для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді: Мартюк А.І., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 прийнято справу №910/12626/20 за апеляційною скаргою ТОВ "Деко Холдинг Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів та призначено до розгляду на 27.04.2021.

27.04.2021 через відділ забезпечення автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судове засідання 27.04.2021 з`явилися представники позивача, відповідач представників не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

В силу приписів статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті шостої даної Конвенції (§ 66, § 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Колегія суддів звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й усіх осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача, а тому відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 27.04.2021 представники позивача підтримали доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи про те, що заперечують проти задоволення апеляційної скарги, просили суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 27.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 13.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Артметал Україна (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Деко Холдинг Плюс (покупець) був укладений договір поставки № 744 (Договір).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) встановлено, що господарським визначається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Приписами ч. 1 ст. 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за умовами Договору продавець зобов`язався виготовити своїми силами зі своїх матеріалів, виконати поставку у визначений пункт поставки: м. Запоріжжя, вул. Блакитна, 4 (територія аеропорту), змонтувати та передати у власність покупцеві, а покупець - належним чином прийняти та оплатити згідно з умовами договору модульну будівлю 12100x9640x3500 (довжина, ширина, висота) згідно з планом-специфікацією №744 (Додаток №1).

Згідно з п. 3.1 Договору загальна сума договору склала 1 647 600, 00 грн з ПДВ.

Також між сторонами було підписано ряд додаткових угод до Договору.

Додатковою угодою №1 від 11.11.2019 до Договору збільшено загальну суму договору до 1 677 570, 00 грн та визначено зобов`язання покупця сплатити продавцю вартість додаткової комплектації у розмірі 29 970, 00 грн з ПДВ протягом 5-ти банківських днів після підписання цієї додаткової угоди.

Додатковою угодою №2 від 28.11.2019 до Договору, у зв`язку зі збільшенням собівартості модульної будівлі, визначено, що загальна сума договору складає 1 684 770, 00 грн, покупець сплачує постачальнику різницю собівартості модульної будівлі в розмірі 7 200, 00 грн з ПДВ, протягом 5-ти банківських днів після підписання додаткової угоди №2 до Договору.

Додатковою угодою №4 до Договору було збільшено собівартість додаткового обладнання для модульної будівлі з 8 шт, модулів типу МВ та внесено зміни до розділу 3 пункту 3.1 Договору, встановлено суму Договору у розмірі 1 727 670, 00 грн з покладенням на покупця зобов`язання оплатити різницю собівартості модульної будівлі в розмірі 42 900, 00 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказана додаткова угода підписана лише зі сторони продавця, підпис покупця на примірнику правочину відсутній.

Разом з тим, з розрахунку позивача та наявних оплат вбачається, що 03.02.2020 та 18.02.2020 відповідачем сплачено різницю собівартості поставки модульної будівлі у сумі 42 900, 00 грн за видатковою накладною №15 від 11.03.2020, обов`язок щодо оплати якої було визначено у додатковій угоді №4, що свідчить про фактичне погодження відповідачем вказаних змін до Договору.

Згідно з п. 3.2 Договору платежі за цим договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

У пунктах 3.2.1-3.2.3 Договору сторонами узгоджено порядок здійснення оплати:

- покупець оплачує продавцю аванс в розмірі 60% договірної ціни вартості товару, що становить 988560 грн з урахуванням ПДВ протягом 3-х банківських днів з моменту підписання договору (п. 3.2.1);

- після отримання покупцем від продавця письмового повідомлення про готовність товару покупець оплачує 20% договірної вартості, що становить 329520 грн з урахуванням ПДВ протягом 3-х банківських днів (п. 3.2.2);

- після поставки товару в повному обсязі, здійснення його монтажу на умовах визначених договором та підписання сторонами видаткової накладної, покупець оплачує залишок коштів в розмірі 20% договірної вартості, що становить 329520 грн. з урахуванням ПДВ протягом 3-х банківських днів з дати підписання сторонами вказаних в цьому підпункті документів (п. 3.2.3).

Відповідно до п. 6.1 в редакції додаткової угоди №3 від 04.12.2019 до Договору змінено термін виготовлення і передачі товару за договором на 20 робочих днів з моменту перерахування покупцем грошових коштів, передбачених п. 3.2.2 Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач за видатковою накладною №5 від 17.01.2020 поставив товар: модульну будівлю з 8 шт модулів типу МВ, вартістю 1 684 770, 00 грн та за видатковою накладною №15 від 11.03.2020 здійснено поставку додаткового обладнання для модульної будівлі з 8 шт модулів типу МВ, вартістю 42 900, 00 грн. на загальну суму 1 727 670,00 грн.

Зазначені видаткові накладні підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень та зазначень жодних недоліків.

Втім, у порушення умов Договору відповідач за поставлений товар розрахувався частково, а саме: платіжними дорученнями №449 від 19.09.2019 на суму 988 560, 00 грн, №329 від 17.01.2020 на суму 29 970, 00 грн, №328 від 17.01.2020 на суму 336 720, 00 грн, №322 від 03.02.2020 на суму 22 200, 00 грн, №352 від 18.02.2020 на суму 20 700, 00 грн, №360 від 06.03.2020 на суму 50 000, 00 грн, що у загальному розмірі становить 1 448 150, 00 грн.

У зв`язку з чим, 27.01.2020 позивач направив відповідачу претензію-вимогу за №1 про сплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 291 309, 03 грн з урахуванням інфляційних втрат.

У відповідь на зазначену претензію 09.06.2020 відповідач повідомив, що гарантує сплату боргу в повному обсязі негайно після отримання коштів від своїх контрагентів. Однак, на момент звернення з даним позовом до суду заборгованість не погашена, у зв`язка з чим, позивач просить стягнути з відповідача 279 520, 00 грн основного боргу, 5 031, 36 грн інфляційних, 4 605, 20 грн 3% річних та 19 523, 89 грн пені.

Як було зазначено вище, видатковими накладними підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором з поставки товару відповідачу загальною вартістю 1 727 670, 00 грн, а платіжними документами підтверджено факт оплати відповідачем коштів у сумі 1 448 150, 00 грн.

Враховуючи положення пп. 3.2.1-3.2.3 Договору та п. 3.1 додаткових угод до Договору, строк оплати відповідачем отриманого товару за видатковою накладною №5 від 17.01.2020 настав 22.01.2020, за видатковою накладною №15 від 11.03.2020 настав 06.02.2020.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідач взяті на себе обов`язки щодо оплати товару в повному обсязі не виконав.

Колегія суддів не може залишити по увагою той факт, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Артметал Україна" оформлено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних накладні на загальну суму 1 727 670, 00 грн по Договору №744 від 13.09.2019, а саме: податкова накладна №11 від 19.09.2019 на суму 988 560, 00 грн, податкова накладна №11 від 17.01.2020 на суму 29 970, 00 грн, податкова накладна №12 від 17.01.2020 на суму 336 720, 00 грн, податкова накладна №13 від 17.01.2020 на суму 329 520, 00 грн, податкова накладна №2 від 03.02.2020 на суму 22 200, 00 грн та податкова накладна №13 від 18.02.2020 на суму 20 700,00 грн.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у сумі 279 520, 00 грн вартості товару, що залишився неоплаченим, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 19 523, 89 грн пені за період з 23.01.2020 по 22.07.2020.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що за порушення покупцем терміну оплати, передбаченого п. 3.2.2., п. 3.2.3 договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочки, але не більше подвійної ставки НБУ.

Оскільки, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то колегія суддів здійснивши перерахунок нарахованої пені погоджується з судом першої інстанції щодо задоволення пені в повному обсязі.

Також, позивачем нараховано 5 031,36 грн інфляційних за лютий 2020 року - червень 2020 року та 4 605,20 грн 3% річних за період з 23.01.2020 по 10.08.2020.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена статтею 625 ЦК України сплата суми боргу за грошовим зобов`язанням з урахуванням трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Колегія суддів здійснивши перерахунок 3 % річних наданий позивачем вважає його в частині 3 % річних арифметично вірним, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що вимога позивача про стягнення 3 % річних є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Що стосується інфляційних нарахувань, то судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині частково в сумі 3 348, 21 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позову відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам.

Доводи апеляційної скарги не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції, відтак не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Холдинг Плюс" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Деко Холдинг Плюс" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2020 у справі №910/12626/20 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Деко Холдинг Плюс".

4. Матеріали справи №910/12626/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення, відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 17.05.2021.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

В.А. Корсак